Поняття «віртуальний образ» Віртуалізація простору та політична гіперреальність

  Комп’ютерізація повсякденного життя вводить в побут віртуальну реальність в якості комп’ютерних симуляцій реальних речей та вчинків. Глибина проникнення віртуальності в соціальне й індивідуальне життя дозволяє говорити про “віртуалізацію” суспільства.

Віртуальні аналоги реальних взаємодій призводять до заміщення реального виконання соціальних ролей симуляцією, створення образу “реальних атрибутів інституціональності” Таким чином, віртуальна реальність - специфічна форма дискурсу постмодерного світу, в якому влада, знання, комунікація і інформація злилися в єдиний клубок симуляцій.

 

Влада. В епоху постмодерну політичні інститути, які раніше визначали способи постановки і вирішення проблем володіння владою, симулюються, визиваючи віртуалізацію інститутів – виборів, держави, партій. Боротьба за політичну владу сьогодні – це не боротьба партійних організацій або конкуренція програм дій. Це боротьба образів – політичних іміджем, яка відбувається на символічному рівні.

Влада розчиняється в сучасних мас-медіа, телекомунікаціях та Інтернеті, стає невидимою і разом з тим всепроникаючою. Вона опановує будь-яку інформацію і проникає в свідомість у формі як наукових, так і розважальних програм і при цьому зникає з-під контролю спільноти. Принцип монтажу, який використовується засобами масової інформації, призводить до такої селекції і інтерпретації реальних подій, що світ, який сприймає користувач, виявляється ілюзорним світом або симулякром. Засоби масової комунікації фактично більше не відображують дійсність, а самі створюють образи, символи і симулякри, які, власно, й визначають реальність нашої культури, або, використовуючи термінологію Бодрійяра, гіперреальність, в якій відбувається симуляція комунікацій, і яка стає більш реальною, ніж сама реальність. Людина не помічає цього, адже звикає до готових образів та коміксів, які майже не потребують самостійної інтерпретації і здаються реальною дійсністю. Створення web-сторінок та спеціалізованих серверів, через посередництво яких формується імідж політика, акції, організації, ведеться агітація, здійснюються соцопитування в комп’ютерній мережі Інтернету є наочним показником підміни реальності образами та символами.

Виртуальная реальность

Взагалі, під віртуалізацією розуміється «заміщення реальних речей і вчинків образами - симуляціями». Наприклад, у А. Бюля, віртуалізація - це технічний процес створення віртуального суспільства, як «паралельно» існує з реальним суспільством, будь заміщення реальності її симуляцією / чином - не обов'язково з допомогою комп'ютерної техніки, але обов'язково з застосуванням логіки віртуальної реальності».
Стосовно до суспільства в цілому, віртуалізація - серія різнорідних, але спрямованих подібним чином тенденцій в різних сферах життєдіяльності. Причому людина постійно переходить з однієї реальності в іншу.

поняття - симулякр. Бодрійяр розумів під симулякрами знаки чи образи, «відриваються за змістом від конкретних об'єктів, явищ, подій, до яких вони спочатку ставилися, і тим самим виступають як підробки, потворні мутанти, фальсифіковані копії, не відповідають оригіналу». При цьому філософ виділяв 4 види симулякрів:

1) символ, що відображає сутнісну характеристику реальності;

2) символ, що маскує і спотворює сутність реальності;

3) символ, що приховує відсутність сутності реальності;

4) не співвідноситься з реальністю взагалі, представляє лише подібність або видимість чого-небудь.

Соціальна роль симулякрів - «створювати заміщення реальних предметів і явищ там, де вони недоступні або малодоступні людському сприйняттю.

Символічний обмін призводить до утвердження «гіперреальності». Під гіперреальністю Бодрійяр розуміє симуляції чого-небудь. Соціолог додає при цьому, що гіперреальність для стороннього спостерігача «більш реальна, ніж сама реальність, більш правдива, ніж істина, більш чарівна, ніж сама чарівність».

Величезну роль у формуванні гіперреальності відіграють засоби масової інформації. Деякі вчені вважають, що цей факт дає ЗМІ величезну владу над суспільством. Бодріяра доводив, то ЗМІ і маси взаємовпливають один на одного. «Вони починають з того, що пануючому коду протиставляють свої особливі субкоди, а закінчують тим, що будь приходить до них повідомлення змушують циркулювати в рамках специфічного, що визначається ними самими циклу.

Бодріяра називав гіперреальність великим спектаклем.

 35. Технічні канали передачі інформації, засоби трансформації, накопичення і тиражування повідомлень.

Каналом передачі інформації називають сукупність технічних засобів, що забезпечують передачу електричних сигналів від одного пункту до іншого.

36. Теорія "спірального мовчання".

Спіраль мовчання (Spiral of Silence, 1973). Е. Ноель-Нойман зазначала: хто не знаходить своєї думки у масовій комунікації, той мовчить. Ця теорія пояснює, чому люди не схильні публічно висловлювати свою точку зору, приховувати погляди або змінювати свою позицію, коли вони є меншістю у певній групі. Ось головні позиції теорії: спочатку люди намагаються довідатися про домінуючу громадську думку; вони здебільшого готові підлаштовуватися під неї; люди бояться залишитися в ізоляції; вони вагаються щодо висловлення поглядів, які віднесуть їх до меншості. Люди розрізняють для себе час, коли можна говорити і коли треба мовчати. Так виникають можливості для маніпуляцій, тому що представленою виявляється лише одна сторона. Медії мають велику владу. За словами Е. Ноель-Нойман, вони навіть можуть представити більшість як меншість. Телебачення не лише передає громадську думку, воно також створює її.

Роль медіа тут всесильна, вони формують громадську думку, можуть навіть перетворювати меншість у більшість, впливають на поведінку людей, допомагають їм визначитися з тим, що, коли і як робити.