Загальна характеристика та принципи побудови індексу ІКПТ

Індекс конкурентоспроможності в галузі подорожей і туризму (ІКПТ) [The Travel and Tourism Competetiveness Index (TTCI)] був розроблений у рамках програми співробітництва Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) у галузях авіації, подорожей та туризму (Тhe World Economic Forum’s Industry Partnership Programme Aviation, Travel and Tourism Sector). Його метою є оцінка тих чинників та заходів, що вживаються країнами для підвищення привабливості туристичної галузі. Робота над укладанням індексу велася майже протягом року – від вересня 2005 до жовтня 2006 – у тісному співробітництві Всесвітнього економічного форуму з провідними міжнародними організаціями – Міжнародною авіатранспортною асоціацією (The International Air Transport Associatiоn (IATA)) [7], ЮНВТО (The World Tourism Organization (UNWTO/OMT)) [3, 6], Міжнародною радою з подорожей та туризму (The World Travel & Tourism Council (WTTC)) [3, 6, 7] та за підтримки міжнародної консалтингової компанії Booz Allen Hamilton, заснованої у 1914 році Едвіном Бузом (Edwin Booz), яка на сьогодні має 116 представництв по всьому світі зі штатом приблизно 19 тис. чол. і надає консультації приватним підприємствам та державним виконавчим органам влади з усіх питань розвитку національних економік [8]. Крім того, цінні поради було отримано від декількох приватних компаній, здебільшого авіаперевізників.

ІКПТ заснований на використанні трьох широких груп чинників, які визначають конкурентоспроможність галузі. Ці групи складають три суб-індекси ІКПТ:

1) система управління – чинники і заходи, що залежать від політики влади та зазвичай знаходяться у компетенції уряду;

2) ділове середовище й інфраструктура – складають основу економіки країни;

3) людські, природні та культурні ресурси – історично-культурне надбання країни.

Кожен з підіндексів, в свою чергу, розпадається на певні показники. Цей набір даних містить як друковані статистичні звіти, так і матеріали спеціальних досліджень ВЕФ, що входять до щорічного загального звіту цієї організації. Джерелами статистичних даних є провідні міжнародні організації, а в дослідженнях широкої практики набули опитування та консультації з відомими спеціалістами та керівниками вищого і середнього рівня, що безпосередньо працюють у виробництві.

Загальний ІКПТ для кожної країни визначається як проста середньоарифметична з цих трьох субіндексів, кожен з яких, в свою чергу, ділиться на менші підіндекси, яких загалом тринадцять:

1) державне регулювання – наскільки політичне середовище сприяє розвитку туристичної та супутніх галузей у національній економіці: політика в галузі прямих зарубіжних інвестицій та забезпечення прав влас-ності іноземних фізичних та юридичних осіб, візові обмеження, наявність двосторонніх домовленостей між авіакомпаніями та відкритість повітряного простору;

2) охорона навколишнього середовища – обов’язковість виконання державних заходів в галузі захисту довкілля, їх чіткість, прозорість та зрозумілість, пріоритетність концепції стійкого розвитку в розбудові ту-ристичної галузі;

3) заходи з безпеки – кримінальна ситуація в країні та вірогідність терористичних нападів, наскільки поліція здатна захистити громадян від насилля;

4) охорона здоров’я – доступ до питної води, наявність та дотримання санітарних норм, забезпечення туристів у разі необхідності якісними медичними послугами, епідеміологічний стан (в останній час особлива увага звертається на загрозу поширення СНІДу та пташиного грипу) та його регулювання з боку держави та ін.;

5) першочерговість туризму – бюджетне фінансування галузі та спеціальних проектів розвитку, залучення приватних інвестицій, участь у міжнародних виставках та якісні маркетингові заходи, спрямовані на «просування дестинації»;

6) інфраструктура повітряного транспорту – кількість та якість авіаперевезень: довжина покритих шляхів, кількість вильотів, щільність аеропортів, кількість аеропортів, якість інфраструктури повітряного транспорту, що забезпечує внутрішні та міжнародні рейси;

7) інфраструктура наземного транспорту – важлива перш за все для пересування територією країни – її визначає кількість доріг з твердим покриттям, залізничних колій, портів, наскільки національна система шляхів сполучення забезпечує якісними доступними транспортними пос-лугами переміщення до ключових бізнес- і турцентрів всередині країни;

8) туристична інфраструктура – інфраструктура засобів розміщення (наприклад, кількість місць у готелях), наявність пунктів прокату автотранспорту (особливо наявність представництв відомих компаній), фінансова інфраструктура, необхідна для туристів, наприклад, наявність банкоматів;

9) послуги зв’язку – наявність якісного сучасного інтерактивного середовища (комп’ютерних мереж) для здійснення операцій з бронювання та оплати туристичних послуг, наприклад, кількість Інтернет і телефонних ліній, використання глобальних мереж в підприємництві;

10) цінова політика в туристичній галузі – найбільш конкурентоспроможною вважається низька собівартість турпродукту, також до цього показника включаються тарифи на авіаперевезення та аеропортові збори, вартість палива в порівнянні з іншими країнами, податкова система, паритет купівельної спроможності;

11) людські ресурси – насправді означає ті виявлені чи ще не визначені ресурси, які дозволяють надійно зростати національній економіці. Цей показник утворюють такі три групи чинників: рівень освіти (державні та приватні заклади, відповідність потребам ділового середовища – наприклад, наявність професійних курсів, навчання персоналу в організаціях), наявність кваліфікованої робочої сили – трудове законодавство та регулювання ринку праці, а особливо питання найму та звільнення робітників та складність залучення іноземної робочої сили, нарешті, добробут робочої сили – стан здоров’я та добробут населення, що визначається поширеністю певних захворювань та середньою очікуваною тривалістю життя в країні;

12) сприйняття туризму в країні – наскільки суспільство відкрите для відвідування іноземними громадянами і, отже, для розвитку туризму, бажання ділових кіл розвивати в’їзний туризм, навіть опосередковано шляхом рекомендацій іноземним діловим партнерам власної країни для відпочинку, вклад галузі у ВВП (величина доходів та витрат). Все це разом визначає значущість туристичної галузі для країни;

13) природні ресурси – екологічний стан та заходи щодо його покращення, частка територій, що знаходяться під державною охороною.

14) культурні ресурси – історико-культурне надбання країни (кількість об’єктів, які входять до переліку Фонду культурної спадщини ЮНЕСКО), наявність інфраструктури для проведення масових спортивних заходів, участь країни у міжнародних виставкових заходах, експорт продукції "творчих галузей".

ІКПТ – 2009 охоплює 133 національні економіки; в досліджуваних країнах проживає приблизно 90% населення світу та виробляється 98% світового ВВП.

Безпосередня методика обчислення індексу наступна.

У складі індексу знаходиться 44 статистичні показники та 29 емпіричних, отриманих в результаті експертного оцінювання. Оцінки тій чи іншій сфері діяльності міжнародного туризму надавалися як спеціалістами ВЕФ, які безпосередньо приймали участь у складанні ІКПТ, так і фахівцями інших підприємств і організацій. Слід зазначити, що, на відміну від кількісних, вимірюваних показників, такі чинники-оцінки є сталими та досить довго не змінюються, тим самим відображаючи об’єктивне сприйняття соціально-економічного стану країни, що є не менш важливим під час розвитку багатостороннього співробітництва, ніж аналіз статистичних даних, що стосуються економічних процесів. Крім того, використовувалися вже опрацьовані іншими провідними організаціями дані, наприклад, матеріали звітів ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я), Світового банку, Міжнародного валютного фонду, попередніх звітів ВЕФ та ін.

Як вже було зазначено, підсумкове значення отримується як середньоарифметична величина з трьох субіндексів, які, в свою чергу, складаються з ще менших показників. В основі всієї системи лежить метод експертних оцінок і ранжування, тобто кожен чинник (ознака) отримує певну кількість балів від 1 до 7.