Федералізм як форма державного устрою.

Федерація — це союзна держава, територія якої складається з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною (2 рівні самостійністю

харак­терні ознаки:

· Територія федеративної держави в політико-адміні-стративному плані не є єдиним цілим. Вона складається з

· У більшості федеративних держав поряд із загально-
федеральною конституцією і загальнофедеральними закона­
ми діють конституції і закони суб'єктів федерації

· територій суб'єктів федераціїУ федеративній державі поряд із федеральною систе­
мою органів законодавчої, виконавчої та судової влади
існують системи органів законодавчої, виконавчої та судової
влади суб'єктів федерації

· Відмінною ознакою федеративного державного устрою
є двопалатна структура союзного парламенту

· У більшості федерацій поряд з федеральним громадян­
ством існує і громадянство суб'єктів федерації громадянства)

Федеративна форма державного устрою існує більш ніж у 20 країнах

Федеративна держава може утворюватися:

1) в результаті договору між незалежними суб'єктами про створення нового державного об'єднання з перетворенням учасників договору у суб'єктів федерації

2) шляхом приєднання до держави нових територій і наділення їх правами суб'єкта федерації

3)) в результаті підвищення стату­су регіональних утворень і перетворення їх на суб'єкти федерації

4) шляхом еволюції конфедерації у федеративну державу з перетворенням колишніх незалежних держав у суб'єктів федерації

48. Способи конституційного розмежування компетенції федерації та її суб'єктів.

Наявність у федерації двох систем органів влади робить необхідним розмежування компетенції між ними. Конституції країн встановлюють п’ять основних принципів розмежування відповідної компетенції.

1. Принцип дуалістичного федералізму: визначається сфера виключної компетенції федерації, а сфера компетенції суб’єктів утворюється шляхом передачі їм залишкових повноважень (національна безпека, регламентація фінансової діяльності, зовнішня політика – компетенція федерації). (Австралії, Бразилії, Мексики, США, Швей­царії)

Теорія про домислювані повно­важення - ґрунтується на досить абстрактному тлумаченні поло­ження тієї ж ст. 1, яке встановлює право федерального конгресу «видава­ти закони, необхідні для здійснення як вищеназваних, так і всіх інших прав» уряду США. З цього робиться висновок, що всі нові об'єкти зако­нодавчого регулювання мають бути віднесені до компетенції федерації.

Федерації, в яких розмежування компетенції здійснюється шляхом визначення виключної компетенції самої федерації і передачі залишко­вих повноважень її членам, прийнято називати децентралізованими. Право інтервенції – втручання федерації у справи суб’єкта з метою запобігання виникненню «внутрішньої або зовнішньої загрози» державній владі.

Принцип двох виключних сфер компетенції: визначається сфера виключної компетенції федерації і сфера виключної компетенції суб’єктів федерації.

Конституція Канади визначає дві сфери виключної компетенції — сферу федерації і сферу суб'єктів федерації. Для цього встановлено два переліки питань, віднесені відповідно до повноважень федерального парламенту і законодавчих органів провінцій. Як і в США, тут визнаний принцип, за яким усі нові за змістом питання, що виникають у державно-політичній практиці і стають предметом законотворчості, мають бути віднесені до компетенції федерації.

Принцип визначення двох сфер компетенції: виключної компетенції федерації і спільної компетенції федерації та суб’єктів федерації.

Визначається 2 сфери: сфера компетенції сфера конкуруючої компетентності. У сфері конкуруючої компетенції можуть приймати рішення як федеральні органи, так і органи земель, при чому федерація має верх. (ФРН)

Визначення трьох предметних сфер компетенції: виключної компетенції федерації, виключної компетенції суб’єктів федерації, спільної компетенції федерації і суб’єктів федерації.

Індія До сказаного слід додати, що залишкові повноважен­ня, які не знайшли свого конкретного відображення в конституції, здійснюються федеральними органами.

Визначення трьох сфер компетенції: виключної компетенції федерації, спільної компетенції федерації і суб’єктів федерації, залишкової компетенції суб’єктів федерації.

Конституція Росії також визнає наявність сфери так званих залиш­кових повноважень, які перебувають поза предметно визначеними сфера­ми виключної компетенції федерації і спільної компетенції. Але тут домінують суб'єкти федерації.

49. Конфедерація як міжнародно-правове об'єднання суверенних держав.

Утворення конфедерації є одним з найбільш реальних шляхів переходу до федеративного державного устрою.

Конфедерація — це форма союзу держав, за якої держави зберігають свій суверенітет у повному обсязі

Конфедерація є не особливою формою державного устрою, а формою об'єднання суверенних держав

Своєрідною формою конфедерації в умовах монархічного правління є унія — об'єднання двох держав під спільним правлінням одного монарха.

основні ознаки:

1) конфедерація утво­рюється на основі відповідних договорів

2) суб'єкти конфедерації мають право вільного виходу з неї;

3) суверені­тет у конфедерації належить державам, які входять до її складу;

4) до предмету відання конфедерації входить невели­ке коло питань: війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, системи комунікацій тощо;

5) у конфедерації утворюються тільки ті державні органи, які необхідні для вирішення завдань, особливо виокремлених за договірними актами;

6) постійно діючі державні органи конфедерації позбавлені владних повноважень

7) суб'єктам конфедерації належить право відмови у визнанні або в застосуванні актів союзної влади та ін.

Політичний режим як форма держави та його основні ознаки.

Політичний режим визначається як система методів і засобів здійснення політичної (державної) влади.

Враховуючи відмінності між політичним і державним режимами, між політичною і державною владою, перший із них доцільніше було б визначати як систему методів і засобів здійснення політичної влади, а другий — державної.

Структура політичного режиму:

- насамперед політичні інститути — держава та її структурні елементи, політичні партії, громадсько-політичні організації, а також політичні відносини, політичні норми, політична культура у їх функціональному аспекті

- Політичні партії виступають елементами політичного режиму не як інститути політичної системи, а у взаємодії між собою, тобто як певна партійна система

- Громадські організації є складо­вими політичного режиму як групи тиску

основні ознаки:

-спосіб формування органів влади;

- співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади, центрального уряду та місцевого самовряду­вання; становище й роль громадських організацій і партій; правовий статус особи;

- встановлена законодавча система; зміст і співвідношення дозволеної і забороненої політичної діяльності;

- рівень економічно-господарського розвитку; політична стабільність суспільства;

- порядок функціонування правоохоронних та каральних органів;

- історичні й культурні традиції, моральні звичаї народу в ставленні до влади.

- вживані процедури та способи організації установ влади і врядуван-ня, стиль прийняття публічних, тобто загальних і обов'язко­вих для всіх, рішень, відносини між державою і громадянами

Важливою характеристикою політичного режиму є його легітимність

Легітим­ним є не лише той режим, який провадить у життя власні цінності, а й той, який хоча б у невиразній формі відповідає народним устремлінням; іншими словами, легітимний будь-який режим, що відповідає народному консенсусу.