Показники ефективності використання оборотних коштів

Ефективне використання оборотних коштів характеризується такими показниками:

1. Коефіцієнт оборотності, який розраховується шляхом ділення вартості реалізованої продукції за діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період. Коефіцієнт оборотності показує, скільки оборотів здійснили оборотні кошти за певний період.2. Показником, оберненим коефіцієнту оборотності, є коефіцієнт завантаження оборотних коштів, який показує, скільки оборотних коштів припадає на одну грошову одиницю (гривню) реалізованої продукції за певний період=дні періоду/коеф. оборотності. 3. Тривалість одного обороту (швидкість обороту) оборотних коштів= середній залишок оборотних засобів/вартість реалізованої продукції. 4. Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може бути використаний показник віддачі (рентабельності) оборотних коштів, котрий являє собою відношення прибутку від реалізації продукції до середніх залишків оборотних коштів.

28. Нормування оборотних фондів підприємства

Нормування оборотних фондів відображає процес визначен­ня мінімального розміру оборотних фондів, необхідного для за­безпечення безперервного нормального функціонування вироб­ництва. На сьогодні існує три найпоширеніших методи норму­вання оборотних фондів: аналітичний, коефіцієнтний і метод прямого розрахунку.Аналітичний - застосовується в тому випадку, коли в плано­вому періоді не передбачено істотних змін в умовах роботи під­приємства порівняно з попереднім. У цьому випадку норматив оборотних фондів визначається виходячи зі співвідношення між темпами росту обсягу виробництва та розміром нормованих обо­ротних фондів у попередньому періоді.Коефіцієнтний - норматив визначається на базі нормативу попереднього періоду шляхом внесення в нього змін з урахуван­ням умов виробництва, постачання, реалізації продукції, розрахунків.Прямого розрахунку - ґрунтується на розрахунках нормативів за кожним нормованим елементом оборотних фондів: виробничими запасами, незавершеним виробництвом, витратами майбутніх періодів і готової продукції на складі підприємства, що призначена для продажу. Цей метод є найпоширенішим, оскільки він дає змогу точніше нормувати використання оборотних фондів підприємства, враховуючи специфіку виробництва та умови його розвитку. Норма оборотних коштів у запасах матеріалів та інших видів допоміжної продукції(у днях)= транспортний запас + підготовчий запас + поточний складський запас + страховий запас.

29. Нематеріальні ресурси підприємства

Нематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання. Нематеріальні ресурси поділяються на види: об’єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки, корисні моделі,товарні знаки і знаки обслуговування), об’єкти інтелектуальної власності (програмне забезпечення, банки та бази даних, банки та бази знань), інші немат. ресурси (ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, найменування місця походження товару, гудвіл).

30. Нематеріальні активи — це немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більш як один рік для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи для надання в оренду іншим суб'єктам ринку. Нематеріальні активи поділяють на такі групи:права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);права користування майном (право користування земельною ділянкою або право оренди, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програмне забезпечення тощо);гудвіл;інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо). Нематеріальні активи, мають ознаки, які відрізняють їх від матеріальних активів:1) наявність великого ступеня невизначеності з приводу майбутніх вигод, що можуть походити з факту використання нематеріального активу;2) вартість нематеріальних активів має більш широку амплітуду, тому що в значній мірі залежить від конкуренції;3) нематеріальні активи можуть мати цінність тільки для одного підприємства.

31. Інвестиції-це вкладення капіталу з метою одержання прибутку в майбутньому. За об'єктом інвестування розрізняють реальні інвестиції, фінансові інвестиції, інтелектуальні інвестиції, інвестиції в людський капітал.

Реальні інвестиції — вкладення у виробничі фонди. Фінансові інвестиції — характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти (в основному в цінні папери) з метою отримання прибутку. Фінансові інвестиції підрозділяються на прямі (внесення засобів у статутний фонд юридичної особи в обмін на його корпоративні права) і портфельні (придбання цінних паперів та інших фінансових активів на фондовому ринку).Інтелектуальні інвестиції — це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, які виходять з авторського права, винахідницького та патентного права, права на промислові зразки та корисні моделі.Інвестиції в людський капітал — це вкладення в освіту, підвищення кваліфікації, соціальну сферу. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі інвестиції.Прямі інвестиції передбачають пряму участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення капіталу. Непрямі інвестиції передбачають вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками).За періодом інвестування: коротко- і довгострокові. За формами власності інвесторів розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції. За рівнем інвестиційного ризику інвестиції поділяють на безризикові, низькоризикові, середньоризикові, високоризикові, спекулятивні.

32. Розрізняють три види оцінки ефективності інвестицій: фінансову (комерційну), бюджетну та економічну.Фінансова оцінка передбачає визначення фінансових результатів реалізації проекту для його безпосередніх учасників. Вона базується на очікуваній нормі дохідності, яка влаштовує всіх суб’єктів інвестування. При цьому інші наслідки впровадження проекту не враховуються.Бюджетна оцінка ефективності віддзеркалює фінансові наслідки для різних рівнів бюджетів, тобто очікувані співвідношення видатків, податків та зборів. Показником бюджетної ефективності впровадження проекту є різниця між податками та видатками певного рівня бюджету, ступінь яких залежить від впровадження конкретного проекту. Економічна ефективність інвестиційного проекту — це різниця між результатами і витратами за межами фінансової ефективності безпосередніх учасників проекту. Економічна оцінка характеризує ефективність проекту для народного господарства в цілому або для галузі, групи підприємств, регіону тощо.

33. Критерії ухвалення інвестиційних рішень.
· Нормативні критерії (правові) тобто норми національного, міжнародного права, вимоги стандартів, конвенцій, патентоспроможності та ін Ресурсні критерії, за видами Науково-технічні критерії;Технологічні критерії;Виробничі критерії;Обсяг і джерела фінансових ресурсів.
2. кількісні критерії, що дозволяють оцінити доцільність реалізації проекту.
· Відповідність мети проекту на тривалу перспективу цілям розвитку ділового середовища;
· Ризики і фінансові наслідки (ведуть вони доповнення до інвестиційних витрат або зниження очікуваного обсягу виробництва, ціни або продажів);
3. кількісні критерії. (Фінансово-економічні), дозволяють вибрати з тих проектів, реалізація яких доцільна.Вартість проекту; Чиста поточна вартість;Прибуток;Рентабельність;Внутрішня норма прибутку;Період окупності;

34. Інновація, інноваційний процес та його види, дифузія інновацій
Іннова́ція — нововведення в галузі техніки, технології, організації праці, управління, а також у інших сферах наукової та соціальної діяльності, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду, є кінцевим результатом інноваційної діяльності.
Інноваційний процес – сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін, що відбуваються у процесі реалізації інновацій; в процес послідовного перетворення ідеї на товар, що проходить етапи фундаментальних, прикладних досліджень, конструкторських розробок, маркетингу, виробництва, нарешті, збуту,−процес комерціалізації технологій
Розрізняють різні типи інноваційного процесу:
Тип 1. «Інновація − прорив». В узагальненому вигляді даний тип передбачає: генерацію кардинально нових знань (зазвичай це сфера фундаментальних досліджень); визначення можливостей трансформації одержаних фундаментальних знань в ідеї, які мають прикладний характер; Тип 2. «Інновація – удосконалення». В узагальненому вигляді даний тип передбачає: вибір якостей (процесів), що потребують удосконалення на основі аудиту будь-якого об’єкта та визначення проблем, які необхідно вирішити; Тип 3. «Інновація – модифікація». В узагальненому вигляді даний тип передбачає: з’ясування потреби у модифікації; вибір і конкретизацію параметру, який необхідно модифікувати; формування технічного завдання; тестування модифікації; впровадження модифікації; комерціалізацію модифікації; поширення на інші об’єкти; оцінку ефективності.