Основні принципи лютеранства викладені в «Книзі згоди» («Книга конкордії»), а також «Великому» і «Малому» катехізисі М. Лютера.

М. Лютер рішуче нападав на претензію католицької церкви бути посередником між віруючими та Богом, на догму про те, що загробна доля залежить цілком від заслуг віруючого перед церквою. Між людиною і Богом, зазначав Лютер, не повинно бути ніяких посередників. Бог дає спасіння за своєю волею, а не за вимогами грішників. Доля віруючого визначається не церквою, а Божою милістю. Власними зусиллями досягти спасіння ніхто не може. Заслужити милість Бога і досягти спасіння віруючий може лише тоді, коли визнає себе безнадійно гріховною істотою, щиро повірить у «спокутну жертву Ісуса Христа». Рятує лише глибока віра в Бога. Вчення про особисту глибоку віру як єдиний і достатній засіб спасіння становить основу протестантської догматики і вимагає переосмислення традиційного віровчення католицької церкви.

Висунутий Мартіном Лютером принцип «виправдання глибокою вірою» був спрямований проти католицької церкви та ієрархії. Лютер вимагав спрощення пишного католицького богослужіння, конфіскації церковного майна, ліквідації чернецтва, істотного скорочення кількості релігійних свят і таїнств. Він відкинув священний переказ (рішення церковних соборів, папські енцикліки, твори провідних богословів) як джерело віровчення і заявив, що основою віровчення є лише Біблія, зокрема Євангеліє. Тому лютеранська церква називає себе євангелістською. Все це зводило нанівець роль папства в церкві і духовному житті віруючих.

Лютеранська концепція не заперечувала феодальних відносин, але вона значно обмежила роль духовенства, вважаючи соціальну активність одним із проявів релігійності, виправдовуючи нові відносини, які формувалися. Виступ М. Лютера проти католицизму, його тлумачення християнства відповідало інтересам німецьких бюргерів і князів, які прагнули звільнитися від влади папства і водночас вимагали збереження релігії. Це і зумовило швидку перемогу лютеранства в Німеччині.

У тогочасному протестантизмі чітко визначилися два напрями: бюргерсько-поміркований, який очолював М. Лютер, і плебейсько-радикальний, який очолював Т. Мюнцер — ватажок селянського руху, відомий під назвою «анабаптизм».

На основі вчення Лютера склалася лютеранська церква. Релігійний культ цієї церкви заперечує верховенство влади папи римського і всю католицьку ієрархію, відкидає чернецтво, культ святих, Богоматері, вшанування ікон, скульптур. Головну роль у лютеранському культі відіграють провідні, колективні молитви і псалмоспіви. Лютеранські священики звуться пасторами, а не отцями, або патерами, як у католиків. Основою церкви є релігійна громада, або конгрегація, якою керує церковна рада з пастором.

Лютеранські храми відзначаються суворістю архітектурної форми, простотою і скромністю внутрішнього оздоблення. Проте в них збереглися залишки впливу католицизму, зокрема, вівтарі, розп'яття, єпископат. Пастори одягаються у своєрідний одяг. Богослужіння супроводжується органною музикою.

Лютеранська церква кожної країни існує самостійно і підпорядковується державній владі. Вона управляється колегіально — синодом, що складається з представників лютеранського духовенства і мирян. Державна влада призначає чиновників церковного управління та пасторів.

Лютеранство поширено в Німеччині, Швеції, Норвегії, Данії, Фінляндії, Ісландії. Більшість лютеран німецького і скандинавського походження мешкає у США і Канаді. Лютеранські громади існують в Естонії і Латвії. У різних країнах світу налічується 190 самостійних лютеранських церков, які об'єднують майже 73 млн. віруючих. У 1923 р. виникло об'єднання лютеранських церков, яке нині має назву Лютеранська всесвітня федерація.

 

У Швейцарії виник напрям протестантизму, що виступав за більш рішучу, докорінну перебудову церкви. Він дістав назву «реформаторство». Ця течія була представлена цвінгліанством і кальвінізмом.

Кальвінізм. Жан Кальвін (1509—1564 pp.) — французький богослов, активний діяч Реформації в Швейцарії. У Франції за антикатолицьку діяльність і пропаганду лютеранства він переслідувався, внаслідок чого і змушений був утекти із Франції та оселитися в Женеві. Ж. Кальвін грунтовно переосмислив у буржуазному дусі віровчення католицької церкви, вніс значні зміни до католицького культу.

Він висунув і розвинув учення про «абсолютне приречення», згідно з яким Бог ще до створення світу визначив долю людей, тобто визначив тих, хто одержить спасіння, і тих, хто потрапить у пекло. Проте це, за Кальвіном, не повинно штовхати віруючого на пасивний шлях життя. Людині невідомо, чи буде вона врятована, чи ні. Вона своїм життям і діяльністю повинна заслужити милість Бога і довести, що вона є Божим обранцем. Успіх у справах може служити опосередкованим доказом того, що віруюча особа обрана для спасіння, а невдача — ознака приреченості. Цим самим кальвінізм освячував буржуазну заповзятливість у підприємництві. Послідовники кальвінізму поглибили це вчення, наголошуючи, що успішне підприємництво, доброчесність, набожність, працьовитість, покірність владі — все це прояви Божої обраності. Була висунута теза про «світське покликання» і «світський аскетизм», які вимагають повної відданості людини своїм справам, бережливості, а також відмови від комфорту, розваг, радощів життя.

На грунті кальвінізму виникла кальвіністська церква. На відміну від компромісного лютеранства Кальвін істотно реформував християнську церкву, зробивши її простою, загальнодоступною і дешевою. Він повністю відмінив церковну ієрархію, запровадив виборність церковного керівництва, ліквідував єпископський сан. Основною ланкою церкви є релігійна громада, яку очолюють пастори і пресвітери. Пресвітери та пастори (їх ще називають «міністрами») становлять консисторію, яка керує релігійними справами. Догматичні питання вирішуються на зборах провідних богословів, пасторів і пресвітерів, які дістали назву конгрегацій, а в межах однієї держави — синодів.

З релігійного культу була усунена розкіш, культ зазнав радикального спрощення. В кальвіністських храмах немає вівтарів, ікон і хрестів, органної музики, відсутні літургія та облачения пасторів. Богослужіння провадиться у формі спільних молитов, читання Біблії, співу псалмів. Із семи таїнств кальвіністи визнають лише хрещення і причастя, але розглядають їх лише як духовні символи, спомин про «спокутну жертву Ісуса Христа».

Особливістю кальвінізму є нетерпимість до інших релігій і наукових знань, зокрема до тих відкриттів, які суперечать Біблії, а також прагнення обмежити громадське життя віруючих. Релігійні громади вдаються до дріб'язкового нагляду за громадським і особистим життям віруючих, забороняють розваги, яскравий одяг, танці, вимагають регулярного відвідування церковних служб. Прикладом ворожого ставлення до науки і культури було те, що сам У. Кальвін був ініціатором спалення іспанського вченого-гуманіста, відомого природознавця й анатома М. Сервета, який тоді випадково опинився у Женеві. Кальвін писав, що «Бог не щадить цілі народи, він велить вщент руйнувати міста і знищувати сліди їх, коли вони впадають в єресь». Кальвінізм виявився найбільш радикальною формою пристосування християнства до потреб буржуазної епохи. Подальша еволюція ка\ьвінізму відбувалася на основі врахування національних особливостей тих країн, де він поширювався, а також особливостей тих соціальних верств населення, ідеологію яких він виражав. Згодом кальвінізм втратив крайній радикалізм і набув поміркованішого характеру. На основі кальвінізму виникли релігійні угруповання: реформаторство, пресвітеріанство та конгрегаціоналізм. Реформаторство поширене у Швейцарії, Франції, Голландії, Чехії, Словаччині, Угорщині, Польщі, Латвії. В Україні реформаторські громади є в Закарпатській області.

Англіканство. Виникнення цього напряму протестантизму зумовлено особливостями формування буржуазного суспільства у феодальній Англії. Реформація в Англії, на відміну від Німеччини, розпочалася з ініціативи правлячої верхівки. В 1534 р. англійський парламент прийняв «Акт про верховенство», яким було встановлено підпорядкування церкви державній владі. Англійська реформація здійснювалася з політичних мотивів. Король Генріх VIII був оголошений главою церкви, зв'язки з Римом були повністю розірвані. Монастирі були закриті, а земля та майно церкви були конфісковані на користь короля і лордів. Реформа спочатку не привела до корінних змін в організаційній структурі церкви, її догматах і обрядах, які залишилися католицькими. Лише в другій половині XVI ст. при королеві Єлизаветі І була завершена розробка догматичних принципів і культу англіканської церкви.

Основи віровчення викладені у «Книзі спільних молитов» (1549 р.) і Символі віри, що містить 39 статей (1571 p.). Біблію було перекладено англійською мовою.

Віровчення англіканської церкви є конгломератом католицизму, лютеранства і кальвінізму. Концепція спасіння поєднує лютеранський принцип спасіння шляхом особистої віри і католицьке вчення про спасаючу силу церкви. Зберігаються такі католицькі догмати, як віра в Святу трійцю, спокутування гріхів, боговтілення, друге пришестя, воскресіння, пишне богослужіння. Прийняті також лютеранські догмати: заперечення главенства папи римського, целібату, поклоніння іконам і мощам, відмова від індульгенцій тощо. До англіканських догматів належать визнання короля главою церкви, збереження церковної ієрархії та єпископату, визнання за духовенством права дарувати віруючим святу благодать.

Релігійна Англія поділяється на дві провінції — Кентер-берійську та Йоркську, на чолі яких стоять архієпископи, що призначаються монархом за рекомендацією уряду. Архієпископи мають постійні місця у палаті лордів. Нині англіканство містить 25 автономних церков і 6 церковних організацій, що входили в минулому до складу Британської імперії. Англіканські церкви, крім Великої Британії, існують насамперед в її колишніх колоніях, зокрема у Канаді, США, Новій Зеландії, Австралії, Індії, Пакистані. Зберігаючи самостійність, ці церкви утворюють Англіканську спілку церков. Всесвітнім консультативним центром цієї спілки є Ламбетська конференція, що скликається один раз на десять років з середини XIX ст. Прихильників англіканської церкви у світі сьогодні налічується близько 70 млн. чоловік.

Лютеранство, кальвінізм і англіканство належать до ранніх форм протестантизму. На їх основі виникло багато різних релігійних течій, які дістали спільну назву пізнього протестантизму.

Пізній протестантизм

Баптизм

Баптизм (от греческого «баптидзо» — окунать, крестить в воде) — является самой распространенной протестантской конфессией в Украине. Название указывает на исповедание баптистами крещения во взрослом возрасте через полное погружение крещаемого и подчеркивает отличие баптистов от христианских течений, которые практикуют крещение младенцев.

Перші баптисти були англійцями-конгрегаціоналістами, які через релігійні переслідування емігрували з Англії в Нідерланди. Засновником баптизму і першим керівником першої баптистської громади став Джон Сміт. У 1612 році, коли в Англії виникла хвиля релігійних переслідувань, частина амстердамських баптистів повернулася на батьківщину — але вже без засновника баптизму. І в цьому ж, 1612 році, в Лондоні виникла перша баптистська громада. Саме в Англії повністю сформувались віровчення і догмати — і саме в Англії англійці почали називати себе баптистами. Спершу течія мала незначне поширення, хоча вже у війську пуритан Олівера Кромвеля знаходимо його представників.

Віровчення баптистів засновано на лютеранстві та кальвінізмі. Особливе значення надається особистій вірі: баптисти відродили культову і церковну організацію, обряд хрещення проводять над дорослими, мотивуючи це тим, що в Новому Завіті нема прикладів хрещення дітей, а лише дорослих осіб, а також (1Петр.3:21), де читаємо, що хрещення — це обіцянка Богові доброго сумління. Хрещення розглядається як знак духовного відродження, а баптизм, наразі, вимагає активну місіонерську діяльність.

Святе Письмо.

Віримо, що Біблія — канонічні книги Святого Письма — є богонатхненим за своєю природою духовним письмовим твором, справжнім Словом Божим, яке виражає Боже Самовідкриття. Визнаємо, що у тексті оригіналу Біблія є непомильною, авторитетною і достатньою на всі часи. Тому, маючи Божий авторитет, Святе Письмо — це для нас практична настанова у всіх аспектах життя

Бог.

Віримо в єдиного, живого та істинного Бога, в Особу безначальну, — таку, що вічно існує, усе знає, є святою, всюдиприсутньою та всемогутньою, Творцем і Володарем усього, що існує: видимого і невидимого світів.

Людина.

Віримо, що Бог створив людину безгрішною, за Своїми образом і подобою. Визнаємо, що Бог створив людину вільною у виборі між добром і злом. Перші люди самостійно обрали шлях непослуху своєму Творцеві і цим згрішили проти Бога. Через це гріхопадіння перших людей усе людство успадкувало від них гріховну природу та смерть.

Віримо, що Бог у Своїй любові передбачив план спасіння людей через добровільну жертву Ісуса Христа за наші гріхи. Ісус Христос взяв на Себе усі людські провини і витерпів кару за них на Голгофському хресті. Спасіння звершується Богом через благодать, людина приймає спасіння вірою. Через віру людина отримує виправдання. Наслідком навернення до Бога є народження згори від Святого Духа (відродження). Наслідком виправдання є освячення — процес відокремлення від гріха, посвяти себе Богові та переображення в образ Ісуса Христа. Християнин має освячуватися постійно протягом усього життя. Людина виявляє свою віру через свої вчинки.

Церква.

Віримо, що Церкву створено Ісусом Христом. Вона є зібранням народжених згори людей, які викуплені Ісусом Христом з усіх народів протягом усіх часів. Визнаємо, що Ісус Христос є Головою Церкви. Належність людини до Церкви Христової виявляється через належність до однієї з місцевих церков.

Місцева церква є зібранням народжених згори людей, які мешкають в одній місцевості, поєднані однією вірою та добровільно об'єдналися для спільного служіння Господу та задоволення своїх духовних потреб. Віруючі приєднуються до місцевої церкви через водне хрещення по вірі. У кожній місцевій церкві Господь поставляє служителів (пасторів та дияконів) через обрання їх місцевою церквою.

 

Віримо, що водне хрещення по вірі є заповіддю Господа Ісуса Христа, встановленою для тих, хто навернувся до Бога, розкаявся у своїх гріхах, увірував в Ісуса Христа як свого особистого Спасителя та пережив народження згори. Передумовою хрещення є свідоме визнання людиною своєї віри в Ісуса Христа як особистого Господа і Спасителя. Хрещення звершується служителями церкви у вигляді повного занурення новонаверненого у воду.

Віримо, що Вечеря Господня — це заповідь Господа Ісуса Христа, яка була встановлена Ним для згадування та сповіщання Його страждань та смерті. Ми визнаємо, що хліб та вино вказують на тіло та кров Ісуса Христа. Вечеря Господня виражає єднання віруючих з Ісусом Христом та один з одним; участь у Вечері Господній мають право брати члени церкви, що знаходяться у мирі з Богом та церквою.

Другий прихід Христа.

Віримо у другий прихід Господа Ісуса Христа на землю у силі та славі, у воскресіння померлих у Христі та в переміну тих віруючих, які на час підхоплення Церкви будуть живі. Віримо у зустріч Церкви із Христом на хмарах. Ми віримо у тисячолітнє Царство Христа. Також віримо у воскресіння усіх померлих та праведний суд Божий над кожним із них: після суду наступить вічність, яка для одних буде вічним блаженством із Христом, а для інших вічними муками.