Мусульманські релігійно-політичні рухи.

Ісламський радикалізм. Наприкінці XIX — на початку XX ст., коли став оче­видним занепад політичної влади ісламських теократичних держав поширюється ісламізм. Ісламізм — критична ісламська реформістська течія, що об­стоює суворе дотримання вчень Корану та шаріату. Ісламістивміло апелювали до проблеми подолан­ня відсталості мусульманських країн порівняно з європейськими, неспроможності урядів їхніх країн забезпечити добробут ісламської спільноти, схильності до корупції, невиконання ісламських обов'язків тощо. Для подолання цього вони пропонували відродження культури, суспільства та релігії через всебічне, творчо-активне використання до­сягнень європейської науки і техніки, дотримання мораль­ної і культурної традиції раннього ісламу, благочестивих предків. Державна влада завжди має діяти тільки відповідно до вимог Корану і Суни. Засуджувалися всі новації та дії в ісламі, що сталися впродовж його історії після «салаф», які призвели до розколів, визнання місцевих (радикальних) звичаїв, відвернули мусульман від праведного шляху. Тільки завдяки поверненню до чистих звичаїв Пророка традиційні структури мусульманського суспільства, його світська сфера зможуть швидше й ефективніше пристосо­вуватися до нових обставин планетарного життя, забезпе­чити бажаний прогрес власних країн. Започаткована в Ірані ісламська революція стала апогеєм ісламського відродження. Під її впливом відбулася ісламізація двох національних конфліктів на Близькому Сході — палестино-ізраїльського та ліванського. В Лівані на основі шиїтської меншості було засновано екстремістсь­кий рух «Хізбаллах», що вдався до тероризму. Ісламізм все очевидніше набуває у стратегії і в тактиці фундаменталістських ідеологічних форм вияву.

Ісламський фундаменталізм — релігійно-політичний рух, прибіч­ники якого обстоюють суворе дотримання Корану та поширення іс­ламу на всій Землі. Фундаменталісти висту­пають не лише за суворе дотримання Корану і шаріату, а й ратують за повернення їх основоположних постулатів до середньовічної редакції, коли іслам процвітав у могутніх країнах. На думку прихильників фундаменталістських поглядів, іслам у XX ст. відчув загрозу своєму існуванню, що походить із Заходу і економічна експансія його зумовила занепад мусульманських країн, а вплив західних ідей націоналізму, соціалізму, лібералізму та демократії зробив окремих мусульман віровідступниками. Іслам, за тверджен­ням активістів руху, не лише релігія, а й політична ідеоло­гія, спосіб життя. Цим зумовлені їхні вимоги інтенсивного оновлення й утвердження власних культурних форм со­ціального буття, делегітимації існуючих у мусульманських країнах квазієвропейських режимів і форм політичного устрою, протидії проникненню в ісламський світ західних цінностей. Ісламський фундаменталізм має радикальні і помірковані організації, розрив між якими значно збільшився порівняно з 80—90-ми роками XX ст. і виявляється в ідеологічних, тактичних і струк­турних розбіжностях.

На думку представників значної частини мусульманського світу, фун-даменталістський рух є реально силою, здатною допомогти мусульманам створити свій економічний, політичний і со­ціальний устрій на основі ісламських традицій.

 

Реферати:

1. Економічні засади арабського суспільства, сакралізовані Кораном.

2. Особливості економіки мусульманських країн.

3. Іслам та проблеми оподаткування.

4. Мусульманський культ.

5. Іслам і християнство.

6. “Третя світова теорія” Муамара Каддафі.

 

Проблемні ситуації:

1. В своїх проповідях Мухаммад закликав повернутися до стародавньої релігії Ібрахіма, розкрийте зміст цього заклику.

2. Чим ви поясните протистояння ісламської та християнської ідеологій в історичному та сучасному аспектах?

3. Чи має іслам церкву як певну релігійну організацію подібно до християнської? Чому?

4. Мусульмани стверджують, що Коран є повним Одкровенням. Чи мають вони підстави для таких тверджень?

5. Відомо, що в Корані Ісус Христос постає великим пророком. Чи може таке тлумачення постаті Ісуса стати основою для релігійного діалогу? Які ще підстави можуть бути для діалогу між християнами та мусульманами?

Допоміжна література:

1. Абу Аля Ал Маудуді. Принципи ісламу. — Л., 1995.

2. Ат-Тантауш Али. Общее представление об исламе. — К., 2002.

3. Бартольд В. Ислам и культура мусульманства. − М., 1992.

4. Васильев Л.С. История религий Востока. − М., 1988.

5. Грюнебаум Г. Классический ислам. − М., 1986.

6. Климович Л. И. Книга о Коране. Его происхождении и мифологии.

7. − М.,1988.

8. Массэ А. Ислам. − М.,1961.

9. Максуд Р. Ислам.— М., 1998.

10. Пиотровский М.Б. Коранические сказания. − М., 1991.

11. Ислам: исторические очерки. − М., 1991.

12. Ислам. Энциклопедический словарь. − М.. 1991.

13. Резван Е. А. Коран и его мир. — СПб., 2001.

14. Хазрат М. Философия исламских учений. — М., 1991.

15. Ханиф С. Что должен знать каждьій об исламе и мусульманах. — К., 1995.

16. Христианство, иудаизм, ислам. Верность и открытость. − М., 2004.

 

Т. 3.7.: Релігії в Україні

Мета: розглянути особливості та етапи становлення християнства в Україні X-XIX ст. Проаналізувати питання формування автокефального руху в Україні XX ст. Основні напрями та вчення нетрадиційних неорелігій в Україні. Простежити сенс та форми відношень церкви та держави, роль релігійного чинника в нинішніх процесах в Україні, роль релігій у процесах націотворення, державного становлення України, формуванні духовності та моралі громадян нашої країни.

Основні поняття: УПЦ-МП. УПЦ-КП, УАПЦ, УГКПЦ, крішнаїзм, Рун-віра, Агні-Йога, окультизм.

 

Питання до самостійного вивчення:

1. Релігійна ситуація в Україні.

2. Етапи формування українського православ’я.

3. Сучасний стан українського православ’я.

4. Нетрадиційна релігійність в Україні та її класифікація.

 

1. Релігійна ситуація в Україні. Релігійне відродження в Україні доби незалежності виявилося зростанням кількості зареєстрованих конфесій та релігійних організацій з 9 конфесій до 120, а релігійних організацій з 4,5 тис. до 35 тис. 60-65% громадян позитивно оцінюють значення релігії та церкви для суспільства. Найчисельнішою конфесією України є православ’я (загалом 17 тис. приходів), до числа її прихильників себе відносять біля 68 % населення. Серед найбільших православних церков України є УПЦ московського патріархату (23,6%), УПЦ київського патріархату (15,1%), УАПЦ (1%). Католицизм представлений Українською греко-католицькою та римо-католицькою Церквами, які мають, відповідно, 3685 та 1061 організацій. Протестантські церкви нараховують біля 8,5 тис. і складають 25% від загальної цифри релігійних спільнот України. Активно розвиваються баптисти (3025), п’ятидесятники (2517), адвентисти (1101), Свідки Єгови (біля 1200). Іслам та іудаїзм відносяться до конфесій релігійних меншин (959 та 285). Отже, Україна є багатоконфесійною, полірелігійною країною в якій християнські релігії в їх традиційних, модерних та постмодерних виявах, домінують над нехристиянськими у співвідношенні 80% до 20%.

Сьогоднішню Україну не можна назвати суто православною країною. Швидке зростання традиційних християнських церков (православні, греко-католицькі, римо-католицькі), яке відбувалося в перші роки незалежності майже зупинилося, натомість темпи зростання протестантських церков залишаються значними, так, що співвідношення традиційного та нетрадиційного християнства становить 50 % до 40%. Окрім того, постійно збільшується кількість нецерковних християн та просто віруючих, що взагалі не відносять себе до певної конфесії.

2. Етапи формування українського православ’я. Відповідаючи на перше питання необхідно розкрити основні історичні віхи розвитку православ’я в Україні. Виділяють кілька етапів. Православ’я київської доби X-XIII ст. має початок з акту хрещення Русі по візантійському обряду в 988 р., яке князь Володимир прийняв від корсунського духовенства. Київське християнство часів Володимира − це слов’янський варіант християнства, для якого характерні: універсалізм − тісні зв’язки як з Візантією так і з Римом, орієнтація переважно на кирило-мефодіївську традицію слов’янського християнства, виборність духовенства. Хоча розкол 1054 р. став підставою для включення Русі в орбіту візантійського християнства, але зберігалася напруженість між провізантійськими та прокиївськими тенденціями в політиці церкви. В цілому християнство цієї доби мало де факто автономний статус від Константинополя. Православ’я польсько-литовської доби − XIV-XVII ст. У 1300 р. відбувся перенос київської кафедри до Володимира на Клязьмі, а в 1325 р. у Москву. Паралельно з 1302 по 1391 рр. існувала Галицька митрополія. Але в результаті переходу під владу Литви, з 1317 р. була відновлена окрема Київська (Литовська) митрополія. Остаточний поділ митрополії на Київську та Московську відбувся у 1448 р., коли в Москві був поставлений власний єпископ Йона, а Константинополь у 1458 р. висвятив на митрополита Київського Григорія Болгарина. Протягом XV-XVII ст. православна церква в межах перебувала під тиском Речі Посполитої. Після унії 1596 р. православне духовенство залишилося без єпископату, який був відновлений лише в 1620 р. (а легалізований у 1632 р.). Найвищого розвитку українське православ’я досягло за Петра Могили (1632-1647). Церква стали вагомим чинником національно-духовного та державного відродження України. Православ’я доби Російської імперії та Радянської влади − кін. XVII-поч. XX ст. Після з’єднання України з Росією у 1654 р. та політичного поділу України між Росією та Польщею, відбулося з’єднання Київської митрополії з Московським патріархатом у 1685 р., яке привело до повної втрати самобутності українського православ’я. Протягом 1721-43 рр. Київська митрополія була перетворена на звичайну єпархію. І хоча в 1743 р. їй був повернутий статус митрополії, при Катерині II з 1764 р. остаточно ліквідуються рештки самоврядування української церкви. Для цього періоду характерні одержавлення, централізація, ідеологічне обслуговування церквою самодержавства. В 20-х рр. XX ст. в Україні зародився рух автокефалістів, який привів до виникнення у 1921 р. УАПЦ, що була знищена в 1930 р. В часи радянської влади православні громади в Україні існували у складі Українського екзархату аж до 1990 р., коли отримала статус автономії УПЦ.

3. Сучасний стан українського православ’я. На сьогодні існує принаймні три значні православні церкви в Україні: УПЦ, УПЦ-КП, УАПЦ. УАПЦ виникла в 20-ті роки XX ст. і, після гонінь в часи радянської влади, у 1990 р. відновила свою діяльність. На сьогодні вона має біля 1,2 тис. приходів. УПЦ − це частина Руської православної церкви, яка отримала грамоту про часткову неалежність від РПЦ у 1990. На сьогодні вона має біля 12 тис. приходів, свої духовні школи та друковані видання. УПЦ-КП виникла у 1992 р. внаслідок спроби частини єпископів УПЦ та УАПЦ об’єднатися. Вона має більше 4 тис. общин. Відсутність єдності в православ’ї обумовлена багатьма причинами: історичними, національними, психологічними, геополітичними. Але головним чином розкол у православ’ї пояснюється відсутністю єдиної історичної пам’яті народу, культурної та ментальної єдності населення України. Ці фактори визначають ситуацію в якій частина населення прагне до автокефалії (на Заході), а інша частина згодна з тим, що церква перебуває в підпорядкуванні РПЦ (на Сході). 25-30 % опитаних відносять себе до православ’я українського спрямування. Ситуація ускладнюється конфліктністю відносин між церквами, їх боротьбою за вплив на політику, претензіями на виключність та втручанням в процес з боку РПЦ. На сьогодні не існує єдиного плану виходу з церковної кризи. В ситуації коли надання автокефалії залежить від Московського та Константинопольського патріархату, лише подолання суперечностей в середині українського православ’я є запорукою отримання автокефалії.

4. Нетрадиційна релігійність в Україні та її класифікація. Нетрадиційні релігії спричинені кризою традиційних релігій та традиційної культури, стрімким розвитком НТР, поширенням нових духовних ідеалів та практик. Нетрадиційні релігії поєднують у собі елементи багатьох релігій, використовують ідеї окультизму, спіритизму, теософії, антропософії, тощо. Усі нетрадиційні релігії, на відміну від традиційних, роблять акцент не на віровченні (загальному одкровенні), а на можливості прямого містичного єднання з Богом (індивідуальному одкровенні). Вони визнають істинність і спасительність усіх релігій, можливість дійти Бога різними шляхами. Нетрадиційні релігії визнають можливість втілення Бога в окрему людину, досягнення нею спасіння й святості вже в цьому житті. Нетрадиційні релігії класифікуються наступним чином: неохристиянські − течії, що модернізують традиційне християнство, адаптуючи його до умов часу. Для неохристиян характерна спрощена доктрина, прозора мораль, наголос на особистому виборі та зусиллі віруючого, простіша символіка та богослужіння (Собор незалежних євангельських церков, Церква повного Євангелія, Церква «Філадельфія», Церква Бородиці, мормони, Церква єднання Муна, Церква Христа); орієнтальні (східні) − вчення, що адаптують східні релігійні ідеї до західного способу життя. Вони розробляють новітні, полегшені способи духовних практик, психотехнік (кришнаїзм, вчення Сатьї Баби, центр Шрі Чінмоя, Ошо-центр, Сахаджа його); неоязичництво − течії, що відроджують та модернізують слов’янські язичницькі вірування, адаптуючи їх до сучасності. Намагаються створити сучасні форми язичництва, альтернативні християнству (Рідна віра, РУН віра); синтетичні − течії, що поєднують в собі елементи східних та західних релігійних ідей та практик (Братство Грааля, Агні Йога, Біле братство, Бахаїзм); сайєнтологічні − течії, що синтезують релігію й науку, політику, бізнес в єдину систему поглядів (Діанетика, Наука розуму, Християнська наука); сатанізм − культи, що відроджують середньовічні таємні практики поклоніння злу.

 

Питання до самоперевірки:

1. Чи можна вважати, що православ’я є найважливішим чинником самоідентифікації сучасного українця?

2. Якими є основні шляхи до порозуміння в українському православ’ї.

3. На Ваш погляд які існують проблеми здобуття автокефалії українською Церквою?

4. Роль протестантських конфесій у формуванні громадянського суспільства в Україні.

Теми рефератів:

1. Етноконфесійний ареал України.

2. Українське православ`я: пошуки шляхів порозуміння.

3. Проблема створення помісної православної Церкви в Україні.

4. Становлення українського православ`я.

5. Іслам на українських землях.

 

Проблемні ситуації:

1. Які наслідки мало введення християнства в Київській Русі? Як позначилася на еволюції моральної свідомості нашого народу проблема двовір’я?

2. М. Грушевський, характеризуючи роль православ’я 16 - 17 ст. сказав, що воно «... було символом української нації». Чи залишається воно таким і нині?

3. Чому нетрадиційні релігії “отримували прописку” спочатку в Америці та країнах Заходу, а вже потім поширювалися по всьому світі?

4. В свій час Ред’ярд Кіплінг зауважив: “Схід є Схід, а Захід є Захід і їм ніколи не зустрітися”. Наскільки справедливим таке твердження сьогодні?

5. Наскільки вдалими можна вважати намагання вирішити проблему самореалізації сучасними нетрадиційними релігіями?

6. На сьогоднішній день в світі налічують більше 1 млн. неоязичників. В чому ви бачите причини відродження язичництва?

7. В чому джерело конфлікту між православ’ям і неорелігіями?

 

Допоміжна література:

1. Здіорук С. Суспільно-релігійні вияви: виклики України XXI століття. − К., 2005.

2. Історія релігії в Україні. Навчальний посібник. − К., 1999.

3. Історія християнської церкви на Україні. − К., 1992.

4. Матвєєв В. 16 кіл, 108 намистинок… // Людина і світ. − № 2. − 1999.

5. Огієнко І.І. Українська церква. − К. 1993.

6. Релігія в контексті соціокультурних трансформацій України. Колективна монографія. − К., 2009.

7. Релігія і нація в суспільному житті України й світу. Колективна монографія. − К., 2006.

8. Саган О. Національні прояви православ’я: український аспект. − К., 2001.

9. Україна релігійна. Прогнози релігійного життя України. Колективна монографія. − К., 2008.

10. Україна релігійна. Стан релігійного життя. України. Колективна монографія. − 2008.

11. Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. в 3-х т. К., 1994.

12. Християнство доби постмодерну. Колективна монографія. − К.. 2005.

 

Контрольні питання з навчальної дисципліни:

1. Предмет та структура релігієзнавства.

2. Сутність, структурні компоненти та соціальні функції релігії.

3. Основні сфери суспільного вияву релігії.

4. Свобода совісті: її сутність, філософський та морально-правовий зміст.

5. Здійснення принципу свободи совісті в Україні.

6. Класичні та сучасні концепції походження релігії.

7. Форми первісних вірувань та їх особливості.

8. Соціально-етична доктрина Конфуція.

9. Духовно-практична система Лао-цзи.

10. Релігійні системи Індії: ведизм, брахманізм, індуїзм.

11. Іудаїзм як монотеїстична релігія.

12. Віровчення, релігійна література та культ іудаїзму.

13. Напрями сучасного іудаїзму.

14. Іудейські обряди та свята.

15. Соціально-історичні передумови виникнення буддизму.

16. Філософська концепція буддизму.

17. Віровчення та культова практика буддизму.

18. Основні напрями буддизму.

19. Ідейні витоки та соціально-історичні причини виникнення християнства.

20. Сутність ідей Нового Завіту. Християнство як релігія любові.

21. Проблема історичності особи Ісуса Христа.

22. Раннє християнство: керигма, церковна організація, література.

23. Трансформація християнства в державну релігію Римської імперії. Виникнення чернецтва.

24. Формування християнського віровчення та культу.

25. Причини та наслідки розколу християнства на східне та західне.

26. Особливості східного християнства.

27. Основні етапи розвитку православ’я.

28. Вселенське православ’я та його структура.

29. Віровчення і культ православ'я.

30. Сучасний стан православ’я.

31. Особливості католицького віровчення та культу.

32. Організація католицької Церкви. Ватикан.

33. Католицизм в Україні.

34. Історичні та ідейно-теологічні причини виникнення протестантизму. Реформація.

35. Ранній протестантизм: особливості віровчення, культу та організації.

36. Еволюція протестантизму.

37. Поширення реформаційних вчень на теренах України.

38. Формування й поширення ісламу.

39. Віровчення та мораль ісламу.

40. Релігійний культ ісламу.

41. Релігійні напрями та релігійно-політичні рухи ісламу.

42. Релігійна ситуація в Україні.

43. Етапи формування українського православ’я.

44. Сучасний стан українського православ’я.

45. Нетрадиційна релігійність в Україні та її класифікація.