Революція 2011 р. в Єгипті та її політичні наслідки.

м Револю́ція в Єги́пті 2011 серія вуличних демонстрацій у Єгипті в січні—лютому 2011 року, що призвели зокрема до відставки президента країни Хосні Мубарака (саме це було головною вимогою демонстрантів упродовж двох з половиною тижнів протестів). Вимогу про відставку президента, що займав найвищу державну посаду упродовж 30 років, спричинили незадоволення людей рівнем безробіття та мінімальної заробітної платні, нестача житла, зростання цін на продукти, відсутність свободи слова, низький рівень життя та структурно-демографічні фактори^[2]. На думку деяких аналітиків, організаторів протесту надихнув успіх туніської революції середини січня 2011, коли під тиском масових заворушень пішов у відставку багаторічний президент країни бен Алі.^[3]

Масові протести почалися в середу 25 січня пополудні. На естакадах щезли автівки, їх перекрили. Вийшли сотні людей, а згодом i тисячі. Гнів народу вилився на вулиці. Цей день отримав назву «День гніву» (араб. يوم الغضب‎, англ. Day of Anger). Демонстранти вийшли на вулиці Каїра з вимогою поліпшення економічної ситуації та збільшення політичних свобод. Масові зворушення були стихійними, демонстранти кидали в поліцію каміння та димові шашки, ламали загородження i відтягували їх у різні сторони, перекинули поліцейську будку. Згодом закидали камінням та розбили поліцейську вантажівку. Поліцейські почали стріляти гумовими кулями та застосовуали гумові палиці. Один співробітник поліції отримав поранення в голову від кинутого каменя, пізніше він помер. Ще двоє демонстрантів загинули в місті Суеціна північному сході Єгипту. За даними неназваного представника МВС, один з них отруївся сльозогінним газом, який поліція застосовувала, аби розігнати демонстрантів. Другий помер від поранення каменем.^[4] Загалом загинуло троє протестувальників.^[3]

Реакція на протести[ред. • ред. код]

· США. Державний секретар США Гілларі Клінтон заявила, що США уважно стежать за подіями в Єгипті, який є американським союзником у арабському світі. Також вона висловила сподівання, що незважаючи на протести, уряд Мубарака залишиться при владі.(26 січня)^[3] Пізніше президент США Барак Обама закликав до негайної передачі влади в Єгипті в рамках закону. (2 лютого)^[115]

· Європейський Союз. Верховний представник ЄС із зовнішньої політики Кетрін Ештон закликала президента Єгипту Хосні Мубарака вступити в діалог з опозицією та виконати вимоги демонстрантів. (31 січня)^[116] Згодом у спільній заяві лідерів 27-ми країн ЄС за підсумками саміту в Брюсселі було сказано, що всі сторони повинні проявити стриманість, аби уникнути ескалаціїнасильства. На думку європейських лідерів, процес передачі влади уряду, створеного на широкій основі, повинен початися прямо зараз. (4 лютого)^[117]

· Іран. Голова МЗС Ірану Алі Акбар Салехі заявив: «Народні протести і рухи в північноафриканських країнах, включаючи Єгипет, показують необхідність реформ і повалення диктаторських режимів у регіоні». При цьому глава іранського зовнішньополітичного відомства розкритикував США за втручання у внутрішні справи Єгипту. (1 лютого)^[118] Пізніше аятола Алі Хаменеї назвав події в Єгипті закономірним продовженням ісламської революції в Ірані 1979 року. «Це те, що завжди називалося ісламським пробудженням, розпочатим перемогою великої революції іранського народу.» (4 лютого)^[119]

· ООН. Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун заявив: «Я глибоко стурбований насиллям в Єгипті і знову закликаю усі сторони до стриманості. Це надзвичайно неприйнятна ситуація. Будь-які атаки на мирних демонстрантів я рішуче засуджую». (2 лютого)

Режим апартеїду в Південно-Африканській Республіці і його політичні наслідки.

Зовнішня політика Лівії під час правління М. Каддафі.

Незалежність Південного Судану та його політичний розвиток.

Громадянська війна в Сомалі та її соціально-політичні наслідки.

Зовнішня політика Нігерії та внутрішньодержавні релігійні конфлікти.

США у зовнішній політиці Австралії.

Відносини Австралії з країнами Південно-Східної Азії.