Економічна безпека національної економіки: сутність, рівні та механізми

 

Економічна безпека — це такий стан національної економіки, за якого забезпечуються захист національних інтересів, стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих інтересів людей, суспільства, держави. Під життєво важливими інтересами в даному контексті розуміють сукупність потреб, які забезпечують існування і прогресивний розвиток особистості, суспільства, держави. Економічна безпека є однією зі складових національної безпеки, яка охоплює також оборонну, екологічну безпеку тощо.
Основними завданнями економічної безпеки є: забезпечення пропорційного та безперервного економічного зростання, приборкання інфляції та безробіття, формування ефективної структури економіки та розвинутого ринку цінних паперів, скорочення дефіциту бюджету та державного боргу, забезпечення соціального захисту та підвищення якості життя населення, підтримка стійкості національної валюти тощо. Ці завдання визначають стратегію економічної безпеки як формування та обґрунтування стратегічних пріоритетів, національних інтересів, засобів і механізмів вирішення проблем.
У макроекономічному аналізі економічної безпеки вирізняють такі складові:

- економічну незалежність;
стійкість і стабільність національної економіки;
-здатність до саморозвитку й прогресу.
Економічна незалежність означає насамперед можливість здійснення державного контролю над використанням національних ресурсів, спроможність забезпечити національні конкурентні переваги для рівноправної участі у міжнародній торгівлі.
Стійкість і стабільність національної економіки передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, стримування дестабілізуючих чинників.
Здатність до саморозвитку і прогресу означає спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні інтереси, створювати сприятливий інвестиційно-інноваційний клімат, розвивати інтелектуальний потенціал. Економіка, яка постійно розвивається, здатна протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам. Надійність та ефективність економічних пропорцій, вертикальних та горизонтальних зв'язків дозволяє пом'якшити наслідки дестабілізуючих процесів.
Об'єктами економічної безпеки є держава, суспільство, громадяни, підприємства, установи та організації, території, окремі складові економічної безпеки. Основним суб'єктом економічної безпеки виступає держава, яка здійснює свої функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.
У системі економічної безпеки визначальну роль відіграють національні економічні інтереси, їх пріоритети. Для визначення національних економічних інтересів необхідним є: аналіз поточного стану економіки та виявлення тенденцій розвитку; моделювання і прогнозування соціально-економічного розвитку; корегування заходів державного регулювання з метою досягнення бажаних цілей. У зазначених діях особливо важливою є розробка системи економічних показників, які б надавали кількісну оцінку соціально-економічного розвитку країни. їх обов'язково треба відображати в діючій статистиці.
До найпріоритетніших економічних інтересів належать: створення самодостатньої соціально орієнтованої економіки; збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потенціалу; забезпечення економічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; побудова рівноправних і взаємовигідних економічних відносин з іншими державами.
Економічна безпека оцінюється за певними критеріями — показниками-індикаторами. Найважливішими з них є:
структура ВВП, обсяг і темпи розвитку промисловості, обсяг і динаміка інвестицій;
природно-ресурсний виробничий і науково-технічний потенціали країни; ефективність використання ресурсів;
конкурентоспроможність економіки на внутрішньому та зовнішньому ринках;
темпи інфляції;
рівень безробіття;
якість життя, тобто ВВП на душу населення, ступінь диференціації доходів, забезпеченість населення матеріальними благами й послугами;
дефіцит бюджету та державного боргу;
енергетична залежність;
інтегрованість у світову економіку.
Важливе значення для економічної безпеки мають не самі критеріальні показники, а їх порогові значення, тобто граничні величини, перевищення яких загрожує економічній безпеці. Слід зазначити, що не за всіма переліченими показниками визначені такі граничні припустимі значення. Наведемо відомі.
Так, нормальний циклічний спад ВВП становить 5—15 % від його потенціального значення. Пороговим спадом ВВП вважають ЗО %, за умов вищого спаду втрати можуть бути незворотними.
Нормальним рівнем інфляції вважається середньорічний темп зростання цін на 5—6 %. У разі інфляції в 6—10 % необхідно вживати спеціальні обмежувальні заходи.
Зі світового досвіду відомо, що в період радикальних перетворень рівень безробіття може досягати 15—20 %. Однак такий рівень не повинен триматися.більше З—5 років. Пороговим рівнем безробіття вважається 10 %.
Розрив у доходах 10 % найбагатших та 10 % найбідніших верств населення не повинен перевищувати 6—8 разів. А індикатор концентрації доходів (коефіцієнт Джині) у розвинутих країнах становить 0,15—0,17. Якщо ж співвідношення у доходах 10% найбільш забезпечених і 10 % найменш забезпечених груп населення перевищує 1: 10 (тобто досягає двозначних цифр), то суспільству загрожує соціальна нестабільність.
Коли частка населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум, досягає 8—10 %, це призводить до виникнення тривалої кризи та стагнації.
Суттєве значення має структура за джерелами їх утворення. В розвинутих країнах частка заробітної плати в особистих доходах становить 60—65 %, а доходи від підприємницької діяльності (за винятком оплати праці), операцій з нерухомістю, дивідендів від внесків та акцій не перевищують 20 %.
Загрозами економічній безпеці країни є сукупність умов і чинників, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільству, державі, ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів. Вирізняють внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці країни.
Основними напрямками забезпечення економічної безпеки країни є формування матеріальної бази виробництва на інноваційно-інвестиційній основі; розвиток людського потенціалу та його трансформація в людський капітал; розвиток відносин власності й формування реального власника, здатного виконати функцію накопичення капіталу, розширення виробництва; розвиток прогресивного господарського механізму, який поєднує найважливіші елементи – стимулювання праці й виробництва взагалі та його організацію. Бо саме організація й стимули – це основні чинники, що забезпечують розвиток будь-якої системи.

 

1. Етапи становлення національної економіки як науки

2. Національна економіка: сутність, ознаки, об’єкти та суб’єкти

3. Показники, які характеризують стан та ефективність функціонування національної економіки

4. Сутність інститутів та інституційного середовища та їх роль у розвитку національної економіки

5. Базисні інститути національної економіки

6. Теорії суспільного добробуту

7. Соціальна ринкова економіка: теоретичний базис та практика реалізації

8. Сутність та класифікація економічних систем

9. Моделі національних економік

10. Перехідна економіка: сутність, моделі трансформації

11. Державне управління економікою: теоретичні основи, класифікація та роль суб’єктів управління

12. Державне регулювання економіки: сутність, цілі, функції, методи та засоби регулювання

Економічна політика держави: теоретичне підґрунтя та проблеми реалізації

14. Прогнозування розвитку націо­нальної економіки

15. Макроекономічного планування

16. Програмування як форма державного регулювання економіки

17. Економічне зростання та розвиток: типи, способи, фактори моделі