Тема 3.2 Діяльність урядових та неурядових

Міжнародних організацій у галузі охорони

Навколишнього середовища. Стратегія й тактика

виживання людства

Теоретична частина

Міжнародна екополітика

 

Кінець XX століття ознаменувався усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Стали нормою міжнародного спілкування співробітництво у галузі вирішення екологічних проблем, взаємні консультації та обмін інформацією. Головною метою стало вироблення системи світової екологічної безпеки. Об’єктивна необхідність міжнародного співробітництва в галузі охорони природи на міждержавному рівні випливає з глобального характеру екологічної кризи та неможливості іншим засобом забезпечити охорону навколишнього середовища. Екологія у другій половині ХХ століття поставила перед політикою такі гострі проблеми, як регулювання чисельності населення, екологічну безпеку населення. Природа екологічних проблем загально планетарна, і її неможливо вирішити окремо в тій чи іншій державі. Виникло нове явище у розвитку цивілізації - екологічна політика. У сучасному суспільстві екологічна політика стала самостійною сферою в політичній діяльності держав. Формування екологічної політики розпочалося з 70-х років, коли появилася швидка деградація природного середовища у різних країнах світу. Вона призвела до того, що зараз у більш ніж 100 країнах світу створені міністерства або відомства, що спеціально займаються охороною навколишнього середовища. Практично одночасно в усіх країнах світу почалася розробка нормативів якості середовища життя. Право людини на користування природним середовищем стало включатися до конституції держав, розвивається природоохоронне законодавство. Поняття екологічного суверенітету почало входити у число державних пріоритетів. Світова громадськість усвідомила, що людство має загальні глобальні інтереси, без вирішення яких неможливий стійкий розвиток жодної держави. Міжнародне співробітництво в області охорони навколиш

навколишнього середовища відбувається в рамках різноманітних міжнародних урядових і неурядових організацій. Вони різняться по цілям, структурі й функціям. У залежності від характеру співробітництва - двосторонні або багатосторонні, регіональні або субрегіональні. Початок міжнародному співробітництву з проблем навколишнього середовища було покладено в 1913 р. у Берні (Швейцарія), коли вчені 18 країн зібралися на конференцію по міжнародній охороні природи. Але само по собі міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища розпочалася ще наприкінці ХІХ століття, воно здійснювалося каналами громадських організацій – Всесвітнього фонду дикої природи та Наукового комітету з проблем навколишнього середовища

(СОПЕК), Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП).

Після утворення Європейського Економічного Співтовариства з 1987року отримує поширення ініціатива Франції у галузі сумісної міждержавної охорони природи. Вона стала поштовхом для створення багатьох видів міждержавних структур. ЄЕС, та потім Європейська рада (ЄР) з 1973 року послідовно розробили та реалізували чотири програми з охорони довкілля. Прийнята практика підготовки в цій галузі спеціальних директив, обов`язкових для країн ЄР. Зараз у галузі екології дають 120 таких директив. У 1993 році ЄР прийняла новий стандарт (BS 7750) щодо широкого кола продуктів промислового й сільськогосподарського виробництва та діяльності підприємств, відповідно якому більш жорстко регламентуються забруднення навколишнього середовища, витрати енергії на виробництво, створення шумового забруднення. Продукція, що витримує цей стандарт, отримує знак “ Зеленого голуба ”, який дає переваги на ринку товарів. Протягом останніх десятиріч намітилася чітка тенденція вирішення багатьох питань екологічної безпеки на міжнародному рівні. Стимулюючим поштовхом до міжнародного співробітництва на рівні держав з питань екології та охорони природи стала Стокгольмська конференція 1972 року. Стокгольмська декларація закріпила фундаментальне право людей не тільки на свободу та рівність, але й на адекватні умови життя в навколишньому середовищі тієї якості, яка забезпечує їхню гідність та добробут.

Україна як європейська держава приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження якості природного середовища. У 1991 році було створене Міністерство охорони навколишнього середовища України. За його ініціативою в 1991 році був прийнятий закон “Про охорону навколишнього природного середовища ” та розпочата розробка пакету законів та законодавчих актів з екологічних проблем, включаючи охорону атмосфери, води, рослинного та тваринного світу. Суверенна Україна як учасниця конференції 1992 року в Ріо-де-Жанейро, внесла пропозицію про екологічну конверсію виробництв, прийняла на себе зобов`язання забезпечення екологізації економіки та розв`язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та державної політики. Україна бере участь у роботі програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). На міждержавному рівні розпочався процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного характеру, що включає в себе екологічний імператив.

 

Діяльність ООН

 

Проблема навколишнього середовища в її сучасному розумінні була вперше поставлена в Організації Об'єднаних Націй на Міжурядовій конференції з проблем біосфери в Парижі в 1968 р. У червні 1972 р. у Стокгольмі (Швеція) відбулася конференція ООН із проблем навколишнього середовища. Ця конференція проголосила право людини на якісне навколишнє середовище і обов'язок його охороняти й покращувати для майбутніх поколінь. Конференція прийняла Декларацію по навколишньому середовищу, план заходів, що повинні здійснюватися урядами і міжнародними організаціями і «Резолюцію про організаційні і фінансові заходи»; обговорила питання планування населених пунктів і керування природними ресурсами, розглядалися інформаційні й культурні аспекти проблем навколишнього середовища. День відкриття Конференції, 5 червня, відзначається як Всесвітній день навколишнього середовища.

Пізніше, у грудні 1972 р., Генеральна Асамблея заснувала програму ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП) для здійснення контролю за навколишнім середовищем. Завдання ЮНЕП - сприяти вживанню заходів по охороні навколишнього середовища і поширенню знань про навколишнє середовище в усьому світі. ЮНЕП координує діяльність усіх заснувань ООН в області навколишнього середовища і працює разом з урядами, науковими і діловими колами і неурядовими організаціями, включаючи жіночі й молодіжні групи.

До ЮНЕП відносяться: Глобальна система моніторингу навколишнього середовища (ГЕМС), Міжнародний регістр потенційно токсичних хімічних речовин (ІРПТК) і всесвітня мережа даних ІНФОТЕРА. Програми ЮНЕП охоплюють також широкий спектр заходів щодо охорони навколишнього середовища і допоміжні послуги в сфері інформації і законодавства про навколишнє середовище. У рамках своїх ключових позицій ГЕМС надає інформацію про клімат і атмосферу, океанах, поновлюваних земних ресурсах, трансграничному забрудненні й наслідках забруднення для здоров'я. Діяльність ГЕМС здійснюється в 142 країнах.

В даний час у світі використовуються більш 80 тис. хімічних речовин, і ЮНЕП подає через ІРПТК важливу інформацію про рішення, відносно хімічної безпеки.. Результатом діяльності ЮНЕП було поліпшення навколишнього середовища у багатьох країнах; більш 30 країн розробили національні стратегії в області охорони навколишнього середовища, спрямовані на екологічно припустимий економічний розвиток. Реалізується програма “Людство та глобальні зміни ”, метою якої є вивчення взаємозв'язків у системі “людина – середовище життя ”. На міждержавному рівні запропоновано оцінювати успіхи держав у цьому напрямку системами:

А) індекс гуманітарного розвитку, який включає в себе досягнуту в державі тривалість життя його громадян, рівень освіти, рівень опанування ресурсами;

Б) індекс стійкого економічного добробуту Даллі-Кобба (1987) з поправками на екологічні витрати.

 

Діяльність ЮНЕСКО

 

ЮНЕСКО - міжурядова організація, що є специфічним заснуванням ООН. Мета - сприяти миру і безпеці, розвитку співробітництва країн у галузі науки, освіти і культури для заохочення загального розвитку справедливості, правопорядку, прав людини й основних свобод, передбачених статутом ООН для всіх народів світу без різниці раси, статі, мови й релігії. Напрямки роботи організації це: охорона навколишнього середовища й пам'ятників культури, співробітництво у галузі глобальних наукових проблем в області океанографії, геології, гідрології і т.д. У світі з ініціативи ЮНЕСКО здійснюється міжнародна програми «Людина й біосфера». Ця програма вирішує цілий ряд задач, серед яких можна назвати такі: визначення й оцінка змін у біосфері під впливом антропогенної діяльності; вивчення структури, функціонування й динаміки природних, і контрольованих людиною екосистем; дослідження зв'язку між соціально-економічними процесами; розробка шляхів і засобів зміни якісних і кількісних змін природного середовища; координація досліджень біосфери та ін. Міжнародна програма «Людина й біосфера» на сьогодні здійснюється. Біля 90 країн почали виконання цієї програми, створивши національні комітети, що організовують відповідні екологічні дослідження. Програма «Людина й біосфера» використовує весь попередній досвід людства, і також досвід виконання Міжнародної біологічної програми, Програми вивчення аграрних земель і ін.

 

Діяльність «ЗЕЛЕНИХ»

 

«Зелені» - одне з масових демократичних рухів, яке виникло на початку 70-х років у країнах Західної Європи у виді окремих груп, що об'єдналися в боротьбі проти забруднення навколишнього середовища, шкідливих наслідків розвитку атомної енергетики і т.п. З середини 70-х рр. усе більше місце у вимогах «зелених» займають питання зберігання миру, скорочення військових бюджетів, децентралізації й демократизації громадського життя й ін. Рух «зелених» об'єктивно відбиває наростаюче в широких прошарках населення розвинених країн невдоволення існуючою системою, прагнення до змін, пошук альтернативи. Найбільший розмах це прямування одержало у ФРН, де в січні 1980 р. воно оформилося в політичну партію. Партія «зелених» на парламентських виборах 1987 р. одержала більше 3 млн. голосів.

У січні 1984 р. на скликаній у Брюсселі конференції була утворена Європейська партія зелених куди увійшли відповідні об'єднання з Австралії, Бельгії, Великобританії, Ірландії, Нідерландів, ФРН і Франції; у квітні 1984 р. пройшов її перший конгрес. Він обговорив програму мінімум на виборах у Європейський парламент, у якій включені вимоги про заборону і знищення хімічної й бактеріологічної зброї, про ліквідацію ядерних арсеналів у Європі. На виборах у Європейський парламент у 1984 р. «зелені» домоглися помітного успіху, отримавши 11 місць.

 

3.2.5 Діяльність Римського клубу

 

Римський клуб - це міжнародна громадська організація, заснована у 1968 р. з метою дослідження розвитку людства в епоху науково-технічної революції. Римський клуб - це неформальна спілка, яка об'єднує біля 100 учених, суспільних діячів і керівників міжнародних корпорацій і фондів із 43 країн, які фінансують дослідження. Вона не має ні структури, ні штабу, ні бюджету. Фундатор клуба - італійський економіст, бізнесмен і суспільний діяч А.Печчеи Під час заснування клуба індустріальний світ переживав пік повоєнного періоду прискореного економічного росту, але вже тоді з'явилися тривожні ознаки дисгармонії. На першому засіданні, що відбулося у Римі (відтіля і назва клуба), купка західноєвропейців заявила, що зростаюча взаємозалежність країн потребує нового глобального мислення, що неблагополуччя сучасного суспільства такі багатогранні, що більше не можна по черзі і ізольовано вирішувати ці питання.

Ціль Римського клуба - дослідження найближчих і подальших наслідків великомасштабних рішень, пов'язаних з обраними людством шляхами науково-технічного й економічного розвитку. Перед дослідниками Римського клуба постала головна проблема: чи можна зберегти здоровий стан регіонального і глобального природного середовища, економічну рівновагу, усталеність суспільного розвитку і добробут людей, базу не поновлюваних природних ресурсів, якщо неминучі зміни в характері використання енергетичних і сировинних матеріалів, засобах виробництва й споживання в індустріальних країнах будуть і далі йти шляхом найменшого опору, керуючись тільки вузькими економічними інтересами?

Відповіді на ці питання Римський клуб подає як результат своєї роботи в такій формі, яка зробила б їх надбанням широкої публіки й одночасно вагомим аргументом для осіб, що приймають рішення. Переслідуючи ці цілі, члени Римського клуба створюють тимчасові робочі групи, що подають результати досліджень у виді «доповідей Римському клубу», серед них такі як «Межі росту», «Стратегія виживання», «За межами сторіччя марнотратства», «Цілі для людства". У цих роботах розглянуті моделі майбутнього людства.

Римський клуб здійснив ряд дослідницьких проектів; неодноразово організовував зустрічі із суспільними й політичними діячами різних країн світу. На думку членів Римського клуба, нові демографічні хвилі (приріст населення) призведуть до збільшення навантаження на природне середовище у зв'язку із зростанням виробництва продовольства, коли усе більше землі буде іти під пасовища, гинути від ерозії; через кількість відходів, що росте, які повинна буде поглинути земля, повітря, океан.

Уважається, що зараз уперше стає помітним вплив на природу людської діяльності. Ступінь і наслідки цього важко оцінити, але ця непевність змушує тривожитися ще більше. Зростання людської активності набагато значніше, ніж просте зростання числа людей, людська діяльність зростає в 15-20-кратних розмірах, і так буде продовжуватися, якщо ми рішуче не змінимо спосіб життя. Зробити повний кількісний розрахунок можливих наслідків забруднення навколишнього середовища надзвичайно важко, як і оцінити його поширення в глобальних масштабах. За більш ніж чверть вікову діяльність Римського клубу проведено більш 40 міжнародних конференцій, рад, консультацій. Члени Римського клуба сьогодні звертають увагу на перспективи подальшого розвитку Європи в рамках проекту «Європа-2020», роль і відповідальність європейських країн у світових змінах.

 

3.2.6 Екстраполяційні динамічні й нормативні моделі майбутнього

 

Основу сучасного глобального моделювання заклав американський професор Джейн Форестер. Використовуючи розроблений ним метод "системної динаміки", Форестер створив перші моделі "мир-1" і "мир-2", які відбивали тенденції і взаємозв'язки 5 головних перемінних: населення, капіталу, ресурсів, забруднення навколишнього середовища й виробництва продовольства. Модель Форестера мала попередній характер і давала лише самі загальні висновки. Для більш докладного аналізу була створена група під керівництвом учня Форестера Д.Медоуза, яка розробила модель "мир-3". Медоуз та його співробітники провели комп'ютерний аналіз світового економічного розвитку у двох варіантах:

1. При збереженні сучасних тенденцій розвитку суспільства (рис. 3.2.1А).

У цьому випадку, населення планети й забруднення навколишнього середовища по інерції будуть ще деякий час збільшуватися після піка індустріалізації, а потім настане драматично бистре скорочення чисельності населення, ресурсів, виробництва продуктів харчування на душу населення;виробництва промислової продукції на душу населення

2. Другий варіант припускає нульовий приріст населення (рис. 3.2.1Б).

У цьому випадку можливий перехід на рейки стійкого розвитку.

1-ресурси; 2-виробництво продуктів харчування на душу населення;

3-чисельність населення; 4-виробництво промислової продукції на душу населення; 5-забруднення.

Рисунок 3.2.1- Комп'ютерний аналіз світового економічного розвитку

(по Д. Медоузу):

 

Під керівництвом Д.Медоуза була підготовлена перша доповідь Римському клубу "Межі росту", яка викликала широкий суспільний резонанс. Д.Медоуз дав самі несприятливі прогнози на майбутнє: через 75 років сировинні ресурси Землі будуть вичерпані, а нестача продовольства стане катастрофічною, якщо економічний розвиток не буде зведено до простого відтворення, а приріст населення Землі не буде поставлений на жорсткий контроль. Висновки доповіді одержали назву концепції "нульового росту".

Не зважаючи на те, що окремі аспекти роботи можна критикувати, головне значення цих робіт у тому, що вони вперше поставили питання про можливість катастрофічних наслідків сучасного характеру розвитку суспільства. Головну небезпеку автори робіт (Медоуз, Форестер) бачать у необмеженому зростанні чисельності населення, капіталу й забруднення навколишнього середовища.

Публікація другої доповіді Римському клубу, яка відома під назвою "Стратегія виживання" (німецький варіант) і "Людство у поворотного пункту" (американське видання) є результатом роботи двох груп вчених, що проводили дослідження під керівництвом М.Месаровича (США) і Е.Пестеля (ФРН). У цій роботі вміщуються економічні розрахунки й моделі розвитку для 50-літнього періоду (1975 - 2025 р.). Авторами цієї доповіді виділені два типи розвитку світу. При першому типі, передумовою якого є зберігання існуючих тенденцій світового розвитку - неминуча ціла серія регіональних катастроф, що відбудуться значно раніш, чим це припускали вчені групи Медоуза, і поступово захоплять усю планету. Відбудеться швидке вичерпання усіх відомих ресурсів, посилення розриву між "багатими" і "бідними" країнами. Якщо не припиниться ріст населення - різко загостриться проблема продовольства. Перспектива чекання "меж росту" природно не може задовольнити людство. "Стратегія виживання" Месаровича і Пестеля полягає не в досягненні "стану глобального розвитку", як пропонували автори моделі "Мир-3", а в переході до "органічного росту" - другого типу розвитку світу, який припускає диференційований, керований розвиток різноманітних частин світової системи, в результаті чого досягається збалансований розвиток усього людства.

Ні одна з розглянутих робіт не дає позитивних висновків стосовно майбутнього людства, якщо не відбудуться корінні зміни у відношенні людей до природи та визначенні основних цінностей життя.

За найбільш обґрунтованими підрахунками Л.Брауна, К.Флейвіна та С.Постеля, для стійкого розвитку цивілізації, населення Землі не повинно перевищувати 8млрд. чоловік, але навіть і в цьому випадку потрібні зміни характеру виробництва та стилю життя.

Для вирішення протиріччя в системі "людина – біосфера" потрібна нова ноосферна ідеологія, навіть ноосферна "революція". В основу взаємовідносин людини з природним середовищем повинні бути покладені нові принципи зберігаючого гуманізму, перехід до ноосферної економіки, екологізація виробничої діяльності та людської свідомості.