Природа наукового факту в соціології: теоретична насиченість vs. погляду з боку вічності.

У соціології термін «факт» можна визначити двояко:

- це будь-який стан дійсності, що не залежить від спостерігача;

- це обґрунтоване знання, що одержано за допомогою опису окремих фрагментів реальної дійсності у певному просторово-часовому інтервалі.

Науковий факт є залежним від людських уявлень і ідей. Таку рису наукового факту позначають терміном «теоретична насиченість факту». Існують такі факти, які залежать від певної теорії, і такі, які взагалі не можна знайти без допомоги альтернатив теорії.

За приклад можна взяти соціальну стратифікацію. Її досліджували прихильники функціональної і конфліктної теорій, погляди яких були протилежними. Але кожна із зазначених перспектив (функціональна, конфліктна) виходить з припущень, які роблять можливим сприйняття певних фактів і водночас нехтування іншими.

Всі соціологи спостерігають одні й ті самі речі, проте на науковий факт перетворюються дуже різні речі.

Науковий факт є структурою, що відповідає стилю мислення, який розвивається протягом поколінь.

Кожна професія і наука мають свій період навчання, протягом якого певна розумова структура нав’язується примусово.

Звідси більшість наук передбачають виховання певних навичок спостереження, тлумачення результатів спостереження і формулювання проблем. Саме традиція, виховання і звичаї формують готовність до спрямованого сприйняття фактів.

Здобуваючи здатність сприймати сенс, форму і цінність певного уявлення про світ, люди втрачають здатність бачити те, що не узгоджується з попереднім уявленням.

Стиль мислення і сам характер науки майже унеможливлюють сприйняття теоретичної насиченості факту, і навпаки – нав’язують переконання у наявності в соціології чогось незмінного і сталого.

Формулювання наукових фактів починається з того, що матеріал для дослідження зьявляється часто випадково, до цього слід додати певний психологічний настрій, асоціації, професійні навички. Далі перші спостереження дуже рідко відтворюються іншими дослідниками. Однак відтворення спостереження відбувається і до його вивчення залучаються інші дослідники, внаслідок чого створюється понятійна структура, що вкрай опосередковано має відношення до першого спостереження. Врешті-решт, майже неможливо сформулювати основні засади безпосереднього спостереження, з якого виводяться наслідки.

52. Фактори виникнення та розвитку соціології як нової науки (на прикладі концепції Конта)

Фактори:

А. Велика французька революція; а. Просвітництво;

Б. Розвиток індустріальних суспільств;

В. Уявлення про науковість.

Концепції:

1. Уявлення про суспільство;

2. Закон 3-х станів;

3. Теорія індустріальних суспільств;

4. Методи соціології;

5. Уявлення про соціальну статику і соціальну динаміку;

6. Принципи розбудови нових соціальних відносин.

 

А-1. Вважалося, що в основі утворення суспільства лежить договірна теорія. У ній йшлося про те, що люди об’єдналися і утворили державу на основі договору. Вимоги договору повинні були виконуватися як населенням, так і владою. Так як людей перестав влаштовувати установлений стан речей, вони спропували змінити його шляхом революції. Оскільки революція зазнала невдачі, то це показало примарність того, що люди можуть щось змінити. Суспільство нагадує природу і це довело те, що воно повністю незалежне від людини.

 

Аа-2. Всі негаразди – від неосвіченості. Треба просвітити людей людей і, якщо люди осягнуть правду, – закони будуть не потрібні. Розвиток суспільства залежить від прогресу людського розуму (науки). Закони про 3 стадії людського знання пов’язані саме із еволюцією людського знання (науки).

Стадії:

1. теологічна2. метафізична3. позитивна.

Розвиток науки – розвиток суспільства.

Б-3. Виникло нове суспільство і це зумовило необхідність в новій теорії. Необхідна наука, яка б вивчала розвиток цього суспільства – соціологія.

Б-6. Принципи: любов-принцип; порядок-підгрунтя; прогрес-мета; любов-прогрес.

В-4. Суспільство – це частина природи. Природу вивчає фізика. Для того, щоб вивчати суспільство – соціальна фізика. Основні методи вивчення соціології – спостереження та експеримент. Конт виступав проти математичних методів, бо вважав, що до складних феноменів як соціологія цей підхід є неприйнятним. Вважається, що наукове для розвитку природи – те наукове для розвитку суспільства.

В-5. Суспільство утворилося на зразок біологічного організму, тому його треба вивчати за допомогою біології. За допомогою спостереження ми знаходимо спільні риси між суспільством і організмом і вивчаємо суспільство за допомогою анатомії. Також виявляємо відмінні риси і вивчаємо суспільство за допомогою фізіології. Соціальна статика вивчає умови існування і закони функціонування суспільства. Соціальна динаміка вивчає закони розвитку і зміни соціальних систем.

 

Екстерналістське бачення соціологічних методів: концепція подвійної легітимізації (на прикладі контент-аналізу).

Контент-аналіз — метод досліджень текстів чи іншої подібної інформації, систематична процедура, метою якої є об’єктивний аналіз змісту будь-якого тексту.

 

Винахідниками та лідерами контент-аналізу небезпідставно вважають американців, проте насправді вперше контент-аналіз було застосовано у 1640 році у Швеції. Там, під час дискусії з офіційним лютерантством, теологи порівняли апокрифічну збірку релігійних гімнів „Пісні Сіону” з гімнами офіційної церкви та підрахували кількість основних релігійних ідей та їх висвітлення (позитивне, негативне чи реальне).

 

На американському континенті формалізований аналіз тексту вперше застосував Дж.Спід, котрий 1893 року опублікував статтю „Чи дають тепер газети новини?” – це був результат контент-аналізу недільних випусків нью-йоркських газет за 1881-1883 роки. Спід виміряв обсяг матеріалів за кожною темою у дюймах і порівняв результати. Виявилося, що газети стали приділяти більше уваги пліткам та скандалам, але менше – літературі, політиці та релігії.

 

Новітня історія контент-аналізу бере свій початок у роки Другої світової війни, коли розвідка союзників відстежувала число та тип популярних пісень, які пускали в ефір європейські радіостанції. Таким чином робилися висновки про переміщення та концентрацію війська на континенті. На тихоокеанському театрі воєнних дій відстежували радіокомунікацію між Японією та її військовими базами на різних островах. Збільшення обсягу комунікації вказували на те, що японці планують операцію в даному районі Тихого океану.

 

Тоді ж, у 1940-х, контент-аналіз почали використовувати для визначення автентичності історичних документів. Дослідники рахували певні слова у тих документах певного автора, чия автентичність була доведена, та порівнювали їх кількість із сумнівними документами. Контент-аналіз також застосовувався для вивчення пропаганди.

 

Вже наприкінці 1960-х контент-аналіз став методологією, найбільш поширеною у магістерських роботах, які захищали в американських університетах, - і дотепер залишається найулюбленішою методологією медіа-дослідників у США.

 

Популярність контент-аналізу ґрунтується на тому, що цей метод дозволяє виміряти людську поведінку (якщо вважати, що вербальна поведінка є її формою). На відміну від опитувань контент-аналіз вимірює не те, що люди говорять, що зробили чи зроблять, а те що вони справді зробили.

 

Аналогія та метафора як структуруючий принцип еволюції уявлень про суспільство: Конт, Спенсер, Дюркгайм, Парсонс

Розглядаючи концепції уявлення про суспільство Конта, Спенсера, Парсонса, Дюркгайма, ми насамперед спробуємо поглянути на них їх з точки зору двох наукових методів – аналогії та метафори. Відповідь на це питання передбачає визначення спільного та відмінного між аналогією та метафорою. Вважається, що мислення за аналогією та метафори стичне мислення за спільне мають ототожнення нової або складною ситуацією з іншою, більш знайомою або краще зрозумілою. У той ж час ці два методи досить суттєво відмінні:

Аналогія Метафора

1.Проводиться в межах певної сфери 1.Здійснює порівняння понад ними

2.Кінцева, тобто передбачає повну тотожність ситуацій 2. Є часткова

3.Передбачення та приписи 3. Менша передбачу вальна сила

4.Не має емоційної реакції 4. Емоційне ототожнення

5. використовується для дискретних подій 5. до тривких у часі подій

 

Тепер спів ставимо кожну концепцію. Скажімо, якщо Конт стверджував, що суспільство є природним явищем, чимось на зразок організму, то це було можливе лише тому, що такий напрямок думки передбачав навіть не одержання, а саме обґрунтування декількох речей. Слідкуємо уважно за тим, які „дивіденди”, важливі для ствердження (легітимації) нової науки, одержав Конт від такого порівняння. Оскільки суспільство є частиною природи, то:

1) людина не може впливати на хід суспільного розвитку

2) суспільство розвивається за певними законами, що за своїм характером тотожні законам природи.

3) Є можливість відкрити ці закони у разі появи нової науки, що вивчатиме суспільство так само, як фізики досліджують природу. Ця наука повинна називатися „соціальною фізикою”

 

Спенсер ототожнює суспільство на зразок біологічного організму, що еволюціонує.

На користь цього ототожнення Спенсер наводив такі міркування:

1. протягом свого життя суспільство збільшує свою масу

2. збільшення маси призводить до ускладнення структури

3. ускладнення структури супроводжується диференціацією функцій, що виконуються різними частинами

4. це спричиняє взаємозалежність та інтеграцію усіх частин в суспільстві

5. ціле завжди більш врівноважене, ніж його складові.

 

Але разом з цим він виділяє 5 відмінностей між суспільством та біологічним організмом:

1) суспільство не створюється з цілком конкретної на наперед визначеною формою.

2) Елемент суспільства відрізняється рухливістю

3) це спричиняє необхідність символічної комунікації (мова)

4) в суспільстві відсутній орган, що концентрує у собі здатність мислити і відчувати

5) суспільство існує заради блага своїх членів, а не навпаки

 

Парсонс ототожнює суспільство із системою. Система - сталий комплекс повторюваних і взаємопов’язаних дій. Потребами особистості – як змінні у соціальній системі. Кожна соц. Система повинна забезпечувати певні потреби своїх елементів, забезпечувати їх виживання. Теоретичну схему Парсонса об’єднує і організовує проблема соціального порядку, який є продуктом двох процесів: тенденції соц. Системи до самозбереження і тенденції до збереження певних меж постійності щодо середовищ.

Уявлення Дюргайма про суспільство можна звести до таких наступних положень:

1. соціальна реальність включена до універсального природного ладу, тобто вона так само реальна як і всі інші види реальності, а тому розвивається у відповідності до певних законів. Таким чином соціальна реальність подібно до фізичної містить в собі низку закономірностей, що існують для пізнання і в принципі можуть бути виявленні та поясненні. Інакше кажучи, соц. реалізм сформульований таким чином, що має певний порядок. Без цієї передумови не можлива наука, яку людство використовує для пізнання цього порядку. Крім того тенденції та закономірності соц. реалізму не змінюються протягом часу, отже ми можемо дослідити багато частин соц. реальності в різні часи, а потім поєднувати їх задля цілісної та істинної картини.

2. Суспільство є реальністю, що не може бути зведена до інших видів реальності, тобто ми не можемо стверджувати тотожність законів, що керують фізичною та соціальною реальністю. Кожна реальність має свої власні закони.

3. Суспільство є самостійною об’єктивною реальністю щодо спадаючих її індивідів. Це передбачає певну концепцію людини. Люди – це само зацікавлені раціональні індивіди, що прагнуть до задоволення своїх потреб. У своїй поведінці вони виходять головним чином їз зовнішніх причин, причому одні й ті ж самі причини справляють однаковий вплив на всіх людей. Тому людей можна вивчати, досліджуючи їх поведінку. Отже, те, що ми бачимо у зовнішній реальності не пов’язано безпосередньо з тим, що відбувається у в реальності внутрішній. Звідси людина є подвійною істотою, в якій взаємодіють та суперечать дві сутності – соціальна та індивідуальна. Сторони, що втілюють соціальну сутність домінують по відношенню до індивідуальних, наприклад, колективна свідомість є набагато важливішою у визначенні життя людини, ніж індивідуальна. Таким чином суспільство є більш багата, більш реальна реальність, ніж індивід. Саме суспільство домінує над індивідом, створює його та є джерелом всіх вищих людських цінностей.