Правопреемстве государств относительно государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов

73.

государственные границы как линию, устанавливает границы сухопутной или водной территории государства, другие - как юридически обоснованную условную линию, определяющую границы не только поверхности, но также и недр и воздушного пространства, а третьи - как фактические или воображаемые линии на сухопутном,водном и воздушном пространствах и недрах,определяющие пределы действия государственного суверенитета.

Существуют сухопутные, водные и воздушные границы государства, различающиеся в зависимости от места прохождения.

По способам установления различают границы: а) астрономические - они проводятся по меридианам и параллелям (например, такой граница проходит по 38 параллели между КНДР и Южной Кореей); б) орографические - проходящих по местности со счетом ее рельефа (такие кодоны есть между подавляющим большинством сопредельных государств); в) геометрические - они прокладываются путем нанесения прямых линий (большинство таких границ существует в Африке: между Египтом и Суданом, Египтом и Ливией, Ливией и Чадом и проч.;они проходят также между Аляской (США) и Канадой и др.)..

В процессе установления границы обычно различают два последовательных этапа: - Делимитация - определение в договорном порядке общего направления прохождения линии государственной границы с обозначением ее на картах, схемах и планах.При делимитации составляется подробное описание прохождения линии границы, что исключит двоякое толкование, с нанесением ее на карты и схемы (делимитационные карты) по специально выбранным и согласованным естественными или искусственными точками или ориентирами (реками, ручьями, горными вершинами, хребтами и т.д.). демаркация - проведение линии государственной границы на местности с обозначением ее специальными пограничными знаками (пирамидами, столбами, буями, створными знаками,маяками и т.п.). Согласно статье 4 Закона Украины от 4 ноября 1991 года «государственную границу Украины на местности обозначается ясно видимыми пограничными знаками, формы, размер и порядок установления которых определяются законодательством Украины и международными договорами Украины».

74. Міжнародне повітряне право — це галузь сучасного міжнародного права, що регулює міжнародні польоти повітряних апаратів (суден) тієї або іншої національної (державної) приналежності. Тому в основі регулювання міжнародних польотів лежать два основні принципи: а) принцип повного і виняткового суверенітету держави над повітряним простором над його територією; б) принцип нерозповсюдження суверенітету держави на повітряний простір, розташований над недержавною, міжнародною територією. Основне джерело міжнародного повітряного права – Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року та 18 додатків до неї. У 1929 р. у Варшаві було підписано Конвенцію для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень. Її було доповнено Гаазьким протоколом 1955 р. про вимоги до оформлення перевізної документації. У 1971 і 1975 роках у ці документи були внесені значні зміни Гватемальським протоколом і Монреальськими протокола­ми. Гвадалахарська конвенція 1961 р. поширила положення Варшавської конвенції на випадки, коли юридичний і фактичний перевізники не збігаються.У 1948 р. в Женеві була прийнята Конвенція про міжнародне визнання прав на повітряне судно. Римська конвенція 1952 р.1 і Монреальський протокол до неї 1978 р. установили умови відшкодування збитків, заподіяних іноземним повітряним судном на поверхні третім особам, і страхування відповідальності. Правовий режим повітряного простору України врегульований Повітряним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 4 травня 1993 р.2. Відповідно до ст. 1 Повітряного кодексу України їй належить повний і винятковий суверенітет над повітряним простором України, а структура повітряного простору, порядок її формування та зміни, правила користування повітряним простором відносяться до компетенції держави. На підставі ст. 9 Кодексу встановлюються повітряні коридори для перетинання державного кордону України, закриті зони, зони обмеження польотів та інші.

75. Міжнародний повітряний простір охоплює простори, розташовані над водною поверхнею за межами територіальних вод прибережних держав, а також простір над сухопутною та водною територією Антарктиди1. Міжнародна практика виходить із того, що верхня межа повітряного простору не повинна перевищувати 100-110 км над рівнем океану, що можна вважати звичаєво-правовою нормою. У міжнародному повітряному просторі діє принцип свободи польотів. Він включає право будь-якої держави здійснювати в міжнародному, тобто у відкритому, повітряному просторі вільні та безперешкодні польоти будь-яких повітряних суден, чому не повинні чинитися жодні перешкоди. За загальним правилом здійснення польотів у міжнародному повітряному просторі може відбуватися як по встановлених повітряних трасах, так і поза ними. Свобода повітряного простору та польотів над відкритим морем, що виникла спочатку як міжнародно-правовий зви­чай, закріплена в ст. 2 Женевської конвенції про відкрите море 1958 р., а потім у ст. 87 п. 1 Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) була створена відповідно до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. й існує з 4 квітня 1947 р. ІКАО має статус спеціалізованої установи ООН. Цілі Організації визначені у ст. 44 Конвенції 1944 р.: забезпечувати безпечний і впорядкований розвиток міжнародної цивільної авіації в усьому світі; заохочувати мистецтво конструювання й експлуатації повітряних суден у мирних цілях; заохочувати розвиток повітряних трас, аеропортів і аеронавігаційних засобів для міжнародної цивільної авіації; задовольняти потреби народів світу у безпечному, регулярному, ефективному й економічному повітряному транспорті; Європейська конференція цивільної авіації (ЕКАК) створена в 1954, штаб-квартира в Страсбурзі, члени ЕКАК – 22 європейські держави. Прийом нових членів із числа європейських держав – тільки із загальної згоди всіх членів ЕКАК. Мети ЕКАК: сприяння співробітництву європейських держав в області повітряного транспорту для більше ефективного й упорядкованого його розвитку, забезпечення систематизації й стандартизації загальних технічних вимог до нового авіаційного обладнання, включаючи аеронавігаційне встаткування й систему зв’язку, дослідження питань безпеки польотів, збір статистичних даних про літні події.

76. Відповідальність у міжнародному повітряному праві

Держави несуть відповідальність за порушення принципів та норм міжнародного повітряного права. Зокрема, державу може бути позбавлено права голосування в Асамблеї ІКАО (ст. 88 Чиказької конвенції). Вони також несуть відповідальність за порушення суверенітету інших держав над їх повітряним простором.

Іншим аспектом проблеми відповідальності у міжнародному повітряному праві є відповідальність авіаперевізника. Результатом співробітництва держав у цій сфері стала серія договорів, яка отримала назву "Варшавська система".

Згідно Варшавської конвенції 1929 р. перевізник несе відповідальність за шкоду, яка виражається у смерті та будь-якому тілесному ушкодженні пасажира, у знищені, втраті чи пошкодженні багажу та вантажів, а також у спізненні при перевезенні.

Перевізник не несе відповідальності, якщо він підтвердить, що ним були здійснені всі необхідні заходи для того, щоб уникнути нанесення шкоди, чи що такі заходи здійснити було неможливо.

Якщо ж перевізник доведе, що провина потерпілої особи була причиною нанесення шкоди чи сприяла цьому, він може бути звільнений від відповідальності або відповідальність може бути обмежена.

За договорами Варшавської системи встановлені максимальні межі відповідальності авіаперевізника (обмеження відповідальності по сумі), відповідальність заснована на принципі вини (обмежена відповідальність). Регламентована також процедура відшкодування збитків.

Максимальна межа відповідальності має тенденцію до збільшення. Так, Монреальська угода ряду авіакомпаній 1966 р. збільшила цю межу до 75 тис. дол. США. США допускають до перевезень на свою територію лише ті авіакомпанії, які погодились прийняти цю межу.

Відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам. Конвенція про відшкодування збитків, заподіяних іноземним повітряним судном третім особам на поверхні, 1952 р. обмежує обсяги відшкодування в залежності від ваги повітряного судна. Відповідальність несе експлуатант повітряного судна (особа, яка використовує судно в момент нанесення шкоди). Під шкодою розуміють смерть, тілесні ушкодження і шкоду, заподіяну майнові в результаті фізичного впливу корпусу судна чи предмета, що з нього випав.

На даний час залишаються не вирішеними питання відповідальності за шкоду, спричинену шумом авіаційних двигунів та в результаті звукового удару при експлуатації надзвукових літаків.

Питанням відповідальності за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, присвячена Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічним об'єктам, 1972 р. (далі - Конвенція про відповідальність за збитки). Вона встановила абсолютну відповідальність запускає держави за шкоду, завдану його космічним об'єктом на поверхні Землі або повітряному судну в польоті (ст. 2). Отже, держава несе відповідальність за шкоду незалежно від наявності його вини. Це один із прикладів міжнародної відповідальності за джерело підвищеної небезпеки. Держа́вне космі́чне аге́нтство Украї́ни (ДКАУ) — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади України, який забезпечує реалізацію державної політики в області космічної діяльності, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку.

77. Міжнародне космічне право — галузь сучасного міжнародного права, що регулює діяльність держав з дослідження і використання космічного простору, що встановлює його правовий режим. Цей принцип має системний характер, і з нього можна виділити ряд інших принципів:— з дійснення діяльності з дослідження і використання космосу і небесних тіл відповідно до принципів міжнародного права;— свобода дослідження і використання космічного простору і небесних тіл;— заборона національного присвоєння космічного простору і небесних тіл; — збереження суверенних прав держав на космічні об'єкти, що запускаються ними; — запобігання наслідків потенційно шкідливих експериментів у космічному просторі та на небесних тілах; — надання допомоги екіпажу космічного корабля у разі аварії, лиха, вимушеної посадки; — сприяння міжнародному співробітництву в мирному дослідженні і використанні космічного простору і небесних тіл; — міжнародна відповідальність держав за свою діяльність у космосі.

До числа джерел міжнародного космічного права універсального характеру належать також договори, що частково регулюють і космічну діяльність. Це, наприклад, Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою, 1963 року; Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, 1977 року.

Крім того, до джерел міжнародного космічного права належать міжнародні договори двостороннього характеру. Так, у 1963 році між СРСР і США була укладена джентльменська угода про нерозміщення в космічному просторі будь-яких об'єктів із ядерною зброєю й іншими засобами масового знищення.

Що стосується космічного простору, то основною причиною такої невизначе­ності є відсутність у праві чіткого розрізнення між космосом і повітряним простором, який визнається територією держави. У міжнародно-правовій практиці низки держав і в доктрині космос нерідко визначають як простір, що зна­ходиться за межами повітряної сфери Землі, режим якого визначає міжнародне право 1. У космосі інколи виділяють простори, що мають особливості з погляду їхнього використання: ближній космос, дальній космос, геостаціонарну орбіту. Правовий режим цих просторів ґрунтується на існуючому режимі всього космічного простору. Небесними тіла­ми слід вважати будь-які космічні тіла, що мають природне походження. У міжнародному праві відсутнє єдине визначення космічного об'єкта, хоча й визначено його правовий статус. У Договорі про космос 1967 р. такими об'єктами вважають не тільки запущені в космічний простір, але і доставлені або споруджені на небесному тілі. У Конвенції про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічними об'єктами, 1972 р. говориться не про сам об'єкт, а про його складові частини, засоби доставки об'єкта та його складових частин. Космонавтом є людина, член екіпажа космічного об'єкта під час польоту або працівник, який входить до складу пер­соналу космічної станції на небесному тілі. Міжнародно-правовий статус космонавтів установлений низкою міжна­родних договорів. Усі вони єдині в тому, що космонавти залишаються під юрисдикцією держави реєстрації космічного об'єкта.

78. Если река протекает по территории двух или более государств, для ее использования может быть установлен международно-правовой режим. Международно-правовое закрепление такой свободы известно со времен договоров Римской империи.На рубеже XVII-XVIII веков, с заключением Рейсвикського (1697) и Утрехтского (1713) договоров, принцип свободы речного судоходства начинает утверждаться в отношениях между европейскими государствами,а в наиболее полном виде он нашел закрепление в Заключительном акте Венского конгресса 1815 г.. Согласно современному международному праву в год и озер, имеющих международно-правовой режим, относят: международные реки, пограничные реки и пограничные озера.

Международные - это реки, протекающие по территории двух и более государств и является судоходным (Дунай, Рейн, Конго, система год Амазонки, Ла-Платы и др.).. Пограничные - реки, разделяющие территории двух и более государств (Амур, Буг, Тиса и др.).. Правовой режим пограничных рек устанавливается обычно либо договором о границе, или внутренним законодательством прибрежных государств, имеющих общую границу.На таких реках нередко применяются ограничения свободы судоходства. Пограничными называют озера, через которые проходит государственная граница двух или нескольких государств.

Украина является участницей одного международного договора о режиме международной реки - Конвенции о режиме судоходства по Дунае 1948 г..Действие Конвенции распространяется на всю "судоходную часть Дуная, от Ульма до Черного моря, через Сулинское устье с выходом к морю через Сулинский канал" (ст. 2). Плавание по Дунаю военных кораблей всех непридунайських государств запрещено. Конвенция устанавливает обязанности дер-жал-участников по обеспечению судоходства на своих участках реки, устанавливает режим судоходства (гл. V), определяет порядок покрытия расходов по обеспечению судоходства (гл. VI). На основании Конвенции о режиме судоходства по Дунаю 1948создана Дунайская комиссия в составе представителей придунайских стран (ст. 5) и установлена ​​его компетенция. Штаб-квартира Комиссии находится в г. Будапеште. Конвенция предусматривает создание специальных речных администраций.

79. Арктика - часть земного шара, ограниченная Северным полярным кругом, включающая в себя окраины материков Евразия и Северная Америка, а также Северный Ледовитый океан.

Арктика национально присвоена, ее территория поделена между США, Канадой, Данией, Норвегией и Россией на полярные сектора.Система северных полярных секторов установилась по инициативе Канады и СССР, обладающих крупнейшими приполярных побережьями, их верхней точкой является Северный полюс, а точками основы - выходы национальной границы к морскому побережью Северного Ледовитого океана.

Одновременно США не разделяют позицию Канады и СССР в отношении Арктики и продолжают выступать против секторальной системы и в настоящее время. Такой же позиции придерживается Норвегия. В районе Арктики установлено свободное судоходство, кроме того, возможны стоянки военных подводных кораблей, имеющих ядерное оружие. Северный морской путь, проходящий вдоль арктического побережья России, является главной национальной коммуникацией в России.Приполярные государства устанавливают разрешительный порядок ведения хозяйственной деятельности в районе Полярного круга, правила охраны окружающей среды и т.п.

80.

Антарктика - это материк Антарктида, расположенный вокруг Южного полюса Земли, ограниченный с севера 60 "южной широты и включает прилегающие к нему шельфовые ледники, острова и прилегающие моря. Антарктика была открыта в ходе экспедиции российских судов под командой М.П. Лазарева и Ф.Ф.Беллинс-гаузена в 1818-1821 годах.

Правовой режим этой зоны определяется Вашингтонским договором об Антарктике от 1 декабря 1959 года, первоначально был подписан двенадцатью государствами, включая СССР. Договор об Антарктике носит бессрочный и открытый характер.Он открыт для присоединения к нему любого государства-члена ООН или любой другой страны, что может быть приглашена присоединиться к Договору с согласия всех Договаривающихся Сторон, представители которых имеют право участвовать в Консультативных совещаниях.

По этому договору (статья 1) Антарктида объявлена ​​ демилитаризованной и нейтрализованною территорией. Там нельзя проводить ядерные испытания и осуществлять выброс радиоактивных отходов (статья 5). Украина, согласно положениям Договора 1959 года, с 1996 года имеет на этом материке свою научно-исследовательскую станцию ​​«Академик Вернадский» (бывшую «Фарадей»), расположенную на острове Галиндес (архипелаг Арджентайн), которая была подарена ей Великобританией.

81. Сучасне міжнародне морське право — це галузь між­народного права, що регулює дослідження і викорис­тання просторів Світового океану, його дна і ресурсів у мирних цілях, а також польоти літальних апаратів у повітряному просторі над Світовим океаном.

Первая попытка кодификации норм, относящихся к правовому режиму территориальных вод, начата в 1930 году под эгидой Лиги Наций, успехом не увенчалась. ее результатом стал лишь проект конвенции, подготовленный для рассмотрения в будущем. Міжнародна морська організація (англ. International Maritime Organization, IMO) - міжнародна міжурядова організація, є спеціалізованою установою ООН. Діяльність ІМО спрямована на скасування дискримінаційних дій, що зачіпають міжнародне торговельне судноплавство, а також прийняття норм (стандартів) по забезпеченню безпеки на морі і запобіганню забрудненню з суден довкілля, в першу чергу, морського.

ІМО утворена 6 березня 1948 року в Женеві з прийняттям Конвенції про Міжурядову морську консультативну організацію (Inter-Governmental Maritime Consultative Organization, IMCO). Конвенція набула чинності 17 березня 1958 року, і створена організація почала свою практичну діяльність. На 9-ій сесії Асамблеї цієї організації (Резолюція A.358(IX)) її назву було змінено. Це було пов'язано з тим, що слово "консультативна" тлумачилося як обмежена в повноваженнях і відповідальності організація, а слово "міжурядова" викликало недовіру і підозри. Тому нова назва - Міжнародна Морська Організація (ІМО) була необхідна для підвищення статуту Організації як міжнародної, відповідальної за впровадження різних міжнародних конвенцій і створення норм і стандартів, що стосуються охорони людського життя на морі і охороні морського середовища від забруднення. З 22 травня 1982 року діє її нинішня назва. Основні функції і структура ІМО

ІМО діє як спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй; є консультативною і дорадчою організацією; несе відповідальність за організацію забезпечення безпеки на морі і захисту довкілля, а також вирішення юридичних питань, пов'язаних з міжнародним судноплавством; сприяє полегшенню взаємодії урядів держав з технічних питань для досягнення найвищих стандартів в області безпеки на море і запобігання забрудненню; приймає і удосконалює обов'язкові до виконання і рекомендаційні міжнародні конвенції, кодекси, резолюції, протоколи, циркуляри і рекомендації.

82.. Даже после неудачного завершения работы II Конференции ООН по морскому праву процесс ко-дификации и прогрессивного развития отдельных его институтов продолжался.Но нарастали и серьезные негативные тенденции, которые были связаны прежде всего с тем, что после конференции некоторые государства, особенно новые независимые государства, возникшие в результате деколонизации,стали расширять свои территориальные воды до 200 морских миль или устанавливать прибрежные экономические и рыболовные зоны, подчиненные их исключительной юрисдикции,шириной до 200-300 миль.Возникла достаточно сложная и опасная ситуация в деле исследования и использования Мирового океана на равноправной основе всеми государствами с учетом их географического положения и интересов применительно к Мировому океану.

В целях решения этой острой и глобальной проблемы, в соответствии с резолюциями Генеральной Ассамблеи ООН 2750 С (XXV) от 17 декабря 1970 года и 3067 (XXVIII) от 16 ноября 1973 года, была созвана НЕТ Конференция ООН по морскому праву.

Конференция, проходившая с 1973 по 1982 год, стала важнейшим этапом кодификации и прогрессивного развития международного морского права. Всего было проведено 11 сессий, причем, начиная с 7-й сессии, каждая из них имела дополнительные («возобновленные») части сессий.В работе Конференции принимали участие делегации 164 государств. Кроме того, в качестве приглашенных в ее работе принимали участие и другие субъектов международных отношений - 12 специализированных учреждений ООН, 19 межправительственных организаций и ряд неправительственных организаций.

ЗО апреля 1982 Конвенция была принята: по ее принятие проголосовали 130 делегаций, против - 4, и 17 воздержались. Вместе с Конвенцией были приняты 4 резолюции, составившие Приложение I к ней.На заключительных заседаниях Конференции, произошедших с 6 по 10 декабря 1982 года в Монтего-Бее (Ямайка), были заслушаны заключительные заявления делегаций, после чего был подписан Заключительный акт, а 10 декабря была открыта для подписания Конвенция ООН по морскому праву 1982 года.

83. Внутренние морские воды состоят из всех вод, расположенных в сторону берега от исходных линий, от которых отчисляют ширину территориального моря.Они состоят из вод бухт, заливов, лиманов, губ, морских портов, исторических вод. Внутренние морские воды являются частью территории государства и находятся под ее суверенитетом.

Внутренние морские воды являются частью территории соответствующего государства, на которую распространяется ее суверенитет и юрисдикция в полном объеме.

Правовой режим внутренних морских вод регулируется Конституцией Украины, Кодексом торгового мореплавания Украины, Законом Украины «О государственной границе Украины» от 4 ноября 1991 года и другие законодательные акты, а также нормативно-правовыми актами подзаконного характера.

Во внутренние воды входят: вода морских портов, заливов, бухт, губ, лиманов, исторические воды, а также воды, расположенные в сторону берега от исходных линий, принятых для отсчета территориальных вод.

Правовой режим морских портов в основном регулируется нормами национального права.В Украине правовой режим портов установленный разделом IV «Морской порт» Кодекса торгового мореплавания Украины (КТМ). В Украине порты бывают торговые, рыбные и специализированные.

До складу внутрішніх вод входять озера і внутрішні моря. Якщо озера цілком оточені берегами однієї держави, то вони належать до державної території. Якщо ж вони оточені територією декількох держав, між цими державами практикується укладання угод про режим вод, що належать кожній із них. До таких озер належать: Боденське озеро, оточене територією ФРН і Швейцарії, Женевське озеро між Францією і Швейцарією, Великі озера, які граничать із Канадою і США. При відсутності таких угод передбачається, що кордон визначається серединною лінією.

84. Территориальное море (территориальные воды) и его правовой режим

Территориальное море (территориальные воды) - это морской пояс, расположенный вдоль берега или непосредственно за внутренними морскими водами прибрежного государства и находится под ее полным суверенитетом. Каждое государство имеет право устанавливать ширину своего территориального моря до предела, не превышающего 12 морских миль.Из 134 прибрежных государств 78 государств установили 12-мильную зону (в том числе Россия, Польша, Украина, Болгария, Румыния, Куба, Франция, Испания, Португалия и др.)., 5 государств - в 6 миль (в том числе Греция, Турция и проч.), 2 государства - в 4 мили (Норвегия и Финляндия), 20 государств - 3 мили (в том числе Великобритания, ФРГ, Нидерланды, Дания, Австралия и. Існують три основних способи відліку територіальних вод: від лінії найбільшого відпливу уздовж берега прибережної держави; якщо берегова лінія звивиста або порізана чи поблизу берега є ланцюг островів, може застосовуватися метод прямих вихідних ліній, що з'єднують найбільш виступаючі в море точки берега й островів; від внутрішніх морських вод. В соответствии со статьей 19 Конвенции по морскому праву «проход является мирным, если только им не нарушается мир, добрый порядок или безопасность прибрежного государства».

Проход признается нарушающим «мир, добрый порядок и безопасность» прибрежного государства, если судно осуществляет: а) угрозу силой или ее применения против суверенитета, территориальной целостности или политической не зависимости прибрежного государства или каким-либо другим образом в нарушение принципов международного права, воплощенных в Уставе ООН; б) любые маневры или учения с оружием любого вида; в) любой акт, направленный на сбор информации в ущерб обороне или безопасности прибрежного государства; г) подъем в воздух, посадку или принятие на борт любого летательного аппарата; д) подъем в воздух, посадку или принятие на борт любого военного устройства; ж) любую рыболовную деятельность;

Слід також мати на увазі, що держава прапора відповідає за будь-яку шкоду або збитки, завдані прибережній державі в результаті недотримання військовим або іншим некомерційним судном правил прибережної держави щодо плавання в територіальному морі або положень Конвенції 1982 року.

Проте зазначена Конвенція (стаття 24) встановлює й обов'язок прибережної держави з організації судноплавства в її територіальному морі. Так, прибережна держава не повинна перешкоджати мирному проходові іноземних суден, вона повинна належним чином повідомляти про всі відомі їй небезпеки для судноплавства в її територіальних водах

85. Прилегающая зона - это пояс морских вод, прилегающей к территориальному морю, в рамках которого прибрежное государство имеет право осуществлять контроль с целью недопущения нарушений определенных правил (таможенных, фискальных (налоговых), иммиграционных или санитарных). прилегла зона може бути тільки чотирьох видів: митна; фіскальна; імміграційна; санітарна. По Конвенции о территориальном море и прилегающей зоне 1958 года ширина прилежащей зоны не может превышать 12 морских миль от тех же исходных линий, от которых отмеряется и территориальное море.Иными словами, право на прилегающую зону имеют те государства, территориальное море которых меньше 12 миль (разграничение между сопредельными государствами проводится по срединной линии при отсутствии соглашения об ином).Конвенция по морскому праву 1982 года содержит два положения, отличных от профильной Конвенции 1958 года: во-первых, прилегающая зона распространяется на расстояние до 24 миль, которые отсчитываются от исходных линий;во-вторых, в пункте 1 статьи 33 опущена ссылка на то, что прилегающая зона является районом открытого моря. Прилегающую (санитарную) зону установили Аргентина, Венесуэла, Индия; таможенную - Сирия, фискальную - Индия, Югославия, Сирия; иммиграционную - Индия, Португалия. Украинское законодательство не предусматривает создание прилегающей зоны.

86. Появление исключительной экономической зоны связана с давним стремлением государств установить рыболовные зоны, выходили бы за пределы территориальных вод.Два дела, которые рассматривал в этом вопросе Международный Суд (Великобритания v Норвегии 1952 г. и Великобритания v Исландии 1974 г.), завершились признанием права государства создавать 12-миль-на рыболовную зону. Ситуация особенно обострилась в 70 - 80-е годы., Когда некоторые развивающиеся государства, под предлогом защиты своих рыбных ресурсов объявили в одностороннем порядке о значительном расширении территориальных вод. Другие государства отказались признать это решение. В результате в Конвенции ООН по морскому праву 1982 г.появился компромисс в виде исключительной экономической зоны, который получил широкое признание в международном морском праве.

Конвенция по морскому праву 1982 г. определяет исключительную экономическую зону как "район, находящийся за пределами территориального моря и прилегающий к нему" (ст.55), шириной не более "200 морских миль, отсчитываемых от исходных линий, от которых отмеряется ширина территориального моря" (ст. 57).Прибрежное государство согласно международному праву получает не полный суверенитет над исключительной экономической зоной, а "а) суверенные права в целях разведки, разработки и сохранения природных ресурсов как живых, так и неживых - в водах, покрывающих морское дно, на морском дне и в его недрах,а также в целях управления этими ресурсами и в отношении других видов деятельности по экономической разведке и разработке указанной зоны, таких как производство энергии путем использования энергии воды,течения и ветра;б) юрисдикцию, предусмотренную в соответствующих положениях Конвенции, в отношении: i) создание и использование искусственных островов, установок и сооружений; ii) морских научных исследований; iii) защиты и сохранения морской среды, в) другие права и обязанности, предусмотренные в настоящей Конвенции "(ст. 56).

87. Континентальный шельф является одним из самых богатых районов мирового океана. Здесь вылавливают около 90% процентов рыбы, здесь расположены богатейшие запасы полезных ископаемых, в том числе нефти и газа. Согласно Конвенции ООН по морскому праву 1982 г. континентальный шельф - это морское дно и недра подводных районов, простирающихся за пределы территориального моря на всем протяжении естественного продолжения его сухопутной территории до внешней границы подводной окраины материка или на расстояние 200 морских миль от исходных линий,от которых отсчитывается ширина территориального моря,когда внешняя граница подводной окраины материка не простирается на такое расстояние. Подводная окраина материка доходит до глубоководного дна океана и состоит из шельфа, склона и подъема, а также включает в себя продолжение континентального массива прибрежного государства, находящегося под водой. Если подводная окраина находится дальше 200 миль, внешняя граница может простираться на расстояние до 350 морских миль от линий, от которых отсчета-ся территориальное море, или не далее 100 морских миль от 2500-метровой изобаты.Расстояние в 350 миль распространяется также на границу шельфа на подводных хребтах (ст. 76). Прибрежные государства обычно имеют специальное законодательство о континентальном шельфе. В Украине в. 244 Уголовного кодекса Украины установлена ​​уголовная ответственность за нарушение законодательства о континентальном шельфе Украины.

88. Открытое море и его правовой режим

За внешней границей территориального моря находятся пространства морей и океанов, не входящих в состав территориальных вод какого-либо государства и образуют открытое море.

В статье 1 Конвенции об открытом море 1958 года понятие «открытое море» определяется как «все части моря, которые не входят ни в территориальное море, ни во внутренние воды какого-либо государства». Конвенция ООН по морскому праву 1982 г.установила, что положения части VII («Открытое море») применяются ко всем частям моря, которые не входят ни в исключительную экономическую зону, ни в территориальное море или внутренние воды какого-либо государства, ни в архипелажные воды государства-Архипо-лагу (в. 86).

Для характеристики открытого моря необходимо выделить два критерия, определяющих его статус: - Географически й - характеризующий открытое море как часть пространств Мирового океана, не образующих территорию прибрежного государства; - Политический - состоит в том, что открытое море не находится под суверенитетом ни одного из государств, все государства имеют право пользоваться на началах равенства открытым морем в мирных целях (свобода мореплавания, полетов научных исследований и т.д.).

В соответствии со статьей 87 Конвенции ООН по морскому праву 1982 года все государства, в том числе и не имеющих выхода к морю, имеют свободу открытого моря, включающие ряд свобод на определенную деятельность в открытом море - право на: а) свободу судоходства, б) свободу полетов;в) свободу прокладывать подводные кабели и трубопроводы; г) свободу рыболовства; д) свободу возводить искусственные острова и другие установки, допускаемые международным правом; е) свободу научных исследований.

Следует указать, что указанный перечень не является ограниченным. Открытое море резервируется для мирных целей. Никакое государство, в соответствии со статьей 89 Конвенции 1982 года, не вправе претендовать на подчинение какой-то части открытого моря своему суверенитету. В открытом море судно подчиняется юрисдикции того государства, под флагом которого оно плавает. Между государством и судном должна существовать реальная связь. Конечно судно рассматривается как часть территории государства, в котором оно зарегистрировано.

89. Морское дно за пределами континентального шельфа и экономической зоны является территорией с международным режимом и образует международный район морского дна (далее - «Район»).В соответствии со статьей 1 Конвенции ООН по морскому праву 1982 года термин «Район» означает дно морей и океанов и его недра за пределами национальной юрисдикции. Правовий режим, а також порядок дослідження і видобутку ресурсів Району урегульований статтями 136-191 Конвенції ООН, що включають такі розділи:«Принципи, що регулюють Район»,«Освоєння ресурсів Району»,«Орган» (означуючий Міжнародний орган з морського дна).