Економічна політика держави: теоретичне підґрунтя та проблеми реалізації

Економічна політика держави — це система соціально-економічних ідей та цілей розвитку країни, основні завдання, засоби їх досягнення, а також діяльність органів державної влади й управління щодо їх реалізації.

Основні види економічної політики

Антициклічна політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання (регулювання макроекономічної кон'юнктури).

Структурна політика передбачає формування сучасної прогресивної й ефективної структури національної економіки.

За допомогою амортизаційної політики держава заохочує нагромадження капіталу, яке у майбутньому стане основою розширення й оновлення виробництва.

Державна інвестиційна політика має на меті регулювання капіталовкладень з метою структурної перебудови виробництва, його технічного та технологічного оновлення і модернізації.

Науково-технічна та інноваційна політика держави — діяльність держави, спрямована на розвиток науки й техніки, забезпечення стратегічних наукових і технологічних проривів, впровадження результатів НТП у виробництво.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика визначає джерела формування державної казни, формування податкової системи та державного бюджету.

О Монетарна (кредитно-грошова) політика передбачає державне забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.

Цінова політика — вплив держави на ціни й ціноутворення з метою приборкання інфляції, стимулювання модернізації виробництва, посилення конкурентоздатності вітчизняних товарів на світовому ринку, здійснення кон'юнктурної та структурної політики, пом'якшення соціальної напруги у суспільстві.

Зовнішньоекономічна політика держави охоплює різні аспекти зовнішньої торгівлі, контроль за міграцією капіталів і робочої сили, підтримку вітчизняного підприємництва за кордоном тощо з метою усунення диспропорцій платіжного балансу та досягнення зовнішньоекономічної рівноваги.

Соціальна політика держави зосереджується на формуванні ефективних соціально-економічних умов життя суспільства, регулюванні відносин між соціальними групами, формуванні економічних стимулів для участі у виробництві, забезпеченні ефективної зайнятості населення, створенні соціальних гарантій і умов для підвищення добробуту членів суспільства.

Конкурентна політика держави має на меті розробку заходів, що стосуються створення конкурентного середовища, підтримки та захисту добросовісної конкуренції, боротьби з монополізмом в економіці тощо.

Регіональна політика — це діяльність держави щодо забезпечення збалансованого і комплексного розвитку окремих територій країни виходячи із загальнодержавних та регіональних інтересів, шляхом використання абсолютних та відносних переваг регіонів.

Екологічна політика спрямована на забезпечення екологічної рівноваги, охорону навколишнього середовища, створення безпечних умов життя громадян.

14. Прогнозування розвитку націо­нальної економіки

Прогноз (грец. - передбачення) - це науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Правові, економічні та організаційні засади системи прогнозу­вання визначені Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України».

Процедура прогнозування здійснюється в три етапи: ретро­спекція, діагноз, проспекція. Ретроспекція - дослідження історії розвитку об'єкта прогнозуван­ня для забезпечення його систематизованого опису. Діагноз - визначення нинішнього стану об'єкта прогнозування. Проспекція являє собою етап прогнозування, на якому за да­ними діагнозу розробляються прогнози об'єкта прогнозування, здійснюється верифікація прогнозу, тобто оцінка його адеква­тності і точності.

Серед методів прогнозування виділяють:

• експертний - шляхом опитування спеціалістів стосовно об'єкта про­гнозування. Розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки. До складу індивідуальних експертних оцінок входять: анкетний, ін­терв'ю, аналітичний метод, метод написання сценарію, метод прогнозу­вання цілі розвитку об'єкта «дерева цілей». Колективні експертні оцінки включають у себе такі методи: метод «комісій», колективної генерації ідей «мозкової атаки», «Дельфі», ма­тричний.

• екстраполяції- збирання інформації про розвиток об'єкта у минуло­му і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;

• моделювання - дослідження, що базуються на побудові моделей від­повідно до очікуваних змін у його стані.

Роль прогнозування національної економіки проявляється через його функції:

· Науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій національної економіки - передбачає з'ясування вихідного рівня і найсуттєвіших проблем та факторів торів, виявлення тенденцій і закономірностей, що визначатимуть подальший її розви­ток.

· Оцінка об'єкта прогнозування на основі обраних альтернатив - розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями (мінімізація витрат, максимізація результату, часовий критерій, тощо).

· Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управ­лінських рішень - формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і харак­теру конкретних заходів державного впливу.

· Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень - запропоно­вані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.

Прогнозування має за мету вирішення трьох взаємопов'язаних завдань:

Ø визначення майбутніх станів об'єкта, що досліджується, на основі вивчення тенденцій та закономірностей його ро­звитку в минулому та теперішньому і умовне їх перене­сення на майбутнє (цільовий прогноз);

Ø визначення альтернативних шляхів і строків досягнення бажаних станів об'єкта прогнозування, які беруться за ме­ту, з урахуванням наявних ресурсів (програмний прогноз);

Ø оцінка прийнятих рішень (програм та планів економічного і соціального розвитку країни) з позицій їх наслідків у прогнозованому періоді (оціночний прогноз).

15. Макроекономічного планування

 

На основі науково обґрунтованих прогнозів здійснюється планування та програмування соціально-економічних процесів. План - це належним чином оформлене і затверджене управ­лінське рішення, в якому відображено завдання (система за­вдань) і конкретизована послідовність його виконання з визна­ченням необхідних ресурсів, обсягів фінансування, термінів реа­лізації окремих заходів та виконавців.

Прогнозування і планування соціально-еконо­мічного розвитку країни є: 1)взаємодоповнюючими формами державного регулювання, технологічно пов'язаними між собою; 2) з огляду на їх завдання, мають абсолютно самостійний, завершений характер.

В залежності від ступеня конкретності і форми вияву плану­вання може бути директивним, індикативним, стратегічним, по­точним. Директивне планування передбачає розроблення планів, які мають силу закону і є обов'язковими для виконання. В сучасному господарському житті директивне планування застосовується на рівні підприємства і полягає у формуванні обов'язкових для виконання планів щодо обсягів та структури виробництва, термінів виконання, кошторису витрат, конкретних виконавців. Індикативне планування має рекомендаційний характер, є орієнтиром щодо основних цілей і напрямів розвитку економі­ки. Процес індикативного планування передбачає формування системи контрольних цифр (індикаторів), досягнення яких є ба­жаним і відповідає державній соціально-економічній політиці.

Індикативні плани мають низку особливостей: індикативний план є комплексом рекомендацій; рекомендації не мають обов’язкового характеру; показники плану призначено для інформування суб’єктів господарювання про цілі, пріоритети та наміри держави; мобільний характер плану передбачає можливість коригування його параметрів відповідно до змін на ринку; реалізація цілей індикативного плану здійснюється через систему правових та економічних регуляторів.

До основних принципів макроекономічного планування відносять: принцип цілісності, принцип об’єктивності, п. науковості, п. гласності, п. самостійності, п. рівності,п. дотримання загальнодержавних інтересів.

До основних методів планування відносяться: балансовий метод-забезпечення про­порційності між потребами і ресурсами за допомогою сис­теми балансів; нормативний метод, заснований на визначенні системи матеріальних, трудових і фінансових норм і нормативів, порядку і методів їх використання для розробки та обґрун­тування планових рішень; економіко-математичний метод-побудова математичної моделі економічного об'єкта, програмно - цільовий метод- це спосіб формування сис­теми планових рішень на основі виокремлення пріоритетів економічного, соціального і науково-технічного розвитку і розробки взаємопов'язаних макроекономічних, галузевих і регіональних програм.