Соціологізм Е.Дюркгайма: вчення про суспільство. Теорії суспільного розподілу праці, соціальної аномії та солідарності.

Основні принципи теорії і методології соціології Дюркгайма виражає узагальнююче поняття «соціологізм». Основні постулати соціологізму Дюркгайма:

1. соціальна реальність включена до загального універсального природного порядку і розвивається згідно певних законів.

2. суспільство – реальність особливого роду. Соціальна реальність автономна по відношенню до індивідуальної реальності. Людина – подвійна реальність, в якій співіснують 2 сутності: соціальна та індивідуальна.

Пріоритет соц. реальності над індивідуальною отримав назву «соціальний реалізм», який протистав «соц. номінаізму» – простій сумі індивідів.

Оскільки суспільство – частина природи, то соціологія подібна до природничих наук. Її метою є дослідження стійких причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей при застосуванні методів природничих наук. Він вважав соціологічний спосіб пізнання єдино вірним, тобто соціологія виступає не лише як специфічна наука про соціальні факти, але і як наука наук. Основний принцип методології Дюркгайма: «соціальні факти треба розглядати як речі».

Предметом соціології за Дюркгаймом є соціальні факти, які існують поза інивідом і здійснюють на нього примусовий вплив.

Ділить соціологію на 3 сфери:

1) соціальна морфологія – вивчає географічну основу життя народів, народонаселення, об’єм, розподіл по території.

2) Соціальна фізіологія – містить окремі науки: соціологія релігії, моралі; юридична, економічна, лінгвістична, естетична соціологія тощо.

3) Загальна соціологія – здійснює теоретичний синтез і встановлює найзагальніші закони.

Серед найбільш вдалих положень соціологізму Дюркгайма можна назвати наступні:

· визнання суспільства самостійною об’єктивною реальністю по відношенню до індивідів;

· розляд впливу соціального середовища на індивідуальну поведінку;

· обгрунтування соціальної природи моралі, релігії, пізнання.

Центральною соціологічною ідеєю, яка проходить через всю творчість Дюркгайма, є ідея суспільної солідарності.

Дюркгайм виділив 2 типи соціальної солідарності:

механічну солідарність і органічну солідарність.

Саме через розподіл праці індивід усвідомлює свою залежність від суспільства, яка раніше підтримувалась репресивними мірами. Дюркгайм вважав розподіл праці важливим джерелом соціальної$ солідарності і тому саме розподіл праці $він вважав основою морального порядку. Перехід від механічної солідарності до органічної він вважав головним показником прогресу.

 

5. Позитивізм Е. Дюркгайма: соціальні факти та особливості їхнього дослідження (на прикладі самогубства).

Дюркгайм спирався на такі соціальні факти: колективні звички,традиції,звичаї,правила поведінки,обряди.

Соціальні факти об’єктивні, бо індивід при появі на світ застає їх уже в готовому вигляді, вони існують незалежно від його індивідуальної свідомості, вони вирішальним чином впливають на його поведінку. За допомогою цих інститутів здійснюється соціальне регулювання і контроль зі сторони суспільства за своїми чинниками. Вони формують внутрішню цілісність суспільства. В ідеалі це регулювання може бути настільки м’яким, що індивід його не помічає і не сприймає як зовнішню дію.Соціальні факти – це речі і розглядати їх слід як речі.

Дюркгай притримувався принципа згідно з яким соц. факти мають пояснюватись іншими соц. фактами, що можна довести на прикладі самогубства. Аналізуючи поняття самогубства, Дюркгайм дає наступні визначення: „Самогубством називається кожний смертельний випадок, який неопосередковано або опосередковано є результатом позитивного або негативного вчинка, скоєного самим постраждалим, якщо цей останній знав про очікувані його результати”. На основі статистичних даних він робить висновок, що крива самогубства не є випадковістю, а підкорена відомій закономірності. Він писав: „Склад індивідів, утворюючих відоме суспільство, із року в рік змінюється, а число самогубств, тим не менш, залишається тим самим до тих пір, поки не зміниться само суспільство”.

Свою типологію самогубства Дюркгайм виводив не із індивідуальних мотивів, оскільки вважав, що вони настільки різноманітні і найчастіше не відомі, що не мають соціологічного значення. Тому він виходив із специфічного стану суспільної свідомості, пояснюючих характер взаємовідносин індивіда і соціальної групи.

Він виділяв три типа самогубств: 1) егоістичний, 2) альтруістичний, 3) аномічний.

Як характеризував сам Дюркгайм у своїй книжці: егоїстичний (апатія) – лінькувата меланхолія із жалістю до себе, пересичена холоднокровність скептика; альтруїстична (вольова інергія) – спокійне відчуття свого обов’язку, містичний ентуазізм, спокійна мужність; аномічний (дратівлива відраза) – розлючені нарікання на життя взагалі, розлючені нарікання на певну особу зокрема (суїцид-убивство).

Егоїстичний. Чоловіки знаходять у шлюбі дисципліну, а жінки – свободу. Вивчав теорію вдівства і дійшов висновку, що убезпеченість зростає залежно від величини сім’ї, тобто її згуртованості. Також розглядав на прикладі національної і політичної кризи – суїцид зменшується, бо група набуває високого ступеня згуртованості.

Альтруїстичний. Найчастіше це самогубство було поширено в нервісному сус-ві (звичаї, боги, тощо). Досліджував самогубство в європейських арміях. Воно не залежить від стану безшлюбності, алкоголізму та неохоті до військової служби. Аномічний. Зростає самогубство в епоху економічних криз, коли людина розуміє, що її потреби не перебувають у відповідності з її засобами, тому необхідно обмежувати останні. Таке обмеження може здійснювати лише сус-во. Виникає аномія (безладдя). Суїцид зумовлюється і шлюбною аномією, вдівство. Паралельне зростання розлучень і самогубств (схильність до самогубств серед чоловіків загострюється, зменшується серед жінок).

Буття людини в суспільстві: погляд Маркса на фактори формування людини. Уявлення про відчужену людину Маркса.

Відрядною тезою вчення К.Маркса було становище людини. На його думку, людина — це завжди людина у суспільстві. У суспільстві людина, розвиваючи свої здібності у різноманітних ситуаціях, перетворюється на істоту соціальну, головним у цьому процесі є праця.

На думку Маркса, суспільство проходить декілька стадій:

первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична.

Перехід від однієї стадії на іншу відбувається завдяки запереченню та зняттю.

Процес заперечення-зняття означає розвиток суспільства до певної точки насичення, після чого відбувається перехід до іншої більш високої стадії, на якій утримуються найбільш сутнісні елементи всіх стадій.

Процес заперечення-зняття відбувається із необхідністю в тому сенсі, що праця та економіка породжують відповідні зміни, незалежно від того, що думає та уявляє окрема людина. Індивіди ніяким чином не зможуть вплинути на цей процес. Цей процес триватиме навіть тоді, коли люди зрозуміють, що беруть участь у ньому.

Марксисти для позначення вирішального впливу економічних факторів ввели таку тезу:

Базис визначає побудову

Уявлення Маркса про взаємовідносини базису та побудови можна сформувати так: вони взаємно визначають один одного, хоча вирішальну роль відіграє базис.

За Марксом, базис складається: природні умови (природно дані ресурси); виробничі сили (складаються з робочої сили, якій притаманні певні навички та знання, засоби виробництва); виробничі відносини (певні організаційні форми, в яких відбувається виробництво).

Виробничі сили спочатку розвиваються в межах певних виробничих відносин, однак надалі виробничі відносини починають гальмувати розвиток виробничих сил. Після цього відбувається революція, внаслідок якої поновлюється рівновага між виробничими силами та виробничими відносинами.

Далі Маркс вводить поняття класу. Він визначав клас через відношення на засоби виробництва. Ті, хто ними володіють, знаходяться в класовій позиції до тих, хто ними не володіє. Маркс постійно казав, що наявність класів не пов’язана з рівнями споживання.

Пам’ятаючи про те, що людина перетворюється на людину лише в суспільстві, Маркс вирішив з’ясувати, яку людину створює сучасне з ним суспільство. На його думку, історія є діалектичним процесом, де людина й природа взаємо обумовлюють одна одну. З одного боку, людина на відміну від тварин повинна працювати й виробляти постійно. Внаслідок цього людині вдалося значно перетворити природу. З іншого боку, постійно працюючи, людина створює додатковий продукт, внаслідок чого її світ стає дедалі штучним. Тобто люди оточили себе фабриками, заводами. Усе це починає обумовлювати їх розвиток і вже не люди є господарями того, що вони виробили, а саме виготовлені продукти та трудові процеси взагалі визначають життя людини. Врешті-решт людина починає жити в уречевленому світі, коли її не просто оточують речі. Більше того, усе, що її оточує, людина починає сприймати як речі, зокрема й людей. Усе це перешкоджає осягненню людиною себе як творчої особистості.