Політична участь як наслідок політичної соціалізації.

Політична участь – це форма активної поведінки громадян у сфері політики, дії пересічних громадян, які намагаються впливати на прийняття владою політичних рішень або на вибір політичних лідерів.

Політична участь може бути більш активною і свідомою, або більш пасивною(наприклад виконання чийогось наказу).Але в обох випадках відбувається втручання громадян у сферу політичних відносин. Жодна сучасна політична система не обходиться без такого втручання.

Політична участь може бути організована або неорганізована, епізодична або постійна, пряма або опосередкована, санкціонована (легітимна), або несанкціонована (нелегітимна).

Пряма політична участь спостерігається у межах невеликих політичних спільнот і передбачає прийняття рішення більшістю голосів на всенародних зборах. На загальнонаціональному рівні формою прямої участі виступають референдум та плебісцит.

Референдум – це безпосереднє звернення до виборців для остаточного вирішення певного питання. Плебісцит – опитування населення через голосування про приналежність території на якій воно проживає, тій чи іншій державі. Під час референдуму або плебісциту остаточне рішення з винесеного на голосування питання приймають самі виборці.

Найбільш розповсюдженою та виправданою в сучасних умовах суспільно-політичного розвитку є опосередкована участь, яка здійснюється у формі представництва. В ході виборів, шляхом голосування виборці обирають представників владних структур, які безпосередньо реалізовуватимуть політичні курси та прийматимуть закони. Однак, ця форма участі має суттєві недоліки. Вона допускає можливість викривлення волі мас, захист представниками влади власних інтересів (які не завжди збігаються з інтересами виборців) та втрати контролю над своїми представниками.

Складним соціально - психологічним феноменом є закрита політична поведінка, що проявляється у формі політичної неучасті (бездіяльності). Мотиви відмови громадянина від політичної участі можуть бути викликані різними чинниками: 1)втрата соціальних ідеалів; 2)падіння рівня довіри органам влади; 3)прагнення людини відгородитись від політики.

Таким чином політична участь і політична неучасть – це дві різні форми політичної поведінки індивіда (відповідно відкрита і закрита), два способи практичної взаємодії соціального суб’єкта з політичним середовищем, через які особа висловлює своє ставлення до політичної і суспільної системи та інших соціальних суб’єктів.

Отже, результатом процесу політичної соціалізації, що має певні етапи, фактори, моделі та типи, є готовність особи до участі у політичній діяльності, залучення її до політичного процесу, який проходить в рамках соціально-політичної системи.

Авторитарний і тоталітарний режими

Тоталітаризм- це певний політичний режим і суспільна система, які характеризуються насильницьким політичним, економічним та ідеологічним пануванням правлячої еліти, організованої в цілісний бюрократичний партійно-державний апарат, очолюваний вождем (фюрером, дуче, каудільо), тотальним контролем над суспільством і особистістю, нічим не обмеженим втручанням в усі сфери життя громадян.

Для тоталітарного політичного режиму притаманні наступні ознаки:

-Єдина ідеологія

-Єдина добре зорганізована масова партія

-Політичний плюралізм відсутній

-Влада не обмежується законом, спирається на терор і масові репресії

-Командно адміністративна економіка

-“Активна” несвобода особи (держава примушує людину діями демонструвати лояльність до режиму)

-Монополія на засоби масової інформації

-нетерпимість до будь якого інакомислення

-формування образу ворога

-повна мілітаризація суспільства.

Тоталітарний політичний режим функціонував у двох формах: праворадикального тоталітаризму (фашизму, нацизму) і лівоекстремістського тоталітаризму (комунізму, сталінізму). Перший характеризувався встановленням відкритої терористичної диктатури, мілітаризацією всіх сфер життя, придушенням демократичних свобод, вождиським принципом побудови державного управління, ідеологічна концепція фашизму заснована на шовінізмі і расизмі. Лівоекстреміська форма тоталітаризму характеризується всевладдям бюрократичного партійно-державного апарату і його зрощенням з репресивною системою, економічним і духовним відчуженням людини, люмпелізацією особистості, пануванням міфологічної державної ідеології.

Авторитаризм – це недемократичний політичний режим який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб,звуження політичних прав і свобод громадян, обмеження повноважень демократичних інституцій,усунення громадян від процесу прийняття політичних рішень.

Для авторитарного політичного режиму притаманні наступні ознаки:

-Відсутність єдиної ідеології

-Можлива багатопартійність

-Допускається обмежений плюралізм (без реальної боротьби за владу)

-Влада не обмежена законом, спирається на силу і вибіркові репресії

-Може бути як командна так і ринкова економіка

-“Пасивна” несвобода особи (ніхто не має права протестувати проти режиму)

-правляча еліта формується шляхом самопризначення.

Різновиди авторитарного режиму:

Теократичні авторитарні режими, характерні для країн, де до влади прийшли релігійні клани.(Ірану). Цей режим має багато рис, притаманних тоталітаризму.

Військово бюрократичні диктатури, що встановлюються внаслідок військових переворотів. (Африка та Латинська Америки.

Персональні тиранії, різновидом яких є султанізм. При такому персоніфікованому режимі влада належить диктатору і спирається на розгалужений поліцейський апарат. Інші інститути влади, переважно слабкі. За султанізму при владі задіяні родичі та близькі друзі диктатора.

Абсолютистські монархії (Саудівська Аравія, Катар, Оман, Об’єднані Арабські Емірати), в яких монарх наділений необмеженою владою, виборні представницькі органи відсутні.

Неототалітарні режими. Вони формально функціонують при наявності багатьох партій, опозицій, періодичних виборів, але завдяки різного роду маніпуляціям влада зберігається в руках однієї масової партії.(Мексика і Сирія)

З тоталітаризмом авторитаризм об’єднує диктаторський, не обмежений законом характер влади. Разом з тим тоталітаризм і авторитаризм відрізняються різним ступенем придушенням демократичних свобод і всевладдя держави, мірою жорсткості державного контролю за життям суспільства, місцем і роллю армії і каральних органів у здійсненні влади

 

Білет7

1. В політології розрізняють 2 можливі форми взаємодії суб’єктів політики: конфлікт і консолідація. Так.

2. Різновидами тоталітаризму є фашизм і комунізм. Так.

3. опозиція в умовах демократичного режиму обов’язково мусить бути лояльною до влади.Ні.

4. Найбільш сприятливі умови для розвитку громадянського суспільства існують у тоталітарному режимі. Ні.

5. Який тип еліти властивий сучасним тоталітарним режимам. 4)номенклатура.

6. за можливістю впливу на розташування кандидатів у партійному списку пропорційні виборчі системи поділяються на. 2)системи з жорсткими списками. 4)системи з преференціями. 5)системи з напівжорсткими (м’якими списками).

7. Згідно з мажоритарною системою відносної більшості (плюральною системою) переможцем стає кандидат, який. 6)отримав більше голосів від опонентів, хоч і не обов’язково понад 50%.

8. вкажіть основні функції політичної системи: 1)репрезентативна, 2)інтегруюча, 4)нормативно-регулятивна, 5)політичного інформування, 6)організації та відтворення політичного життя.

9. Назвіть типи політичного лідерства за М. Вебером:1)традиційне лідерство,4)раціонально

легальне лідерство, 5)харизматичне лідерство.

10. Що притаманне рекрутуванню політичних лідерів згідно з системою гільдій.1)закритий характер, 2)обмежений електорат, 5)приховане суперництво.

11. Державний суверенітет передбачає, що: 6)держава має верховну владу на даній території, є незалежною у своїх діях.

12. Форма державного правління як певний спосіб організації державної влади визначається: 1)джерелами влади, 3)правовим статусом вищих органів державної влади, 4)принципами взаємодії і співвідношенням між органами державної влади, 6)порядком формування органів влади.