Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури

Розділ 1

Теоретичні засади проблеми

 

1.1. Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури

з теми роботи

Пластмаси — це штучні матеріали, які виготовляють на основі органічних полімерних речовин. Ці матеріали здатні при нагріванні розм'якшуватися, ставати пластичними. Тоді під тиском їм можна надати задану форму, яка потім зберігається. Залежно від природи зв'язуючої речовини перехід відформованої маси в твердий стан здійснюється при подальшому її нагріванні або охолодженні.

Першу пластмасу було отримано британським металургом і винахідником Александром Парксом у 1855 році. Паркс назвав її «паркезин» (потім стали називати целулоїд). Паркезин вперше було представлено на Всесвітній виставці в Лондоні у 1862 році. Розвиток пластмас почався з використання природних пластичних матеріалів (жувальної гумки, шелаку), далі продовжився використанням хімічно модифікованих природних матеріалів (гума, ебоніт, нітроцелюлоза, колаген, галаліт) і перейшов до повністю синтетичних молекул (бакеліт, епоксидна смола, полівінілхлорид, поліетилен та ін.) [19, с. 82].

Властивості пластмас залежать від складу окремих компонентів, їх поєднання і кількісного співвідношення, що дає можливість змінювати характеристики пластмас в широких межах.

Залежно від природи зв'язуючої речовини пластмаси поділяють на термопластичні (термопласти) — на основі термопластичних полімерів, і термореактивні (реактопласти) — на основі терморе­активних смол. Термопласти зручні для переробки у вироби, дають незначну усадку при формуванні (1...3 %). Матеріал відрізняється великою пружністю і незначною крихкістю. Термореактивні полі­мери після тверднення і переходу в термостабільний стан крихкі, часто дають значну усадку (до 10... 15 %) при переробці, тому до їх складу вводять зміцнюючі наповнювачі [29, с. 67].

Термопластичні пластмаси. Основу цих пластмас складають полімери лінійної або розгалуженої структури, такі як поліетилен. Термопластичні пластмаси застосовують як прозоре органічне скло, високо- і низькочастотні діелектрики, хімічно стійкі матеріали. Деталі, виготовлені з таких матеріалів, експлуатуються в обмеже­ному інтервалі температур. При нагріванні до температур вище 60...70 °С починається різке зниження фізико-механічних властиво­стей пластмаси, хоча більш теплостійкі пластмаси можуть використо­вуватися при 150...250 °С. Термостійкі полімери з жорсткими ланцю­гами і циклічною структурою стійкі до 400...600 °С.

Поліетилен — продукт полімеризації етилену, є хімічно стійким. Недоліком його є схильність до старіння. Для захисту від старіння в поліетилен вводять стабілізатори та інгібітори (2 — 3 % сажі уповіль­нюють процеси старіння у 30 разів). Поліетилен використовують для виготовлення литих труб і пресо­ваних несилових деталей (наприклад, вентилі, контейнери), поліети­ленових плівок для ізоляції дроту і кабелів, чохлів, скління парників, облицювання водоймищ. Крім того, поліетилен використовують як покриття на металах для захисту від корозії, вологи, електричного струму тощо [2, с. 93].

Поліпропілен є похідним етилену. Це жорсткий нетоксичний матеріал з високими фізико-механічними властивостями. У порів­нянні з поліетиленом цей пластик більш теплостійкий — зберігає форму до температури 150 °С. Поліпропіленові плівки міцні і більш газонепроникні, ніж поліетиленові, а волокна еластичні, міцні і хімічно стійкі. Недоліком пропілену є його невисока морозостійкість (до —10...—20 °С). Поліпропілен використовують для виготовлення труб, конструкцій і деталей автомобілів, мотоциклів, холодильників, корпусів насосів, різних ємностей тощо.

Полістирол — твердий, міцний, прозорий, аморфний полімер. За діелектричними характеристиками близький до поліетилену, зручний для механічної обробки, добре забарвлюється. Полістирол роз­чиняється в неполярних розчинниках (наприклад, бензолі), водночас він хімічно стійкий до кислот і лугів; нерозчинний в спиртах, бен­зині, маслах, воді. Недоліком полістиролу є його невисока тепло­стійкість, схильність до старіння та утворення тріщин. Ударостійкий полістирол має у 3...5 разів більшу міцність на удар і у 10 разів більше відносне видовження порівняно зі звичайним полістиролом. З полістиролу виготовляють деталі для радіотехніки, деталі машин і механізмів, ємкості для води і хімікатів, плівки, труби тощо.

Фторопласт — термічно і хімічно стійкий матеріал. Основним представником полімерів, що містять фтор, є поліфторетилен. На­грівання до 250 °С не впливає на його механічні властивості, тому використовувати фторопласт можна до цієї температури. Фторопласт стійкий до дії розчинників, кислот, лугів, окислювачів. Фторопласт застосовують при виготовленні труб для хімікатів, деталей (вентилі, крани, насоси, мембрани), ущільнюючих прокла­док, манжет, сильфонів, електрорадіотехнічних деталей, антифрик­ційних покриттів на металах (підшипники, втулки).

Органічне скло — це прозорий аморфний термопласт на основі складного ефіру акрилової і метакрилової кислот. Матеріал у два рази легший за мінеральне скло (γ = 1,18 г/см3), відрізняється високою атмосферною стійкістю, оптично прозорий (світлопрозорість 92 %), пропускає 75 % ультрафіолетових променів (силікатне скло пропус­кає 0,5 %). При 80 °С органічне скло починає розм'якшуватися, при 105...150 °С з'являється пластичність, що дозволяє формувати з нього різні деталі.
Недоліком органічного скла є невисока поверхнева твердість. Органічне скло використовують в літако- і автомобілебудуванні. З органічного скла виготовляють світлотехнічні деталі, оптичні лінзи тощо [19, с. 102].

Вініпласт — непластифікований твердий полівінілхлорид. Вініпласти мають високу механічну міцність і пружність. З нього виготовляють труби для подачі агресивних газів, рідин і води, захисні покриття для електропроводки, деталі вентиляційних установок, теплообмінників, захисні покриття для металевих ємностей, буді­вельні облицьовувальні плитки. Крім того, вініпластом облицьовують гальванічні ванни. Недоліками матеріалу є низька міцність і робоча температура під навантаженням, великий коефі­цієнт лінійного розширення, крихкість при низьких температурах.

Термореактивні пластмаси. В цих пластмасах як зв'язуючі речовини застосовують термореактивні смоли, до яких іноді вводять пластифікатори, прискорювачі або уповільнювачі та розчинники. Основними вимогами до зв'язуючих речовин є висока здатність до склеювання (адгезія), висока теплостійкість, хімічна стійкість і електроізоляційні властивості, простота технологічної переробки, не­значна усадка і відсутність токсичності.

Скловолокніти — це матеріали, що складаються зі зв'язуючого — синтетичної смоли і скловолокнистого наповнювача. Скловолокно отримують продавлюванням розплавленої скломаси крізь фільєри (отвори у днищі електропечі). Як наповнювач застосовують суцільне або коротке волокно. Властивості скловолокна залежать також від вмісту в ньому лугу. До термотривких відносяться кварцеве, кремнеземне, алюмосилі­катне (ґпл= 1650...1700 °С) волокна. Скловолокно не горить, хімічно стійке, а також стійке до дії ультрафіолетових променів [21, с. 41].

Механічні властивості скловолокна дозволяють пресувати з нього деталі складної форми з металевою арматурою. Матеріал має ізо­тропні характеристики міцності, набагато вищі, ніж у преспорошків і волокнитів. Застосовують їх для виготовлення силових електро­технічних деталей, деталей в машинобудуванні, для великогабарит­них виробів простої форми (кузови автомашин, човнів, корпуси приладів тощо).

Гетинакс отримують на основі модифікованих фенольних, аніліно-формальдегідних, карбомідних смол і різних сортів паперу. За призначенням гетинакс поділяють на електротехнічний (для пане­лей) і декоративний, який може мати різні кольори і текстуру (імітує породи дерева). Пластик можна застосовувати при темпера­турі 120... 140 °С. Він стійкий до дії хімікатів, розчинників, харчових продуктів; використовується для внутрішнього облицьовування паса­жирських салонів літаків, залізничних вагонів, кают суден, у виготов­ленні меблів [29, с. 124].

Текстоліт (зв'язуюче — термореактивні смоли, наповнювач — бавовняні тканини). Серед шаруватих пластиків текстоліт найбільш здатний поглинати вібраційні навантаження, чинити опір розколю­ванню. Залежно від призначення текстоліти поділяють на кон­струкційні (ПТК, ПТ, ПТМ), електротехнічні, графітизовані, гнучкі, прокладочні. Текстоліт як конструкційний матеріал застосовується для зубчастих коліс, які працюють безшумно при частоті обертання до 30 000 об/хв.

Азботекстоліт містить 38...43 % зв'язуючої речовини, решта — азбестова тканина. Азботекстоліт є конструкційним, фрикційним і термоізоляційним матеріалом. Найбільшу теплостійкість має мате­ріал на кремнійорганічному зв'язуючому (300 °С). З азботекстоліту виготовляють лопатки ротаційних бензонасосів, фрикційні диски, гальмівні колодки. Азботекстоліт короткочасно витримує високі температури та за­стосовується як теплозахисний і теплоізоляційний матеріал (протя­гом 1...4 год витримує температуру 250...500 °С і короткочасно — біля 3000 °С) [2, с. 72].

Склотекстоліт на фенолформальдегідному зв'язуючому недо­статньо вібраційно-міцний, але порівняно зі звичайним текстолітом він більш теплостійкий і має кращі елекроізоляційні властивості. Склотекстоліти на основі кремнійорганічних смол мають відносно невисоку механічну міцність, але відріз­няються високою тепло- і морозостійкістю, стійкі до окислювачів та інших хімічно активних реагентів, не викликають корозії металів. Епоксидні зв'язуючі забезпечують склотекстолітам високі механічні властивості, що дає змогу виготовляти з них велико­габаритні деталі. Склотекстоліти на основі ненасичених поліефірних смол також не потребують високого тиску при пресуванні і застосовуються для виготовлення великогабаритних деталей.

Склопластики можуть працювати тривалий час при 200...400 °С, однак короткочасно — протягом кількох десятків секунд — скло­пластики витримують кілька тисяч градусів. За дії високих темпера­тур поверхневі шари матеріалу вигорають. Теплопровідність плас­тиків у сотні разів менша за метали, тому за короткочасної дії високої температури внутрішні шари матеріалу нагріваються до 200...350 °С і зберігають міцність.

Склопластики є конструкційним матеріалом, який використову­ють для силових виробів у різних галузях техніки (несучі деталі літаків, кузови і кабіни автомобілів, автоцистерни, залізничні вагони, корпуси суден). Зі склопластиків виготовляють корпуси машин, кожухи, захисні огорожі, вентиляційні труби, бачки, рукоятки, кон­тейнери тощо [18, с. 73].

Поширенню пластмас сприяють їхня мала густина (0,85—1,8 г/см³), що значно зменшує масу деталей, висока корозійна стійкість та широкий діапазон інших властивостей. Гарні антифрикційні характеристики багатьох пластмас дають можливість з успіхом застосовувати їх для виготовлення підшипників ковзання. Високий коефіцієнт тертя деяких пластмас дозволяє використовувати їх для гальмових пристроїв.

Окремі пластмаси мають специфічні властивості: високі електро- та теплоізоляційні характеристики, велику прозорість, тощо. Важливою перевагою пластмас є можливість їхньої переробки у вироби найпродуктивнішими способами з коефіцієнтом використання матеріалу 0,9-0,95 — литтям, видавлюванням тощо [22, с. 184].

Один з дуже піддатливих і зручних для творчості матеріалів – пінопласт. З нього можна виготовити безліч найпростіших або, навпаки, дуже хитромудрих виробів. Крім того, виготовлення виробів з пінопласту – відмінний спосіб розвивати фантазію і моторику рук у дитини.

При старінні зменшується еластичність і міцність пластмас, збільшується їхня механічна жорсткість і крихкість. Під еластичністю розуміють здатність матеріалу до великих зворотних деформацій. Цей термін за фізичним сенсом аналогічний пружності, але перший вживається дляаморфних, а останній — для кристалічних тіл.