Соціально-історичні передумови виникнення буддизму.

Буддизм – одна з світових релігій. Назва «буддизм» утворена від дієприкметника «будда» - пробуджений (з санскр. «буддх» - будити).

Буддизм виник у VI ст. до н. е. в Індії в умовах розкладу родоплемінних відносин та формування великих рабовласницьких держав, посилення соціального гноблення, падіння авторитету жрецької касти брахманів і переходу влади до касти кшатріїв, яка складалася в основному з військової бюрократії та великих рабовласників. Відображаючи інтереси останніх в їх боротьбі проти касти брахманів, буддизм виступав проти каст взагалі, відстоюючи ідеї соціальної рівності.

У III ст. до. н.е. цар Ашока, об’єднавши під своєю владою більшу частину Індії, надав буддизму статусу державної релігії. У 6 ст. відбувається занепад буддизму. У X ст. панівною релігією стає індуїзм, що асимілював ідеї брахманізму та буддизму. Нині буддизм сповідують лише декілька відсотків населення Індії. В подальшому буддизм поширився у країнах Південної та Південно-Східної Азії, де налічується понад 300 млн. його адептів. Загалом у 86 країнах світу проживає близько 320 млн. буддистів.

Засновником буддизму є історична особа - Сіддхартха Гаутама Шак’ямуні. Намагаючись вирішити проблему життя та смерті, Сіддхартха став на шлях самозречення. Він використовував різні форми медитації, завдяки яким можна було змінювати стан свідомості, та всі різновиди аскези. Через сім років самозречення Сіддхартха набув мудрості, став просвітленим – Буддою. Він прийшов до усвідомлення, в чому причина страждань та інтуїтивно збагнув причини життя та смерті. У своїх проповідях він наголошував, що кожна людина має прагнути до спасіння, стати на шлях просвітлення, який виключає потурання своїм бажанням або аскезу. Серединний шлях – ось правильне рішення. Сутність його Будда виклав у формі Чотирьох Благородних істин.

2.Філософська концепція буддизму.

Варто нагадати, що філософія буддизму розпочинає альтернативну щодо ортодоксального ведизму традицію. Хоча, до певної міри, наслідує його основні ідеї, зосереджуючись на проблемі створення світу, що існує одвічно. Набуває значення вчення про душу людини. Душа – це психологічна, а не онтологічна єдність. Вона творить особистість людини, пізнає світ, передовсім, через саму себе. Процес пізнання – споглядання, відбувається через самозаглиблення. Потік світових частинок − дхарм утворює не лише особистість (душу й тіло), але й природу. Усе перебуває в полоні сансари − вічного кругооберту речей. Відбувається незліченна кількість перероджень душі згідно закону карми (закон відплати або причинно-наслідкових зв’язків). Ланцюг перероджень припиняється тільки тоді, коли людина досягла стану духовної досконалості − нірвани, який є станом однобуття з природою.

3. Віровчення та культова практика буддизму.

Основою віровчення буддизму як релігії є чотири благородні істини. Виклад і аргументацію свого віровчення буддизм розпочинає з посилання на очевидний факт – існування в світі страждань.

Перша благородна істина буддизму стверджує: «В світі існує страждання». Народження – страждання; захворювання – страждання; смерть – страждання; смуток, плач, горе, нещастя і відчай – страждання; розлучення з коханим – страждання; неодержання пристрасно бажаного – страждання». Варто зауважити, що таке твердження не є прикладом негативного мислення. Будда розглядає страждання як відправний момент, а не як остаточний висновок.

Друга благородна істина буддизму наголошує: «Причина страждань – у бажаннях». Але Будда говорив не про всі бажаня, а егоїстичні, що ґрунтуються на неправильному баченні людиною самої себе та навколишнього світу, що й призводить до страждань.

В третій благородній істині зазначається: «Для того, щоб припинити страждання, потрібно припинити бажання». Отже, щоб уникнути страждань, потрібно загасити всі свої бажання, позбутися всіх прагнень. Але, оскільки у світі, в Сансарі, відбувається постійне перевтілення душ, то разом з душею в нові перевтілення переходять і бажання та продовжуються нові устремління. Законом перевтілення (законом карми) людина приречена на те, щоб крутитися і крутитися в колесі Санжари.

Четверта благородна істина проголошує: «Існує шлях приборкання устремлінь та виходу з Сансари, який вказав Будда». Отже, лише слідуючи вченню та настановам Будди можна досягнути спасіння – позбутись страждань, випасти з колеса Сансари та поринути у нірвану.

Восьмиступінчатий шлях спасіння.

Цей шлях передбачає:

1. Правильні погляди. Щоб розпочати внутрішні перетворення, людина має правильно зорієнтуватися в житті. «Правильні погляди стануть факелом, що освітлює шлях».

2. Правильні наміри. Щоб прямувати справді буддистським шляхом зцілення, люди мають зрозуміти, чого саме вони хочуть.

3. Правильна мова. Людина починає включатись у процес удосконалення, звертаючи увагу саме на те, що вона говорить. Прислухатись до власних слів, пізнавати самих себе – це допоможе налагодити стосунки з навколишнім світом та людьми.

4. Правильна поведінка. Людина має ретельно стежити за своєю поведінкою – усі дії мають бути глибоко усвідомленими; несвідомі вчинки зумовлюють неприємності. Якщо людина живе у відповідності з правилами хорошого тону, її страждань значно менше.

5. Правильні засоби існування. Робота, якою займається людина, не повинна суперечити буддистським цінностям, оскільки вона має сприяти досягненню внутрішньго миру.

6. Правильні зусилля. Лише вони сприяють позитивним змінам. Намагання зобити щось погане невблаганно призводить до страждання. Лише мудра людина досягає висот.

7. Правильні думки. Правильне мислення так само є важливим для життя, як і дихання. Глибокі зміни неможливі, допоки людина не установить контроль над своїм розумом. Потрібно стримувати та приборкувати свій розум.

8. Правильне зосередження. Воно можливе в процесі медитаціїі і, як наслідок, приходить досягнення істини. Будда говорив: «Хто в своєму житті прямує правильним шляхом попри тимчасове, той досягає істинної реальності».

Усі релігійні обряди пов’язані з особою Будди. Богослужіння в храмах здійснюється виключно духовенством, без мирян, які творять молитви перед домашніми вівтарями. Буддійські свята мають спільні риси, але й деякі відмінності залежно від конкретної країни. В країнах Південної Азії (Шрі-Ланка, Таїланд, Лаос, Камбоджа) буддійські свята - це комплекс обрядів і церемоній, що проводяться щомісяця напередодні головного свята, а також завершують його. Щорічно 8 квітня всі буддисти святкують день народження Будди Гаутами. День його смерті відзначають на 15- й день сьомого місяця, в липні. Цього дня поминають усіх померлих: пускають по річках запалені ліхтарики, щоб вони освітлювали їм дорогу.

Новий рік відзначається наприкінці березня та в першій половині квітня. Віруючі насипають з піску гірку, що є символом гори Меру, поливають один одного та статую Будди водою. У ці дні проводяться виставки, ярмарки, конкурси іт. д.

У квітні-травні в монастирях, храмах, домівках святкується потрійна річниця Будди: народження, «просвітлення» та досягнення ним нірвани.

Початок сезону дощів (червень-липень) відзначається проводом молоді в монастир до закінчення сезону дощів.

Від середини жовтня до середини листопада проводяться обряди і церемонії, присвячені закінченню сезону дощів, виходу частини молоді з сангхи. Перебування в монастирі під час сезону дощів пояснюється перебуванням Будди на небесах. Члени сангхи, яким у сезон дощів заборонено залишати монастир можуть за допомогою медитації піднятися на небо і слухати там проповіді Будди. Після закінчення сезону дощів відзначається спуск Будди на землю. У ніч повного місяця монастирі, майдани, вулиці, будинки ілюмінуються запаленими свічками та кольоровими електричними лампочками.

Уся ця сукупність традицій, релігійних уявлень охоплює особисте, сімейне та громадське життя прихильників буддизму, складає їхній життєвий простір.

4. Основні нарями буддизму.

Перший напрям тісно пов’язаний з раннім буддизмом; він ґрунтується на консервативних ідеях, які презентує школа «старійшин», на санскриті – «Тхеравада». Будду визнано людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Основний акцент робиться на особистому спасіня, яке є можливим лише через відхід від світу. Послідовники хінаяни, перебуваючи у чернечих громадах – сангхах, ведуть аскетичний спосіб життя, намагаючись досягнути духовної досконалості та стати архатом – святим.

Хінаяна упродовж століть мала вузьку орієнтацію – це було релігійно- філософське вчення для самих лише ченців. Пізніше вона стає масовим релігійним вченням та посідає визначне місце в житті населення буддистських країн. Воно дало можливість практикувати буддизм і тому, хто не приймає чернечої обітниці, а живе звичайним життям, маючи сім»ю, майно. Буддистське вчення хінаяни керувало простими людьми, спрямовуючи їх до повноцінного життя. При цьому людина, в першу чергу мала виконувати етичний закон - Панча шила (П’ять заповідей): 1) утримуватись від убивства; 2) утримуватись від крадіжки; 3) утримуватись від блуду.

У 2 -3 ст. на Півночі Індії виникає інший напрямок буддизму – махаяна. Формується нова доктрина, в якій Сіддхартха Гаутама Шак»ямуні постає учителем життєвої мудрості. Він є одним з багатьох будд як минулого, так і майбутнього. Послідовними махаяни стверджують, що кожна жива істота володіє природою будди, відновити яку і є метою буддизму. Людина через просвітлення може досягнути стану будди. Але з причини своєю слабкості більшість людей не в змозі піднятися до такого рівня. І оскільки будди після переходу в нірвану не можуть надавати безпосередню допомогу людям, то це належить робити бодхісатвам (з санскр. істота, що прагне до просвітлення), які свідомо не полишають світу Сансари, щоб допомогти людям у справі спасіння. Бодхісатви стали ідеалом поведінки, які замінили архатів. Махаяна стверджує, що мудрість є лише однією із чеснот, а тому співстраждання, доброта та терпіння є найправильнішими виявами учення Будди на відміну від безпристрасної мудрості архатів.

Третій напрям - тантризм (ваджраяна) зародився в Індії на поч. І тисячоліття н.е. Ґрунтується на буддійській філософії з використанням езотеричної практики, до якої віруючих залучають духовні наставники. В основі – дотримання ритуалів, які можуть забезпечити швидкий, як блискавка („ваджра”), шлях до нірвани. Серед цих ритуалів є найбільш поширеним багаторазове повторення священних фраз „мантри”. Використовуються магія та йога. Тантризм існує в Японії, Непалі, Китаї, особливо в Тибеті - загалом 2,5% віруючих від загальної кількості буддистів.

Ламаїзм (лама - жрець, вищий, небесний) прийшов у VII ст. на Тібет (з 18 ст. увійшов до складу Китайської імперії). Його принесли віруючі з Бенгалії, Кашміру та Китаю. На територію Монголії проник у ХVI ст., а з ХVIIIст. поширився на Сибір, де його сповідують калмики, буряти, тувинці.

На становлення ламаїзму визначальний вплив справило поєднання тантризму з анімістичною тібетською релігією бон-по (форма шаманізму). Остаточно завершив процес формування віровчення буддизму великий проповідник та теоретик релігії Цзонкапа (1357 -1419). Він надзвичайно лояльно ставився до всіх основних напрямків буддизму, вважаючи, що всі «три потоки» буддизму – хінаяна, махаяна та ваджраяна беруть початок від самого Шак»ямуні та становлять собою три шляхи до спасіння. Ламаїзм є злиттям цих потоків в один. Цзонкапа писав, що для повного спасіння необхідно наступне: 1) дати обітницю та дотримуватись правил моральності, що є входженням у двері «малої колісниці»; 2) оволодіти повнотою обітниць ботхісатв, що є вхоженням у двері «великої колісниці»; 3) прийняти повноту обітниць «алмазної колісниці», а це означає відчути себе духом, що звершує сокровенні подвиги та досягає повного результату споглядання, що має владу йоги.

Цзонкапа вказував на особливу роль лами в настановленні мирян. Як відомо, сам Будда наголошував, що кожна людина на шляху спасіння має самостійно долати труднощі. Класична буддистська формула спасіння проголошувала «три дорогоцінності: Будда, вчення (дхарма) та чернеча громада (сангха). Цзонкапа доповнив цю тріаду необхідністю особистого духовного наставника (лами). Без нього можливість спасіння не може бути реалізована. Вшанування лами – це вшанування самого Будди.

Питання для самоконтролю:

1. Ламаїзм як один з напрямів буддизму.

2. Буддійська канонічна література.

3. Особливості дзен-буддизму.

5. Особливості віровчення і культу в буддизмі.

6. Буддійська мораль і етика.

7. Буддизм та брахманізм: спільне і відмінне.

8. Ставлення до жінки в буддизмі.

9. Вплив буддизму на економічний розвиток країн, що його сповідують.

Реферати:

1. Особливості віровчення і культу в буддизмі.

2. Буддійська мораль і етика.

3. Буддизм та брахманізм: спільне і відмінне.

4. Ставлення до жінки в буддизмі.

5. Вплив буддизму на економічний розвиток країн, що його сповідують.

Проблемні ситуації:

1. Як індуїзм, так і буддизм поділяють концепцію карми та реінкарнації. В чому полягає суттєва відмінність в їх ставленні до цієї концепції?

2. Що таке “панча-шила”. Яку роль відіграють моральні норми в буддизмі. Чи схожі буддійські заповіді з християнськими.

3. Що таке “нірвана”? В атеїстичній літературі цей термін перекладали як “згасання”, “заспокоєння” і тому трактували як відхід від життя. Наскільки правильне таке твердження?

4. Як відомо, чань-буддизм заснував легендарний буддійський патріарх Бодхідгарма в Китаї. Чим можна пояснити таку модифікацію буддизму? Наскільки вплинули на формування чань-буддизму специфічні риси китайського менталітету?

 

Література

1. Академічне релігієзнавство. (За ред..А.М.Колодного).-К., 2000.

2. Васильев Л. Истории религии Востока.-М.-1983

3. Кочетов А.Буддизм.-М.-1983.

4. Кочетов А. Ламаизм.-М.1973.

5. Учение Будды (Запад и Восток. Традиция и современность).-М.,1993.

6. Далай-лама ХІV.-Москва-Рига.-1991.

7. Симпкинс А.Буддизм. София.-2006.