Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Поширення реформаційних вчень на теренах України.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Сутність цього питання ґрунтується на наступному. У 20 –х роках XVI ст. ідеї Реформації почали поширюватися на території Речі Посполитої, до складу якої входила в той час значна частина України. В Україні історичний шлях протестантизму виявився більш складним і суперечливим, оскільки, на відміну від Європи та Америки, тут домінуючі позиції посідало православ’я, яке вело тривалу боротьбу з католицизмом. Крім того, протестантизм в Україні не одержав підтримки широких народних мас. Реформаційні ідї поширювали в першу чергу виходці з України, що навчалися в протестантських країнах. Показовою постаттю в цьому плані є С.Оріховський, котрий здобував ґрунтовну освіту в головному осередку лютеранської Реформації – Віттенберзькому університеті. Першими протестантськими течіями в Україні були лютеранство та кальвінізм (XVI ст.). Особливого піднесення протестантський рух набуває в другій половині XVIII ст. - у цей час на терени південної України переселяється багато іноземців. Активізація протестантизму також відбувається наприкінці XIX – першій третині XXст.; це було пов’язано з поширенням нових течій протестантизму - баптизму, адвентизму, згодом – п’ятидесятництва. Сучасний український протестантизм набуває все більш визначених національних рис. Використовуються національні обрядові традиції під час молитовних зібрань, релігійних свят, також широко послуговуються українською мовою. На сьогодні протестантизм в Україні є найдинамічнішою конфесією. Він має 8445 релігійних організації. Серед них найчисельнішими є християни-баптисти (3057), християни віри євангельської (п’ятидесятники) (2585), адвентисти сьомого дня (1113). Всі протестантські церкви мають необхідні управлінські структури, 90 навчальних закладів, налагоджену видавничу діяльність. Реферати: 1. Мартін Лютер та Реформація. 2. Англіканство: історія та сучасність. 3. Особливості віровчення адвентистів. 4. Віровчення та практика п’ятидесятників харизматичного спрямування. 5. Протестантизм та підприємництво. Проблемні ситуації: 1. Обґрунтуйте принцип загального священства в протестантизмі. Чи можна вважати цей принцип в певному розумінні проявом загальної тенденції до демократизації різних сфер життя? 2. Чому протестантизм вважають ідеологією буржуазії, адже саме продаж індульгенцій католицькою церквою є свого роду реалізацією ринкових відносин в духовному житті? 3. У чому принципова відмінність протестантського та православного ставлення до збагачення? 4. Які принципові відмінності традиційного християнства та протестантизму? Чи є вони нездоланними на шляху до їх діалогу? На яких засадах можливий діалог протестантів з представниками традиційних Церков? 5. Чим можна пояснити велику кількість протестантських церков і як це можна узгодити з принципом єдності Церкви? Основна література: 1. Аляєв Г. Є., Горбань О.В. Мешков В.М. Лекції з релігієзнавства. Навчальний посібник. К., Український фінансово-економічний інститут менеджменту і бізнесу. 1995. 144с. 2. Гараджа В.И. Религиеведение. Учебное пособие. М., 1995. 3. Иллюстрированая история религий в 2-х тт. П.р. проф. П.Д. Шантени де ля Соссей. М., 1992. 4. Основы религиеведения. П.р. Яблокова. М., 1995. 5. Поликарпов В.С. История религии. Лекции и хрестоматия М., 1997. 312с. 6. Самыгин С.И. Нечипуренко, Полонская. Религиеведение: социология и психология религии. РН/Д., Феникс. 1996. 672с. 7. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. 4-е изд. М.,1986. 8. Релігієзнавчий словник. П.р. Колодного А.М. К., 1996. Допоміжна література: 1. Адвентисти сьомого дня в Україні. – К., 1996. 2. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. / Избр. произведения. М.: Прогресс, 1990. 3. Мартин Лютер Время молчания прошло. Избранные произведения 152 - 1526 гг. Харьков. Око 1992. 4. Кеннет Боа Лабиринты веры.—М.,1992. 5. Протестантизм: словарь. М., 1990. 6. Митрохин Л.И. Баптизм. М., 1966. 7. Гараджа В.И. Протестантизм. М., 1971. 8. Єленський В.Є. Сучасний протестантизм: динаміка, процеси, тенденції. К., 1989. 9. Чанышев А.Н. Протестантизм. М., 1979. Т. 3.6.: Іслам: походження, віровчення, культ. Мета: розкрити релігійну специфіку ісламу, роль пророка Мухаммада у його виникненні та становленні, показати роль Корану та Суни в мусульманському віровченні та способі життя. Основні поняття: Аллах, Мухаммад, іслам, Мекка, Коран, Суна, Кааба, хадж, намаз, саум, закят, садака, дервіш, джихад, імам, мінарет, мечеть, умма, хіджра, шиїзм, сунізм, суфізм, ісмаїліти, стовпи ісламу (аркан), Шаріат.
Питання для самостійного вивчення: 1. Формування й поширення ісламу. 2. Віровчення та мораль ісламу. 3. Релігійний культ ісламу. 4. Релігійні напрями та релігійно-політичні рухиісламу.
Формування й поширення ісламу. Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність». Того, хто прийняв цю релігію, називають «відданим», що арабською —«мусульманин». Причини виникнення ісламу. Перехід арабського суспільства від родоплеменного до феодального суспільства, формування централізованої держави, що змогла б подолати споконвічну роздробленість, необхідність захищатися від зовнішніх ворогів (Іран, Візантія) − все це було передумовами виникнення ісламу. Ідейними предтечами ісламу став рух ханіфів, які критикували поклоніння племенним ідолам і закликали поклонятися єдиному Богу. Можна говорити про опосередкований вплив на формування ісламу сірійського християнства та іудаїзму. Засновник нового релігійного вчення, пророк Мухаммед народився у 570 р. у збіднілому клані Хашим могутнього мекканського племені курайш. Спочатку він займався тим, що переганяв каравани на Близький Схід, а потім одружився на старшій за себе жінці (Хадіджі) і відійшов від торгівельних справ. Як ханіф, усамітнюючись у печері Хіра, під Меккою, Мухаммад побачив видіння ангела, який наказав йому нести людям істинне слово Аллаха − Коран (Коран, сура XCVI). Із 610 р. він почав виступати як релігійний проповідник, закликаючи звернутися до єданого Бога − Аллаха, щоденно молитися йому, дотримуватися посту й творити благодіяння щодо бідних. У 620 р., після смерті дружини, Мухаммед переїхав із Мекки до сусіднього міста Ясріб, пізніше названого Мединою (місто Пророка), де було створено першу громаду мусульман та перші закони й положення, які не лише стали основою ритуалу й культу ісламу, а і об'єднали арабів під прапором нової віри. У 630 р. пророк зі своїми прибічниками повернувся знову до Мекки, яку було оголошено столицею ісламу. Мухаммед помер в 632 р. і був похований у Медині. Після смерті Мухаммада халіфами - спадкоємцями духовної та світської влади були його прибічники Абу-Бекр, Омар та Осман, які, з метою розширення території та збагачення, стали вести загарбницькі війни. Утворилась теократична держава – халіфат, до складу якого входила величезна територія: Закавказзя, Месопотамія, Сирія, Єгипет, Персія, Середня Азія. На завойованих територіях здійснювалась ісламізація народів. Уся земля в халіфаті була проголошена державною власністю. Від імені держави нею розпоряджався халіф, а на місцях, у завойованих районах – його намісники, еміри. Віровчення ісламу. Основним догматом ісламу є віра в єдиного Бога Аллаха («Немає Бога, крім Аллаха» − «Ла іляха ілла-ллах» (шахада)). Аллах є один великий Творець. Він носій усіх абсолютних атрибутів − він наймогутніший, найсправедливіший, найблагіший, наймудріший, він причина життя, розумності та волі людини. Всі атрибути божественності втілено в одній божественній сутності як такій, вважають мусульмани. Не може бути два божества, так само не може людина бути носієм абсолютних властивостей Бога. Єдиним шляхом до Бога є «віра у місію Пророка і поклоніння Аллахові відповідно до того шляху, який вказав Пророк» − («Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — пророк його»). Кожен мусульманин зобов'язаний вірити Мухаммеду, тому що він: 1) істинний посланець Аллаха; 2) не має недоліків і помилок, шлях його правдивий; 3) останній пророк («Печать пророків»), який прийшов до людей від Всевишнього і після нього не буде пророків. Окрім Мухаммада мусульмани шанують усіх біблійних пророків і навіть Ісуса Христа. Третім догматом є шанування Святого Письма − Корану (араб., − читання), що є божественним Одкровенням та головною священною книгою мусульман. Складається Коран із промов, проповідей, пророчих одкровень, історико-релігійних оповідей, притч, етико-правових та правових приписів, що були виголошені упродовж 610-632 pp. Через те що всі вони переповідалися усно, після смерті Мухаммеда виникла загроза втратити Святе Письмо. Ось чому при першому халіфі Абу-Бакрі (632-634) особистим секретарем Мухаммеда Зайд ібн Сабітом було складено перший збірний текст Корану. За третього халіфа Османа (644-656) з'явилася друга редакція Корану, який визнано канонічним. Орфографія, правила читання і структура тексту остаточно канонізовано офіційним виданням Корану в Каїрі 1923 р. Коран написаний римованою прозою класичною арабською мовою і поділений на 114 сур (глав, або одкровень), які складаються з айятів, тобто віршів (араб, айя — знамення). Залежно від часу та місця їх виголошення сури поділяються на «мекканські» (610—622, Мекка, 90 сур) і «мединські» (622—632, Медина, 24 сури). Наявність у Корані певних неясностей, суперечностей зумовила виникнення ім ал кіра (науки про читання Корану) й ілм ат-тафсір (науки про способи його тлумачення). Вважаючи себе духовними синами Авраама, мусульмани вірять у те, що Тора (Таура) і Євангеліє (Інджил) є також священними книгами, посланими Богом. Щоправда, вони вважаються «другорядними». Доповненням до Корану є Суна (араб. — звичай, зразок) − священна традиція ісламу, що складається з висловлень Мухаммеда та хадисів — оповідей людей, які близько знали пророка, про його діяння. З Корану та Суни мусульмани виводять віру в кінець світу, загробне життя, воскресіння з мертвих та Судний день. Разом з християнами мусульмани вірять в існування бессмертної душі та життя після смерті. Аллах знищить цей світ і всі створіння в день воскресіння з мервих; Аллах оживить їх і збере в одному місці; На суд Аллаха буде виставлено всі діяння людей, добрі й погані; Аллах зважить добрі й злі вчинки кожного. Той, у кого добро переважить, буде прощеним; той, у кого переважать злі діяння, буде покараним; прощені увійдуть у рай, покарані — потраплять у пекло. Моральне вчення ісламу. Джерелом морального вчення ісламу є Коран та Суна. Опорою морального кодексу ісламу є віра у Всевишнього і страх перед ним, неминучість для людини відповідальності в загробному житті за своє земне існування та боязнь фатального кінця у вічному майбутньому. Іслам не формує і не створює принципово нової моральної доктрини. Він лише максимально пристосовує норми моралі до всіх сфер людського життя − побуту, суспільно-політичних відносин, економіки, навчання, права тощо. Іслам вимагає вести такий спосіб життя, який би у своїй основі мав винятково принципи добра. Іслам заохочує шлюб, вважає його добром, праведністю і актом поклоніння Творцю. Іслам зробив чоловіка наставником жінки, яка має йому підкорятися і служити. Діти повинні підкорятися батькам і доглядати за ними. Основні правила ісламської моралі наступні: допомага ближнім; створення общини праведних; відхилення пересудів та балачок між вірними; діяльність в ім'я Аллаха; заборона спілкування з неправедними і несправедлими; побажання своєму братові того, чого бажаєш собі. В ісламі категорично заборонені спиртні напої, вживання наркотиків, їх купівля та продаж, заняття танцями й співами, азартні ігри, лотереї, лихварство тощо. На шляху до духовної досконалості мусульманин повинен мати істину віру, покірність, богобоязливість та щирість в усіх вчинках. Людина повинна любити лише те, що потрібно і до вподоби Аллаху, і ненавидіти те, що ненависне Аллаху. Усі релігійні, державні, моральні, правові та обрядові правила ісламу зібрані у Шаріаті. Шаріат (араб, шаріа — правильний шлях до мети) — комплекс юридичних норм, принципів та вчинків мусульманина, дотримання яких вважається угодним Аллаху та таким, що приводить віруючих у рай. Норми шаріату можна поділити на ті, що стосуються обрядово-культової діяльності, і ті, що стосуються питань державного, цивільного і кримінального права. Більшість розпоряджень шаріату мають загальний характер і визначають основні принципи ісламського законодавства. Разом з тим, у ньому можна зустріти і конкретні юридичні норми, особливо щодо ритуальної практики. Головними джерелами шаріату є Коран і Суна. Становлення ісламської юриспруденції відбувалося паралельно з фіксацією хадисів. Систематизація мусульманських священих переказів сприяла формуванню Шаріату. За Шаріатом, у кожної людини є чотири види обов'язків: обов'язки перед Аллахом; обов'язки перед собою; обов'язки перед іншими рабами Аллаха; обов'язки перед іншими творіннями. Релігійний культ ісламу. Основою ісламського культу є так звані «п’ять стовпів ісламу»: Шахада − привселюдне сповідування віри в Аллаха через промовляння формули «Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — пророк його». Намаз − щоденна п'ятиразова молитва. Така п'ятикратна молитва покликана зміцнювати основи віри та постійно нагадувати про постулати ісламу. Загальнообов'язковою є загальна молитва в мечеті − салат аль-джама, або салат ад-джума (полуденна молитва щоп’ятниці). В ісламі немає священиків у християнському розумінні. Кожний мусульманин є священиком сам для себе. Нікому не заборонено наближатися до Бога своєю вірою. А мусульманське духовенство нерідко поєднує виконання духовних і світських обов'язків. Імам, який стоїть перед зібранням і веде молитву, не є священиком. Ним може бути будь-хто, хто добровільно дав згоду очолити молитву, але ця особа повинна знатися на основах мусульманської віри і добре знати Коран, який читається під час молитви. Уразу − піст протягом 30 днів дев’ятого лунного місяця рамадану (рамазану). Рамадан вважається особливим часом для мусульман, оскільки саме в цей місяць Аллах вирішив закликати Мухаммеда до пророцтва і послав йому перші одкровення. Віруючий повинен не пити й ковтка води та не вживати ніякої їжі від світанку до вечора. Коли зайде сонце і полине вечірній азан, тоді можна розговлятися, але в міру. Хадж − паломництво до Мекки (храму Кааби), або Медини (гробу Мухаммеда). Мекка — головне священне місто мусульман у Хиджазі (Саудівська Аравія), де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Для мусульманина хадж — це час самоочищення, бо йдучи до святого місця, відчуваючи наближення до Кааби (головної святині — кубоподібної будівлі висотою до 15 метрів, складеної з кам'яних плит), людина всім серцем відвертається від спокуси і помилок, кається в гріхах, у неї з'являються нові праведні думки. Кааба − це особлива святиня, куди немусульманину вхід заборонено (ха-рам («священна», «заборонена»). Хадж здійснюється у місяць зуль-хад-жа (четвертий після ра-мадану). Під час хаджу мусульманин мусить виконати чотири необхідні умови: покритись іхрам (двома простими покривалами білого кольору); обійти навколо Кааби; здійснити похід в долину Арафат; ще раз обійти навколо Кааби. Чоловіки-паломники, які виконали всі чотири умови, називаються хаджі, а жінки — хаджа. Закят (очищення)− подання милостині усім нужбенним. В ісламі існують й інші обряди: суннат (обрізання), завадж (шлюб), джиназа (поховання померлих). Мусульманський культ передбачає також дотримання мусульманських свят. Серед них особливе значення має ураза-байрам (араб. − свято розговіння) − свято розговіння, пов’язане з кінцем місячного посту рамадану. Найголовнішим святом мусульман є курбан-байрам − принесення кривавої жертви (вівці, ягняти, барана, верблюда) під час хаджу на згадку про те, що Ібрагім був готовий принести в жертву свого сина Ісмаїла. В особливій шані й свято мавлюд-ан-набі (день народження пророка Мухаммеда), що відзначається мусульманами у місяці рабі-аль-авваль.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; просмотров: 110; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.118.120.13 (0.009 с.) |