Етапи становлення національної економіки як науки

Етапи становлення національної економіки як науки

 

Вперше поняття національна економіка зустрічається у праці Ф. Ліста «Національна система політичної економії» (1841 р.), де надається перша цілісна теоретична концепція національної економіки. В післявоєнні 50-ті роки ХХ ст. при формуванні національної моделі об’єднання ринкових сил, державного регулювання та національ­них традицій, ця концепція отримує подальший розвиток в праці В. Ойкена «Основи національної економії».

Значущість національно-економічних досліджень значно зростає на­прикінці ХХ - початку ХХІ століття.

По-перше, в нових незалежних краї­нах відбувається активний пошук ефективних моделей національної еко­номіки та системи національної економічної безпеки.

По-друге, в умовах глобалізації загострюється проблема об’єднання загальносвітових тенден­цій і закономірностей розвитку з національними інтересами та цілями, від­повідного коригування економічної політики.

Національна економіка як самостійна наука є порівняно молодою, проте її передумови формуються протягом багатьох століть:

· процес накопичення загальних ідей та концепцій з основ функціону­вання та розвитку економіки країни;

· поєднання загальних законів і закономірностей економічного розвитку та національної специфіки економіки країни;

· врахування впливу неекономічних сфер (соціальної, політичної, екологічної, духовної) на еко­номічний розвиток країни.

Метою національної економіки як науки є вивчення законів і законо­мірностей функціонування й розвитку економіки країни у взаємодії з ін­шими країнами та виявлення ситуації, що склалась у соціально-економічному розвитку країни на основі використання показників, що об'єктивно відображають процес відтворення.

Національна економіка: сутність, ознаки, об’єкти та суб’єкти

Національна економіка як самостійна наука є порівняно молодою, про те її передумови формування протягом багатьох століть:

1. процес накопичення загальних ідей та концепцій з основ функціонування та розвитку економіки країни

2. поєднання загальних законів і закономірностей економічного розвитку та національної специфіки економіки країни

3. врахування впливу неекономічних сфер на економічний розвиток країни

Метою нац. ек. є вивчення законів і закономірностей функціонування і розвитку економіки країни у взаємодії з ін.. країнам та виявлення сит, що склалася у соціально – екон розвитку країни на основі використання пок – в, що об’єктивно відображають процес відтворення.

Серед альтернативних поглядів на сутність НЕ виділяють 3 найбільш ґрунтовних:

1.Класики ототожнювали НЕ з національним ринком

2.У марксизмі НЕ розглядається як система виробничих відносин з приводу виробництва, розподілу,обміну та споживання результатів діяльності людини

3.ордолібералісти НЕ розглядали як народне господарство країни.

В сучасному визначені змісту НЕ синтезують всі 3 підходи.

Історично НЕ формується з утворенням централізованих держав та витіснення натуральної форми виробництва товару.

Об’єктом НЕ як науки є економіка країни в цілому, а не тієї чи іншої національності,що має ознаки економічної системи (загальне) та власні особливості і принципи розвитку.. У національній економіці діють три основні економічні суб'єкти: домогосподарства, фірми та держава. Ознаки НЕ: -єдина мета – сталий екон. розвиток сусп.; - ієрархічніст структури нац. – ї економіки (мікро -, мезо – та макроекономіка); - організаційно – функціональна залежність елементів системи; - наявність механізмів самозбереження і саморозвитку; - керованість, динамічність, відкритість, цілісність. Ф – ї нац. екон: пізнавальна, ідеологічна, методологічна, практична.

Показники, які характеризують стан та ефективність функціонування національної економіки

 

Закони, на основі яких розвивається економічна система, відображаються в стійких кількісних та якісних зв'язках між ними. Визначення та регулювання найважливіших макроекономічних показників соціально-економічного розвитку країни, виявлення тенденцій і чинників, які впливають на їхню величину, є важливим завданням теорії і практики господарювання. Тому функціонування економіки країни як цілісної системи оцінюють на основі чітко визначених показників, які дають можливість оцінити її стан, динаміку, структурні пропорції та тенденції розвитку. Такі показники називають макроекономічними. Макроекономічні розрахунки і аналіз таких показників дають змогу:

1) реально оцінювати можливості національної економіки щодо забезпечення внутрішніх і зовнішніх потреб країни в економічних благах;

2) визначати потенціал розвитку окремих секторів і галузей національної економіки;

3) виявляти причинно-наслідкові зв'язки в економіці та дію найважливіших чинників, які суттєво впливають на стійкість економічної системи;

4) виробляти стратегію і тактику економічних реформ та зовнішньоекономічної діяльності;

5) удосконалювати економічний механізм функціонування національного ринку загалом і окремих його сегментів;

6) оцінювати альтернативні варіанти розвитку національної економіки, її галузей, регіонів, а також виробляти заходи економічної безпеки країни.

Оцінка результатів функціонування національної економіки здійснюється за системою показників, які поділяють на дві групи: показники, що визначають кількісні параметри і характеризують тенденції розвитку національної економіки; показники, які відображають якісні характеристики економічної системи.

У світовій практиці для характеристики кількісних результатів господарювання в економіці країни використовують таку систему макроекономічних показників: валовий внутрішній продукт; додана вартість і валовий випуск товарів та послуг у розрізі галузей і секторів економіки; обсяги внутрішніх та іноземних інвестицій в економіку країни; доходи та видатки інсти-туційних секторів економіки.

Якісне оцінювання розвитку національної економіки здійснюється за системою показників, які дають можливість враховувати не тільки економічні, а й політичні, соціальні, культурні фактори впливу на стан економічного середовища. їх можна згрупувати в такі блоки:

- блок показників ефективності функціонування реального сектору як економічної основи суспільного розвитку. Це показники обсягів виробленого ВВП на особу, темпи зміни виробництва ВВП, матеріаломісткість та енергоємність ВВП, рівень зайнятості, безробіття, рівень інфляції, валютний курс, продуктивність суспільної праці;

- блок показників структури національної економіки та взаємовідносин між секторами економіки (структура ВВП за категоріями доходів, витрат, виробництвом, у галузевому та територіальному розрізах, співвідношень у ВВП оплати праці, валового прибутку, чистих податків, чистого експорту тощо);

- блок показників оцінки рівня конкурентоспроможності національної економіки (стан платіжного балансу, структура торговельного балансу, співвідношення загальноторговельного обороту до ВВП, структура прямих іноземних інвестицій, структура державного боргу);

- блок показників, які характеризують інтенсивність і масштабність трансформаційних процесів у національній економіці (динаміка зміни частки приватної власності; розмір внутрішнього ринку, фактори, які на нього впливають; показники розвитку малого і середнього бізнесу; показники розвитку інфраструктури ринку).

Культура

Регулювання розвитку галузей культури передбачає вивчення умов формування суспільних потреб в культурному обслуговуванні, а також аналіз ресурсних можливостей їх задоволення.

Система охорони здоров'я.

Фінансово-бюджетне регулювання національної економіки України

Виражені в абсолютних (натуральних і вартісних) та відносних величинах співвідношення (пропорції) між певного типу взаємопов'язаними елементами економіки дають змогу конкретної якісно-кількісної оцінки структури національної економіки, оцінки її ефективності та оптимальності.

Виділяють декілька економічних структур і відповідних їм складових:

• структура ієрархічних рівнів національної економіки:

• мезоекономічна структура відображає переважно територіальне розміщення продуктивних сил і є співвідношенням економічних регіонів, районів та інших територіальних утворень, а також великих народногосподарських міжгалузевих і галузевих комплексів.

• мікроекономічна структура представлена співвідношенням:

• підприємств (фірм) різних форм власності та господарювання, обсягів виробництва і рівнів зайнятості тощо;

• домашніх господарств з різним рівнем доходів та обсягами майна.

• наноекономічна структура — це співвідношення груп людей, що формуються за ознаками професійності, рівня кваліфікації та доходів, якості та рівня освіти тощо;

• відтворювальна структура охоплює співвідношення:

• фаз (стадій) суспільного відтворення — виробництва, розподілу, обміну та споживання;

• першого (виробництво засобів виробництва) та другого (виробництво предметів споживання) підрозділів;

• між проміжним і кінцевим продуктом, споживанням і заощадженнями, валовим і чистим нагромадженням тощо;

• галузева структура представлена співвідношенням різних видів економічної діяльності та галузей економіки, зокрема: традиційних, індустріальних і постіндустріальних; трудо-, капітало- та наукомістких; добувних і обробних, експортоорієнтованих та імпорто-заміщуючих;

• технологічна структура — співвідношення між технологічними способами виробництва, а також між технологічними (техніко-економічними) укладами національної економіки;

• соціально-економічна структура є співвідношенням соціально-економічних укладів: приватно-підприємницького, колективного, дрібнотоварного, державного;

• в інституційній структурі найбільш значущими є співвідношення:

• інституційних секторів (нефінансових корпорацій, фінансових корпорацій, домашніх господарств, загального державного управління, некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства) та одиниць;

• ринкових і неринкових інститутів;

• національних ринків, ринкових структур та інфраструктур;

• зовнішньоекономічна структура — це співвідношення експортно-імпортних операцій з товарами та послугами, капіталом, фінансовими активами тощо; між національною економікою та економіками інших країн.

Етапи становлення національної економіки як науки

 

Вперше поняття національна економіка зустрічається у праці Ф. Ліста «Національна система політичної економії» (1841 р.), де надається перша цілісна теоретична концепція національної економіки. В післявоєнні 50-ті роки ХХ ст. при формуванні національної моделі об’єднання ринкових сил, державного регулювання та національ­них традицій, ця концепція отримує подальший розвиток в праці В. Ойкена «Основи національної економії».

Значущість національно-економічних досліджень значно зростає на­прикінці ХХ - початку ХХІ століття.

По-перше, в нових незалежних краї­нах відбувається активний пошук ефективних моделей національної еко­номіки та системи національної економічної безпеки.

По-друге, в умовах глобалізації загострюється проблема об’єднання загальносвітових тенден­цій і закономірностей розвитку з національними інтересами та цілями, від­повідного коригування економічної політики.

Національна економіка як самостійна наука є порівняно молодою, проте її передумови формуються протягом багатьох століть:

· процес накопичення загальних ідей та концепцій з основ функціону­вання та розвитку економіки країни;

· поєднання загальних законів і закономірностей економічного розвитку та національної специфіки економіки країни;

· врахування впливу неекономічних сфер (соціальної, політичної, екологічної, духовної) на еко­номічний розвиток країни.

Метою національної економіки як науки є вивчення законів і законо­мірностей функціонування й розвитку економіки країни у взаємодії з ін­шими країнами та виявлення ситуації, що склалась у соціально-економічному розвитку країни на основі використання показників, що об'єктивно відображають процес відтворення.