Політична еліта та політичне лідерство в сучасній Україні.

Осмислення елітарності українського суспільства займає важливе місце в сучасній вітчизняній політичній науці. Комуністичний режим знищив не тільки національні прошарки, але і соціальний грунт для відтворення національної еліти, здатної по сучасному мислити і діяти. Роль еліти в тоталітарному суспільстві виконувала номенклатура, риси якої значною мірою не відповідали сучасній елітарній моделі. Політична еліта в Україні на початку державного відродження складалася в основному з колишньої номенклатури і за змістом діяльності була ідеологічною, проповідуючи необхідність реформ не займалась їх втіленням. За визначенням О. Субтельного, з 1991 р. в Україні сформувалось і діють кілька типів груп політичних еліт. Це правляча еліта, опозиційна (контреліта), молода еліта (яка формується), регіональна і міжрегіональна еліта. Важко не погодитись з думкою деяких політологів про те, що в Україні можна говорити не про еліту, а про так звану “псевдоеліту”- явище притаманне тоталітарним політичним системам. Їй притаманні воля до панування, незначною мірою підкріплена піклуванням про інтереси суспільства, майбутнє України. Пояснити це явище можна тим, якими шляхами формувалась політична еліта в Україні після проголошення її незалежності.. Вона сформувалась на основі так званої “старої” (колишньої номенклатури) та “нової”, яка складалась з колишніх ідейних противників комуністичного режиму, вихідців з мистецько-наукових кіл, інтелігенції та представників бізнесу. Для більшості представників бізнесової еліти, яка інтегрувалась до політичної, українська державність стала винятково бізнес-проектом, можливістю участі в приватизації національного надбання і тому про патріотизм не йшлось. загальний процес демократизації, який розпочався на поч. 90-х рр. став поступово згортатись в їх кінці, коли в діяльності частини політичної еліти, яка згрупувалася новколо Л. Кучми, посилювались авторитарні тенденції. Це яскраво проявилось під час президенських виборів 1999 і парламентських 2002 рр. Ці вибори мали щоразу більше недемократичний характер, владою активно використовувався адміністративний ресурс, “брудні” політичні технології, що мало на меті поповнення правлячої еліти “своїми” і перешкоджання посиленню контреліти і опозиції. Функціонування правлячої політичної еліти, характерними рисами якої стали орієнтації на цінності особистого споживання, зневага до закону, народу, загальних норм моралі, що культивувалась нею в подвійних стандартах – один для високих трибун, а інший для досягнення своїх цілей, позбавляло суспільство моральних орієнтирів, і відповідно вело до його моральної деградації.

Аналізуючи феномен сучасного політичного лідерства в Україні, неможливо щодо багатьох лідерів однозначно відповісти, є вони лідерами загальнонаціональними чи регіональними. процес формування повноцінної національної еліти і лідерства сучасного демократичного типу в Україні тільки розпочинається.

Поняття демократії та її сучасні концепції

Поняттю “демократія” понад два тисячоліття. Існували різні погляди на це поняття. Геракліт вважав, що демократія – це правління “нерозумних і гірших”. Відкидав демократію як форму управління суспільством. Демокріт був прихильником демократії. Її завдання - забезпечення спільних інтересів вільних громадян суспільства. Сократ критикував демократію. Недолік - некомпетентність посадових осіб, котрих обирали випадково. Платон несхвалював демократію.

Пізньороманська і доба середньовіччя. Розглядали демократію як народовладдя довірене монарху. Існувала проблема джерела влади і йогосуверенності. Виникла ідея розподілу двох влад: законодавчої і виконавчої.

Новий час і розвиток капіталізму. Розробка демократичних ідей; ідей природного права й договірного походження держави. Локк вважав, що держава повинна діяти в обмежених рамках. Руссо обгрунтував ідеї народного суверенітету. Монтеск’є - ідею представництва.

З ХVII ст. уявлення про демократію трансформується. Застосування цього поняття було перенесено з міста-держави на націю-державу.

Кінець ХYIII – поч. ХIХ ст. Значний поштовх розвитку ідей народного суверенітету в працях Медісона (США), Бентама та Мілля (Англія), Р. Дала

Існують багатоманітні концепцій демократії.

1)класична ліберальна демократія. На першому місці - громадянська свобода. Незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Реалізація особистих прав і свобод. Віддає перевагу представницькій демократії. Сутність відображенна у формулі Лінкольна: демократія – це правління народу, обране народом і для народу.

2) концепція плюралістичної демократії. Це сучасний різновид ліберальної демократії. Основоположники: Вебер, Шумпетер, Дал та ін. Демократія - це форма правління, що забезпечує баланс сил між конфліктуючими економічними, соціальними, етнічними та іншими групами інтересів. Держава забезпечує баланс інтересів і здійснює вплив на суспільство. Найбільший вплив у 60-ті - 70-х рр ХХст

3) концепція корпоративної демократії.. Політика має здійснюватись за участю держави та обмеженої кількості наймасовіших і найвпливовіших організацій. Це політика соціального партнерства, або трипартизму. Корпоративні об’єднання набувають монопольного права на політичне представництво. За змістом близька до плюралістичної концепції.

4) концепція партисипітарної демократії Партисипітарна демократія – це демократія участі. Широке залучення освічених громадян до участі у здійсненні влади сприятиме досягненню справжньої рівності і свободи. Пропонують змішану форму політичної організації. Недоліки: непрофесіоналізм призведе до популістського авторитаризму; неможливе залучення більшості громадян до участі в політиці без примусу.

5) елітарна демократія. Необхідність обмеження участі мас в управлінні суспільством. Реальна влада має належати політичній еліті, яка розглядається як 9.1(2) захисник демократичних цінностей. Народ періодично контролює склад еліти.

6) марксистська концепція демократії. Демократія є виявом диктатури економічно пануючого класу. Вищий тип політичної демократії - соціалістична, або пролетарська демократія. Відмінність соціалістичної демократії від буржуазної: вона є владою більшості суспільства – трудящих (диктатурою пролетаріату), спрямованою проти експлуататорської меншості. Соц. демократія базується на суспільній власності на засоби виробництва.

Існують також інші концепції демократії: ринкова, плебісцитарна, консенсусна, референдумна та ін. Це свідчить, що демократія є багатоманітним суспільним явищем і процесом що постійно розвивається.

 

Критерії та принципи демократичної організації суспільства

Демократія – це соціально-політичне явище, що постійно розвивається.

Критерії демократії.

1) можливість громадян брати реальну участь в управлінні, у вирішенні як державних, так і громадських справ. Суспільство не може бути демократичним, якщо його громадяни позбавлені таких можливостей.

2)наявність фундаментальних прав і свобод людини. Конституційно закріплені за громадянами права і свободи є важливими цінностями демократії. Першочергові - політичні права і свободи. (Загальна декларація прав людини стаття 1).

3) правова держава із верховенством закону у всіх сферах життя суспільства. Саме така держава є головною силою у демократичному суспільстві, яка здатна гарантувати громадянам їх права і свободи.

4) наявність чи відсутність демократичного типу політичної культури. Передбачає сприйняття таких цінностей, як повага прав і свобод особи, відмова від насильства, гуманність, терпимість до інакодумства, усвідомлена повага і дотримання громадянами законів.

5) висока соціальна і політична активність різних суспільних сил, добровільно об’єднаних в організації, асоціації, товариства, клуби. Ці об’єднання формують суспільне середовище і складають елемент громадянського суспільства.

Реалізація критеріїв демократії забезпечується цілим рядом її принципів.

1) принцип більшості. Демократія це не просто влада народу, а влада більшості. Цей принцип не можна абсолютизувати. Демократія неможлива без дотримання принципу плюралізму. Наявність опозиції забезпечує плюралізм думок і дій.

2) принцип рівності. Політична рівність всіх перед законом. Держава вживає заходів для соціальної захищеності груп, які потребують допомоги.

3) принцип розподілу влади. Законодавча, виконавча і судова влада відокремлені і достатньо незалежні одна від одної. В той же час вони постійно взаємодіють.

4) конституціоналізм. Зобов'язує владу і громадян дотримуватись Конституції, підкорятись діючій юрисдикції, незалежному конституційному контролю.

5) виборність основних органів державної влади. Демократія передбачає забезпечення вільних виборів. Всі громадяни мають виборчі права і реальні можливості брати участь у виборах.

6) самоуправління. Суть - створити умови, при яких управління всіма справами суспільства здійснювалось би не тільки від імені народу, але й самим народом. 7) принцип гласності у всіх сферах суспільного життя. Забезпечується вільний доступ преси і громадськості до інформації про діяльність вищого законодавчого органу. Уряд своєчасно інформує парламент про діяльність усіх державних структур. Нормою є відкритий характер державних бюджетів, звітів. Особливу роль у забезпеченні гласності відіграє преса та ЗМІ.

Такі основні критерії, принципи та ознаки демократичної організації суспільства. Очевидно, жодна із сучасних країн не відповідає цим параметрам в повному об'ємі.