Визначити сутність дисципліни «Історія України» та її завдання на сучасному етапі розвитку України.

Визначити сутність дисципліни «Історія України» та її завдання на сучасному етапі розвитку України.

Історія Укр-це наука,що вивчає життся населення в України в минулому в усіх його проявах,а саме політичний,економ.соціальний та культурній сфері.До політич.сфери ми відносимо питання організації влади в минулому,форм держав правлінням,законодавством.До економ.сфери ми відносимо питання щодо населення з метою забезпечення себе необхідними продуктами а також питання організації праці,питання розвитку праці.До соц.сфери ми відносимо питання структури суспільства,питання взаємовідносин між групами класами. В сфері духовної культури ми відносимо питання в минулому мистецтво,освіта.релігія,розквіта,музику,наука.Усі ці сфери між собою взаємоповязані і взаємобумовують одна одну.Вивчення Історія в України дає нам досвід на облаштованю нашого сьогодню.Вивчення історії розширює простір бачення людини і світу,робить людину більш активну у громадському житті,вивчення історії духовно збагатчує людину. Кожна наука, в тому числі й історія, має свою методологію — цілу суму взаємопов'язаних прийомів дослідження, відтворення досвіду минулого. Метод — це шлях дослідження, спосіб побудови і обґрунтування знань. Саме метод дозволяє зрозуміти, як відбувається пізнання, на яких засадах, на яких наукових принципах. Принцип — це основне правило, якого необхідно дотримуватись при вивченні всіх явищ і подій в науці. Основними науковими принципами вивчення історичних фактів визнано наступні: історизму, об'єктивності, соціального підходу, інтерпретації, альтернативності

 

2.Джерела вивчення та історіографія історії України.

Джерела історіографічні - вид джерел, що відбивають історіографічні факти, тобто факти з історії історичної науки й дають можливість вивчати суспільні умови розвитку історичної думки, процес приростання історичних знань, місце історичної науки в суспільному житті, зокрема у формуванні історичної свідомості людей. Як і історичні джерела взагалі, історіографічні джереластановлять об'єктивно-суб'єктивні феномени - відбивають об'єктивний процес розвитку історичної науки, збагачення історичного знання й суб'єктивні погляди істориків - авторів історичних праць. Узяті в сукупності, історіографічні джерела відображають історико-науковий процес в усій його повноті, суперечливості й складності.Користуючись виробленим у джерелознавстві видовим принципом класифікації історіографічних джерел можна виокремити такі їх групи: міфи, легенди, перекази; аннали, літописи, хроніки; узагальнюючі історичні праці; монографічні дослідження; науково-популярна й навчальна література; джерельні публікації (тією мірою, якою вони відбивають певний рівень розвитку наукових історичних знань); матеріали наукових конференцій, з'їздів, симпозіумів тощо; критико-бібліографічна література; матеріали, що відображають творчий шлях і досвід визначних учених; документи, що відбивають організаційний бік розвитку історичної науки і т. ін. Джерелами історії є пам'ятки минулого, які використовуються при дослідженні історичного процесу. Можна виділити такі види джерел: речові (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети, споруди тощо); писемні (записи на папірусі, пергаменті, бересті, папері); етнографічні (дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв); лінгвістичні (мова, діалекти); усні (пісні, думи, легенди, перекази, прислів'я, приказки). Окремо варто згадати ще один вид джерел — графіті. Це стародавні написи на стінах, на речах, на склі, на кераміці і т. п.Кожна наука має свою історію формування й розвитку. Наука, що вивчає, як виникла і розвивалась історична думка, як проходив процес нагромадження історичних знань, має назву історіографія.

Роль Мазепи в історії

Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду кн. В. Голіциним, так і з їх наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 р. Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» — угоді між Україною та Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, він мав численні зв'язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Польщі, Гіраїв в Криму та ін. З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на р. Самара. Прагнучи знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, Мазепа дбав про забезпечення її представників маєтностями, про що свідчать гетьманські універсали Василю Борковському, Прокопу Левенцю, Михайлу Миклашевському, Івану Скоропадському та ін. В той же час І. Мазепа захищав інтереси простих козаків та посполитих, що було зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років та інших, в яких регулювалися питання оподаткування та відробіток («панщина»). Вихований у принципах меркантилізму, Мазепа в різні способи сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву та торгівлі.

 

Визначити сутність дисципліни «Історія України» та її завдання на сучасному етапі розвитку України.

Історія Укр-це наука,що вивчає життся населення в України в минулому в усіх його проявах,а саме політичний,економ.соціальний та культурній сфері.До політич.сфери ми відносимо питання організації влади в минулому,форм держав правлінням,законодавством.До економ.сфери ми відносимо питання щодо населення з метою забезпечення себе необхідними продуктами а також питання організації праці,питання розвитку праці.До соц.сфери ми відносимо питання структури суспільства,питання взаємовідносин між групами класами. В сфері духовної культури ми відносимо питання в минулому мистецтво,освіта.релігія,розквіта,музику,наука.Усі ці сфери між собою взаємоповязані і взаємобумовують одна одну.Вивчення Історія в України дає нам досвід на облаштованю нашого сьогодню.Вивчення історії розширює простір бачення людини і світу,робить людину більш активну у громадському житті,вивчення історії духовно збагатчує людину. Кожна наука, в тому числі й історія, має свою методологію — цілу суму взаємопов'язаних прийомів дослідження, відтворення досвіду минулого. Метод — це шлях дослідження, спосіб побудови і обґрунтування знань. Саме метод дозволяє зрозуміти, як відбувається пізнання, на яких засадах, на яких наукових принципах. Принцип — це основне правило, якого необхідно дотримуватись при вивченні всіх явищ і подій в науці. Основними науковими принципами вивчення історичних фактів визнано наступні: історизму, об'єктивності, соціального підходу, інтерпретації, альтернативності

 

2.Джерела вивчення та історіографія історії України.

Джерела історіографічні - вид джерел, що відбивають історіографічні факти, тобто факти з історії історичної науки й дають можливість вивчати суспільні умови розвитку історичної думки, процес приростання історичних знань, місце історичної науки в суспільному житті, зокрема у формуванні історичної свідомості людей. Як і історичні джерела взагалі, історіографічні джереластановлять об'єктивно-суб'єктивні феномени - відбивають об'єктивний процес розвитку історичної науки, збагачення історичного знання й суб'єктивні погляди істориків - авторів історичних праць. Узяті в сукупності, історіографічні джерела відображають історико-науковий процес в усій його повноті, суперечливості й складності.Користуючись виробленим у джерелознавстві видовим принципом класифікації історіографічних джерел можна виокремити такі їх групи: міфи, легенди, перекази; аннали, літописи, хроніки; узагальнюючі історичні праці; монографічні дослідження; науково-популярна й навчальна література; джерельні публікації (тією мірою, якою вони відбивають певний рівень розвитку наукових історичних знань); матеріали наукових конференцій, з'їздів, симпозіумів тощо; критико-бібліографічна література; матеріали, що відображають творчий шлях і досвід визначних учених; документи, що відбивають організаційний бік розвитку історичної науки і т. ін. Джерелами історії є пам'ятки минулого, які використовуються при дослідженні історичного процесу. Можна виділити такі види джерел: речові (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети, споруди тощо); писемні (записи на папірусі, пергаменті, бересті, папері); етнографічні (дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв); лінгвістичні (мова, діалекти); усні (пісні, думи, легенди, перекази, прислів'я, приказки). Окремо варто згадати ще один вид джерел — графіті. Це стародавні написи на стінах, на речах, на склі, на кераміці і т. п.Кожна наука має свою історію формування й розвитку. Наука, що вивчає, як виникла і розвивалась історична думка, як проходив процес нагромадження історичних знань, має назву історіографія.