Правова держава і громадянське суспільство.

Демократичний розвиток суспільства іде шляхом формування правової держави і громадянського суспільства.

Правова держава - це така форма організації і діяльності публічно – політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у визначеному Конституцією порядку, гарантуються права і свободи людини, а владні структури не втручаються у сфери громадянського суспільства.

Принципи правової держави:

- верховенство права у всіх сферах життєдіяльності суспільства;

- підзаконність державної влади, обмеженість сфери її діяльності та невтручання держави у справи громадянського суспільства;

- реальність та гарантованість невід’ємних прав людини та громадянських свобод, визнання їх пріорітетності; наявність механізму їх захисту;

- рівність закону для всіх і рівність усіх перед законом;

- взаємна відповідальність держави і особи, правова відповідальність офіційних осіб за дії, які вони чинять від імені держави;

- поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову при умові їх взаємної врівноваженості та відкритості;

- наявність ефективної системи захисту, незалежність судів і суддів;

- наявність ефективних форм контролю за дотриманням законів.

Ефективність контролю та реалізація всіх інших принципів правової держави можливі лише на основі поділу влади. Принцип поділу влад вимагає, щоб кожна з гілок влади (законодавча, виконавча, судова) займала своє, чітко визначене місце у системі державного управління і виконувала повноваження властиві тільки їй.

Для побудови правової держави необхідні: економічний фундамент, високий рівень демократії, правової культури і правосвідомості населення, перетворення закону у головний важіль управління всіма сферами життєдіяльності суспільства.

Основними положеннями теорії громадянського суспільства є: автономність та індивідуальна свобода громадян, їх здатність відстоювати і захищати свої інтереси, протистояти сваволі влади, обмеження компетенції держави політичною сферою, невтручання держави в життя громадянського суспільства.

Громадянське суспільство - це сфера спілкування й солідарності, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій громадян, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави.

Структура громадянського суспільства досить складна. Вона включає як первинні спільності людей (сім’ї, господарські і громадські організації і об’єднання, соціальні спільності та ін.) так і недаржавні політичні відносини (економічні, соціальні, духовні, національні, релігійні та ін.). У правовій державі вся система громадянського суспільства захищена законом від втручання держави.

Ознаки громадянського суспільства:

- існування вільної особистості

- незалежність засобів масової інформації

- реформування межі громадянських організацій

- діяльність приватних підприємств

- накопичення соціального капіталу

Суб’єктами, які творять громадянське суспільство є:

- вільні і рівні індивіди;

- створені ними добровільні асоціації, зорієнтовані на громадські справи;

- вільна преса як засіб комунікації і самовиразу.

Громадське суспільство виконує ряд функцій:

- механізму самоорганізації громадян для вирішення суспільних проблем;

- противаги державним владним структурам з метою не допустити узурпацію влади;

- засобу соціалізації індивідів, орієнтація їх на суспільно-корисні справи;

- сприятливого суспільного середовища для формування демократичного типу політичної культури, демократизації політичного процесу.

Розвинене громадянське суспільство можливе лише у правовій державі, яка повинна реагувати на запити і потреби асоційованого громадянства, сприяти його розвитку, запобігати виникненню конфліктів. Взаємовідносини держави і громадянського суспільства мають будуватися на основі діалогу і співпраці, що в свою чергу сприятиме демократичному розвитку держави. Порушення рівноваги між державою і громадським суспільством призводить до гіпертрофії владних структур, диктату держави, відчуження і політичного безсилля народу.

 

 

Білет9

1. Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову запобігає її можливій узурпації. Так.

2. головним субєктом міжнародних відносин виступає народ тієї чи іншої держави. Ні.

3. В онові ідеології тоталітаризму лежить теза про те, що держава повинна відігравати найголовнішу роль у суспільстві і повинна мати необмежену владу над своїми громадянами. Так.

4. Політичний режим включає в себе 3 складові: форму держави, державно-територіальний устрій, форму державного правління. Ні.

5. Політична соціалізація особи – це: 3)процес засвоєння політичних цінностей суспільства і навичок політичної поведінки.

6. До безпосередніх субєктів політики належать: 2)політичні лідери, 3)керівні органи політичних організацій, 6)структури державної влади.

7. Інноваційна політична діяльність буває: 1)революційною, 3)реформаторською.

8. Назвіть ресурси політичної влади: 1)структурні, 3)психологічні, 5)матеріальні.

9. Що таке виборча квота. 5)мінімальна кількість голосів, яка необхідна для одержання одного депутатського мандата за пропорційною системою.

10. Які групи методів політології ви знаєте: 4)емпіричні, 6)логічні.

1 1.Назвіть різновиди політичних конфліктів. 1)конфлікт інтересів, 2)конфлікт цінностей, 3)конфлікт ресурсів.

12. виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севастополі здійснюють. 3)місцеві державні адміністрації.

Еліта як суб’єкт політики.

Політична еліта – це носії політико-управлінських якостей. Це люди, які оволоділи певними позитив­ними якостями, цінностями і пріоритетами (влада, багатство, компе­тентність, культура, сила волі тощо), займають провідні, найбільш впливові позиції у суспільстві.

Політична еліта здебільшого визначається як меншість суспільства, достатньо самостійна, відносно привілейована група (або сукупність груп), яка має відповідні психологічні, соціальні та політичні якості й бере безпосередню участь у формуванні та здійсненні політичних рішень, пов'язаних з використанням державної влади чи впливом на неї.

Політичній еліті протистоїть контреліта – опозиційна соціальна група, яка виборює право на входження в еліту або ж створення нової еліти і прагне прибрати до своїх рук владу.

Управління не може виконуватись всім суспільством, а потребує для цього кваліфікованої еліти. Вона досягає своєї мети через використання у якості основного знаряддя - держави, де всі основні засади обіймаються представниками правлячої еліти.

Правляча еліта - це група осіб, рішення яких істотно впливають на процес функціонування і розвитку суспільних інститутів.

Правляча еліта складається трьох взаємопов'язаних елементів:

1) політичної еліти, яка є частиною правлячої і носієм владних функцій. Політична еліта бере безпосередню участь у схваленні та здійсненні рішень, пов'язаних із використанням державної влади чи впливом на неї;

2)бюрократична еліта охоплює представників управлінського апарату, котрі мають владні повноваження, впливаючи на виконання важливих державних функцій;

3) комунікативна та ідеологічна еліта - це представники науки, культури, духовенства та засобів масової інформації.

На основі певних елітарних рис у контексті конкретного історичного типу суспільства і політичного режиму еліти поділяють на такі типи: відкриті і закриті, легітимні і нелегітимні.

Відкрита еліта припускає спонтанний прихід нових членів, здійснює саморегуляцію суспільства. Головні принципи її формування - економічна вага, політичний статус. Пріоритетною цінністю виступає високий рівень професіоналізму в певній царині діяльності. Відкрита еліта є публічною, її члени дбають про свою репутацію.

Закрита еліта регулює мобільність своїх членів за допомогою спеціальних органів, поповнення рядів відбувається повільно, доступ до них є заформалізованим і ускладненим. Особисті якості теж мають велике значення, але все ж вони підпорядковані відданості системі, вождю тощо. Пріоритетною цінністю стає абсолютна лояльність. Ця еліта байдужа до громадської думки і недоступна їй.

Легітимними вважають ті еліти, які отримали владу при добровільній підтримці мас, а нелегітимними є ті, що панують над більшістю за допомогою примусу, насильства, ідеології.

Також еліти поділяються за місцем в елітарній ієрархії на: вищі еліти - особи, котрі займають найвищі пости в уряді, парламенті, основних партіях, впливових групах тиску і приймають стратегічні рішення; середні еліти - це депутати, вищі адміністративні посадові особи регіональних і муніципальних органів, бізнесмени, діячі культури, які впливають на процес прийняття рішень; нижчі еліти – адміністративний апарат державних органів, керівники регіональних відділень основних партій, керівники невпливових партій.