Тема 5. Аргументація та доведення (4 год. )

ЗАНЯТТЯ І

1. Поняття про аргументацію. Загальна характеристика доведень. Структура доведення.

2. Види доведень. Доведення та спростування.

3. Правила доведення та помилки, що зустрічаються у доведеннях.

4. Значення логічної теорії доведень для юридичної теорії та практики. Особливості юридичних доведень.

Завдання 1. Спираючись на відому вам художню, навчальну та наукову літературу, а також на власний досвід, наведіть приклади ефективних доведень.

Завдання 2. Проаналізуйте наведений текст. Побудуйте схему міркування.

1. В оповіданні Конан Дойла «Берилова діадема» банкір Олександр Холдер, у домі якого відбулася крадіжка дорогоцінності - берилової діадеми, звернувся по допомогу до Шерлока Холмса. Холдер був певний, що у крадіжці винний його син Артур, тому що уночі, коли була вчинена крадіжка, в його руках він бачив у його руках діадему, якій бракувало одного кута з трьома берилами. Але Шерлок Холмс встановив, що до крадіжки діадеми причетна також його племінниця, котра передала діадему через вікно своєму коханцеві. Розповідаючи Холдеру про результати розслідування, Холмс сказав, зокрема, таке: «Мій старий принцип розслідування полягає у тому, щоб виключити всі явно неможливі припущення. Тоді те, що залишається, є істиною, якою б неправдоподібною вона б не здавалася. Міркував я приблизно так: звичайна річ, Ви не віддали діадему. Отже, залишається тільки ваша племінниця і покоївки. Однак якщо в крадіжці замішані покоївки, то навіщо ваш син погодився взяти відповідальність на себе. Для такого припущення немає підстав. Ви говорили, що Артур кохає свою двоюрідну сестру. І я зрозумів причину його мовчанки: не хотів видавати Мері. Тоді я згадав, що ви застали її біля вікна і що вона знепритомніла, побачивши діадему в руках Артура. Мої припущення перетворилися на впевненість».

2. Можна припустити, що вбивство N. було вчинено з метою пограбування. Але це здавалося малоймовірним, оскільки N. був одягнений погано і коштовностей при собі не мав. Вбивство могло бути вчинено з помсти, але люди, які знали N., характеризували його як людину сором’язливу, тиху. Останні три роки він працював у школі і не мав ніяких сварок. Ці обставини робили більш ймовірним припущення, що вбивство було вчинено із хуліганських мотивів. Привертало увагу також те, що напад відбувся на одній з головних вулиць міста, поблизу кінотеатру та відділу міліції.

3. При розслідуванні справи про вбивство слідчий дійшов висновку, що вбивство з метою пограбування в даному випадку виключається. Про це свідчить наявність одягу вбитого, коштовностей та грошей. Припущення про те, що злочинцю перешкодили пограбувати вбитого, також не знаходило підтвердження: на місці злочину були сліди перетягнення трупа від місця вбивства; шарф, кепка і носовичок були сховані в одну із труб, яка була поблизу; були також сліди пальців людини, яка брала сніг, імовірно для того, щоб помити руки. Все це дозволяло зробити висновок, що злочинцю ніхто не перешкоджав і він не квапився залишати місце вбивства.

Завдання 3. Підберіть аргументи до тез. Аргументуйте тези, використовуючи різні види недедуктивних (правдоподібних) міркувань.

1. Деякі злочини є умисними.

2. Кількість злочинів у країні, звичайно, пов’язане із стабільністю життя людей у цій країні.

3. Можливо, обвинувачений буде засуджений на два роки.

4. Якщо свідок сказав хоч раз неправду, можна відхилити всі його свідчення.

5. Осінь у цьому році, вірогідно, буде сухою.

ЗАНЯТТЯ ІІ

1. Загальна характеристика основних законів традиційної ло­гіки.

2. Значення законів логіки для юридичного дослідження.

3. Гіпотеза і версія. Роль версії в судовому дослідженні.

Завдання 4. Чи порушуються основні закони логіки у наступних міркуваннях, а якщо порушуються, то які саме?

Приклад: У творі Гоголя «Мертві душі» ми знаходимо наступний діалог: «Бачиш, - сказав один чоловік іншому, - он яке колесо! Що ти думаєш, доїде це колесо, якщо б трапилося, у Москву або не доїде?» - «Доїде», - відповів іншій. «А до Казані, я гадаю, не доїде?» - «До Казані не доїде», - відповів другий. Цим розмова і скінчилась». В цьому діалозі порушено логічний закон достатньої підстави: будь-яке обґрунтування думок відсутнє.

1. Софіст верхом на білому коні під'їхав до прикордонної застави. Начальник стражі заявив, що переходити кордон можуть тільки люди, проводити конів не дозволяється. Софіст у відповідь зауважив: «Кінь може бути рудий, а білий кінь не може бути рудий, виходить, це зовсім не кінь». Начальник стражі, здивований такою відповіддю, пропустив софіста з його конем.

2. Одного разу, коли стояла спекотлива погода, Насреддін повернувшись додому, попросив дружину: «Принеси мені миску кислого молока! Немає нічого кращого та приємнішого для шлунку у таку спеку!» Дружина відповіла: «Миску? У нас навіть ложки кислого молока немає вдома!» На це ефенді відповів: «Ну й гаразд, ну й добре, що немає! Кисле молоко шкідливе для людини!» «Дивна ти людина, - сказала дружина, - то у тебе кисле молоко є корисним, то шкідливим? Яка ж твоя думка правильна?» Ефенді відповів: «Якщо воно є вдома, тоді правильна перша, а якщо немає, тоді правильна друга».

3. Якось Насреддін попросив свого багатого і скупого сусіда дати йому на час казан. Сусіда дав, хоча і неохоче. Повертаючи казан хазяїну, Насреддін разом із ним дав ще і каструльку, сказавши, що цю каструльку родив казан. Сусід погодився з таким поясненням і каструльку взяв. Наступного разу Насреддін знову взяв казан, але вже не повернув. А коли сусід зажадав казан отримати назад, відповів: «Із задоволенням повернув би тобі казан, так не можу, тому що він помер». - «Як! - обурився сусід, - що ти говориш нісенітницю - хіба казан може померти?» - «Чому ж, - відповів Насреддін, - казан не може померти, якщо він може родити каструльку?».

4. Розповідає психолог: «Пригадую, що якось я бачив себе в сні йдучим: спочатку я їхав у тарантасі, потім негайно за цим я їхав у санях і ще через мить був вже в човні на якійсь ріці, і ця швидка зміна способів пересування мене анітрошки не здивувала».

5. Герой роману Л. Толстого «Анна Кареніна» Облонський, прокидаючись, згадує свій сон: «То ж як це було? Алабін давав обід у Дармштадті; ні, ніби не в Дармштадті, бо було щось американське. Так, але там Дармштадт був в Америці. Так, Алабін давав обід на скляних столах, так - і столи співали: Il mio tesoro, ні, не Il mio tesoro, а щось краще».

6. Йшли дощ і два студенти. – Один у пальті, другий в університет.

7. - Отже, це сама нова тканина? - Тільки вчора одержали, прямо з фабрики! - А вона не линюча? - Що ви! Більше місяця висіла на вітрині, і нічого їй не сталося!

8. Ми не в Знахідці, ми в Харкові, але ми знахідка для вас.

9. Карати злочинців - зло. - Так. Не карати злочинців - зло. - Так.

10. Наступний діалог знайомий усім читачам роману І. Тургенєва «Рудін»: - Всякий тлумачить про свої переконання і ще поваги до них вимагає, носиться з ними. Ех! - І Пігасов потряс кулаком у повітрі. - Прекрасно! - промовив Рудін, - Отже, Ви вважаєте, що переконань немає? - Немає - і не існує. - Це ваше переконання? - Так. - Як же ви говорите, що їх немає? От вам вже одне на перший випадок. Усі в кімнаті посміхнулися і перезирнулися.

11. Pro mortius aut bene, aut nihil (про мертвого [слід говорити] або добре, або ніяк).

12. Добродії присяжні засідателі, пан суддя! Мій клієнт признавався, що крав. Це цінне і щире визнання. Я б навіть сказав, що воно свідчить про цільну і глибоку натуру, людину сміливу і чесну. Але чи можливо, добродії, щоб людина, якій притаманні таки рідкісні якості, була злодієм?

13. До філософа прийшла людина і запитала: «Скажи, Бог є?». «Так, ти правий», - відповідав філософ. Пізніше прийшов іншій чоловік і сказав: «Я думаю, що Бога немає. Дай відповідь, я правий?». «Ти правий» - відповідав філософ. Учень філософа, що чув обидві розмови, звернувся до філософа з питанням: «Хто ж із тих, що приходили до тебе, правий?». «І ти правий» - відповідав філософ.

14. Мабуть кожний пам`ятає діалог Остапа Бендера з двірником з роману І. Ільфа і Є. Петрова «Дванадцять стільців»: - А що, батько, - запитав молодий чоловік, затягуючись, - наречені у вашому місті є? Старий двірник нітрохи не здивувався. - Кому і кобила наречена, - відповів він, охоче втягуючись у розмову. - Більше питань не маю, - швидко проговорив молодий чоловік. І зараз же задав нове питання: - У такому будинку, та й без наречених?

15. О. Мень у своєму творі «Історія релігії» розповідає про зустріч філософа Нагасени з царем: - Великий цар, ви сюди прибули пішки або на колісниці? - Я прибув не пішки, а на колісниці. - Якщо ви, великий цар, прибули сюди на колісниці, то скажіть: що таке колісниця? Чи це не дишель? - Ні, шановний. - Не вісь? - Ні, шановний. - Не колесо, не кістяк, не упряж, не ярмо? - На все це цар відповідав: «ні». - Тоді, виходить, усі ці частини складають колісницю? - Ні, пан. -Тоді, може бути, існує щось поза ними, що складає колісницю? - Ні, шановний. На це Нагасена іронічно зауважив, звертаючись до присутніх: цар Милинда сказав, що приїхав на колісниці, але коли його попросили пояснити, що таке колісниця, він не міг у точності сказати, що саме він стверджував.

16. Герой поеми М. Гоголя «Мертві душі» Ноздрьов показує Чичикову свій маєток: «Тепер я поведу тебе подивитися межу, де закінчується моя земля. От межа! Усе, що бачиш по цю сторону - усе це моє, і навіть по той бік, весь цей ліс, що синіє, і усе, що за лісом - усе моє!».

17. Як може бути добре жінці в її становищі в цю нестерпну спеку, коли вікна виходять на сонце, - сказала Варвара Олексіївна. - Але ж тут затінок з десятої години, - сказала Марія Павлівна. - Від цього й лихоманка. Від вогкості. - сказала Варвара Олексіївна.

18. З протоколу: «На підлозі лежали два ґудзики - один жіночій, інший - рожевого кольору».

19. О.Ф. Коні в справі В. Протопопова аргументував так: «За особистою думкою підсудного, усі його дії носили відбиток енергії людини, що вступила в нову діяльність окриленою кращими і самими гарячими бажаннями викорінити безладдя, що накопичилися в останні десятиліття. Інакше дивиться на ці дії Харківська палата, що вбачає в них насильство і зловживання владою. Середнього шляху між ціми двома поглядами немає, і по вивченні суті справи, я приєднуюся не до погляду Протопопова, а до погляду палати».

20. Герой оповідання А.П. Чехова «Лист до вченого сусіда» висуває такі аргументи щодо неможливості існування життя на Місяці: «Ви пишете, що на Місяці живуть люди і племена. Цього не може бути ніколи, тому що якби люди жили на Місяці, то заслонили б для нас його світло своїми будинками і пасовищами. Без дощу люди не можуть жити, а дощ йде вниз на землю, а не нагору на Місяць. Люди, живучи на Місяці, падали б униз на землю, а цього не буває. Сміття та бруд сипалися б на наш материк із населеного Місяця. Чи можуть люди жити на Місяці, якщо він існує тільки вночі, а вдень зникає? І уряди не можуть дозволити жити на Місяці, тому що на ньому через його далеку відстань і недосяжність можна укриватися від повинностей дуже легко. Ви трошки помилилися».

21. Нідерландський художник ван Меегерен був дуже марнославний і болісно самолюбивий. Ще в 20-х роках у нього визрів план дії, і здійснював він його з рідкою цілеспрямованістю. Перші досвіди підробок старих майстрів виявилися не зовсім вдалими, і Меегерен шукає і знаходить вихід. Великий голландський художник Вермеєр Дельфтський, у біографії котрого багато темних місць, не залишив релігійних композицій, отож Меегерен вирішив заповнити цю «прогалину». Сім місяців він щоденно напружено працював над картиною. Картина вдалася, потім була покрита коричневим лаком, що додав їй павутиння часу. Чисті сяючі фарби пригасли, віртуозно зроблений напис сховався, але зате полотнина придбала «музейний» колорит. Фальсифікація Меегерена була сприйнята за оригінал.

Історія Меегерена має незвичайний кінець. У 1945 р. він був заарештований військовою поліцією і йому були пред'явлені тяжкі звинувачення: «Чи визнаєте ви себе винним у коллабораціонізмі? Чи зізнаєтеся в тому, що в 1943 році ви продали в колекцію рейхсмаршала картину художника Яна Вермеєра Дельфтського, що є національним надбанням Голландії, за що вам заплатили 650 тисяч гульденів?» - «Я продав фальшивку». І хоча він сказав правду, йому ніхто не повірив. Тепер він повинен був довести, що деякі картини Вермеєра - підробка, що він їхній автор. Тепер метою був не черговий мільйон гульденів, а життя автора. Найкрупніші фахівці визнали, що автором картин був художник середини ХХ століття - Ханс ван Меегерен (М. Лібман, Г. Островський. «Підроблені шедеври»).

22. У романі Джонатана Свіфта «Подорож Лемюеля Гуллівера» ліліпут так розмірковує відносно існування інших країн: «Ви стверджуєте, що на світі існують інші королівства і держави, де живуть такі ж гіганти, як ви. Однак наші філософи дуже сумніваються в цьому. Адже не підлягає ніякому сумніву, що сто чоловік вашого росту можуть за самий короткий час винищити всі плоди і всю худобу у володіннях його величності. Крім того, у нас є літописи. Вони містять у собі опис подій за шість тисяч місяців, але жодного разу не згадують ні про які інші країни, крім великих імперій - Ліліпутіі і Блефуску».

Завдання 5. Вимога якого закону логіки виражається в цьому правилі (міркуванні, думці)?

1. При розгляді кримінальних справ у суді закон вимагає, щоб предмет судового розгляду був заздалегідь визначений. Це правило в КПК України виражається так: «Розгляд справи в суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано до суду» (ст. 275 КПК України «Межі судового розгляду»).

2. «Слідчий вправі провести очну ставку між двома раніше допитаними особами, в показаннях яких є суперечності» (стаття 172 КПК України).

3. Перед початком допиту слідчий попереджує потерпілого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 178 КК України (ст. 171 КПК України). Стаття 178 КПК України вказує: «завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта, дані при проведенні дізнання, попереднього слідства або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем в тих же випадках, - караються...».

4. Герой роману І. Ільфа та Є. Петрова «Дванадцять стільців» Остап Бендер веде переговори з завгоспом пароплаву: Ну гаразд, - промовив Остап із подихом, - погоджуюся на Ваші умови. Але зі мною ще і хлопчик, асистент. - Щодо хлопчика от не знаю. На хлопчика кредиту не відпущено. На свій рахунок - будь ласка. Нехай живе у вашій каюті.

Коли Іполіт Матвійович забіг на пароплав, завгосп запитав підозріло: Оце ваш хлопчик? - Хлопчик, - сказав Остап, - хіба поганий? Хто скаже, що це дівчинка, нехай перший кине в мене камінь!

5. «Мене вразило в дискусії те, що одна й та сама теорія спирається то на принципи старої механіки, то на нові гіпотези, що є запереченням цієї механіки; не можна забувати, що немає положення, яке не можна було б довести, якщо ввести для доказу два протилежні засновки» (А. Пуанкаре).

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

А

А – перша буква лат. слова affirmo (стверджую) – засіб для позначення загальноствердного судження, тобто судження, за допомогою якого кожному предмету якої-небудь множини приписується одна або декілька властивостей.

АБСТРАГУВАННЯ (від лат. abstractio – видалення, відвернення) – мисленнєве виокремлення часткових або загальних ознак предметів або явищ (їх властивостей або відношень) і уявного відволікання їх від ін. ознак.

АКСІОМА СИЛОГІЗМУ – твердження про правомірність виведення висновку категоричного силогізму із його засновків.

АЛЕТИЧНА МОДАЛЬНА ЛОГІКА ( від грец. άλήθεια– істина) – розділ логіки модальної, у якому вивчаються властивості висловлювань, що містять засоби вираження понять про необхідність, можливість, дійсність, випадковість, неможливість тощо.

АЛОГІЗМ ( від грец. а – не і logos – слово, вчення, думка ) – міркування, у якому порушені законі і принципи логіки. Внаслідок порушення правил мислення, А. містить помилку логічну.

АЛЬТЕРНАТИВА (від лат. alter – один із двох) – складні судження, утворене з простих суджень за допомогою логіч. сполучника (сувора диз'юнкція або диз'юнкція, що виключає).

АНАЛІЗ І СИНТЕЗ – аналіз(від грец. analysis – розклад, розчленування) – поділ цілого на складові частини; синтез (від грец. synthesis – з’єднання) – об’єднання здобутих під час А. частин об’єкта або об’єднання кількох об’єктів у деяку систему.

АНАЛОГІЯ (від грец. analogia – відповідність, подібність, схожість) – подібність предметів, явищ. Умовивід за А. (або просто А.) - умовивід, у якому на підставі схожості об'єктів за якимись ознаками робиться висновок про можливу схожість за ін. ознаками.

АНТЕЦЕДЕНТ І КОНСЕКВЕНТ (лат. antecedens – попередній і consequens – наслідок) – два висловлювання, з яких за допомогою імплікації («якщо…,то...») утворюється деяке третє висловлювання, що наз. імплікативним. А. - висловлювання, що стоїть після слова «якщо», К. - висловлювання, що стоїть після слова «то».

АНТИТЕЗА (від грец. antithesis – протиставлення) – судження, яке суперечить тезі доведення.

АПАГОГІЧНЕ (НЕПРЯМЕ) ДОВЕДЕННЯ – непряме доведення тези, коли робиться припущення про істинність судження, що суперечить їй (антитези).

АПОДИКТИЧНИЙ (від грец. apodeikticos – доказовий, переконливий) – абсолютно достовірний, який ґрунтується на необхідності.

АРГУМЕНТ (лат. argumentum, від arguo – доводжу, виявляю) – судження, за допомогою якого з’ясовується істинність ін. судження (тези).

АРГУМЕНТАЦІЯ (лат. argumentatio – наведення аргументів) – наведення доказів на користь висунутого положення.

АРГУМЕНТАЦІЯ КОНТЕКСТУАЛЬНА – різновид аргументації, яка містить посилання на авторитет, традицію, інтуїцію, здоровий глузд, смак тощо.

АРИСТОТЕЛЕВСЬКИЙ СОРИТ – складний силогізм, який складається з декількох силогізмів, у яких пропускаються менші засновки (див. Сорит).

АРИСТОТЕЛЬ (384 – 322 рр. до н.е.) – давньогрецький філософ, учений-енциклопедист, «батько формальної логіки».

АСЕРТОРИЧНИЙ (від лат. аsserto – стверджую) – установлений, достовірний. А. судження констатує наші знання про зовнішній світ, але не містить інформацію про необхідність того, що нам відомо.

АТРИБУТИВНЕ СУДЖЕННЯ (лат. attributum – невід’ємний) – різновид суджень у логіці традиційній. А. с. щось стверджує або заперечує стосовно зв'язку між суб’єктом і предикатом за формулою «S є P» або «S не є P».

Б

BARBARA – назва першого модусу першої фігури простого категоричного силогізму (ААА). У цьому модусі із загальноствердних засновків, які позначаються буквою А, виводиться загальноствердний висновок, який позначається буквою А.

BAROCO – назва четвертого модусу другої фігури простого категоричного силогізму (АОО). У цьому модусі із загальноствердного засновку, який позначається буквою А, і частковозаперечного засновку, який позначається буквою О, виводиться частковозаперечний висновок, що позначається буквою О.

BOCARDO – назва п'ятого модусу третьої фігури простого категоричного силогізму (ОАО). У цьому модусі із частковозаперечного засновку, який позначається буквою О, і загальноствердного засновку, який позначається буквою А, виводиться частковозаперечний висновок, що позначається буквою О.

BRAMANTIP – назва першого модусу четвертої фігури простого категоричного силогізму (ААІ). У цьому модусі з двох загальноствердних суджень, які позначаються буквою А, виводиться частковоствердний висновок, який позначається буквою І.

БЕЗВІДНОСНЕ ПОНЯТТЯ – поняття, яке не знаходиться в безпосередньому зв'язку з ін. поняттями, напр., поняття «Всесвіт».

БІЛЬШИЙ ЗАСНОВОК – судження, в яке входить більший термін силогізму.

БІЛЬШИЙ ТЕРМІН – термін, який є предикатом висновку силогізму.

В

ВЕРИФІКАЦІЯ – (від лат. veritas – істина, verificatio – надавання істини) – встановлення істиннісного статусу тверджень за допомогою емпіричної перевірки.

ВИВЕДЕННЯ – розумова операція одержання із наявних знань нового знання. Нове знання, одержане таким чином, наз. вивідним знанням.

ВИВІД – ментальна дія, роздум, міркування, у процесі яких із будь-якихвихіднихсуджень (засновків), застосовуючи логіч. правила, одержують нове судження (висновок).

ВИД і РІД – категорії, що виражають рівні процесу узагальнення, відношення між класами об’єктів – родо-видові відношення. В. є підкласом роду.

ВИДОВЕ ПОНЯТТЯ – поняття, яке відображує суттєві ознаки класу предметів, що є видом якогось роду. В. п. – підпорядковане поняття: його обсяг входить в обсяг ін.

ВИЗНАЧЕННЯ, ДЕФІНІЦІЯ (від лат. definitio – визначаю межу) – логіч. операція, за допомогою якої встановлюється зміст понять.

ВИЗНАЧЕННЯ АКСІОМАТИЧНЕ – логіч. операція, спрямована на визначення терміну через наведення списку аксіом (постулатів).

ВИЗНАЧЕННЯ ВЕРБАЛЬНЕ – визначення, яке ґрунтується винятково на аналізі знаків і закодованої в них інформації.

ВИЗНАЧЕННЯ ГЕНЕТИЧНЕ (грец. genesis – джерело) – особливий тип визначення, а саме визначення через вказівку на способи створення, виникнення, здобуття, побудови об’єкта, що визначається.

ВИЗНАЧЕННЯ ІНДУКТИВНЕ – визначення, за допомогою якого з деяких вихідних об’єктів теорії, використовуючи відповідні операції, будуються нові її об’єкти.

ВИЗНАЧЕННЯ НОМІНАЛЬНЕ – визначення, пов'язане з формулюванням значення поняття, з його простим перекладом або тлумаченням.

ВИЗНАЧЕННЯ ОСТЕНСИВНЕ – визначення шляхом безпосереднього показу (демонстрації) об’єкта, для якого формулюється поняття.

ВИЗНАЧЕННЯ РЕАЛЬНЕ — визначення, за допомогою якого об’єкт, що нас цікавить, виділяється з численних об’єктів на підставі деякої відмінної ознаки.

ВИЗНАЧЕННЯ ЧЕРЕЗ РІД І ВИДОВУ ВІДМІННІСТЬ (РОДО - ВИДОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ) – найпоширеніший різновид реальних визначень. У ньому об'єкт, що визначається, виділяється серед ін. об'єктів обсягу більш ширшого поняття (роду) за допомогою ознаки відмінності. Видова відмінність - це ознака чи група ознак, за якими відрізняється предмет, що визначається, від решти предметів, що входять у цей рід. В. ч. р. і в. в. можна виразити такою формулою: А є Вс, де А – Dfd, Вс – Dfn, при цьому В – рід, а с – видова відмінність.

ВИЗНАЧЕННЯ ЯВНЕ – це визначення, у якому зміст поняття розкривається через безпосередній перелік суттєвих ознак. В. я. має структуру Dfd = Dfn. В. я. протиставляється визначенню неявному.

ВИПЛИВАННЯ ЛОГІЧНЕ (лат. consequentia) – такий зв'язок висловлювань А й В, коли завжди при істинності А, істинне і В, тобто імплікація А ® В є тотожно-істинною формулою. У цьому випадку говорять також, що В є логіч. наслідком А. Цей факт записується так: А ├ В.

ВИСЛОВЛЮВАННЯ – граматично правильне розповідне речення. У логіці використовується кілька різних понять В.

ВИСЛОВЛЮВАННЯ ДЕСКРИПТИВНЕ – (від англ. description – опис) – описове висловлювання. В. д. вважається істинним, якщо опис, що міститься в ньому, відповідає стану справ, і хибним – коли не відповідає.

ВИСЛОВЛЮВАННЯ КАТЕГОРИЧНЕ – висловлювання, у якому предикат стверджується чи заперечується стосовно суб’єкта без якихось додаткових характеристик, напр., модальностей.

ВИСЛОВЛЮВАННЯ СКЛАДНІ – висловлювання, у якому прості висловлювання з’єднані за допомогою логічних констант. Найбільш уживані В. с. утворені за допомогою слів «не», «і», «чи», «якщо..., то...», «якщо й тільки якщо».

ВИСНОВОК – висловлювання, яке виступає результатом міркування, результатом прикладання певних логіч. правил до ін. висловлювань - засновків міркування.

ВІДНОШЕННЯ – багатомісний предикат. Відомо, що предикати поділяються на одномісні й багатомісні. Одномісні предикати репрезентують у мові властивості позамовних об'єктів, а багатомісні - В. між ними.

Г

ГІПОТЕЗА (грец. υποδέσιζ - основа, припущення) - положення, що висувається як умовне, імовірнісне пояснення причин того чи ін. явища, або припущення, у якому передбачається існування якого-небудь об'єкта чи його властивості, поведінки тощо.

ГІПОТЕТИКО-ДЕДУКТИВНА ТЕОРІЯ – одна з форм логіч. аналізу наукового знання. Г.-д. т. складається з низки гіпотез про властивості або причини досліджуваних явищ і висновків, виведених з цих гіпотез у дедуктивний спосіб.

ГІПОТЕТИКО-ДЕДУКТИВНИЙ МЕТОД – метод пізнання, який полягає в дедукції висновків із гіпотез та ін. засновків, істиннісне значення яких ще не з'ясовано. Тому висновки, отримані у відповідності до Г.-д. м., мають імовірнісний характер.

ГІПОТЕТИЧНЕ ТВЕРДЖЕННЯ – припущення, яке може бути як істинним, так і хибним.

Д

DARAPTI (лат.) – назва першого модусу третьої фігури простого категоричного силогізму (ААІ). У цьому модусі з двох загальноствердних суджень, які позначаються буквою А, виводиться частковоствердний висновок, який позначається буквою І.

DARII (лат.) – назва третього модусу першої фігури простого категоричного силогізму (АІІ). У цьому модусі із загальноствердного засновку, який позначається буквою А, і частковоствердного засновку, який позначається буквою I, виводиться частковоствердний висновок, який позначається буквою І.

DATISI – назва третього модусу третьої фігури простого категоричного силогізму (АІІ). У цьому модусі із загальноствердного засновку, який позначається буквою А, і частковоствердного засновку, який позначається буквою I, виводиться частковоствердний висновок, який позначається буквою І.

DIMARIS – назва третього модусу четвертої фігури простого категоричного силогізму (IAI). У цьому модусі із частковоствердного засновку, який позначається буквою I, і загальноствердного засновку, який позначається буквою А, виводиться частковоствердний висновок, який позначається буквою І.

DISAMIS – назва другого модусу третьої фігури простого категоричного силогізму (IAI). У цьому модусі із частковоствердного засновку, який позначається буквою I, і загальноствердного засновку, який позначається буквою А, виводиться частковоствердний висновок, який позначається буквою І.

ДВОЗНАЧНА ЛОГІКА – логіка, яка спирається на принцип двозначності (бівалентності). Висловлюванням у цій логіці приписуються тільки два значення - «істина» або «хиба».

ДЕДУКЦІЯ ( лат. deductio – виведення) – метод міркування, який є переходом від засновків із більш загальним знанням до висновку із менш загальним знанням, тобто знанням про окреме, одиничне.

ДЕНОТАТ (лат. denotatio – позначення) – предмет, що позначається в природній мові власною назвою, а в логіч. мові - константою або термом, чи клас предметів, який позначається в природній мові загальною назвою, а в логіч. мові - предметною змінною.

ДЕОНТИЧНА МОДАЛЬНІСТЬ, НОРМАТИВНА МОДАЛЬНІСТЬ – загальна назва для групи модальних понять, таких, як поняття «обов'язково», «дозволено», «заборонено», «повинен», «може», «не повинен» та ін.

ДЕСТРУКТИВНА ДИЛЕМА (лат. destructivus – той, що руйнує) – різновид дилеми, у якій в одному із засновків диз'юнктивно заперечуються наслідки, що містяться у двох ін. засновках.

ДЕФІНІЄНДУМ (лат.) – те поняття, яке визначається за допомогою ін. понять. Напр., у визначенні «Спростування - це установлення хибності або необґрунтованості тези», Д. буде поняття «спростування».

ДЕФІНІЄНС (лат.) – те поняття або множина понять, за допомогою якого або яких визначається деяке ін. поняття. Напр., у визначенні «Спростування - це установлення хибності або необґрунтованості тези», Д. будуть слова «установлення хибності або необґрунтованості тези».

ДИЗ’ЮНКЦІЯ (лат. disjunctio – роз'єднання, розрізнення) – логіч. сполучник, який заміщує у формальній мові сполучник «або» природної мови.

ДИЛЕМА (від грец. di(s) – двічі і lemma – припущення) – умовно-розподільний умовивід, у якому засновками є умовні та розподільні судження.

ДИХОТОМІЯ (грец. dicotomia – поділ надвоє) – поділ обсягу поняття на взаємовиключні частини за допомогою заперечення.

ДОВЕДЕННЯ – міркування, за якого встановлюється істинність певного твердження через його зіставлення з ін. твердженнями, істинність яких доведена раніше.

ДОВЕДЕННЯ ВІД СУПРОТИВНОГО, НЕПРЯМЕ ДОВЕДЕННЯ – доведення, коли істинність тези встановлюється шляхом демонстрації хибності протилежного їй припущення.

ДОВЕДЕННЯ ЗА АНАЛОГІЄЮ – доведення, яке здійснюється за такою схемою: предмет, що досліджується, ймовірно, має ознаку Х, оскільки відомі ознаки цього предмету подібні ознакам ін. предмету, який має, крім того, і ознаку Х.

ДОВЕДЕННЯ РОЗГЛЯДОМ ВИПАДКІВ – міркування, коли з кількох умовних висловлювань з однаковим наслідком здійснюється перехід до ствердження цього наслідку на підставі того, що хоча б одне з умовних висловлювань є істинним.

ДОКАЗОВІСТЬ – обґрунтованість тези доведення його аргументами.

ДОСТАТНЬОЇ ПІДСТАВИ ПРИНЦИП – принцип, згідно з яким для кожного твердження необхідно наводити аргументи щодо його істинності. У логіці традиційній цей принцип має назву закону достатньої підстави. Разом із законом тотожності, законом несуперечності й законом виключеного третього він складає список основних законів логіки.

ДОСТОВІРНІСТЬ – обґрунтованість, доказовість, беззаперечність суджень.

ДРУГА ФІГУРА ПРОСТОГО КАТЕГОРИЧНОГО СИЛОГІЗМУ – фігура простого категоричного силогізму, у якій середній термін М у обох засновках стоїть на місці предиката.

ДУМКА – акт мислення, результат або продукт мислення, ідея, зміст мислення. Д. виражаються у формі понять, суджень і умовиводів.

Е

Е – перша голосна буква лат. слова nego (заперечую), якою у формальній логіці позначається загальнозаперечне судження, тобто судження про всі предмети певного класу, судження про те, що у всіх предметів цього класу відсутні одна чи декілька певних властивостей.

ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ – властивість такого відношення, котре є одночасно рефлексивним, симетричним і транзитивним. Ця властивість притаманна відношенням схожості, ізоморфізму, тотожності і т.п.

ЕКВІВАЛЕНЦІЯ (від. лат. aequalis – рівний і valutis – має силу) – висловлювання складне типу «А, якщо і тільки якщо В» (А «В). Е. складається з двох імплікацій «А ® В» і «В ® А».

ЕКВІВОКАЦІЯ – логіч. помилка, що полягає в тому, що одне й те ж слово або вираз вживається в різних смислах у ході одного й того ж міркування.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ (від лат. existentia – існування) – висловлювання про існування якихось об’єктів.

ЕКСТЕНСІОНАЛЬНІСТЬ (від лат. extensio – протяжність) – властивість мовних контекстів, яка полягає в тому, що після заміни двох висловлювань із одним і тім же екстенсіоналом (об’єктом або класом об’єктів, котрий цими висловлюваннями позначається) у деякому висловлюванні це висловлювання залишається істинним.

ЕЛЕМЕНТ МНОЖИНИ – об’єкт, що входить до якоїсь множини.

ЕНТИМЕМА (від грец. en thyme – на думці, на гадці) – умовивід, у якому відсутнє явне формування деяких засновків або висновку.

ЕПІХЕЙРЕМА (від грец. epiheirema – умовивід) – скорочений силогізм, де обидва засновки є ентимемами.

З

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ – поняття, у якому відображені ознаки класу однорідних предметів. З.п. може відображати ознаки класу зі скінченною кількістю предметів і ознаки класу з нескінченною кількістю предметів.

ЗАГАЛЬНЕ СУДЖЕННЯ – судження, у якому щось стверджується або заперечується про кожний предмет якогось класу предметів.

ЗАГАЛЬНОЗАПЕРЕЧНЕ СУДЖЕННЯ – судження, яке одночасно є загальним за обсягом і заперечним за змістом.

ЗАГАЛЬНОСТВЕРДНЕ СУДЖЕННЯ – судження, яке одночасно є загальним за обсягом і ствердним за змістом.

ЗАКОН ВИКЛЮЧЕНОГО ТРЕТЬОГО – логіч. закон, за яким істинним є тільки одне з суперечливих виловлювань: або саме висловлювання, або його заперечення.

ЗАКОН ЗВОРОТНОГО ВІДНОШЕННЯ МІЖ ЗМІСТОМ І ОБСЯГОМ ПОНЯТТЯ – закон традиційної логіки, який установлює співвідношення обсягу поняття і його змісту.

ЗАКОН ЛОГІКИ – припис, вимоги якого справедливі для міркувань стосовно будь-якої предметної області.

ЗАКОН МИСЛЕННЯ – термін, що означає формально-логіч. закони. У логіці традиційній до них належать закон тотожності, закон несуперечності, закон виключеного третього й закон достатньої підстави (див. Достатньої підстави принцип).

ЗАКОН НЕСУПЕРЕЧНОСТІ – логіч. закон, за яким висловлювання і його заперечення не можуть бути одночасно істинними.

ЗАКОН ТОТОЖНОСТІ – один із чотирьох законів логіки традиційної. З. т. вимагає під час міркування не змінювати зміст понять, які використовуються.

ЗАНАДТО ВУЗЬКИЙ ПОДІЛ ОБСЯГУ ПОНЯТТЯ – логіч. помилка в поділі обсягу поняття, яка є наслідком порушення правила сумірності.

ЗАНАДТО ВУЗЬКЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ – логіч. помилка у визначенні поняття, що є наслідком порушення правила сумірності.

ЗАНАДТО ШИРОКИЙ ПОДІЛ ОБСЯГУ ПОНЯТТЯ – логіч. помилка в поділі обсягу поняття, що зумовлена порушенням правила сумірності.

ЗАНАДТО ШИРОКЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ – логіч. помилка у визначенні, що є наслідком порушення правила сумірності.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ – логіч. операція, за допомогою якої із певного висловлювання отримуємо нове висловлювання.

ЗАПЕРЕЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ – таке визначення, у якому поняття визначається на підставі констатації відсутності ознаки.

ЗАПЕРЕЧНЕ ПОНЯТТЯ – поняття, у якому вказано на відсутність у предмета тієї чи ін. ознаки (напр., «неспокійний», «незвичайний»).

ЗАСНОВОК – висловлювання, яке є вихідним при побудові виводу.

ЗВ’ЯЗКА – у логіці традиційній – елемент простого судження, який поєднує суб’єкт і предикат. З. виражається словом «є».

ЗМІСТ ПОНЯТТЯ – сукупність ознак предмета, ядром якої є суттєві ознаки.

ЗНАК – матеріальний об`єкт, котрий відносить до ін. об'єкта. Розрізняють мовні й немовні З.

ЗНАК ЗАГАЛЬНОСТІ – знак ", який застосовується при формальному поданні загальних суджень.

ЗНАК ЗАПЕРЕЧЕННЯ – горизонтальна риска над формулою(Ā) або символ Ø, або символ ~. Два останні символи стоять перед формулою: (ØА) або (~А). Вираз із цими знаками читається «не- А».

ЗНАЧЕННЯ – характеристика знака. Нею може бути або істиннісне значення, або смисл. Розрізнюють предметне, смислове й експресивне З. Предметним З., або денотатом, є предмет, який позначається знаком.

І

І – друга голосна буква лат. слова affirmo (стверджую), яким у формальній логіці позначається частковоствердне судження, тобто судженн