Релігієзнавство як специфічна сфера гуманітарного знання



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Релігієзнавство як специфічна сфера гуманітарного знання



Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого ви­ходять з глибинних теренів суспільної історії. Соці­альна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Про­цеси прогресивних змін або занепаду духовних цінно­стей в цілому всього суспільства неодмінно познача­ються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси ви­никає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи ін­ших релігійних ідей. У релігієзнавстві виділяються два важливі напря­ми, або розділи, — теоретичний та історичний. Тео­ретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне ре­лігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому вза­ємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів. Обидва напрями складають цілісну систему нау­кового дослідження релігії. Однак теоретичні й істо­ричні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сут­ність релігії та її функції. Таким чином, одним з предметів релігієзнавчої теорії виступають релігійні вчення — складова части­на релігійного комплексу. Підкреслимо: релігієзнав­ство і релігійні теорії за своїм змістом не можуть пов­ністю збігатися. Релігієзнавство — це галузь науки, що досліджує феномен релігії, а релігійні вчення належать до системи богослов'я (теології), де тео­ретично обґрунтовуються релігійні цінності. На відміну від атеїстичних поглядів релігієзнав­ство вивчає релігійні явища як складний комплекс соціально-історичних, філософських і психологічних проблем. Тому необхідно звернути увагу на конкретні галузі релігієзнавчої науки. Ядром теоретичного релігієзнавства виступає "фі­лософія релігії". Під останньою розуміється філософ­ське пояснення релігії. В сучасній філософській думці існують два напрями обгрунтування філософії релігії: ідеалістичний (релігія визначається як центральне су­спільне явище, в релігійній свідомості відображається зміст потойбічних, надприродних факторів) і матеріа­лістичний (релігія є суспільно-історичним продуктом з її внутрішніми закономірностями розвитку). Від іде­алістичної філософії слід відрізняти релігійну філосо­фію. З цієї причини неможливо ототожнювати філо­софію релігії, яка, наприклад, випливає з корінних принципів філософського ідеалізму (об'єктивного чи суб'єктивного), з конкретною формою релігійної фі­лософії. Сучасна релігійна філософія представляє су­купність різних напрямів і течій, які розвиваються у християнстві, ісламі, буддизмі та інших розвинутих релігійних системах. Безумовно, релігійна філософія у будь-якій формі виступає специфічним різновидом ідеалізму. Однак вона спирається не на теоретичні постулати філософ­ське-ідеалістичних систем, а на вихідні принципи ві­ровчення конкретної релігії. Між раціональними фі­лософськими постулатами і релігійними, містифіко­ваними принципами віровчення існують досить знач­ні розбіжності, які не слід ігнорувати. Релігійна філософія з теологічних позицій також вирішує певні суспільно-політичні й соціальні проб­леми, прагне вплинути на практичну сферу релігійно­сті віруючих. Таким чином, у концептуальному від­ношенні необхідно відділяти філософію релігії від ре­лігійної філософії, а також від самої теологічної доктрини, на яку спирається релігійне-філософська система. Філософія релігії локалізує предмет вивчення ре­лігії. Остання виступає об'єктом філософського знан­ня насамперед як соціальне явище. Досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її ві­дображення у свідомості людини, особливості форму­вання релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релі­гійних вірувань.

Проблема класифікації релігій.

Усвідомлення внутрішньої спорідненості розрізнених об'єктів, у нашому випадку релігійних систем, дає змогу релігієзнавцям об'єднувати їх у класи. Процес класифікації є першим кроком у розвитку релігієзнавства як науки, що дає підстави звести суперечливі емпіричні дані до єдиної теоретичної системи. На жаль, сьогодні жоден з відомих нині підходів до класифікації релігії не є загальновизнаним, позаяк поряд з деякими перевагами всі вони мають певні недоліки.

Наявність багатьох схем класифікації релігії пояснюється складністю, багатоманітністю й динамічністю розвитку релігійних систем, а також різноманітними критеріями їх класифікації, що відображують ті чи ті сторони релігії як процесу. Так, система класифікації може залежати від показників чисельності послідовників певної релігії; від форми поширення релігійного комплексу; основою системи класифікації можуть бути принципи взаємодії між державою та релігією, ступінь рівня організації церковного життя і, зрештою, система класифікації віддзеркалює політеїзм або монотеїзм тощо.

У вітчизняній релігієзнавчій літературі вже звичним стало посилання на класифікаційну схему релігій, яка має географічні ознаки. Наприклад:

^ релігії близького Сходу — іудаїзм, християнство, іслам, зороастризм, язичницькі культи античності;

^ релігії Далекого Сходу — конфуціанство, даосизм, синтоїзм, махаяна, буддизм;

^ релігії Індії — ранній буддизм, індуїзм, джайнізм, сикхізм;

^ племенні культи народів Чорної Африки;

^ релігії Америки — вірування та обряди американських ін­діанців;

^ релігійні системи Океанії;

^ класичні системи Стародавньої Греції та Риму.

Сьогодні особливо популярними є такі схеми класифікації релігії, які у своїй основі поєднують географічні та етнографічні принципи з урахуванням історичних етапів розвитку релігійних систем. Нижче наведена схема класифікації релігій:

1. Ранні вірування (родоплемінні, первісні). Головними формами первісних вірувань є фетишизм, тотемізм, анімізм, магія, шаманізм, рільничі культи.

2. Етнонаціональні релігії, до яких належать релігії одного ет­носу, народу, нації, держави, — індуїзм, джайнізм, конфуціанство, даосизм, зороастризм, іудаїзм тощо.

3. Світові релігії, до яких належать буддизм, християнство (православ'я, католицизм, протестантизм) та іслам.

4. Новітні релігійні течії (неокульти), наприклад, Міжнародне товариство свідомості Кришни, Церква Христа, Велике Біле братство, сатанізм, неоязичницькі культи тощо.

 

Ранні релігійні вірування.

Свої погляди щодо ідей про надприродне люди викладали в повір’ях, міфах, в я ких зберігалася й передавалась інформація, що утверджувала моральні норми, соціально значимі цінності. У межах міфологічного комплексу майже в усіх народів світу виникає система форм первісних вірувань, до яких належать фетишизм, тотемізм, анімізм, магія й шаманізм. Фетишизм : на ранніх стадіях первісного суспільства виник фетишизм. Він стає формою поклоніння матеріальним предметам довколишнього світу – фетишам, яким надавалися надприродні чарівні властивості. В центрі віри у фетиш лежить ідея про те, що будь-який матеріальний предмет довколишнього світу може отримати самостійне існування з притаманними йому людськими почуттями й прагненнями. З огляду на це фетиш може виявити надприродну активність і позитивно або негативно вплинути на перебіг подій у матеріальному світі. Що є результатом його індивідуального «волевиявлення.» Фетишем міг стати будь-який предмет матеріального світу або частинка будь-якого предмета – об’єкта, якому вже поклонялися первісні люди. Поклоніння фетишам відбувалося у різних формах: від принесення їм жертви до спроби заподіяння предмету шкоди з метою примусити фетиш виконати адресоване йому прохання. У більш зрілих релігійних системах фетишизм зберігся у формі поклоніння ідолам – матеріальним сакральним предметам, яким надавалися риси певного божества й водночас вважалося що вони є місцем його перебування. Сьогодні найвідомішими залишками фетишизму є віра в талісман або амулети. Тотемізм. Однією з найдавніших форм релігійних вірувань був тотемізм, він стає специфічною вірою первісної людини в її надприродний зв'язок із тваринами й рослинами, в яких вона знаходить відповідь на питання про своє походження. Тотемізм є віра в тотемного предка, який сприймався людьми первісного суспільства як реальна істота, що була предком сім’ї, роду, племені. Вважалося що цей першопредок реально існував у світі людей і був гарантом позитивних змін і подій в їхньому житті. Віра в тотем – це не віра в конкретну тварину або рослину, а віра в певну силу, якою володіє тотем та яка лише проживає в цих істотах, не змішуючись з іншими. Ця сила не залежить від тілесного місцеперебування, спершу вона існує в тотемі, а потім передається людині і є завжди живою, сучасною, та незмінною. Загалом тотеми більше оберігали. Ніж прагматично використовували й поїдали. Оберігалися тотеми через систему табу - за борону вживати в їжу ту чи іншу тварину або рослину. Тотемізм став віддзеркаленням свідомості людей первісного суспільства, їх спроб пізнання природи, рослинного, тваринного світу, суперечливих людських відносин на ґрунті кровноспорідненої сім’ї, що переносилися на довколишній світ. Зрештою тотемізм став не лише системою вірувань, а набув характеристик першого соціального інституту, що визначив поведінку й учинки людей. А також специфічно організовував взаємодію між людьми та навколишнім світом.. Тотем виконував найважливіші соціальні функції, які стали основою формування та розвитку людської цивілізації загалом. в умовах формування родового устрою тотемні вірування втрачають свою домінуючу роль, вони переростають у антропоморфні культи природи, стихії, тварин, але тотемізм так чи інакше ввійшов як елемент культу майже в усі відомі релігійні системи. Анімізм Релігійні вірування первісного суспільства були дуже різноманітні. Однією з най триваліших форм таких вірувань був анімізм – віра в душі й духів. Анімізм виник як уявлення про існування нематеріальних явищ та істот, які існують незалежно від людини, тварин або рослин. Автором терміна «анімізм» був англійський учений-етнограф Е.Тайлор., він вважав що анімізм виникає як відповідь на запитання, чим відрізняється мертва людина від живої. У початкових формах анімістичного світосприйняття душа людини уявлялась як надлегке, надтонке й невідчутне тіло, яке можна було побачити тільки за певних умов: уві сні, віддзеркалення у воді,, як тінь від сонця. На ранніх етапах ще не було уявлень про безтілесну душу. З уявленням про безсмертя душі виникає вчення про потойбічне життя. Розвиток уявлень про душу, можливість її існування після того як вона покине тіло, спричинило формування культу предків. Всі найважливіші події, що відбувалися в роді, племені, безпосередньо були пов’язані з душами померлих предків. Анімістичні вірування в своєму розвитку створили два основних релігійних догмати: перший – про духів, а другий – про душу яка здатна існувати самостійно поза своїм тілом. Згодом у своєму найвищому розвитку анімізм передбачив втручання з боку богів і підкорення їм духів, душ і майбутнього життя, що було оформлено практичним культом поклоніння богові. Магія. У первісних релігійних віруваннях домінуюче значення мала магія. Наші предки вважали, що перш ніж розпочати будь-яку діяльність або зробити якийсь вчинок, необхідно забезпечити собі їх позитивний результат. Інакше кажучи змусити добрих або злих духів які існували поряд з людиною, діяти згідно з інтересами людини. Магію викликає дія «двох законів» у процесі розвитку людської свідомості. Перший дістав назву «закон подібності» - тобто подібне викликає подібне. Другий закон – «закон зараження»,тобто предмети матеріального світу, які перебувають у причинно-наслідкових зв’язках, можуть відтворювати на відстані таку саму причинно-наслідкову дію. Д.Дж. Фрезер пропонує виділити два основних види магії – гомеопатичну та контагізовану. Магія насамперед є елементом розвитку свідомості людини, який проходить три етапи: магічний, релігійний, науковий. Малиновський запропонував свою класифікацію магічних обрядів, до якої належали продуктивна, деструктивна та застережна магія. Існують такі варіанти класифікації магічних дій, обрядів, церемоній: 1)за степенем складності(індивідуальну магічну дію, індивідуальний або груповий магічний обряд, колективну магічну церемонію)»)за типологічними властивостями(контактну магію, імітативну магію) Традиційно рілігієзнавці поділяють магію на шість різновидів за її призначенням: чорна магія, військова магія, любовна магія, лікувальна магія, промислова магія, метрологічна магія. Магічні дії, обряди, церемонії тією чи іншою мірою були характерні всім формам первісних вірувань як елемент їх культової діяльності. Головний елемент релігійного культу – молитва, яка із самого початку була формою магічного закликання, але з плином часу перетворилася на засіб спілкування з Богом. Особливим елементом релігійних культів первісних вірувань був обряд жертвоприношення., обряд очищення, який символізує магічну дію захисту від зла з боку «брудних» деструктивних духів. Ранні релігійні вірування від початку були спробою практично-духовного освоєння людиною суперечливого світу. Але в процесі історичного розвитку вони зазнали радикальних трансформацій, які все глибше розділяли світ на реальний і нереальний, що зумовило формування зрілих теїстичних вірувань у культ.

 

Релігія Давнього Єгипту.

Давньоєгипетська релігія формувалась як система політеїстичних вірувань і культів, що були характерні для народів давнього Єгипту в VІ-VІтис. До н.е. Хронологія розділяє історію давньоєгипетської цивілізації на Давнє(2900-2040рр. до н.е.),Середнє(2040-1537рр.дон.е.) та Нове царство(1537-715рр до н.е.)Завершує історію Давнього Єгипту Пізня доба. Релігія цієї цивілізації склалась як система політеїстичних вірувань і культів в епоху первісного суспільства. У кожній області були свої специфічні об’єкти релігійного поклоніння. Основною рисою цього етапу було поклоніння природі. Відомо, що Єгиптяни поклонялися більш як 10 різновидам рослин і майже 100 різновидам тварин. У процесі історичного розвитку певної трансформації зазнав світ єгипетських богів і вірувань. Спершу тут домінували солярні культи. У період Нового царства найпопулярнішим бів бог сонця Ра, який згодом злився з богом-творцем Амоном і став називатися Амон-Ра. Надзвичайно шанованою в давніх єгиптян була богиня Маат, яка стала символом космічного й морального порядку, істини та справедливості. Не менш знаною була богиня родючості та кохання Хатор, її атрибутом був музичний інструмент сіср, зображення якого носили як амулет, що оберігав людей від злих духів. У процесі розвитку рабовласницького ладу створювалися перші групи богів у вигляді тріад на чолі з головним богом-деміургом. Незважаючи на різноманітність і своєрідність давньоєгипетських релігійних вірувань, можна виокремити їхню спільну домінуючу характеристику: це розвинутий культ мертвих, тобто віра в загробне життя як продовження земного, але тільки в могилі. Єгиптяни вважали, що померла людина потрапляє до царства смерті(царство заходу), де на неї чекає нове життя. Згідно з цим культом головною умовою продовження життя після смерті було збереження тіла померлої людини, а також забезпечення померлого, насамперед фараона, спеціальним помешканням – гробницею. Саме тому живі повинні були піклуватися про харчування померлого, приносячи до місця поховання дари й пожертвування. Згодом виникають уявлення про те, що душа людини після смерті може залишити тіло й прийти у людський світ, здійвшись у небо, а потім знову потрапити до царства мертвих. На можливість існування людини в потойбічному житті впливає єдність душі і тіла. Крім частини душі «ба» у людини була ще «ка»- життєва сила.. згідно з давньоєгипетською міфологією повелитель потойбічного світу Осі ріс був богом мертвих, їхнім суддею. З культом поклоніння богові мертвих Осірісу тісно пов’язана ідея воскресіння фараона. Осі ріс уособлював життєдайні сили природи й був водночас богом рослинного світу. Як рослина він щороку помирав, а потім зримо відроджувався для нового життя. Вважалося, що навіть у його мертвому тілі була завжди присутня життєдайна сила. Величезну роль у релігійному житті Давнього Єгипту відігравали жерці. Найвпливовішими були жерці двох головних храмів Єгипту – Мемфіського на чолі з богом Птахом і Геліопольського на чолі з богом РаРелігійно-міфологічна культура Давнього Єгипту знайшла відображення у геніальних архітектурах проектах – пірамідах, храмових комплексах, шедеврах літератури й мистецтва. У давньоєгипетських храмах і поблизу них стояли високо естетичні скульптурні зображення богів, які сприймались як реальне місцеперебування. Не менш вражаючим були мастаби, піраміди, склепи в скелях. Вважалося, що головним досягненням у розвитку релігійно міфологічної системи давнього Єгипту стала ідея про потойбічну відплату за праведне або неправедне життя людей. У подальшому люди стали опікуватися не ззбереженням тіла в гробниці, а підготовкою душі до потойбічного суду. Завдяки цій релігійній моделі виникає нова моральна цінність – відповідальність за свої вчинки й відносини з іншими людьми. У 521р. до н.е. після завоювання Давнього Єгипту персами, а потім у 322р. до н.е. Олександром Македонським, давньоєгипетська релігія почала занепадати, її поступово витіснили елліністичні культи, а згодом християнство і мусульманство.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.014 с.)