Техніки та методи здійснення інформаційної війни

Інформаці́йна війна́ — використання і управління інформацією з метою набуття конкурентоздатної переваги над супротивником.
Інформаційна війна може включати в себе

· збір тактичної інформації,

· забезпечення безпеки власних інформаційних ресурсів,

· поширення пропаганди або дезінформації, щоб деморалізувати військо та населення ворога,

· підрив якості інформації супротивника і попередження можливості збору інформації супротивником.

Часто ІВ ведеться в комплексі з кібер- та психологічною війнами з метою ширшого охоплення цілей, із залученням радіоелектронної боротьби та мережевих технологій.

Види ІВ

· Психологічна війна;Кібервійна;Мережева війна;Ідеологічна диверсія;Радіоелектронна боротьба, яка може проявлятися такими способами:

o Телебачення і радіомовлення можуть бути подавлені.

o Ресурси телебачення і радіомовлення можуть бути захоплені/підкорені для кампанії дезінформації.

o Мережі комунікацій можуть бути заблоковані або недоступні.

o Операції фондової біржі можуть саботуватися електронним втручанням, даючи витік чутливої інформації або поширюючи дезінформацію.

За умов трансформації інформаційної війни будуть змінюватися також її форми^[4]. Так, для інформаційної боротьби першого покоління це:

· вогневе придушення (у воєнний час) елементів інфраструктури державного та військового управління;

· ведення радіоелектронної боротьби;

· одержання розвідувальної інформації шляхом перехоплення й розшифровки інформаційних потоків;

· здійснення несанкційованого доступу до інформаційних ресурсів з наступною їх фальсифікацією чи викраденням;

· масове подання в інформаційних каналах супротивника чи глобальних мережах дезінформації для впливу на особи, які приймають рішення;

· одержання інформації від перехоплення відкритих джерел інформації.

Інформаційна боротьба другого покоління передбачає:

· створення атмосфери бездуховності й аморальності, негативного відношення до культурної спадщини противника;

· маніпулювання суспільною свідомістю соціальних груп населення країни з метою створення політичної напруженості та хаосу;

· дестабілізація політичних відносин між партіями, об'єднаннями й рухами з метою провокації конфліктів, розпалення недовіри, підозрілості, загострення політичної боротьби, провокування репресій проти опозиції і навіть громадянської війни;

· зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади й управління, інспірація помилкових управлінських рішень;

· дезінформація населення про роботу державних органів, підрив їхнього авторитету, дискредитація органів управління;

· підрив міжнародного авторитету держави, його співробітництва з іншими країнами;

· нанесення збитку життєво важливим інтересам держави в політичній, економічній, оборонній та інших сферах.

Типології політичних комунікацій

Види масової комунікації розрізняють на основі використання форм масового спілкування у певних сферах для виконання визначених суспільством або професійним комунікантом завдань.

1) Масмедійні комунікації.

А)преса

Б)ТБ

В)радіо

Г)інтернет

Вважаються найефективнішими засобами впливу на свідомість.Особливість: низький рівень комунікативної інтенції (відсутність спеціальної уваги професійних комунікантів до цілеймасового спілкування). Перевага віддається інформаційній інтенції, тобто виробничо-інформаційному ціле покладанню. питання ефективності масмедійних продуктів не є настільки актуальним для журналістів, як, наприклад, для рекламістів, фахівців зі зв’язків з громадськістю.

2) Рекламна комунікація.

Масова комунікація є середовищем для рекламної діяльності. Особливістю працівників сфери реклами, на відміну від працівників мас-медіа, є чітка визначеність щодо цілей рекламних кампаній — забезпечити коло потенційних покупців рекламованого товару чи користувачів рекламованої послуги. Для рекламної комунікації суттєвим є використання суб’єктно-об’єктної форми спілкування, маніпулятивної форми, демонстративно-розважальної поряд з іншими формами масової комунікації. Власне, використовуються всі ті формати рекламної продукції, які забезпечують їй максимально високий рівень впливогенності.

3) PR-комунікації. Паблік рилейшинз (public relations — PR, зв’язки з громадськістю) є видом суспільної діяльності, пов’язаної з формуванням потрібної громадської думки стосовно певної організації чи особи. Масова комунікація є основним середовищем, в якому функціонують інститути PR, адже вони покликані впливати на громадськість насамперед через канали комунікації та за допомогою ЗМК.

Особливістю PR-комунікацій,— а до них належать комунікації для створення іміджу організацій, осіб, створення брендів, формування або підтримання громадської думки про організації чи особи,— є принципове зосередження фахівців зі зв’язків з громадськістю на комунікаційній інтенції.

4) Пропагандистська комунікація.

Пропаганда є різновидом суспільної діяльності, пов’язаної з масовим переконанням у правильності чи неправильності тих або інших ідей, думок,понять, принципів. Пропагандисти використовують майже всі форми масового спілкування, аби тільки виконати визначені завдання, спрямовані на корекцію масової свідомості.

5) Агітаційна комунікація. завжди направлена на заклик, заохочення. Інформаційні продукти розглядаються як засоби агітації.