Найдавнішої в європі писемності

З БЕРЕГІВ ДНІПРА

 

Учасники Всесвітнього конгресу славістів у Києві (вересень 1983 р.) зацікавилися пам'ятками древньої писемності на Дніпрі (IV–III тис. до н.е.). Загальну [133] увагу, зокрема, привернули праці видатного київського бібліографа-мовознавця М.З. Суслопарова. Йому пощастило дешифрувати написи трипільської археологічної та зрубної культур і писемності на Русі, які існували задовго до виникнення християнства. Повідомив про це журнал «Москва» у 1982 році (№ 3).

З численних праць дослідника на конгресі було наведено результати дешифрування напису на баночній посудині, зробленого трипільсько-пеласгським буквено-звуковим алфавітом. Було також повідомлено й про написи на прясельці з київських землянок, що засвідчив писемність трипільців за 2 тисячі років до нової ери.

Дешифрування й дослідження М.З. Суслопарова виявили: трипільці – предки народів Київської Русі, були пеласгами-лелегами, попередниками також і стародавніх еллінів.

Дешифрування трипільсько-пеласгської та зрубно-кіммерійської писемності на Україні, безперечно, має велике значення не тільки для історії вітчизняної, але й усієї європейської культури. Ці здобутки радянської науки можна порівняти з всесвітньовідомим відкриттям Шампольона – дослідника єгипетських ієрогліфів – або з розкопками Шліманом Трої. Одночасно з прочитанням трипільсько-пеласгських написів археологи й історики культури віднайшли і залишки астрономічних обсерваторій, бронзоливарного виробництва трипільців, що жили у IV–II тис. до н.е.

Методом аерофотозйомки науковці відкрили, а потім і дослідили залишки великих протоміст із дво- або й триповерховими будинками специфічної архітектури. Зводилися будинки площею до 200 кв. метрів, вони мали округлі вікна, двоскатний дах, жертовник, лежанки і місце для роботи. Фасади будинків фарбувалися. Вважається, що населення знайдених протоміст могло сягати п'ятдесяти тисяч.

На території сучасного Донбасу були шахта з штреками, де видобували мідь і вугілля бронзовими кайлами. Про існування бронзоливарного виробництва свідчать залишки устаткування, тиглі і шлаки (Бахмутський повіт). Астрономічні спостереження велися в мегалітичних спорудах (кромлехах), збудованих нашими предками на 500–1000 років раніше за центр Стоунхедж у Шотландії. До речі, майже півстоліття тому англійські історики та археологи після тридцятирічних дискусій погодилися, що Стоунхендж збудували пришельці із степової Наддніпрянської Русі, які потрапили до Британії через Нор-[136]мандію, принісши туди астрономічні знання. Цим пояснюється, що слов'янські назви багатьох сузір'їв, зокрема зодіакальних, найстародавніші у Європі (Волос, Стрілець, Перун, Близнята тощо). Високими, як на той час, були досягнення наших предків у медицині, сільському господарстві, мистецтві. Відкриття М.З. Суслопаровим трипільської писемності доповнило уявлення вчених про наших прапращурів.

Отже, традиції пеласгів IV–II тис. до н.е. збереглися на Дніпрі – Дністрі не лише до часів княжого Києва, а й до минулого – XIX ст., зокрема в обрядах, побуті, звичаях, мистецтві. Так будинки до XIX ст. робилися з дерева або плелися з лози й обмазувалися глиною, а після добротної побілки фасади фарбувалися в жовтий та червоний кольори. Піч зберігала форму жертовника, і обов'язково робилися лежанки, як ще в східних етрусків, родичів пеласгів. У мистецтві вживалися улюблені червоні та чорні фарби. Довго зберігалися культи Бугая, Кози, Гайстра, Вужа (Змії), язичницькі обряди.

Якщо докладно вивчати спадок пеласгів, що за мовою (писемністю) виявилися протолатинянами (або спорідненими латинянам), то помітно, як багато вони залишили своїм нащадкам на Русі. А це вже дає підстави говорити про єдиний безперервний етнічно-культурний процес у межиріччі Дніпра – Дністра – Дунаю (з IV тис. до н.е. і до XIX ст. н.е.).

Відкриття і вивчення писемності трипільців підтвердять висновки видатного українського археолога В. Хвойки, котрий відкрив трипільську археологічну культуру і фундатором її вважав наших предків...

З Миколою Захаровичем Суслопаровим, котрий на тисячі років у глиб часу продовжив писемну історію нашого народу, ми співробітничали з кінця 60-х років до його раптової смерті 21.09.1974 року.

Народився Микола Захарович на Холмщині 1901 року. І діди, й прадіди його здавен варили пиво, за що і прозвали їх Суслопарами.

Закінчивши Кам'янець-Подільський педагогічний інститут, Микола Захарович почав вивчати мови й бібліографію спочатку в бібліотеці Кам'янця, а з 1927 року – її Київській бібліотеці АН УРСР. Потім він працював у архіві древніх актів, в Інституті Маркса – Енгельса – Леніна при ЦК КП(б)У, де брав участі, у підготовці українського видання творів В.І. Леніна. З липня 1941 року воював у партизанському загоні. Після війни завідував [137] Подільською філією наукової бібліотеки АН УРСР, з 1962 року, вийшовши на пенсію, повністю присвятив себе дешифруванню стародавньої писемності на Дніпрі.

На час нашого знайомства ми обидва працювали над проблемами історії вітчизняної культури. Я вивчав етнокультурні процеси на території УРСР IV тис. до н.е., язичництво Русі як досягнення високої древньої цивілізації Східного Середземномор'я. Він був уже знайомий з деякими моїми роботами. Йому сподобалася моя дешифровка назви Русь (за доби Геродота) словом «орачі». Він був згоден а тим, що з часів публікацій М.Я. Марра трипільське населення слід вважати пеласгами Гомера, скіфів – слов'яномовними етрускоїдами.

Та яким було моє здивування, коли я на власні очі побачив два десятки фундаментальних досліджень (невиданих), серед котрих були такі, як: «Напис на диску з Феста», «Дешифрування трипільських написів», «Лемноський напис», «Напис на посудині із Дніпропетровського музею...» та ін., в тому числі написи епохи Київської Русі на семи алфавітах. Роботи були виконані так віртуозно і так переконливо, що не викликали сумніву видатних радянських учених.

Працюючи над дешифруванням написів стародавньої писемності на території України на Егеїди, М.З. Суслопаров одночасно збирав і вивчав відповідні публікації європейськими мовами, сам виїздив на найцікавіші розкопки. Перед дешифруванням старанно вивчав етнічну приналежність народу, котрий залишив написи або споріднені етноси й мови, а далі – питання про можливі алфавіти. Зокрема вчений користувався алфавітом племені фалісків (пеласгів), поки не прочитав написів трипільців з допомогою старогрецького, етруського, протолатинського алфавітів.

Приступаючи до дешифрування, Микола Захарович доскіпливо вивчав напис: де різьбяр починав роботу, як її розміщував, якими знаками і де закінчував, як треба написане розбивати на слова і в якому порядку читати. Працюючи над трипільским алфавітом, він розв'язував важливу проблему хронології етруського і пеласгського алфавітів. Виявилося, що за 60 років до зруйнування Трої (1184 р. до н.е.) Евандр та аркадські пеласги привезли в Італію свій алфавіт і запровадили там писемність. Демарат у 660 р. до н.е. ввів уже старогрецькі літери, котрими й користувалися вчені для дешифрування етруських текстів.

На жаль, європейські вчені використовували цей алфа-[138]віт і для прочитання лемноського напису та інших пеласгських текстів. Це й було ґрунтовною помилкою дослідників. М. Суслопарову вперше вдалося правильно прочитати і лемноський напис, і пеласгські тексти трипільців. Наше співробітництво полягало в тому, що він давав мені цінну бібліографію античних джерел, а я йому матеріал з етнічних процесів на території УРСР і досягнень древніх цивілізацій у галузях астрономії, металургії, сільського господарства, звичаїв, обрядів, традицій, фольклору. Мені доводилося сприяти йому у встановленні контактів із науковими закладами, вченими, організаціями товариства охорони пам'ятників історії і культури.

Деякі праці Миколи Захаровича я подавав до АН С'РСР та АН УРСР, щоб опублікувати їх, іноді перекладав російською мовою, бо він писав українською. Деякі рукописи Микола Захарович передав мені з проханням опублікувати їх після його смерті, що я неухильно виконую.

Це була напрочуд скромна і героїчна людина, яка свідомо поклала своє життя на вівтар науки і Вітчизни. Самітний, з важкими недугами, що дісталися йому з війни (ходив у стальному корсеті), він ніколи нікому не скаржився на долю. Незадовго до смерті М.З. Суслопаров передав мені частину своїх праць і прохав опікуватися ними.

Нижче переказуємо невеличкі повідомлення вченого: «Про пеласгський алфавіт», «Напис на баночній посудині (№ 40721 – ДИМ – 284) із села Ношеного Дніпропетровської області» та «Трипільський напис на київському пряслиці». Органічно вплітаючись у структуру даної книги, вони допоможуть читачеві глибше зрозуміти її основну ідею.

 

Про пеласгський алфавіт

 

Ставлячи перед собою завдання прочитати трипільські написи і вважаючи¹, що трипільцями були пеласги-етруски (за Марром – ласги і пеласги), або лелеги, родичі етрусків,– необхідно насамперед розглянути історію пеласгсько-етруського алфавіту. З'ясуємо відомості про алфавіти етрусків, лелегів, пеласгів, приймаючи античні датування як досить приблизні хронологічні віхи.

___________

¹ Чертков А.Д. Пеласго-фракийские племена... – С. 48. [139]

У літературних джерелах є дані, що лідійці з'явилися в Італії за 1300 років до н.е.¹, тобто в XIV–ХІІІ ст. За дослідженнями Дж. Патроні, в доісторичні часи пересування й міграції найчастіше відбувалися по воді, а не по суші: «Візок належить історії, а човен – до історії»². Тож дивуватися проникненню в Італію лідійців у XIV ст. до н.е. морським шляхом не доводиться.

За шістдесят років до взяття Трої (традиційна дата події – 1184 р. до н.е.³), до Італії прибули на чолі з Евандром аркадські пеласги. З цією подією пов'язують появу в аборигенів алфавітного фонетичного письма (пеласгічного), оскільки прибулі з Евандром аркадські пеласги були споріднені з тими пеласгами, що вже мешкали в Італії. Діодор цю стародавню абетку називає пеласгічною (Diodor, ІІІ, 66).

Про ці ж події говорить.Таціт (Annal, XI, 14, 388).

А. Чертков так тлумачить Таціта: «Мабуть, Таціт має на увазі дві різні абетки; саме Демарат перший привіз у 660 році до Р.X. в Італію грецькі букви; а Евандр із пеласгами аркадськими за 650 років до Демарата вже запровадив писемність і букви пеласгічні, тобто ті, які ми називаємо етруськими»⁴.

Звідси поява азбуки в аборигенів Італії припадає на кінець XIV ст. до н.е., що дещо не узгоджується з раніше вказаною датою (середина XIII ст. до н.е.), яку дає Діонісій Галікарнасський. Так чи інакше, перша половина ХІІІ ст. до н.е., напевно, це та епоха, коли аборигени Італії засвоїли фонетичне алфавітне письмо, що його називають древні автори пеласгічним, а ми – етруським.

Алфавіт, який приписують Демарату і який належить VII ст. до н.е., нас не цікавить. Він повинен враховуватися при дешифровці етруських написів в Італії.

Тож звернімося до лелегів та їхнього алфавіту. Древні греки називали догрецьке населення країни пеласгами, карійцями чи лелегами.

Академік М. Марр вважав пеласгів і лелегів родичами етрусків⁵. Ці племена заселяли Егеїду з неоліту. Карія була розташована на південному заході Малої Азії. Ал-

________

¹ Общее и индоевропейское языкознание. Обзор литературы. Пер. с нем. – М. 1956. – С. 283.

² Древняя Греция. – М., 1956. – С. 64.

³ Павсаний. Описание Эллады. – Спб., 1887–1897. – С. 666 (УШ. 43. 2).

⁴ Чертков А.Д. Пеласго-фракийские племена... – С. 53.

⁵ Марр Н.Я. К вопросу о происхождении племенных названий «этруски» и «пеласги» – Зап.-вост; отд. рус. археологич, об-ва (19І7– 1920. – Петроград, 1921. – Т. XXV. С. 330. [140]

фавіт карійців (лелегів) зберігся. Він майже не відрізняються від алфавіту етруського (пеласгічного)¹.

Кілька слів слід сказати й про стародавній грецький алфавіт, оскільки припускається можливість одержання його греками від пеласгів².

У цитованого вже Таціта походженню алфавіту присвячені такі рядки (XI, XIV): «Перші фігурами тварин єгиптяни зображали думки розуму: ті найдавніші пам'ятки людської мислі виявляються вирізьбленими на скелях; говорять, що саме вони були винахідниками букв, а потім фінікійці, бо вони були дуже сильними на морі, принесли до Греції і здобули славу, немовби вони винайшли те, що одержали. Через що існує поголоска, що Кадм, привезений флотом фінікійців, був винуватцем цього самого мистецтва у все ще неосвічених народів-греків. Розповідають, буцім якийсь-то Кекроп Афінянин чи Лін Фіванець і в троянські часи Паламед Аргієць винайшов шістнадцять форм букв, потім інші, й особливо Сімонід,– решту (форм букв). А в Італії етруски довідалися від корінфянина Дамарата, аборигени – від аркадянина Евандра; і форми в латинських букв (такі), які в найдавніших (букв) греків».

Аналіз повідомлень Таціта, з огляду на найновіші відкриття в галузі дешифровки «лінійного письма Б», підводить до таких висновків:

1. Ахейці – носії мікенської культури – користувалися «лінійним письмом Б», відомим у XVII–XV ст. до н.е. На межі II і І тис. до н.е. ця писемність зникає.

2. На ХІІІ ст. до н.е. (його другу половину) припадає переселення дорян. До них насамперед повинно бути віднесене повідомлення про доставку алфавіту фінікійцями і про опрацювання його різними грецькими діячами.

3. Опрацювання алфавіту чи, може, й впровадження його займало тривалий період, початком якого є троянські часи, тобто XIII ст. до н.е.

4. У Таціта мова йде про алфавітне фонетичне письмо, оскільки складове письмо було відоме грекам-ахейцям і без фінікійців.

5. Привезений флотом фінікійців Кадм познайомив дорійців скоріше з алфавітом народу «пелесет» (філістимлян, пеласгів), котрий з острова Кріт переселився до Палестини і вивіз свій алфавіт у місця нового помешкання.

________

¹ Лоукотка Ч. Развитие письма. Пер. з чешс. – М., 1950. – С. 149. – Табл. 23.

² Соболевский Л.И. Русско-скифские этюды. – Известия ОРЯ и СРАН. – Л., 1924. – Т. XXIV. – С. 308. [141]

6. Порівняння вказує, що найдревнішим грецьким буквенно-звуковим алфавітом був алфавіт пеласгський, і це повністю узгоджується з висловлюванням античних письменників.

Історик другої половини І ст. до н.е., Діодор Сіцілійський ясно говорить, що «хоча взагалі ці літери називаються фінікійськими, бо їх привезли (мова про того ж Кадма) еллінам із країни фінікійців, вони могли б називатися пеласгічними, оскільки пеласги користувалися ними».

Отож виходить, що й алфавіт етрусків у Італії, й алфавіт карійців (лелегів) у Малій Азії, і, нарешті, найдавніший грецький алфавіт у своїй основі – алфавіт пеласгів, тобто того народу, який колись жив на землях нинішньої України і в першій половині II тис. до н.е. змушений був покинути ці місця через нез'ясовані поки що історичні події. А коли так, то трипільські написи слід намагатися розшифрувати за допомогою саме пеласгського алфавіту – алфавіту етрусків Італії, карійців (лелегів) у Малій Азії й стародавнього грецького алфавіту.