Будь-яка думка, щоб стати достовірною, повинна бути обґрунтованою іншими думками, істинність яких доведена або очевидна.

Цей закон вимагає, щоб наші судження про предмет і його властивості були не голослівні, а логічно випливали з безсумнівних фактів і аргументів.

Достатньою підставою думок може бути особистий досвід людини. Істинність деяких суджень підтверджується шляхом їхнього безпосереднього зіставлення з фактами дійсності.

Завдяки розвитку наукових знань людина усе ширше використовує як обґрунтування своїх думок досвід усього людства, закріплений у законах і аксіомах науки, у принципах і положеннях, що існують у будь-якій області людської діяльності. Завдяки науці, що у своїх законах і принципах закріплює суспільно-історичну практику людства, для обґрунтування своїх думок ми не вдаємося щораз до їхньої перевірки, а обґрунтовуємо їх логічно, шляхом виведення з усталених положень.

Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість, доказовість нашого мислення. Він вимагає, щоб наші думки були внутрішньо взаємозалежні, випливали одна з одної, обґрунтовували одна одну.

Судження, які використовуються для обґрунтування істинності іншого судження, називаються логічною підставою. А те судження, що випливає з інших суджень як з підстави, називається логічним наслідком.

У вигляді формули закон достатньої підстави записується так: А є тому, що є В, де А - наслідок, В - підстава цього наслідку.

Зв'язок підстави й наслідку є відбиттям у мисленні об'єктивних, у тому числі причинно-наслідкових, зв'язків, які виражаються в тому, що одне явище (причина) породжує інше явище (наслідок). Логічний зв'язок між підставою й наслідком необхідно відрізняти від причинно-наслідкового зв'язку.

 

ЛЕКЦІЯ 3. ПОНЯТТЯ

1. Поняття як форма мислення.

2. Поняття й слово.

3. Логічна структура понять.

4. Узагальнення й обмеження понять.

5. Логічні види понять.

6. Відносини між поняттями.

7. Визначення понять.

8. Правила визначення понять.

9. Логічний поділ понять.

10. Правила поділу понять.

 

1. Поняття як форма мислення

Поняття - це думка, у якій відбиваються загальні, істотні властивості предметів і явищ. Разом з тим поняття не тільки відбивають загальне, але й розчленовують речі, групують їх, класифікують відповідно до їх розходжень.

На відміну від відчуттів, сприйняттів і уявлень поняття позбавлені наочності, або чуттєвості. Зміст поняття найчастіше неможливо представити у вигляді наочного образу. Поняття утворюються як результат двох діалектично пов'язаних операцій: виділення загального у ряді подібних за будь-якою ознакою об'єктів і відволікання, абстрагування від інших ознак.

Існує два види ознак речей: істотні, необхідні, без яких предмет не може існувати у своїй якісній визначеності. і несуттєві, здобуваючи або гублячи які, предмет залишається самим собою.

Розходження між істотними й несуттєвими ознаками відносне: у певних умовах, а також з розвитком предмета й нашого пізнання вони можуть мінятися місцями. Критерієм істотності ознак, відбитих поняттям, є суспільна практика. Поняття - одна з основних форм наукового пізнання. Формуючи поняття, наука відбиває в них досліджувані нею предмети, явища, процеси.

 

2. Поняття й слово

Поняття не існує без слова, мислення в поняттях - без мови. Єдність мислення й мови означає не тільки те, що вони невіддільні, не існують друг без друга, але також і те, що вони не тотожні.

Слово є матеріальна оболонка поняття, а поняття - ідеальний зміст слова.

Процес розвитку думки, збагачення понять - процес нелегкий, як у розвитку дитини, що засвоює раніше вироблені людьми поняття за допомогою слів, так і в історичному розвитку людства. Коли народжується нова думка, часом здається, що всі утруднення, пов'язані з її вираженням, від "недостачі" слів. Однак головні труднощі полягають в недостатній ясності, виразності самої думки. Поки думка неясна, вона не може бути точно вираженою, коли ж думка стає чіткою, вона порівняно легко знаходить своє словесне оформлення. Мова не тільки не перешкоджає, а навпаки, сприяє розвитку мислення, оскільки реєструє й закріплює в словах успіхи в пізнанні світу, досягнуті окремими членами суспільства. Ці успіхи завдяки мові стають надбанням всіх людей.

Мова впливає на свідомість: її історично сформовані норми, специфічні в кожного народу, у тому самому об'єкті відтінюють різні ознаки. Однак залежність мислення від мови не є абсолютною. Мислення детерминується головним чином своїми зв'язками з дійсністю, мова ж може лише частково модифікувати форму й стиль мислення.

Логічна структура думки й граматичний лад мови не збігаються. Закони логіки загальнолюдські, а форми словосполучень специфічні для кожної національної мови. З одного боку, граматичні закони будови мови залежать від законів логічної будови думки, з іншої сторони логічні форми, у яких відливається думка, зазнають впливу граматичної мови.

У будь-якій мові існують синоніми й омоніми. Синоніми - це слова, що відносяться до одного поняття. Омоніми - це слова, що збігаються за звучанням, але відносяться до різних понять. Наявність у мові омонімів призводить до необхідності з'ясувати значення слів, уживаних у практиці мислення.

Здатність слів виражати різні поняття призводить іноді до неясності в міркуванні або в аргументації. Тому в науці користуються словами-термінами, що точно виражають зміст наукових понять. Багатозначність термінів призводить до усякого роду непорозумінням у суперечках, дискусіях, до помилок як у мисленні, так і в практиці. Неточна термінологія приводить до невизначеності в мисленні, до змішання понять, а через них - до змішання явищ дійсності.

 

3. Логічна структура понять

У структурі кожного поняття потрібно відзначати дві сторони: зміст і обсяг.

Зміст поняття становить сукупність істотних ознак предмета, що мислиться у понятті.

Щоб розкрити зміст поняття, треба шляхом порівняння встановити, які ознаки необхідні й достатні для виділення даного предмета й з'ясування його відношення до інших предметів.

З'ясування змісту поняття має дуже важливе значення. Доки ми не встановимо зміст поняття, що цікавить нас, його ознаки, нам не зрозуміла сутність предмета, відбиваного цим поняттям, ми не можемо точно й чітко відмежувати цей предмет від суміжних з ним, допускаємо плутанину в мисленні.

Крім змісту в кожному понятті варто виявити його обсяг.

Обсяг поняття визначається сукупністю предметів, на які воно поширюється.

Сукупність предметів, на які поширюється дане поняття, становитьлогічний клас предметів.

Логічний клас - це сукупність предметів, що мають загальні ознаки, внаслідок чого вони виражаються загальним поняттям.

Логічний клас предметів і обсяг відповідного поняття збігаються. Логічні класи предметів бувають менш широкими й більш широкими, обмеженими й безмежними.

Більш широкий логічний клас може містити в собі інші, менш широкі. У такому випадку більш широкий клас називається вищим, підпорядковуючим менш широкі, нижчі класи. Відношення між класами визначає об'ємні відносини понять.

Якщо два загальних поняття за обсягом перебувають у відношенні підпорядкування, тобто обсяг одного поняття входить до обсягу іншого, то більш широке за обсягом підпорядковуюче поняття називається родовим, а підлегле - видовим. Видове поняття в одному відношенні може стати родовим стосовно поняття з більш вузьким обсягом. Отже, рід і вид - поняття співвідносні.

Зміст й обсяг поняття взаємозалежні. Цей взаємозв'язок виражений у логічному законі зворотного відношення між обсягом і змістом поняття, що формулюється так: зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг та зі збільшенням обсягу поняття зменшується його зміст. Таким чином, більше обсяг - менше зміст, більше зміст - менше обсяг поняття.

 

4. Узагальнення й обмеження понять

Узагальненням називається логічна операція, за допомогою якої через скорочення змісту поняття розширюється його обсягом. Шляхом узагальнення видове поняття губить відмітну ознаку й перетворюється в родове. Переходячи від характерних рис виду до істотних ознак роду, можна одержати найбільш широке поняття.

Категорії - це поняття із гранично широким обсягом. Категорії не мають роду й не піддаються узагальненню. Категорії є межею узагальнення. Такі гранично широкі за обсягом поняття мають основне значення для науки. Це свідчить про те, що процес узагальнення є не спустошенням змісту понять, а поглибленням нашого пізнання в сутність явищ, в "природу речей". Кожна наука користується певною системою категорій - найбільш широких понять у межах даної області знань.

Процес, зворотний узагальненню, називається обмеженням понять.

Обмеження - це така логічна операція, за допомогою якої шляхом ускладнення змісту поняття звужується його обсяг. Якщо при узагальненні понять ідуть від виду до роду, то при обмеженні, навпаки, з родового одержують видове поняття. Це досягається додаванням до змісту родового поняття нової, відмітної ознаки, наявність якого звужує його обсяг і приводить до видового поняття. Межею обмеження є індивід, конкретний предмет.

Логічні операції узагальнення й обмеження мають важливе значення в логічній культурі мислення. Зіставляючи родо-видові поняття, ми уточнюємо їхній зміст і обсяг, а також усвідомлюємо відносини між ними.

Логічні операції узагальнення й обмеження понять широко застосовуються в практиці мислення: переходячи від понять одного обсягу до понять іншого, ми уточнюємо предмет нашої думки, робимо наше мислення більш істинним і послідовним.

 

5. Логічні види понять

Поняття діляться на види за змістом й обсягом залежно від характеру й кількості предметів, на які вони поширюються. За змістом розрізняють поняття конкретні й абстрактні, позитивні й негативні, безвідносні й співвідносні.

Конкретним називається поняття, у якому відображений будь-який реальний предмет або клас предметів.

Абстрактним називається поняття, що відбиває окремі властивості, сторони, відносини предметів.

Позитивним називається поняття, що виражає наявність у предмета думки певних ознак.

Негативним називається поняття, що відбиває предмет, позбавлений позитивних ознак. Зміст негативного поняття не можна встановити без знання змісту відповідного йому позитивного поняття.

Безвідносними називаються поняття, що не мають найближчої загальної ознаки, мислимі незалежно від інших понять.

Співвідносними називаються пари понять, зміст яких не мислиться один без одного.

За обсягом розрізняють поняття загальні й одиничні.

Загальними називаються поняття, обсяг яких поширюється на групу або клас об'єктів.

Одиничними називаються поняття, що відбивають ознаки одного предмета.

З'ясування видів поняття допомагає більше точному й однозначному вживанню їх у наших міркуваннях, сприяє дотриманню правил логічно стрункого мислення.

 

6. Відносини між поняттями

Призначення понять - глибоко й всебічно відбивати об'єктивний світ, у якому взаємозалежність і взаємозумовленість явищ носять універсальний характер: кожна річ або предмет перебуває у зв'язку з іншими предметами. Відбиваючи об'єктивний взаємозв'язок речей, наші поняття здатні самі вступати в різні взаємини

Встановлюючи стосунки між поняттями, треба насамперед розрізняти порівняні й непорівнянні поняття. Змісти порівняних понять у якийсь момент стикаються, їхні обсяги можуть бути або сумісними, або несумісними, але такими що межують один з одним.

Сумісними називаються поняття, ознаки яких допускають можливість повного або часткового співпадання їхніх обсягів.

Сумісність понять виражається в трьох видах відносин між ними: рівнозначності, підпорядкування й перехрещування.

Рівнозначними називаються поняття, зміст яких відповідає один одному, а обсяги збігаються. Зміст рівнозначних понять не тотожний, кожне з них відбиває якусь сторону (ознаку) того самого предмета, тому їхні обсяги повністю збігаються.

Підлеглими називаються такі поняття, у яких зміст першого становить частину змісту другого, а обсяг другого повністю входить в обсяг першого. Це поняття роду і виду, що виражають підпорядковуючий і підлеглий класи предметів.

Відношення підпорядкування - найістотніший вид логічних відносин між поняттями, з якими найбільше часто доводиться зустрічатися в практиці логічного мислення Вміння чітко встановлювати субординацію понять має важливе значення для досягнення логічно стрункого мислення й одержання правильних висновків у ході доказового міркування.

Перехресними називаються поняття, ознаки яких не виключають один одного, і тому їхні обсяги можуть частково збігатися.

Несумісними називаються поняття, у зміст яких входять взаємовиключні ознаки, тому обсяги їх не збігаються. Несумісні поняття можуть бути у відношенні супідрядності, протилежності (контрарності) і протиріччя (контрадикторності)

Супідрядними називаються поняття, які будучи однаково загальними, підлеглі більш загальному родовому поняттю.

Супідрядні поняття - це види одного роду, у яких родова ознака спільна, але видові (відмітні) ознаки різні.

Протилежними називаються поняття, у яких зміст одного не тільки виключає ознаки іншого, але й замінює іншими, несумісними ознаками.

Суперечними називаються поняття, у яких зміст одного заперечує зміст іншого, не затверджуючи будь-яких інших ознак.

 

7. Визначення понять

Свідоме оперування поняттями припускає насамперед з'ясування їхнього змісту. Воно не виявляється безпосередньо в слові, що виражає. Кожний науковий термін необхідно розкрити, усвідомити його значеннєве значення, установити виражений цим терміном зміст поняття.

Логічна операція, що розкриває зміст поняття, називається визначенням, або дефініцією.

Розрізняють визначення номінальні й реальні.

Номінальним називається визначення, за допомогою якого замість опису якого-небудь предмета вводиться новий термін (ім'я), пояснюється значення цього терміну, його походження й т.п.

Реальним називається визначення, що розкриває істотні ознаки предмета.

Розрізняють також визначення явні й неявні.

До явного відносяться визначення, що розкривають істотні ознаки предмета. Вони складаються із двох чітко виражених понять: обумовленого й визначального. Основним видом явного визначення є визначення через рід і видову відмінність, що містить у собі два прийоми: перший - підведення обумовленого поняття під більш широке за обсягом родове поняття (рід); другий - вказівка видової відмінності, тобто ознаки, що відрізняє обумовлений предмет (вид цього роду) від інших видів, що входять у даний рід.

Щоб визначити поняття про предмет, потрібно детально вивчити сам предмет, зрівняти його з іншими предметами, проаналізувати властивості й відносини. Це далеко не одноразовий акт. Визначення є підсумком складного пізнавального процесу, воно певною мірою завершує логічне формування поняття.

 

8. Правила визначення понять

Визначення понять спирається на ряд правил:

1. Визначення повинне бути співмірним, тобто обсяг обумовленого поняття повинен збігатися з обсягом визначального; вони повинні бути рівнозначними поняттями. Домірність легко перевіряється через перестановку місць членів означального судження. При порушенні правила домірності визначення буде або занадто широким, або дуже вузьким.

2. Не можна припускати кола у визначенні, коли визначальне саме роз'ясняється через обумовлене поняття. Визначальне поняття не повинне залежати від обумовленого. Порушення цього правила приводить до логічної помилки - тавтології. Щоб уникнути подібної помилки у визначенні, потрібно пам'ятати, що обумовлене й визначальне поняття рівно по обсязі, але не тотожні по змісту і являють собою самостійні поняття.

3. Визначення не повинно бути тільки негативним. Мета визначення - відповістити на запитання: чим є даний предмет, відображений у понятті. Для цього необхідно виявити й перелічити в стверджувальній формі його істотні ознаки. Негативне ж визначення відзначає лише відсутні ознаки, тобто вказує, чим не є даний предмет. Звичайно, легше сказати, чим він не володіє, ніж установити його істотні - загальні й відмітні - ознаки.

4. Визначення повинне бути коротким, точним і зрозумілим. Занадто багатослівне визначення виходить за рамки свого призначення й може перетворитися в простий опис. У визначенні не слід допускати двозначних, розпливчастих термінів, які можна розуміти по-різному. Нечітке визначення призводить до нерозуміння сутності предмета, до неясних уявлень і плутанини.

 

9. Логічний поділ понять

Формально логічні операції припускають з'ясування відносин між поняттями не тільки за змістом, але й за обсягом. Визначення змісту понять нерозривно пов'язане з виявленням їхніх обсягів як видових понять, що входять у відомий рід. З'ясування об'ємних відносин між поняттями особливо важливе при логічних операціях у судженнях і умовиводах.

Логічна операція, що розкриває обсяг поняття, називається поділом. Суть цієї операції складається в розчленовуванні відомого класу предметів, охоплених даними поняттями, на більш дрібні класи. Поділ - це така логічна операція, у якій загальне і відмінне знаходять свій роздільний прояв у підпорядкуванні видових понять загальному роду й у взаємній супідрядності.

Від логічного розподілу понять потрібно відрізняти розчленовування предмета на складові.

Поняття, що ділять, називається ділене, а отримані видові поняття називаються членами поділу. Істотна ознака, за якою обсяг родового поняття ділиться на види, називається підставою розподілу.

 

10. Правила поділу понять

Логічний поділ понять припускає дотримання ряду необхідних правил:

1. Поділ повинен бути співмірним, тобто загальний обсяг членів поділу повинен дорівнювати обсягу діленого родового поняття. Це правило попереджає дві можливі помилки: неповного (із залишком) або великого (з надлишком) поділу.

2. У кожному акті поділу необхідно застосовувати тільки одну підставу, тобто ділити родове поняття по видозміні того самого істотної ознаки.

3. Члени поділу повинні взаємовиключати один одного. Відповідно до цього правила члени поділу повинні бути супідрядними поняттями, їхні обсяги не повинні перехрещуватися.

4. Поділ повинен бути послідовним, тобто ділене поняття повинне являти собою найближчий рід для членів першого поділу, а члени поділи повинні бути безпосередніми видами діленого поняття. Не можна переходити до підвидів, минаючи безпосередні видові поняття.

 

ЛЕКЦІЯ 4. СУДЖЕННЯ

1. Судження як форма мислення.

2. Структура судження.

3. Судження і речення.

4. Класифікація суджень.

5. Основні види суджень.

6. Правила розподіленості термінів.

7. Перетворення суджень.

8. Сумісні й несумісні судження.

9. Співвідношення істинності й хибності суджень.

 

1. Судження як форма мислення

Судження — це думка про предмет, у якій за допомогою ствердження або заперечення розкривається його ознака або відношення до інших предметів. Логічна функція судження полягає у тому, що, співставляючи одне поняття з іншим, ми судимо про самі предмети реального світу. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у різних його проявах.

Про предмети можна судити вірно й невірно; у судженнях виражається істинна або неправильна думка. Істинність судження, як і поняття, визначається його відповідністю об'єктивній дійсності. Істинним буде судження, у якому зв'язок понять правильно відбиває реальні властивості й відносини. Помилковим судження буде тоді, коли зв'язок понять спотворює об'єктивні відносини, не відповідає реальній дійсності.

Таким чином, судження - це головна форма мислення, без судження немає пізнання. Справжній акт думки починається із судження, тобто із ствердження або заперечення чого-небудь.

Якщо поняттям виражається конкретний характер нашого мислення, то в судженні розкривається активне відношення думки до навколишнього світу - відбиття об'єктивних властивостей, зв'язків і відносин між предметами і явищами. За формою судження - більш складна структурна одиниця мислення, ніж поняття, хоча багато наукових понять формуються із суджень.

 

2. Структура судження

Судження являє собою відносно закінчену думку, що відбиває речі, явища реального світу з їхніми властивостями й відносинами. У кожному судженні розрізняють поняття про предмет думки й поняття про властивості й відносини, наявність яких стверджують або заперечують у судженні.

Поняття про предмет думки називається суб'єктом і позначається латинською буквою S, а поняття про властивості й відносини предмета думки називається предикатом і позначається буквою Р. Обидва ці поняття - суб'єкт і предикат - називаються термінами судження. Відношення між предметом думки і його властивостями виражається зв'язкою "є", "не є", "складає" і т.д.

Кожне судження складається із трьох елементів - суб'єкта, предиката й зв'язки (двох термінів і зв'язки). Кожний із цих членів суджень обов'язково є в наявності або мається на увазі у всіх судженнях. Склад судження можна виразити загальною формулою "S є Р" або "S не є Р". Будь-яке судження зводиться до однієї із цих формул.

Склад судження носить загальний характер. Усіляка відносно закінчена думка, що відбиває дійсність, має суб’єктно-предикативну форму: вона загальна для всіх суджень і для всіх прислівників.

За складом суб'єкта й предиката судження поділяються на прості й складні.

Простим називається судження, що складається з одного суб'єкта й одного предиката.

Складним називається судження, у якому є кілька предикатів або суб'єктів. Складне судження складається з декількох простих.

 

3. Судження й речення

Судження як поняття знаходить матеріальне втілення в словах, в усній або письмовій мові. Виражене словами, воно становить граматичне речення. Речення - це граматична форма судження, а судження — логічний зміст речення. Ця єдність судження й речення конкретно виражається в тому, що і у судженні, і у реченні основні елементи виражають однакову якість. Однак склад судження й речення не тотожний: кожній частині судження можуть не відповідати головні члени речення - підмет і присудок.

Логічність думки й граматична форма мови теж не збігаються. Підмет у реченні повинен завжди стояти в називному відмінку; для вираження суб'єкта судження це не обов'язково. Речення містить, так звані, другорядні члени; всі елементи судження входять до складу суб'єкта й предиката.

Логічність судження однакова для всіх народів; граматичний склад речення в значній мірі національний, визначається характерними рисами даної мови, що склались у певних історичних умовах життя того або іншого народу. Будь-яке судження виражається в реченні, але не кожне речення може виражати судження. Якщо співвідношення логічного змісту й граматичної форми легко розкривається в оповідальних реченнях, то набагато складніше воно вирішується в спонукальних, нормативних і питальних реченнях.

 

4. Класифікація суджень

Судження класифікуються шляхом поділу їх по своїх структурних особливостях на окремі види й різновиди. Підставами служать наступні ознаки, по видозміні якими діляться всі судження:

• зміст предиката;

• якість зв'язки;

• обсяг суб'єкта;

• модальність;

• тип логічних союзів.

Поділ суджень за змістом предиката

Всі судження діляться на судження існування, атрибутивні та судження відношення.

Судження існування покликані вирішувати питання про наявність предмета нашої думки — будь-якого явища природи, суспільства або духовного життя.

Атрибутивні судження дають знання про властивості предмета або приналежності його до окремого класу предметів. Залежно від цього вони діляться на судження властивості й судження включення. Судження властивості - це будь-яке твердження або заперечення приналежності будь-яких властивостей або ознак предмету. Судження включення виражають приналежність предмета до класу предметів.

Судження відношення виражають різні відносини між предметами за місцем, величиною, часом, причинною залежністю та ін.

Елементарна логіка розглядає переважно атрибутивні судження.

Поділ суджень за якістю зв'язки

Поділ суджень за якістю зв'язки - це поділ їх за основною логічною функцією - ствердження або заперечення. У цьому й полягає "якість" судження, виражена характером зв'язки: "є" або "не є". Отже, за якістю зв'язки всі судження діляться на стверджувальні й негативні.

Крім негативних відрізняють заперечливі судження, у яких виключається істинність іншого судження.

Поділ суджень за обсягом суб'єкта

Поділ суджень за обсягом суб'єкта прийнято називати поділом по кількості. Предметом думки може бути одиничне явище, частина якого-небудь класу або увесь клас об'єктів. Цим визначається кількісна сторона судження. За кількісною характеристикою усі судження поділяються на одиничні, часткові й загальні.

В одиничному судженні обсяг суб'єкта містить тільки один предмет.

У частковому судженні обсяг суб'єкта містить частину класу предметів, загальних за істотними ознаками. Ця частина може бути невизначеною або певною. Відповідно й частки судження бувають двох типів - невизначені (принаймні деякі S суть Р) і певні (тільки деякі S суть Р).

Загальним називається судження, у якому будь-що стверджується або заперечується про кожний предмет даного класу. Загальні судження відбивають єдність, подібність і розходження предметів реального світу. Серед загальних суджень розрізняють реєструючі і нереєструючі.

Загальне судження, у якому будь-що стверджується або заперечується про клас із певною кількістю предметів, називається реєструючим. Загальне судження, що стверджує будь-що про необмежене число предметів, називається нереєструючим.

Різновидом поділу суджень за кількістю є судження (загальні й часткові) що виключні і виділяючі.

Виключні судження є частковими за змістом і загальними за формою. Виділяючі судження відрізняються певним характером суб'єкта або предиката: ознака, виражена предикатом, належить тільки даному предмету, або предмету думки властивий тільки даний предикат і ніякий інший. Виділяюче судження дозволяє передати думку настільки виразно, що усуває будь-яке інше її тлумачення.

Характерною ознакою виділяючи суджень є розподіленість предиката, який виявляється або рівнозначним суб'єкту загальстверджувального судження, або підлеглим суб'єкту частковостверджувального судження, або разом з обсягом суб'єкта вичерпує увесь клас предметів даного роду.

Поділ суджень за модальністю

Модальність - спосіб, характеристика судження по "силі" висловлюваного в ньому ствердження. Поділ за модальністю - це поділ суджень за характером вираженого в них знання. Варто розрізняти два плани: план буття (об'єктивну модальність) і план обґрунтованості думки (логічну модальність).

У плані буття судження являють собою знання можливості, дійсності й необхідності. У плані обґрунтованості думки судження діляться на проблематичні (ймовірні) і достовірні.

Судження можливості - це судження, що відбиває реально існуючу, але ще не реалізовану можливість. Судження дійсності - це судження, що відбиває щось як уже існуюче в дійсності. Судження необхідності - це судження, що відбиває неминучість існування якого-небудь предмета або зв'язку між предметами і явищами.

Проблематичним (ймовірним) називається судження, у якому будь-яка ознака стверджується або заперечується щодо предмета думки лише приблизно. Достовірним називається судження, щодо якого з повною визначеністю відомо, що ознака, про яку говориться в судженні, дійсно належить або не належить предмету думки.

Поділ суджень за типом логічних союзів

За типом логічних союзів судження поділяються на категоричні, розділові й умовні.

Категоричне судження виражає знання про приналежність або неприналежність ознаки предмету незалежно від яких-небудь умов, у безумовній, беззастережній формі.

Категоричним називається просте судження, що складається з одного суб'єкта й одного предиката. Структура категоричних суджень виражається такими формулами: S є Р; S не є Р.

Умовні й розділові судження є складними. Вони складаються з ряду простих суджень, поєднаних логічними союзами (логічними зв'язками). Для утворення складних суджень із простих використають союзи: "якщо..., то", "і", "або" і їм рівнозначні. Логічні союзи прийнятий позначати певними символами (знаками): "якщо..., то" — знаком ®; "і" — знаком Ù; "або" — знаком Ú.

Таким чином, класифікація суджень - це розподіл їх за ознаками, що має важливе значення для виявлення сутності й пізнавальних функцій судження. Природно, що розподіл судження за різними підставами допускає сумісність членів розподілів та їхнє взаємне перехрещування.

 

5. Основні види суджень

З наведеної досить великої класифікації суджень у логіці виділяються основні види, найбільш уживані у всіх логічних операціях. Таких видів чотири: загальностверджувальні, загальнозаперечні й частковостверджувальні, частковозаперечні.

Загальностверджувальні судження - загальні за обсягом суб'єкта й стверджувальні за якістю зв'язки. Загальною формулою їх можна виразити так: "Всі S суть Р ". Символом загальностверджувальних суджень служить буква А - перша голосна дієслова qffirmo - стверджую.

У цих судженнях обсяг предиката ширше обсягу суб'єкта і є його підпорядковуючим поняттям. У багатьох загальностверджувальних судженнях (наприклад, у всіх визначеннях) суб'єкт і предикат виявляються рівнозначними поняттями. Таким чином, у загальностверджувальних судженнях суб'єкт підлеглий предикату, або обидва терміни - рівнозначні поняття.

Загальнозаперечні судження - загальні за обсягом суб'єкта й заперечні за якістю зв'язки. Загальною формулою їх прийнято виражати так: "Жодне S не є Р". Символом загальнозаперечногосудження служить буква Е — перша голосна дієслова nego - заперечую.

Повна несумісність суб'єкта й предиката характерна для всіх загальнозаперечнихсуджень, і ніяких виключень тут бути не може. Отже, у загальнозаперечнихсудженнях обсяги суб'єкта й предиката повністю виключають один одного.

Частковостверджувальні судження - часткові за обсягом суб'єкта й стверджувальні за якістю зв'язки. Загальною формулою їх можна виразити так: "Деякі S суть Р ". Символом частковостверджувальних суджень є буква І - друга голосна дієслова affirmo.

У цих судженнях суб'єкт і предикат - перехресні поняття, їхні обсяги частково збігаються. У деяких частковостверджувальних судженнях обсяг суб'єкта ширше обсягу предиката. Тут предикат підлеглий суб'єктові. У частковостверджувальних судженнях суб'єкт і предикат перехресні поняття, або предикат підлеглий суб'єктові,

Частковозаперечні судження - це часткові за обсягом суб'єкта й заперечні за якістю зв'язки. Загальною формулою їх можна виразити так: "Деякі S не є Р ". Символом частковозаперечних суджень служить буква О - друга голосна дієслова nego.

Об'ємні відносини термінів у цих судженнях нагадують аналогічні схеми в судженнях І з тією лише різницею, що в частковостверджувальних судженнях мова йде про співпадаючу частину обсягів суб'єкта й предиката, а в частковозаперечних - про неспівпадаючу частину обсягу суб'єкта, несумісну з обсягом предиката. Таким чином, у частковозаперечних судженнях частина обсягу суб'єкта входить в обсяг предиката й разом з ним виключається з іншої частини суб'єкта.

 

6. Правила розподіленості термінів

Аналіз обсягу понять-термінів судження на цьому не закінчується. Потрібно ще окремо щодо суб'єкта й предиката порушити питання про те, чи мисляться вони в даному судженні в повному обсязі або тільки в деякій частині свого обсягу. Дослідження цього питання називається з'ясуванням розподіленості термінів судження - суб'єкта й предиката.

Розподіленим термін називається тоді, коли він мислиться в даному судженні в повному обсязі. Іншими словами, термін буде розподілений, якщо думка, яку він виражає, відноситься до всього класу предметів. Навпаки, термін вважається нерозподіленим, якщо він мислиться тільки в частині свого обсягу, тобто мова в цьому випадку йде про частину класу будь-яких предметів.

Існують такі правила розподіленості термінів у судженнях:

1. У загальностверджувальних судженнях, у яких обсяг терміна S повністю входить до обсягу терміну Р, S - розподілений, а Р - не розподілений. У тих же загальностверджувальних судженнях, у яких обсяг суб'єкта й предиката є тим самим, розподілений не тільки суб'єкт (S), але й предикат (Р).

2. У загальнозаперечних судженнях обидва терміни завжди розподілені, вони повністю виключають один одного, є несумісними поняттями.

3. У частковостверджувальнихсудженнях обидва терміни не розподілені, якщо вони виражені перехресними поняттями.

4. У частковозаперечнихсудженнях суб'єкт не розподілений, а предикат завжди розподілений.

Таким чином, суб'єкт розподілений у загальних судженнях і не розподілений у частках; предикат розподілений у заперечних судженнях і не розподілений у стверджувальних. Отже, розподіленість суб'єкта залежить від кількісної сторони судження, а розподіленість предиката - від якісної його сторони.

 

7. Перетворення суджень

Існує ряд способів перетворення форми судження: обернення, перетворення, перетворення за допомогою протиставлення предикату.

Оберненням називається перетворення судження шляхом взаємного переміщення термінів, без зміни якості зв'язки судження. Через перестановку термінів судження усвідомлюється обсяг суб'єкта й предиката та об'ємні відносини між ними.

Необхідно дотримувати наступні логічні правила обернення:

1. Загальностверджувальне судження (А) обертається через обмеження в частковостверджувальне судження (І).

2. Частковостверджувальне судження (І) обертається в судження (І), якщо терміни - перехресні поняття, і в судження (А), якщо предикат підлеглий суб'єкту.

3. Загальнозаперчне судження (Е) завжди підлягає простому оберненню, тому що тут обидва терміни завжди розподілені.

4. Частковозаперечне судження (О) не піддається оберненню.

Перетворенням