Валюти: сутність, призначення та сфера використання.

Валюта — це грошова одиниця що використовується як світові гроші тобто як міжнародна розрахункова одиниця засіб обігу і платежу.

Види валют

Залежно від емітента валютних коштів розрізняють такі види валют:

§ національна валюта — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, марка, фунт стерлінгів тощо);

§ іноземна валюта — грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;

§ колективна валюта — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ).

Залежно від режиму використання:

§ конвертована валюта (повно або частково);

§ неконвертована.

Залено від сфери і мети використання:

§ валютна оплати — валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашенням міжнародного кредиту;
§ валюта кредиту — валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;
§ валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.
Міжнародна торгова валюта — це валюта, що використовується для оцінки міжнародних торгівельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу.

Міжнародна резервна валюта — це валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу надання позик, кредиту, фінансування допомоги тощо. Її головною функцією є створення валютних державних резервів.
Типовою міжнародною торговою і, водночас, резервною валютою є долар США (2/3 міжнародної торгівлі здійснюються за його допомогою).

Валютні відносини — це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері.

Учасники валютних відносин:

- держави;

- міжнародні організації;

- юридичні особи;

- фізичні особи.

Валютні курси та конвертованість валют. Механізм забезпечення конвертованості валюти.

Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовуються для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій вартісна категорія, що притаманна товарному виробництву і виражає виробничі відносини між товаровиробниками і світовим ринком.

Види валютних курсів:

- офіційний (фіксований) валютний курс — встановлені урядом постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну і навпаки;
- ринковий (гнучкий) валютний курс — курс, що формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції;

- змішаний — контрольований курс, що застосовується до експорту й імпорту, при погашені зовнішнього боргу тощо.

Залежно від механізму формування і функціонування розрізняють такі валютні курси:

- коливні — курси, що змінюються залежно від попиту чи пропозиції на валютному ринку, але коригуються валютними інтервенціями центрального банку з метою вирівнювання тимчасових різких коливань;

- плаваючі — це режим вільного коливання валютних курсів, що самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції (характерні для долара США, німецької марки, англійського фунта стерлінгів, швейцарського та французького франта тощо).

В основі курсів лежить співвідношення купівельних спроможностей.

Купівельна спроможність валюти — це сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю.

Паритет купівельної спроможності (РРР) це співвідношення купівельної сили валют. Методика визначення РРР:

- на основі порівняння рівня цін споживчого кошика;

- на основі співвідношення витрат виробництва;

- на основі співвідношення ефективних виробничих витрат.

 

1.б);

2.ном.,мет,кільк;

3.вб;

4.а);

5.абгє;

6.вгдєк;

7.д);

8.а);

9.бге;

10.в)

Задача:

1)26000*15/100=3900 26000-3900=22100

2)S=25(1+3*0.15/12+8*0.2/12+1*0.25/12)=31

 

 

Сутність та функції кредиту.

Кредитні відносини функціонують у системі економічних відно­син. В основі їх лежить рух особливого виду капіталу - позикового.

Кредитні відносини - це частина економічних відно­син, яка пов'язана з наданням коштів у позику і по­верненням її разом із певним відсотком.
Кредит є формою вияву кредитних відносин. Він виражає економічні відносини між кредитором та позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення.

Кредит поєднує у собі два процеси:

І) акумуляцію тимчасово вільних коштів;

2) вкладення або розміщення цих коштів.

Таким чином, кредит обслуговує більшу частину товарних потоків, замінюючи традиційні товарно-грошові зв'язки об­мінного характеру. Він с важливим засобом забезпечення фінам сово-господарської діяльності економічних суб'єктів.
Суть кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дає змогу встановити зв'язок креди­ту із системою економічних відносин.
Розглядаючи суть і функціонування кредиту в сучасних умо­вах, слід враховувати, що кредит - джерело формування основ­них і оборотних фондів; він збільшує швидкість обороту фондів. Кредит тісно взаємодіє зі збалансованістю економіки, що є най­важливішою умовою ефективності суспільного виробництва - збалансованістю між тимчасово вільними ресурсами й обсягом коштів, що перерозподіляються. Недотримання цього балансу веде до перекручування природи кредиту і негативно впливає на грошовий обіг.

Кредитні відносини, у свою чергу, впливають на збалансова­ність економіки, регулювання (підтримку або оптимізацію) про­порцій суспільного відтворення між виробничою і невиробни­чою сферами. В Україні відбувається перехід позикових капі­талів зі сфери виробництва у сферу обігу, що сприяє порушенню макроекономічної збалансованості. Кредит як один із факторів ринкових відносин впливає на товарно-грошову збалансованість, веде до збільшення виробництва товарів (а в 60-70-х роках, навпаки, викликав справжній товарно-грошовий дисбаланс, тому що гроші частково втрат товарне забезпечення).
На діяльність підприємств кредит впливає через систему відносин комерційного розрахунку; зокрема, він впливає на відтворювальний процес через кругообіг і оборот фондів під­приємств. Із суті кредиту випливає, що він виконує функцію перерозподілу вартості в процесі відтворення.

Перерозподільна функція полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою кредиту пере­даються в тимчасове користування підприємств і населення для задоволення їхніх виробничих і особистих потреб. Такий пере­розподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче й особисте споживання.

Тому перерозпо­діляються не лише кошти, а й матеріальні ресурси.
Антипаційна (емісійна) функція полягає у створенні кредит­них грошей для грошового обігу, її виконує тільки банківський кредит. Методами кредитної експансії і кредитної рестрикції (звуження) регулюється кількість грошей в обігу, причому ви­лучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається важ­че, ніж їх випуск в обіг.

Контрольна функція полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль над діяльністю позичальника. Можливості такого контролю ви­пливають із природи кредиту. Варто наголосити, що, вступив­ши у кредитні відносини, одержувач кредиту також повинен контролювати свою діяльність для того, щоб вчасно і повністю повернути кредитні ресурси.
Оборотність кредиту дає можливість не лише виявляти по­рушення процесу виробництва або реалізації продукції, а й сти­мулює підприємство не допускати їх, оскільки такі порушення призводять до виплати зайвих відсотків банку, до обмеження або повного припинення видачі кредитів.

1.б);

2.ф..,л..,кейнс;

3.в);

4.б);

5.б);

6.б);

7.в);

8.в);

9.а);

10.в)

Задача.

1)M₁=300+150=450

M₂=450+200=650

2)n=500/30000=500/3000*0.15=1.1

 

 

Форми та види кредиту.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Фізичні особи - споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя, інші угоди про надання кредиту не укладаються.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

- сплати боржником за векселем;

- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредиту на банківський.

У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Види кредиту:

банківський - надається банками, як правило, у грошовій формі; банки можуть виступати не тільки кредиторами, а й позичальниками;

державний - надається юридичними та фізичними особами держані, яка переважно є позичальником (в особі центральних та місцевих органів плаци); традиційна форма цього кредиту випуск державних позик;

міжгосподарський (комерційний.) - суб'єктами виступають господарюючі структури. Надає одним товаровиробником іншому у вигляді продажу товарів на виплат (з відстрочкою платежу). Як правило, оформлюється векселем;

міжнародний надаються позичкові капітали одних країн іншим у тимчасово користування на засадах поверненості, строковості, платності. Суб'єктами міжнародного кредиту виступають резиденти різних країн: банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредити і організації;

особистий (споживчий) одним із суб'єктів е фізична особа. Надасться юридичним або фізичним особам на споживчі цілі. Може надаватись як банними, тик і кредитними установчими небанківського типу, я також юридичними і фізичними особами. Розглянемо названі вище види кредиту докладніше.

Провідним видом кредиту в ринковій економіці с банківський кредит.

Банківський кредит мас місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. Цей кредит надасться комерційними банками або іншими кредитними інститутами, що виконують відповідну функцію. Позичальниками можуть бути юридичні або фізичні особи, держави, іноземні уряди, банки. Функції посередника можуть виконувати як позичальники (у разі залучення вкладів то депозитів), тик і кредитори (при надані різних видів кредиту своїм клієнтам).

 

1.1-а,3-б,2-в,4-г;

2.б);

3.а);

4.абгж;

5.в);

6.ав;

7.аб;

8.а);

9.в);

Бв.

Задача:

M₃=25+ 25*25/100 +15+8=54.25

P=600/8*0.12=7500

13. Попит на гроші. Фактори,що визначають зміну пропозиції на гроші. Попит на гроші – одне із ключових та складних понять грошового ринку. Попит на гроші – це запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні суб’єкти економічних відносин на певний момент часу (а не потік грошей, що визначається на певний період). Якщо розглядати, що запас грошей – це елемент багатства, то попит на гроші – це бажання економічних суб’єктів мати певну частину свого багатства (портфеля активів) в ліквідній формі. Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. Кейнсом, який назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності. Попит на гроші залежить від таких економічних чинників: рівня цін(інфляції)(Р),реальних доходів (Q) і норми процента (r). Звідси функціональну залежність попиту на гроші математично можна записати: Md=f(P,Q,r).Попит на гроші значною мірою залежить від величини ВВП або P*Q. Зміна обсягу ВВП визначається 2 самостійними чинниками- динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва,кожний з яких може діяти незалежно один від одного. В умовах перехідної економіки України всі перелічені умови перебувають у процесі формування, причому в його початковій стадії. Тому всі класичні чинники впливу на попит на гроші діють у деформованому вигляді. 1.Високі темпи підвищення цін провокують зростання попиту на трансакційні запаси, тим не менш пов'язані з цим інфляційні очікування та ризики втрат від збереження грошей примушують економічних агентів шукати захисту в альтернативних активах, віддаючи перевагу більш надійним,не зважаючи навіть на їх дохідність. Ці тенденції деформують залежність трансакційної складовою попиту від динаміки номінального ВНП, послаблюють вплив альтернативної вартості збереження грошей на динаміку попиту та мотивацію переваг ліквідності,стимулюють зростання попиту на такі нетрадиційні для фінансового ринку інструменти, як інвалюта, ювелірні і мистецькі вироби,провокують відплив їх за кордон для підвищення надійності з наступною реалізацією для поповнення трансакційного запасу. 2. Високий рівень інфляції провокує зростання номінального відсотка. Тим не менш реальний рівень відсотка підтримувати тривалий час дуже складно і він нерідко виявляється від'ємним, що робить вкладання грошей в альтернативні активи збитковим.Це спричинює високу ризиковість капіталізації грошей, послаблює мотиваційну роль альтернативної вартості збереження грошей. Піднімаються ринкові механізми зв'язку між відсотком і попитом на гроші. 3.У цьому ж напрямі діє чинник недостатнього розвитку ринку цінних паперів і ринку банківських послуг.Навіть у періоди, якщо реальний відсоток має достатньо позитивне значення, економічні суб'єкти не мають можливості швидко і надійно трансформувати свій запас грошей у запас дохідних активів.Це істотно послаблює еластичність попиту на гроші від відсотка, призводить до надмірного накопичення грошей у готівковій формі тощо. 4.Наявна структура багатства, рівень доходів і споживання в Україні в перехідний період теж істотно деформують еластичність попиту на гроші як по ВНП, так і по очікуваному рівню доходу на альтернативні активи.У структурі багатства ще незначна частка таких дорогоцінних і високоліквідних активів, як приватне житло, будинки, земельні ділянки, сучасні автомобілі, меблі тощо.При низькому середньому рівні реальних доходів та споживання в портфелях активів випереджаючими темпами повинні зростати запаси грошей, щоб накопичити масу платіжних засобів, достатню для подальшого збільшення негрошових активів.Тим не менше накопичення грошей пов'язане з ризиком інфляційних втрат та з ризиком банкрутства банків, що нерідко штовхає економічних суб'єктів до пошуку необхідних шляхів трансформації грошових запасів у негрошові активи, і навпаки.

1.аг;

2.транс,обачн.;

3.а);
4.г);

5.агєз;

6.а);

7.а);

8.в);

9.а);

10.б).

1)6500/600=10.8 36/10.8=33

Надходження Зобовязання

2)130 110???

70 60

40 70

240 240

Валютний ринок.

Валютний ринок це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валют, система сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, зовнішньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют. Стрижнем валютних операцій, що здійснюються на валютному ринку, є валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій.

Валютна біржа є організаційно оформленим регулярним валютним ринком, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропозиції. Членами валютної біржі в Україні можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій, а також фінансові установи, яким чинним законодавством надане право на їх проведення. Як самостійна структура вона широко функціонувала ще в період домонополістичного капіталізму. У сучасний період у розвинених країнах операції з іноземною валютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у Німеччині, Франції).

Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні корпорації та банки (ТНК, ТНД). Залежно від обсягу, характеру операцій і кількості використаних валют розрізняють світові, національні та регіональні валютні ринки. Більша частина операцій припадає на долари США, а також німецькі марки, англійські фунти стерлінгів, японську єну, французький та швейцарський франки.

Попит на іноземну валюту пов'язаний із залежністю національної економіки від імпорту та обумовлений її конвертованістю. Конвертованість це гарантована можливість грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. При повній конвертованості національної валюти кожна юридична і фізична особа може вільно брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну за певними курсами без будь-яких обмежень або прямого втручання держави.

Чим нижче рівень конвертації національної валюти, чим більше валютний ринок підвласний державному регулюванню (перш за все, встановленню фіксованого курсу національної валюти щодо інших валют). Основними формами валютних операцій щодо забезпечення міжнародних розрахунків є негайна поставка - "спот", поставка через певний період "форвард", обов'язкові поставки - "аутрайт" і з правом відмови - "опціон". Підтримуються ці стосунки через мережу супутникового моніторного, телетайпного та телефонного зв'язку, який об'єднує практично весь світ. Навіть строкові валютні угоди укладаються за допомогою телефону або телексу і лише пізніше підтверджуються письмово.

Валютний ринок України на всіх своїх організаційних сегментах (біржовому, позабіржовому та готівковому) має розвивати власну інфраструктуру шляхом "диверсифікованого" проникнення в усі регіони країни та створення реально функціонуючих регіональних валютних ринків з метою запобігання розвитку тіньового валютного ринку та зменшення числа жертв махінацій, що характерні для даного сегмента валютного ринку.