Охарактер. Перші державні утвор. На укр. Землях. Яким чином вони вплинули на подальші процеси укр. Державотворення.

Державотворення - комплексний довготривалий процес, спрямований на утворення держави, який включає культурні, політичні, міфологічні, релігійні та ін. чинники.За сучасними версіями державотворення в Україні починається від Антського союзу племен, потім - Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, продовжується за часів Козацької України, а в ХХ ст. - УНР та сучасної України. Важливий історичний період формування української державності – це революційні роки, коли боротьба за державність України наприкінці 1917—1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервендії. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів. На першому - етапі національну революцію очолювала Центральна Рада.В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республіку(УНР). Другий етап — це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німецькими військами. Особливою проблемою в національному державному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР).І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР.Це також був визначний етап в національно-державному будівництві. На жаль, наприкінці 1920 — на початку 1921 p. процес національного державного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянських збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині Укр. та окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Чехословаччиною.

 

7.Проаналізуйте проблему походження  та розселення слов’ян. Етногенез (від грецького «етнос» — плем'я, народ, «генезіс» — походження, виникнення) — процес формування народності. Відомо, що український народ походить від східної групи слов'ян. Історики, етнографи, археологи, мовознавці, що вивчали процес формування слов'янської народності, виявили факти, які підтверджують безперервність культурного розвитку праукраїнців від часів трипільської культури. Тобто деякі племена предків українців жили на теренах сучасної України з часів енеоліту й частково вціліли всупереч численним вторгненням войовничих кочовиків. Етногенез слов'ян проходив у формі змішування і злиття споріднених, сусідніх автохтонних (місцевих) племен і з включенням у цей процес мігрантів — переселенців.Більшість дослідників визнають за прабатьківщину слов'ян територію між середнім Дніпром, Прип'яттю, Карпатами і Вислою. Отже, до праслов'янських зазвичай відносять більшість археологічних культур, які сформувалися між Дністром, Одером, Прип'яттю і Північним Причорномор'ям від часів енеоліту. Це дає можливість зрозуміти, завдяки чому всередині І тис. н. е., напередодні утворення першої східнослов'янської держави — Київської Русі, на українських землях вже мешкав народ з давніми традиціями, віруваннями, звичаями, з високим рівнем розвитку матеріальної культури. собливості слов`янського розселення. Проблема походження. Стародавній Русі. Спори про походження. Російської князівської династії. Період давньослов`янського єдності. Освіта давньоруської держави найбільш важлива і складна наукова проблема історії. Слов'яни як сформувався вперше були зафіксовані в візантійських письмових джерелах середини VI століття. Ретроспективно ці джерела згадують про слов'янські племена в IV столітті. Більш ранні відомості відносяться до народів, які могли брати участьв етногенезі слов'ян, таких як бастарни, проте ступінь цієї участі варіюється в різних історичних реконструкціях. Слов’янський етногенез У історичній науці однією з центральних є проблема походження народу (етногенез). Вирішення цієї проблеми дає змогу з’ясувати ареал зародження народу джерела його культури, мови, особливості свідомості.Отже, слов'янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну сцену на початку нової ери. Це був динамічний і драматичний час великого переселення народів (II—VI ст.) Частиною цього процесу стало переміщення готів з Прибалтики у Причорномор'я. Наприкінці IV ст, як нам відомо зі свідчень Йордана, анти зазнали жорстокої поразки від готів, яких очолював король Вінтарій. Тоді було розп'ято короля антів Буса разом із синами і 70 старійшинами. Очевидно, це сталося в передісторичному Києві, де до цього часу збереглася Бусова гора. Однак ця перемога готів виявилася короткочасною. Вінтарій був переможцем „хіба що протягом одного року» (Йордан). В 375 р. гунни переправилися через Дон і вторглися у володіння готського королівства. Анти виступили на їхньому боці у війні з готами. Зазнавши поразки від гуннів, Германаріх покінчив життя самогубством. У 375 р. готів перемогли гуни, частково їх підкоривши, частково витіснивши з Причорномор'я. Гуни створили між Доном і Карпатами могутню державу, на чолі якої став Аттіла. Про силу цього утворення свідчать вдалі походи гунів у Галлію та на Східну Римську імперію. Але після кількох поразок від римлян та їхніх союзників, смерті Аттіли у 475 р. гунська держава поступово розпадається.Ці історичні колізії суттєво вплинули на долю слов'янства. Як стверджує М. Брайчевський, антська держава завдяки ліквідації Готського королівства в V—VI ст. переживала піднесення. Вона навіть організовувала регулярні походи на Візантійську імперію, в межі її балканських володінь.У другій половині VI ст. політична ситуація значно ускладнилася у зв'язку з приходом у Східну Європу аварів, які заснували у Карпатській улоговині примітивну державу — аварський каганат, підкоривши переважно слов'янське місцеве населення. Почалися тяжкі анто-аварські війни, які призвели до занепаду Антської держави.Фактично, починаючи з 602 р., анти в історичних джерелах не згадуються. Разом з тим склавіни фігурують у творах більшості європейських та східних авторів, що ведуть мову про етнічні угруповання, які проживали на території України у VI—IX ст. Тому цілком закономірно, що етнонім «склавіни» трансформувався у «слов'яни».Невдовзі на зміну антам прийшов полянсько-руський політичний союз з центром у Середньому Подніпров'ї, якому судилося стати колискою нового етапу розвитку населення України.

 

8.Які існують в історичній науці версії щодо походження назв «Русь» та «Україні»?Історія становлення укр.нац.символіки. Термін "Русь" давніший, ніж "Україна". Є як мінімум три теорії походження цього слова — південна, яка пов'язує його з кочовими племенами роксоланів (союзу роксів-русів та аланів), північна — її прихильники вважають, що "Русь" скандинавського походження. Треті вважають, що це слово місцеве і пов'язують, його з топонімікою Середнього Подніпров'я (річки Рось, Росава тощо). Якої б теорії ми не дотримувалися, головне те, що така держава існувала і саме на території сучасної України. Назва "Україна" вперше зустрічається у літописі під 1187 p., коли Русь стала розпадатися на окремі князівства. Під цим терміном літописець розумів частину колись єдиної Русі (у літописі йдеться про смерть чернігівського князя за яким "україна много постонаша", тобто горювала). Пізніше термін "Україна" став більш поширеним і витіснив поняття "Русь". Але й до сьогодні на західній Україні він зберігся. Інколи населення цього регіону називає себе русинами. Державна символіка. зовнішня атрибутика країни у формі знаків, символів, кольорів тощо, яка репрезентує національно-державницьку ідею. Основними атрибутами державності є герб, гімн та прапор. Державний Прапор — одна з офіційних емблем держави, що символізує її суверенітет. Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Значення синього та жовтого кольорів на прапорі можна трактувати як поєднання чистого, мирного безхмарного неба, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану — символу мирної праці і достатку, це поєднання символів життя Золотого Сонця в Синьому Космосі. Державний Герб — офіційна емблема держави, зображена на прапорах, грошових знаках, печатках, деяких офіційних документах тощо. Герб держави Україна — тризуб — символізує мир і творчу працю, спорідненість поколінь; він є продовженням глибинних історичних геральдичних традицій українського народу.

9. Давньоруська держава склалося в результаті складної взаємодії цілого комплексу як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Виділяютьтакі передумови виникнення держави у східних слов'ян. Духовні передумови. Як і деякі інші фактори, еволюція язичницьких уявлень слов'ян тієї епохи сприяла становленню влади князя. Так, у міру зростання військової могутності князя, що приносить видобуток племені, обороняли його від зовнішніх ворогів і взяв на свої плечі проблему врегулювання внутрішніх суперечок росли його престиж і одночасно відбувалося відчуження від вільних общинників. Таким чином, в результаті віддалення князя від звичного для общинників кола справ і турбот, найчастіше обертається створення укріпленого міжплемінного центру - резиденції князя і дружини військових успіхів, а також в результаті виконання ним складних управлінських функцій, він наділявся надприродними силами і здібностями. У князя починали бачити запорука благополуччя всього племені, а його особистість ототожнювали з племінним тотемом. Все вищезазначене призводило до сакралізації, тобто обожнюванню князівської влади, а також створювало духовні передумови для переходу від общинних відносин до державних Особливості утворення держави східних слов'ян Серед основних ознак давньоруської держави до кінця 10 століття виділяють такі як: 1. система даннічество; 2. територіальний принцип розселення, що витісняє племінної; 3. найпростіший державний апарат в особі дружини і намісників князя; 4. династична (родова) князівська влада; 5. монотеїстична релігія, що ідсилює процес сакралізації князівської влади. Суворість кліматичних умов Східної Європи, а також відірваність від центрів античної цивілізації затримували і уповільнювали процес формування держави у східних слов'ян. Воно формувалося в результаті складної взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів, що і дозволило йому з'явитися, виростаючи лише на одній общинної основі. Німецькі ж племена, сприйнявши досягнення римської цивілізації, раніше і швидше підійшли до державних форм організації суспільного життя. Однією з особливостей давньоруської держави було те, що з самого свого початку вона була багатоетнічним за складом. Надалі це буде сприяти тому, що головними силами, що забезпечують внутрішню єдність, стануть держава і православна релігія.

10. Визначте характерні риси розвитку господарства в Київській Русі та функціонування соціальної структури держави.

У Київській Русі сформувалася особлива соціальна структура. Найвище місце в суспільстві займали князі, бояри, священики. Далі йшли купці і ремісники. Більшість населення складали селяни — смерди. Оскільки вони жили на землі князя, то мусили виконувати повинності: сплачувати оброк і відробляти панщину. Поступово незалежність смердів обмежувалась. Селяни, що потрапили у залежність від феодала, взявши у нього позику («купу»), називалися закупами. Селяни, яка укладали з феодалом договір («ряд») про тимчасову роботу на нього, ставали рядовичами. Селяни, що не мали свого господарства і знаходилися в повній залежності від феодала, називалися холопами. Вільні селяни об’єднувалися в сільські громади («верв», «мир»), які спільно володіли лісами, лугами, водоймами. Орні землі перебували в індивідуальному володінні членів громади. Соціальна структура Київської Русі. Соціальна структура Київської Русі відповідала її економічній системі. До панівного стану входили воєводи (бояри), тисяцькі, соцькі, тивуни, огнищани, сільські старости, міська верхівка. Вільна категорія сільських виробників називалася смердами, Феодально залежним населенням у Київській Русі були рядовичі, закупи та ізгої. Холопи і челядь перебували на становищі рабів.

 

 

11. Проаналізувати державотворчу діяльність перших київських князів.

Олег,Ігор,Ольга,Святослав,Ярослав Мудрий. Найпершими князями Київської Русі вважаються Аскольд і Дір. Всі дослідники погоджуються в тому, що саме Олег убив Аскольда в 882 р. Погоджуються також у тому, що Олег прибув до Києва із Новгорода. княжив у Києві 30 років, виявивши хист мудрого володаря і талановитого полководця. Він прагнув віднайти нових способів посилення влади. Східні походи Олега залишилися маловідомими, тому що про них майже не збереглося згадок. Після смерті Олега в 912 р. київський стіл посів Ігор, якого літопис називає сином князя Рюрика[1]. М. Грушевський однак вважає, що смерть Олега могла мати місце пізніше, до того ж зазначає, що між Олегом і Ігорем між княжити Дір. Правити землями, що були підпорядковані Києву, після смерті Ігоря стала його дружина Ольга. Руську державну систему Ольга тримала сильною і владною рукою. Облога Києва, де знаходилась Ольга з онуками, змусила Святослава покинути Болгарію і йти рятувати столицю. Розвитку взаємин із Заходом сприяли шлюби дітей Володимира з представниками королівських династій окремих європейських країн. Отже, великий князь прилучив Русь до європейського політичного й культурного життя, зробивши її невід’ємною складовою процесу формування європейської цивілізації.

Значну увагу Ярослав Мудрий приділяв внутрішнім проблемам Київської Русі. За його правління проведена кодифікація юридичних норм, які існували, а також постав перший письмовий звід норм давньоруського права „Руська правда“, які захищали приватну власність і власника.Ярослав призначив на вищу церковну посаду – митрополита – не грека, як то було раніше, а слов’янина – Іларіона. За Ярослава Мудрого Київська Русь досягла зеніту свого розквіту, встала нарівні з найвпливовішими країнами середньовічної Європи. Проте після смерті Ярослява Мудрого розпочався період міжфеодальних усобиць, період поступового політичного ослаблення Київської Русі.За своїм політичним устроєм Київська Русь була ранньофеодальною державою з монархічною формою правління. Протягом IX–XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляв себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії – бояри. Проте вже через кілька років на Русі виникла перша усобиця.Сини Святослава почали боротьбу за владу. В ході її Олег древлянський був убитий, а Володимир втік до Скандинавії. Ярополк призначив на його місце в Новгород свого посадника. Однак у 980 р. Володимир з найманим варязьким військом повернув собі Новгород, а потім захопив Полоцьк. Підкоривши Північну Русь, Володимир підійшов до Києва, «с'виття багатьма» і обложив місто. Ярополк утік у Родень - замок в гирлі Росі, де був виданий Володимиру своїм воєводою Блудом і убитий. «І нача княжити Володімер' в Києві едін», - каже «Повість временних літ».Час князювання Володимира Святославича (980-1015) стало важливим етапом як в історії Київської Русі в цілому, так і в історії її столиці - Києва.Князь Володимир Святославич представляв собою яскраву в історії Русі фігуру і справедливо вважається одним з найбільш видатних її державних діячів. Його енергійна діяльність була спрямована насамперед на зміцнення центральної влади київського князя і придушення регресивних, відцентрових тенденцій, які існували в місцевих князювання.Володимир мав незвичайну для великого князя київського генеалогію: він був позашлюбним сином Святослава і Малуші - ключниці княгині Ольги.

12. Київська Русь — ранньофеодальна держава з монархічною формою правління.Влада пережила складну трансформацію.На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності:на ґрунті княжої дружини сформувався примітивний апарат управління,судочинства та збирання данини.У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь,який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч.У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія:вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії —бояри.Отже,розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах:від системи управління, що випливала з військової організації,— до цивільних форм правління та під посилення централізму — до децентралізації.Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь,боярська рада.Великий київський князь був головним носієм державної влади,гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентантом країни на міжнародній арені, символом державної стабільності.У його руках було зосереджено всю повноту законодавчої,виконавчої,судової та військової влади.У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну — церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої («отроки»,«діти боярські», «пасинки»)дружин.За свою службу старші дружинники одержували землі,а молодші — частину військової здобичі або плату. 12.Доведіть фундаментальну значимість культури Київської Русі

У розвитку культури Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздрібненістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності. Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською вірою. У той же час слов'янські майстри мали свої стійкі, вікові традиції язичницького мистецтва