Особливості новітніх конституцій.

За часом прийняття і дії Конституції поділяються на:

старі — прийняті в період з кінця XVIII до початку XX ст.

США – 1787,

Норвегія – 1814,

Нідерланди – 1815,

Люксембург – 1868,

Швейцарія – 1874,

Австралія – 1900

нові — прийняті між двома світовими війнами

Фінляндія – 1919,

Австрія – 1920,

Латвія – 1922,

Ірландія – 1937),

новіт­ні — прийняті у повоєнні роки.

Особливості новітніх конституцій:

1. У новітніх конституціях відображено більш значну роль держа­ви у сфері економіки. Найповніше це виявилось у конституціях, прийня­тих у 70-і та 90-і роки.

2. У новітніх конституціях значно ширше, ніж у попередній період, представлені положення соціологічного змісту і характеру. Соціальні орієнтири і завдання держави, або все обмежується наданням текстам основних законів соціального звучання. І хоча практично всі новітні конституції використовують терміни: «суспільство», «соціальний» тощо, вони залишаються насамперед основними законами держави, а не суспільства в цілому.

3. Предметом конституційного регулювання стали відносини, що виникають у рамках політичної системи поза суто державною діяльністю. Це передусім стосується конституційної регламентації таких елементів цієї системи, якими є політичні партії. Певною мірою конституційному регулюванню підлягають інші елементи політичної системи.

4. Новітні конституції містять значно ширший за обсягом, змістов­ний перелік прав і свобод особи. Іноді за кількістю статей відповідні розділи або глави домінують у змісті основного закону.

Наявність у їхніх текстах положень про зовнішньополітичну діяльність держави і співвідношення національного та міжнародного права.

По-перше, конституції окремих держав (Японії, Італії і ФРН) по-своєму підсумували політичні результати другої світової війни. В них підкреслюється розрив цих країн з їхнім мілітаристським минулим.

По-друге, ви­кладені принципи зовнішньої політики. У Конституції Молдови проголошений постійний нейтралітет. У Конституції Білорусі - метою є зробити свою територію без'ядерною зоною, а державу — нейтраль­ною.

По-третє, положення про співвідношення національного і міжнародного права і, зокрема, про пріоритет останнього. Якщо міжнародний договір Російської Федерації встановлює інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Іноді підтверджується важливість міжнародних документів про пра­ва людини.

По-четверте, у деяких країнах, які донедавна були складовими час­тинами федерацій, що розпалися, застерігається можливість участі у дер­жавних союзах. Словаччини, Хорватії, Македонії, Югославії.

По-п'яте, в конституціях держав — членів Європейського Союзу знайшли своє відображення процеси інтеграції. Іноді ці процеси відбива­лися у конституційних положеннях про передачу частини суверенних прав міждержавним організаціям.

6. Новітні конституції фіксують більш демократичне виборче пра­во. Зниження вікового цензу для активно­го виборчого права, а також ліквідація деяких інших його обмежень.

7. Зазнав змін понятійний апарат конституцій. У їхніх текстах мож­на знайти такі поняття загальнополітичного і загально правового характе­ру, як «принципи зовнішньої політики», «функції держави», «політичний режим» тощо. І хоча розширення понятійного апарату свідчить про певне зростання обсягу конституційного регулювання, воно аж ніяк не змінює його предмет.

Структура конституцій.

· Приамбула (Урочисті форми проголошення кнституції, цілі прийняття конституції, посилання на попередню конституцію).

· Основна частина (складається з части, глав, розділів, статтей та додатків, які конкретизують основний текст./ роділ про внесення змін і доповнень, основні принципи, прва і свободи особи, розділ про главу держави, розділ про судову владу.)

o Розділ про права і свободи

o Розділ про статус глави держави

o Розділ стосовно судової влади

o Розділ про порядок внесень доповнень і змін до конституції

o Розділ про місцеве самоврядування.

· Перхідні положення або супровідні додатки (мають тимчасовий характер під час впровадження певних норм конституції) - это ка папка «темп» в компютере. Больше ты нигде не найдёшь.

 

Основні способи прийняття конституцій.

1. народні конституції(прийняті на основі народного волевиявлення. Перші конституційні акти Франції).

2. гнучкі конституції (текст має бути одобрен більшістю всіх депутатів - 2/3, ¾,3/5. А також затверджений головою держави.

3. жорсткі конституції (якщо до цього необхідні додаткові умови. Наприклад, у країнах з двопалатним парламентом. Для прийняття конституції необхідне схвалення кваліфікованою більшістю в обох палатах, в однаковій редакції.

4. перші писані конституції(конституція США-1787, Франція-1791. Були прийняті Конвентом та Генеральними Штатами.)

5. прийняття конституцій Виборчим корпусом. Складається з двох етапів-розробки проекту конституції та кінцевого її одобрения.

6. прийняття конституцій одностороннім актом виконавчої влади - откроирование. Проект складається правлячим апаратом без участі суспільства. (Франція -1814., Іран, Бельгія).

Порядок внесення змін і доповнень до конституцій.

1-доповнення, які відміняють статтю конституції не мають нести за собою зміну її нумерації. доповнюючи розділи, глави, статті підключаються до основних із позначкою”прим”. Поряд із змінами даються пояснення.

2-в деяких конституціях існує заборона щодо внесення змін, що торкаються закріплених в ній конституційних принципів. Греція, Алжир, Італія, Франція- заборона відміни республіканської форми правління. Алжир- не допускає зміну статей щодо -держ. Релігії -основн. Прав і свобод -цілісності нац. Терит.

3. в Італії закони, що змінюють або доповнюють конституцію, приймаються в кожній з палат після двох голосувань, проведених з проміжком не менш як три місяці, та схваленням абсолютною більшістю кожної з палат при повторному голосуванні.

Суверенітет як принцип конституційної теорії і практики.

Принцип народного суверенітету вважають вихідним конституційним принципом. Це слово походить від французького і означає „верховна влада”, тобто незалежність та верховенство влади, а носієм суверенітету може бути або монарх, або народ.

Поняття суверенітету вперше сформулював Жан Боден (XVI ст.). За Ж. Боденом, суверенітет — це постійна й абсолютна, найви­ща і невідчужувана влада в державі, яка здійснюється як всередині країни, так і поза її межами. Ж. Боден визнавав носієм суверенітету не державу, а монарха.

У подальшому ідею суверенітету розвинули представники школи при­родного права, найбільш відомий з яких — Гуго Гроцій — розмежував по­няття суверенітету і його носія. Г. Гроцій розглядав суверенітет не як саму державну владу, а як її особливу властивість.

У другій половині XVIII ст. за роки, що передували фран­цузькій революції, була сформульована концепція народного суверенітету. Найбільш широке обгрунтування ідеї народного суверенітету запропонував французький просвітитель XVIII ст. Ж. Ж. Руссо, за ним головним носієм суверенітету є народ, Держава є результатом договору між людьми. Сувереном є всі учасники договору, тобто народ, влада повинна здійснюватись народом безпосередньо.

Згідно з Томасом Гобсом – носієм суверенітету є монарх, який отримав владу через делегування її (йому) народом.

Принцип народного суверенітету є вихідним положенням в конституціях майже всіх країн. В деяких країнах використовується поняття „національний суверенітет”, а не державний, але після того як нація стає державою – то й суверенітет стає державним.

Державний суверенітет – це верховенство держави на своїй території та її незалежність в міжнародних відносинах.

Державний суверенітет визначається народним тому, що влада в державі надається народом, як єдиним носієм влади. Політичний суверенітет належить виборцям, а юридичний – парламенту (такий парламент має всю повноту влади.)