Національно-визвольний рух опору на чолі з оун

Прагнув до відродження незалежної української держави.

До початку війни ОУН співробітничала з німцями. У німецькій армії був утворений "Легіон українських націоналістів". ОУН розраховувала на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Проте, спроба проголошення у Львові 30 червня 1941 р. самостійної української держави не була підтримана Німеччиною. Гестапо заарештувало всіх членів новоствореного уряду на чолі з Я.Стецьком, керівника ОУН С.Бандеру. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь ОУН почала створювати партизанські загони, які у жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Романом Шухевичем (псевдонім - Тарас Чупринка). ОУН-УПА не припиняла також антирадянської і антипольської діяльності.

Розгорнутий терор проти західноукраїнських областей, членів ОУН, свавілля німецької адміністрації, грабунки, примусова праця, вивіз молоді до Німеччини - все це викликало і посилювало анти-німецькі настрої, які переростали у рух Опору, що з кожним днем ставав усе організованішим і діяльнішим.

УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України, де ОУН діяла під лозунгами: "Смерть Гітлеру!", "Смерть Сталіну!", "Радянська влада - без більшовиків!".

Водночас із боротьбою проти німецьких окупантів та радянських партизан УПА довелось вирішувати складну проблему українсько-польських відносин, які мали історичні коріння і час від часу загострювалися до збройної конфронтації.

Основними об'єктами партизанських дій з боку УПА були:

- німці та їх союзники;

формування Армії Крайової та польське населення; радянські партизанські загони, а згодом - підрозділи Червоної армії.

Намагаючись утвердити себе у західних регіонах України як "третя сила", УПА лише у жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан.

Слід зауважити, що в ОУН не було єдності щодо стосунків з німцями. Започаткований на Волині та Поліссі повстанський рух поширювався на інші регіони України. Чисельність УПА за різними даними становила від 30-40 тис. до 100 тис. бійців.

Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстока боротьба.

Так, Карпатський рейд партизанського з'єднання С.Ковпака влітку 1943 р. призвів до кривавих боїв між оунівськими і радянськими партизанами. А весною 1944 р. біля Рівного УПА розбила автоколону штабу командуючого 1-м Українським фронтом генерала М.Ватутіна, сам генерал був тяжко поранений і помер.

З приходом Червоної армії в Західну Україну ОУН, залишаючись на платформі незалежності, оголосила війну сталінському режиму. Радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 50-х рр. і носила надзвичайно жорстокий, кровопролитний характер.

 

50. Визволення України від фашиської окупації. Завершення Другої світової війни. Демографічні та матеріальні втрати.

Взимку 1942 - 1943 рр. вермахт зазнав нищівної поразки під Сталінградом. Близько 330 тис.німецьких солдатів і офіцерів були оточені, а потім були взяті в полон або знищені. Битва на Волзі стала корінним переломом у ході війни. Востаннє німці спробували перехопити ініціативу влітку 1943 р. на Курській дузі. Проте і тут вони були наголову розбиті. Після цих подій наступала тільки Червона армія, вермахт міг лише оборонятися і зрідка контратакувати. Результат війни вже не викликав ніяких сумнівів, переможне для СРСР закінчення війни стало лише питанням часу.

Наприкінці літа 1943 р. розгорнувся наступ радянських військ в Україні, які мали в своєму розпорядженні 3-кратну перевагу в людській силі і 5-кратну в бойовій техніці. 23 серпня від окупантів був звільнений Харків. 8 вересня німці залишили столицю Донбасу - місто Сталіно (Донецьк). У 20-х числах вересня були звільнені міста Суми, Чернігів, Полтава, що дозволило частинам Червоної армії вийти до Дніпра.

Гітлер наказав утримувати високий правий берег Дніпра всіма силами. Широко пропагувалося створення на Дніпрі німецького оборонного "Східного валу", який повинен був зупинити лавину радянських військ. Проте практично побудувати серйозні укріплення на березі Дніпра німці не встигли. 14 жовтня, після раптового нічного штурму, радянські війська увійшли до Запоріжжя, а 25 жовтня звільнили Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. 6 листопада, до роковин Жовтневої революції, ударом з Лютезького плацдарму була звільнена столиця України - Київ. Німецький "Східний вал" був подоланий.

Разом із радянськими військами до України поверталася і радянська влада. Сталін зумів зробити певні висновки з сумних подій 1941 року. Всі 4 фронти, що звільняли Україну, отримали найменування "Українських", був заснований новий радянський орден - Богдана Хмельницького. Проте основа влади залишалася колишньою. Відразу ж після повернення Рад до українських міст і селищ почалася масова мобілізація населення до лав Радянської армії. Цих ненавчених і погано озброєних людей кидали на передову, де більшість із них знайшла свою загибель. Проводилося ретельне "очищення" території від "посібників" фашистів, до яких зараховували всіх, що мали які-небудь контакти з німцями або документи, видані німецькою адміністрацією. Знову почалися розстріли без суду і слідства, на схід потягнулися числені ешелони з "спецпереселенцями". Проте ці дії радянських каральних органів все ж не носили такого поголовного характеру, як напередодні війни.

З самого початку 1944 р. продовжився наступ радянських військ в Україні. Вже 8 січня, завдавши раптового удару по 8-ій німецькій армії, вони вступили до Кіровограду. У лютому від окупантів були звільнені Нікополь і Кривий Ріг. В цей же час війська двох Українських фронтів повністю оточили і розгромили 80-тисячне угруповання німців під Корсунь-Шевченківським. Протягом березня війська вермахту були вимушені залишити Херсон, Вінницю і Проскурів. В кінці березня 1944 р. була проведена наступальна Яськокишинівська операція, в результаті якої радянські війська під командуванням генерала І. Конева вийшли на державний кордон України з Румунією. Напочатку квітня частини 1-го Українського фронту, оволодівши містами Тернополем і Кам'янець-Подільськом, вийшли на кордон з Чехословаччиною.

У квітні 1944 р. почалися бойові дії із звільнення Криму, а 13 квітня радянські війська вступили до Сімферополя. 9 травня, після відчайдушного штурму, був узятий Севастополь, а 12 травня Кримський півострів був повністю звільнений від фашистських військ. Тут же за рішенням Державного комітету оборони всі кримські татари були звинувачені в співпраці з німцями і виселені до Середньої Азії. Всього з Криму було вивезено близько 250 тис. татар, з яких 86 % складали жінки і діти. Незабаром така ж доля спіткала грецьке, вірменське і болгарське населення. У глибинні райони Радянського Союзу були депортовані і сотні тисяч етнічних німців, які з кінця XVIII ст. проживали в південних областях України.

Літом 1944 р. радянські війська, продовжуючи наступальні операції, вибили німців з Львова, Станіслава і Перемишля, а також звільнили від окупантів область Ізмаїла і Молдавію. За офіційну дату остаточного вигнання фашистів з території всієї України вважається день 14 жовтня 1944 р., коли із цього приводу відбулося урочисте засідання в Києві.

25 січня-17 лютого 1944 р.	Корсунь-Шевченківська операція;
січень-квітень 1944 р.	визволення значної частини Правобережної і Західної України;
26 березня 1944 р.	перехід через державний кордон із Румунією;
8 квітня 1944 р.	перехід через державний кордон з Чехословаччиною;
10 квітня 1944 р.	ворога вибито з Одеси, і, водночас, прорвавши добре укріплену оборону, війська 4-го Українського фронту та Приморської армії розгромили вороже угруповання на Кримському півострові;
9 травня 1944 р.	після кровопролитного штурму було визволено Севастополь;
27 липня 1944 р.	визволено Львів.

Після капітуляції Німеччини 9 травня 1945 р. Друга світова війна ще продовжу валася майже чотири місяці з її сателітом Японією. Сталося так, що акт капітуляції Японії 2 вересня 1945 р. в Тихому океані на борту лінкора "Міссурі" від імені СРСР підписав 40-річниЙ генерал із села Косинівка, що на Уманьщині, Кузьма Дерев'янко.

Перемога СРСР і країн антигітлерівської коаліції над Німеччиною та її союзниками була здобута ціною неймовірних зусиль і величезних жертв. Точної кількості людських втрат у СРСР так і не опубліковано. Одні дослідники називають 7 млн. осіб, інші - понад 40 млн., у тому числі 15- 20 млн загиблих на полі бою, померлих від ран, у концтаборах. Втрати мирного населення, втому числі й демографічні, становлять більше 40 млн. осіб. До 65 річниці Великої Перемоги Російська федерація озвучила цифру втрат СРСР у війні з фашизмом, вони становить близько 26,5 млн. осіб.

Величезного горя і страждань, неймовірних втрат зазнав у цій війні український народ: Уже наприкінці 1941 р. Україна була окупована. Наприкінці листопада 1942 р. гітлерівці загарбали до 2 млн. кв. км території СРСР, яку населяло до війни 85 млн. людей. Понад 41 млн. з них були жителями України. Для порівняння: німецькі війська окупували лише 17% території Росії (600 тис.кв. км) з населенням у 27 млн. осіб.

З чотирьох років німецько-радянської війни бойові дії тривали на українських землях три роки і чотири місяці. Весь цей час ворог здійснював політику нещадної економічної експлуатації та гноблення населення республіки. Знищення економіки, пограбування матеріальних і людських ресурсів було одним з найважливіших його завдань. Численні ешелони вивозили з України до Німеччини мільйони тонн сировини, продовольства, промислового обладнання, культурних цінностей.

На окупованій території було перетворено на руїни 714 міст та містечок, або 42% від усіх міських поселень, що постраждали від війни на території СРСР. Матеріальні втрати республіки становили 1,3 трлн крб. (30% національних багатств України).

Втрати цивільного населення України були ще більші, ніж її втрати на фронті. У 230 концтаборах і гетто, а також у 250 місцях масового знищення загинуло від рук окупантів 5,5 млн. людей. Майже 2,5 млн. полягло на фронтах. Значними були також демографічні втрати України. Серед 3,28 млн осіб, яких гітлерівці вивезли до Німеччини з СРСР для роботи на промислових підприємствах і в сільському господарстві, майже 2,2 млн українці.

Масового винищення і страшного насильства зазнало населення західноукраїнських земель внаслідок суперечок СРСР із Польщею за кордони. У вересні 1944 р. в Любліні між Польським комітетом національного визволення та урядом Радянської України було укладено угоду про добровільне переселення українців з польської території в Україну, а поляків з УРСР - у Польщу. З жовтня 1944 р. до серпня 1945 р. було переселено до УРСР майже 433 тис. українців з 750 тис, що з давніх часів мешкали на території сучасної Південно-східної Польщі. Тих, хто відмовлявся переселитися, знищували (або відправляли до концтаборів). Під час переселення було спалено і пограбовано понад 8 тис. українських господарств.

У1947 р. Польща вирішила назавжди покінчити з українським питанням. Приводом до цього стало вбивство вояками УПА заступника міністра оборони країни, генерала Кароля Сверчевського. У квітні 1947 р. підрозділи Війська Польського розпочали активну боротьбу із загонами УПА під кодовою назвою "Операція Вісла". Ліквідувавши основні підрозділи УПА та їх спільників, поляки приступили до насильницького переселення всіх українців, у тому числі лемків Центральних Карпат, на західні та північні землі Польщі. До серпня 1947 р. було переселено 140,5 тис. осіб. У 1950 р. були депортовані останні 32 сім'ї. Українське населення розпорошили по всій Польщі з метою якнайшвидшої його асиміляції. Нині там мешкають усього 300-350 тис.українців.

Отже, у 1945 р. в Україні залишилось лише 27,4 млн. осіб із 41,7 млн., що проживали у 1941 р. Важкі соціально-економічні та інші наслідки від цих втрат Україна відчуває й нині.

51. Україна в період повоєнної відбудови. Економічне та політичне становище республіки

Війна принесла багато втрат Україні. Від рук фашистів загинув кожний шостий її житель (на фронтах Другої світової війни загинуло близько 6 млн. осіб, стільки ж закатували фашисти під час окупації). Гітлерівці зруйнували 714 міст, селищ, понад 28 тис. сіл і понад 16 тис. підприємств, 10 млн. осіб залишилося без житла. Україна втратила 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. шкіл і технікумів, наукових установ і вузів, 19 тис. бібліотек. Прямі збитки народного господарства України становили 285 млрд. крб. З них 106 млрд. припадає на державні підприємства й установи і 88,1 млрд. — на особисте майно громадян. Загальні втрати по СРСР: зруйновано 1 710 міст, 70 тис. сіл, без житла залишилося 25 млн. осіб, збитки обчислюють 679 млрд. крб., прямі втрати — 2,509 трлн. крб. У руїнах лежали «Запоріжсталь», «Азовсталь», Маріупольський металургійний завод, Макіївський завод ім. С Кірова, гордість перших п'ятирічок — Дніпрогес, шахти Донецького вугільного басейну.

У важких умовах жила більшість населення України. Не вистачало продуктів харчування, одягу, взуття. Мільйони людей тулилися в землянках, бараках, гуртожитках і переповнених комунальних квартирах.

Досить складним залишалося внутрішньополітичне становище, особливо в західних регіонах України, де з поверненням радянської влади з небаченою силою спалахнула боротьба з ОУН - УПА. Насадження тоталітарного режиму, прискорена радянізація західних областей після вигнання німців, масові репресії проти місцевого населення призвели до спалаху громадянської війни. Спираючись на значну підтримку місцевого населення, боротьба ОУН - УПА активізувалася.

Після завершення війни Україна активно виходить на міжнародну арену. 1944 року створено Міністерство закордонних справ УРСР, яке очолив відомий радянський письменник О. Корнійчук. У квітні 1945 року Україна разом з СРСР та Білоруссю була включена до складу 47 країн-засновників ООН. Українські представники з'явилися в ЮНЕСКО, Міжнародній організації праці та ін. З одного боку, міжнародна діяльність республіки має позитивний характер, а, з другого, — вона повністю залежить від рішень Москви.

29 червня 1945 року між СРСР і Чехословаччиною підписано Договір про входження Закарпатської України до складу УРСР. 16 серпня 1945 року були врегульовані територіальні проблеми між Радянським Союзом та Польщею і Румунією, підписано документи про встановлення нового кордону. 10 лютого 1947 року в Парижі представники СРСР, БРСР, УРСР разом з іншими державами підписали договори з країнами, які в роки Другої світової війни воювали на боці гітлерівської Німеччини: Румунією, Угорщиною, Фінляндією, Болгарією та Італією.

Відбудова народного господарства України

У досить складних і суперечливих умовах почалася післявоєнна відбудова народного господарства України. Ціною величезного напруження сил загоювалися рани війни. У відбудові народного господарства доводилося долати чимало труднощів. Наприклад, союзний уряд визнав недоцільним, економічно неефективним повернення в Україну багатьох об'єктів промисловості та сільського господарства. Доводилося все починати спочатку.

Сталінська пропагандистська машина вдалася до добре випробуваних ідеологічних гасел: «Потрібне напруження всіх сил для відбудови. Тепер ми живемо складно, відбудуємося — і все зміниться на краще». У республіці широкого розмаху досягло соціалістичне змагання. Для пропаганди нової політики встановлено медаль «За відбудову вугільних шахт Донбасу».

У серпні 1946 року Верховна Рада УРСР схвалила п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства республіки на 1946-1950 pp. Протягом п'ятирічки обсяг капіталовкладень у відбудову народного господарства в 3 рази перевищував фінансування всіх попередніх трьох п'ятирічок разом узятих. За темпами будівництва Україна нагадувала 30-ті роки. Наприклад, до жовтня 1945 року в республіці відбудовано 123 з 306 основних шахт. Навесні 1947 року Дніпрогес дав перший струм. Піднялися з руїн «Запоріжсталь» і «Азовсталь», машинобудівні підприємства Києва, Харкова та інших міст, здано в експлуатацію найбільший на той час в СРСР та Європі газопровід «Дашава - Київ». Обсяг валової продукції промисловості України за першу післявоєнну п'ятирічку збільшився в 4,5 раза й перевищував рівень 1940 року на 15%. На кінець п'ятирічки Україна виробляла чавуну, сталі, кам'яного вугілля стільки, як у довоєнний час, а з виробництва прокату, чорних металів, продукції машинобудування, електроенергії, залізної руди показники значно перевищували цей рівень.

Успіхи відбудови дозволили 1947року скасувати карткову систему і провести грошову реформу, яка знецінила особисті заощадження громадян. З 1946 року Радянський Союз опинився в стані «холодної війни» зі своїми колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції (США, Великобританією та ін.). Розраховувати на міжнародну допомогу не доводилося. З'явилася страхітлива примара «Третьої світової війни». Тому післявоєнна відбудова здійснювалася переважно знайомим з радянської історії методом: спочатку — метал і вугілля, зброя, потім — життєвий рівень людей.

Сільське господарство України в повоєнний час.

Голод 1946-1947 pp.

Найгостріше проблеми відбудови народного господарства виявилися в сільському господарстві:

• війна підірвала матеріальну базу колективних господарств, значна кількість колгоспів і радгоспів була зруйнована, занепали виробничі площі, гостро відчувалася нестача техніки;

• протягом 1943-1945 pp. основною робочою силою колективних господарств були жінки, підлітки, діти, інваліди;

• після повернення радянської влади на селі починали відновлюватися звичайні командно-адміністративні порядки минулого, які мало враховували інтереси господарств і людей;

• визнано за недоцільне повернення значної частини евакуйованих господарств;

• надмірні податки виснажували підсобні селянські господарства — податки стягували з тих, хто тримав свиней, мав яблуні й груші, селянам треба було здавати державі молоко (по 200 л на рік з господарства). Селян примушували купувати на великі суми облігації державної позики. Голод 1946—1947 pp. Малосніжну зиму 1945 року змінило посушливе

літо 1946 року, зимові та ярові культури майже цілком загинули. Неврожайного 1946 року для України був установлений великий хлібозаготівельний план, який становив 340 млн. пудів зерна. З часом і його збільшили.

Щоб забезпечити виконання державних планів, у сільські райони України прибули представники найвищих партійних і радянських органів, судів, прокуратури. Незважаючи на те, що врожай в окремих областях України становив 2-3 ц з га, була відновлена практика 30-х pp. конфіскації хліба. Попри силові методи, план хлібозаготівель виконано на 62,4%. Як і в 30-ті pp., замайоріли знайомі штампи «приховування зерна», «розкрадання», «саботаж».

Відновив свою діяльність закон «Про п'ять колосків». За 1946 - початок 1947 pp. в УРСР засуджено до різних термінів покарання й навіть розстрілу понад 1 300 голів колгоспів. Боячись репресій, районні й місцеві керівники почали здавати за планом заготівель насіннєвий фонд.

На фоні неврожаю та надмірних поставок зерна в республіці загострилася проблема кормів. З 1946 року почався масовий падіж худоби. На 1 січня 1947 року поголів'я великої рогатої худоби в Україні зменшилося на 46 тис. голів, на 1 млн. свиней, на 35 тис. коней. Щоб запобігти катастрофі, колгоспним господарствам рекомендували збільшити здачу м'яса державі. Окремі райони навіть рапортували про успіхи перевиконання таких поставок.

Катастрофа насувалася швидко. Узимку 1946 року Україна зазнала нового удару голоду. Селяни змушені були відкопувати з-під снігу мерзлу картоплю, буряки — усе, що залишилося на колгоспних полях після збирання. їли кору дерев, дрібних гризунів тощо.

Унаслідок недоїдання серед селян поширювалася дистрофія, різноманітні хвороби. Швидко зростала смертність серед сільського населення.

Органи МВС зафіксували непоодинокі випадки канібалізму (людоїдства).

У період голоду з України відбувався масовий вивіз сільськогосподарської продукції. Так, з СРСР для допомоги країнам так званої «народної демократії» (Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Румунії та ін.) вивезено 1,7 млн. пудів хліба.

Сам М. Хрущов, як і багато партійних та радянських керівників, неодноразово зверталися до Москви, і особисто до Й. Сталіна, щоб повідомити про трагічний стан у сільському господарстві республіки.

Коли ж М. Хрущов особисто попросив допомоги в «батька народів», Й. Сталін розлютився: «Ти, — кричав він М. Хрущову, — м'якотілий. Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони прагнуть, щоб ми розтринькали наші державні запаси». В обмеженому колі Сталін назвав М. Хрущова «підозрілим типом». М. Хрущова пізніше звільнено з посади першого секретаря ЦК КП(б)У, а на цю посаду був призначений Л. Каганович.

Катастрофа в українському селі примусила сталінське керівництво надати певну допомогу республіці. З державних фондів України була надана позика — 35 млн. пудів зерна. До республіки додатково направлено трактори та іншу сільськогосподарську техніку. 140 млн. крб. виділено УРСР для безплатного харчування населення.

Становище поступово стабілізувалося, але наслідки третього голоду були подолані не повністю. Унаслідок голоду 1946 року в республіці загинуло 800 тис. осіб, 1 млн. хворів на дистрофію.

Сільськогосподарське виробництво України вдалося вирівняти в 1950 році. Проте воно залишилося малопродуктивним. Як слушно підкреслив український історик Ю. Зайцев, це зумовлено:

• низькою врожайністю культур;

• недостатньою матеріальною зацікавленістю трудящих у розвитку колгоспного виробництва;

• низькими заготівельними цінами на продукцію сільського господарства;

• командно-бюрократичною системою управління й планування.

Голод 1946-1947 pp. залишився в історичній пам'яті українського народу. Одна із сучасниць так схарактеризувала його причини: «Сталін хотів усіх людей України видушить».

Сам же кремлівський диктатор уважав по-іншому. У голодні повоєнні роки він по-блюзнірськи стверджував: «Нема більше України з відсталим господарством, з відсталою культурою, зі злиденним населенням, є Україна... з найбільш передовим у світі соціалістичним сільським господарством... Україна, у якій творцем і розпорядником усіх багатств є сам народ».