Психологічні акції в інформаційних кампаніях. Технології розкручування, атаки, прикриття в структурі інформаційних кампаній

Теорія фреймінгу

Теорія фреймінгу (1974). Головне припущення теорії Е. Ґофмана свідчить про те, що контекст зумовлює наші дії, поведінку і розуміння. Фреймами є когнітивні структури, які скеровують наше сприймання та уявлення соціальної реальності. Це своєрідні правила гри, які можуть розвиватися. У медіях це принципи відбору - коди наголосів, інтерпретації та презентації. Медійні продюсери зазвичай вживають їх для організації медійних продуктів і дискурсів, вербальних та візуальних. У цьому контексті медійні фрейми дають можливість новинним журналістам, наприклад, переробляти й оформлювати велику кількість різноманітної інформації швидко й унормовано. Вони дуже важливі у кодуванні медійних текстів і декодуванні їх авдиторією. Як дослідницька методологія фреймінговий аналіз вивчає набір певних аспектів проблем, зображень, стереотипів, метафор, стилю, композиції тощо, які використовуються для натяку на специфічну відповідь.

 

Психологічні акції в інформаційних кампаніях. Технології розкручування, атаки, прикриття в структурі інформаційних кампаній

Інформаційна кампанія – це комплексна система впливу на певні групи населення (так звані цільові аудиторії чи цільові групи) за допомогою різноманітних засобів і каналів масового та індивідуального інформування та навчання з ціллю спонукати їх прийняти нові для них самих та суспільства стереотипи поведінки в певній сфері життя. Вплив здійснюється шляхом навчання чи покращення їх знань в певній сфері, зміни відношення до певного предмету чи явища, а також шляхом формування навичок бажаної поведінки

«розкручування»:

- гол-не завд-ня-підготовка гром-ої думки через ознайомлення з тематикою ІК, підготовку до сприйняття певних оцінок.

- Для реалізації цих проблем потрібен час. З врах-м масштабу ІК регул-ся строки виріш-ня цих завд-нь.

- Оптимальний термін розкручування азової тем-ки: 1-6 місяців

- Протягом часу в публ-ий дискурс поступово ввод-ся вихїідні повідом-ня, які насичують сусп-ну свідомість відпов-ми оцінками, поглядами, форм-ть інтерес публ-ки => період «щеплення». Так, поступово відбув-ся підміна порядку денного і придуш-ся небажана темат-ка.

- Орган-ія пубілік-ії на суміжні теми, які не пов’язані із тематикою ІК, але спрям-ть думки. Такі суміжні теми – «динамічні шашки», що можуть «здетонувати» у потрібний час.

- Розповсюджуючи таку іnfo, орг-ри ІК розкачують гром-ку думку =>для того щоб визначити поріг сприйняття іnfo і зафіксувати її.

- «фаза активних дій/атака»: гол-не завд-ня: отрим-ня іnfo переваг перед опонентом.

- Розпочин-ся етап з викор-ня зрозхумілого гром-сті іnfo приводу, який дозволив би ввести в іnfo простір ключове повід-ня (КП) і розстав-є ос-ні акценти між опонентами.

- Розпочин-ся несподівано і направл-й на випередж-ня супротивника.

- Для введення КП часто викор-ся: скандали, публік-ії компроментац-го змісту, новини. Важливо чітко виділити і роставити смислові акценти.

- Розповс-ні повід-ня форм-ся з урахув-м допоміжних завдань -> повинен бути постійний моніторинг повідом-нь, вміти нівелювати критику супротивника, добитись зрост-ня емоц-ї напруж-сті в гром-сті. Гоулд

- Повинен створ-сь позитивний фон дискусії, щоб:

1. Втягнути в неї пасивні прошарки нас-ня,

2. Сформув-ти позит-не відношне до проблематики, що обговор-ся. Все це відбув-ся за рах-к зростання осн-го сюжету. Задіяні суміжні теми посилють сприяняття проблеми.

прикриття істинних причин кампанії При організації МК краще використовувати більш безпечну інформацію

Теорія селективного впливу

Визначено три форми упорядкування інформації та уникнення дисонансу: селективна експозиція — прагнення людей мати справу з тими повідомленнями, які відповідають їхнім поглядам й інтересам, та уникати тих, що викликають когнітивний дисонанс; селективне запам’ятовування — прагнення людей краще запам’ятати інформацію, що відповідає їхнім установкам; селективна перцепція — прагнення людей сприймати у повідомленні те, що відповідає власним переконанням.

М. Дефлюер та С. Болл-Рокіч узагальнили підходи до теорії селективного впливу у вигляді трьох формулювань: теорія індивідуальних розбіжностей (вони впливають на увагу людей до ЗМК та схильність до впливу останніх); соціальної диференціації (люди однакової соціальної категорії частіше поводять себе однаково — в обранні матеріалів медіа, їх інтерпретації, запам’ятовуванні та реагуванні) та соціальних відносин (зв’язки з родиною, друзями, колегами можуть здійснювати сильний вплив на сприйняття людьми мас-медіа). Погляди цих дослідників ще називають теорією залежності ефектів масової комунікації. На їхню думку, у сучасних умовах люди стають залежними від масової комунікації (отримання інформації, ознайомлення з оцінками подій у суспільстві), але вплив масової комунікації більший, якщо суспільство перебуває в стані змін, конфліктів та нестабільності.

Теорія змови

Теорія змови, або теорія “пропагандистська модель” (1988).. Е. Герман та

Н. Чомський вважають, що у країнах із ринковою економікою медіа не ма-

ють декларованої свободи, а обслуговують панівний клас. Так, новини неми-

нуче проходять п’ять фільтрів, перш ніж потрапити до аудиторії:

1) власність, або інтереси великого капіталу;

2) реклама, або головне джерело прибутків;

3) влада, або ньюзмейкерство бюрократії;

4) легальний тиск на медіа через суди, закони тощо;

5) антикомунізм, або виняткова зосередженість на жертвах ворогів.

Відтак американські ЗМК постають ефективними та впливовими ідеологічними інституціями, що здійснюють функцію пропагандистської підтримки ринкової системи без особливих спеціальних примушувань. їхня діяльність санкціонується згодою всередині владної еліти. Пізніше Е. Герман уточнював, що йдеться не про теорію змови як таку, пропагандистська модель становить "керовану ринкову систему".

Відповідно до теорії медіазавісімості, по-перше, чим більше че ловек залежить від того, що його потреби задовольняються в ре док використання СМК, тим більш значуща їх роль в його житті отже, тим сильніше вліяніе2. З макроскопічної, зі ціальної точки зору, чим більше людей потрапляє в залежність тість від медіа, тим сильніше загальний вплив медіа і важливіше їх роль в суспільстві. Таким чином, повинна існувати прямий зв'язок між величиною загальної залежності і ступенем впливу або значимості медіа в будь-який даний момент. Ефекти виникають не тому, що цього хочуть всемогутні медіа або всевладні джерела, а тому, що медіа діють конкретним чином в конкретній суспільній системі з метою задоволення жела ний і потреб конкретної аудиторії.

По-друге, ступінь залежності аудиторії від інформації, що поставляється медіа, є головною змінною величиною в розумінні, коли і чому медіаповідомленнях змінюють убежде ня, почуття чи поведінки аудиторії. В кінцевому рахунку виник новеніе ефектів та їх форма залежать від членів аудиторії і свя зани з тим, наскільки потрібно їм даний засіб масової ком комунікації або повідомлення. Вплив медіа на людей визначається мірою їх використання.

По-третє, в індустріальному суспільстві люди стають більш залежними від медіа, щоб: а) розуміти громадський мир; б) надходити усвідомлено та ефективно; в) фантазувати або вухо дить від дійсності.

І, нарешті, по-четверте, «чим більша потреба, і, зна чит, сильніше залежність... тим більше вірогідність того, що ме діа і їх повідомлення вплинуть». Сила впливу медіа на людей неоднакова: ті, у кого потреби вище і, значить, зави симость сильніше, потрапляють під більш сильний вплив медіа.

Політична ґенеза Інтернету

  Поява такого технічного засобу спілкування, як Інтернет, створило в інформаційному просторі політики, сфері політичних комунікацій якісно нову ситуацію.
До передумов виникнення Інтернету слід віднести як ідейні, так і наукові і технічні фактори. Свою роль зіграли якісь художні, футурологічні твори про щось схожому на всеосяжну інформаційну мережу; поява електронно-обчислювальних машин і персональних комп'ютерів; розробка теорії інформації і винахід таких способів передачі відомостей, як модем, світловод, мережа та ін.

Поява Інтернету породило безліч надій на формування більш досконалого ладу, в якому доступність інформації поступово скоротить соціальна нерівність, функції держави виявляться зведені до мінімуму, а підконтрольність владних інститутів суспільству різко зросте [3]. Надалі в міру розвитку нових комунікацій рівень оптимізму помітно знизився. Серед причин зростаючого скептицизму можна виділити проблему "цифрової нерівності", а також усвідомлення можливості використання нових технологій для розширення контролю держави над своїми громадянами. Однак сприйняття інтернету як засобу побудови принципово нового порядку, що відкриває перед суспільством безліч перспектив і що дає надію на якісний прорив в самих різних сферах, як і раніше широко поширено.
Проникнення web-технологій в політику це складний і суперечливий процес. Умовно його можна розділити на два етапи. Перший етап - інформаційний. Сутність його полягає в проникненні в мережу політичної інформації. В основному, це сайти політичних партій і громадських організацій, окремих політичних лідерів, сайти газет і журналів, а також чисто електронні видання аналітичних і дослідницьких організацій. Другий етап пов'язаний з медіатизації політики і спробою використання Інтернету як інструменту політичної комунікації та політтехнологій.

Поява Інтернету істотно вплинуло на весь політичний світ. Інтернет-дискурс ініціював такі процеси, які стали істотно модифікувати різні інститути, норми і навіть самих учасників політичного процесу. Інтернет-простір, кібернетичний світ - незмінний атрибут сучасного поля політики. Проте люди ще не цілком навчилися використовувати можливості даного технічного феномена, здатного формувати політичну реальність і одночасно залучати їх у взаємини з владою. Багато країн вирішують задачу оптимального співвідношення традиційних електронних ЗМІ та Інтернету.
В сучасних умовах Інтернет стає, можливо, самим активним механізмом, що транслює вплив зовнішньої соціально-економічного середовища на політику. Зокрема, зміна технологій бізнесу, поява моделей декапіталізірованних відносин електронного бізнесу та електронної комерції припускають і відповідні форми організації політичної влади як всередині країни, так і на міжнародній арені. Таким чином, політичні структури, які не мають такого інформаційного супроводу своїх проектів, втрачають позиції і знижують свій вплив на процеси прийняття державних рішень.
Так що традиційні інститути і системи влади, представники правлячого класу і рядові громадяни не завжди ще органічно взаємодіють з цим інструментом комунікації, не
цілком навчилися використовувати його для вираження і захисту своїх інтересів. Політичний потенціал Інтернету ще до кінця не зрозумілий і не освоєний. Проте вже зараз можна передбачити принципові наслідки застосування Інтернету для налагодження політичних комунікацій. Далі ми розглянемо відмітні риси Інтернету як учасника політичного процесу.

 

 

Стандартизоване визначення

Інформаційна безпека (information security) — збереження конфіденційності, цілісності та доступності інформації; крім того, можуть враховуватися інші властивості, такі, як автентичність, відстежуваність, неспростовність та надійність^[4].

Види ІВ

· Психологічна війна;Кібервійна;Мережева війна;Ідеологічна диверсія;Радіоелектронна боротьба, яка може проявлятися такими способами:

o Телебачення і радіомовлення можуть бути подавлені.

o Ресурси телебачення і радіомовлення можуть бути захоплені/підкорені для кампанії дезінформації.

o Мережі комунікацій можуть бути заблоковані або недоступні.

o Операції фондової біржі можуть саботуватися електронним втручанням, даючи витік чутливої інформації або поширюючи дезінформацію.

За умов трансформації інформаційної війни будуть змінюватися також її форми^[4]. Так, для інформаційної боротьби першого покоління це:

· вогневе придушення (у воєнний час) елементів інфраструктури державного та військового управління;

· ведення радіоелектронної боротьби;

· одержання розвідувальної інформації шляхом перехоплення й розшифровки інформаційних потоків;

· здійснення несанкційованого доступу до інформаційних ресурсів з наступною їх фальсифікацією чи викраденням;

· масове подання в інформаційних каналах супротивника чи глобальних мережах дезінформації для впливу на особи, які приймають рішення;

· одержання інформації від перехоплення відкритих джерел інформації.

Інформаційна боротьба другого покоління передбачає:

· створення атмосфери бездуховності й аморальності, негативного відношення до культурної спадщини противника;

· маніпулювання суспільною свідомістю соціальних груп населення країни з метою створення політичної напруженості та хаосу;

· дестабілізація політичних відносин між партіями, об'єднаннями й рухами з метою провокації конфліктів, розпалення недовіри, підозрілості, загострення політичної боротьби, провокування репресій проти опозиції і навіть громадянської війни;

· зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади й управління, інспірація помилкових управлінських рішень;

· дезінформація населення про роботу державних органів, підрив їхнього авторитету, дискредитація органів управління;

· підрив міжнародного авторитету держави, його співробітництва з іншими країнами;

· нанесення збитку життєво важливим інтересам держави в політичній, економічній, оборонній та інших сферах.

А)преса

Б)ТБ

В)радіо

Г)інтернет

Вважаються найефективнішими засобами впливу на свідомість.Особливість: низький рівень комунікативної інтенції (відсутність спеціальної уваги професійних комунікантів до цілеймасового спілкування). Перевага віддається інформаційній інтенції, тобто виробничо-інформаційному ціле покладанню. питання ефективності масмедійних продуктів не є настільки актуальним для журналістів, як, наприклад, для рекламістів, фахівців зі зв’язків з громадськістю.

2) Рекламна комунікація.

Масова комунікація є середовищем для рекламної діяльності. Особливістю працівників сфери реклами, на відміну від працівників мас-медіа, є чітка визначеність щодо цілей рекламних кампаній — забезпечити коло потенційних покупців рекламованого товару чи користувачів рекламованої послуги. Для рекламної комунікації суттєвим є використання суб’єктно-об’єктної форми спілкування, маніпулятивної форми, демонстративно-розважальної поряд з іншими формами масової комунікації. Власне, використовуються всі ті формати рекламної продукції, які забезпечують їй максимально високий рівень впливогенності.

3) PR-комунікації. Паблік рилейшинз (public relations — PR, зв’язки з громадськістю) є видом суспільної діяльності, пов’язаної з формуванням потрібної громадської думки стосовно певної організації чи особи. Масова комунікація є основним середовищем, в якому функціонують інститути PR, адже вони покликані впливати на громадськість насамперед через канали комунікації та за допомогою ЗМК.

Особливістю PR-комунікацій,— а до них належать комунікації для створення іміджу організацій, осіб, створення брендів, формування або підтримання громадської думки про організації чи особи,— є принципове зосередження фахівців зі зв’язків з громадськістю на комунікаційній інтенції.

4) Пропагандистська комунікація.

Пропаганда є різновидом суспільної діяльності, пов’язаної з масовим переконанням у правильності чи неправильності тих або інших ідей, думок,понять, принципів. Пропагандисти використовують майже всі форми масового спілкування, аби тільки виконати визначені завдання, спрямовані на корекцію масової свідомості.

5) Агітаційна комунікація. завжди направлена на заклик, заохочення. Інформаційні продукти розглядаються як засоби агітації.

Етапи дифузії інформації

Е. Роджерс виокремив 4 етапи дифузії інформації:

1. Знання – 2. Переконання – 3. Рішення – 4. Підтвердження правильності

Проте, А. Бандура зазначає 3 етапи дифузії інформації

1. Індивід дізнається про інформацію – 2. Індивід її сприймає – 3. Взаємодія індивідів в системі соціальних відносин

Проте, спільним є: дифузія інформації базується на міжособистісній комунікації (!).

Оскільки теорія дифузії інформації належить до теорій масових комунікацій, вона розглядає:

1. Поширення інформації завдяки медіа

2. Кінцевим результатом дифузії інформації є утворення масового спілкування

3. Якщо інновацію сприймають одразу – вибух маси, а та найбільша кількість людей, яка сприймає новизну – критична маса (!)

 

Виртуальная реальность

Взагалі, під віртуалізацією розуміється «заміщення реальних речей і вчинків образами - симуляціями». Наприклад, у А. Бюля, віртуалізація - це технічний процес створення віртуального суспільства, як «паралельно» існує з реальним суспільством, будь заміщення реальності її симуляцією / чином - не обов'язково з допомогою комп'ютерної техніки, але обов'язково з застосуванням логіки віртуальної реальності».
Стосовно до суспільства в цілому, віртуалізація - серія різнорідних, але спрямованих подібним чином тенденцій в різних сферах життєдіяльності. Причому людина постійно переходить з однієї реальності в іншу.

поняття - симулякр. Бодрійяр розумів під симулякрами знаки чи образи, «відриваються за змістом від конкретних об'єктів, явищ, подій, до яких вони спочатку ставилися, і тим самим виступають як підробки, потворні мутанти, фальсифіковані копії, не відповідають оригіналу». При цьому філософ виділяв 4 види симулякрів:

1) символ, що відображає сутнісну характеристику реальності;

2) символ, що маскує і спотворює сутність реальності;

3) символ, що приховує відсутність сутності реальності;

4) не співвідноситься з реальністю взагалі, представляє лише подібність або видимість чого-небудь.

Соціальна роль симулякрів - «створювати заміщення реальних предметів і явищ там, де вони недоступні або малодоступні людському сприйняттю.

Символічний обмін призводить до утвердження «гіперреальності». Під гіперреальністю Бодрійяр розуміє симуляції чого-небудь. Соціолог додає при цьому, що гіперреальність для стороннього спостерігача «більш реальна, ніж сама реальність, більш правдива, ніж істина, більш чарівна, ніж сама чарівність».

Величезну роль у формуванні гіперреальності відіграють засоби масової інформації. Деякі вчені вважають, що цей факт дає ЗМІ величезну владу над суспільством. Бодріяра доводив, то ЗМІ і маси взаємовпливають один на одного. «Вони починають з того, що пануючому коду протиставляють свої особливі субкоди, а закінчують тим, що будь приходить до них повідомлення змушують циркулювати в рамках специфічного, що визначається ними самими циклу.

Бодріяра називав гіперреальність великим спектаклем.

 35. Технічні канали передачі інформації, засоби трансформації, накопичення і тиражування повідомлень.

Каналом передачі інформації називають сукупність технічних засобів, що забезпечують передачу електричних сигналів від одного пункту до іншого.

36. Теорія "спірального мовчання".

Спіраль мовчання (Spiral of Silence, 1973). Е. Ноель-Нойман зазначала: хто не знаходить своєї думки у масовій комунікації, той мовчить. Ця теорія пояснює, чому люди не схильні публічно висловлювати свою точку зору, приховувати погляди або змінювати свою позицію, коли вони є меншістю у певній групі. Ось головні позиції теорії: спочатку люди намагаються довідатися про домінуючу громадську думку; вони здебільшого готові підлаштовуватися під неї; люди бояться залишитися в ізоляції; вони вагаються щодо висловлення поглядів, які віднесуть їх до меншості. Люди розрізняють для себе час, коли можна говорити і коли треба мовчати. Так виникають можливості для маніпуляцій, тому що представленою виявляється лише одна сторона. Медії мають велику владу. За словами Е. Ноель-Нойман, вони навіть можуть представити більшість як меншість. Телебачення не лише передає громадську думку, воно також створює її.

Роль медіа тут всесильна, вони формують громадську думку, можуть навіть перетворювати меншість у більшість, впливають на поведінку людей, допомагають їм визначитися з тим, що, коли і як робити.

Охорона державної таємниці:

1. Точне визначення ворога – суб’єкта від якого цю інформацію приховують або втаємничують

2. Правове забезпечення операції втаємничення

3. Оцінка збитків, визначення фінансових умов секретності, місця та часу

Збитки можуть бути: - прямі – видно їх результат одразу

                           - непрямі

4. Оцінка методів санкціонованого та несанкціонованого проникнення і отримання інформації.

При цьому враховується:

- Кількість і наповнення інформації

- Кругообіг повідомлень (особливо у оборонній промисловості)

- Старіння інформації

 

Що таке паркування

Послуга парковки доменного імені означає, перш за все, підтримку DNS-зони вашого домену із забезпеченням відкриття якого сайту при введенні в адресному рядку браузера імені цього домена. Який саме сайт відкриватиметься - залежить від обраного вами варіанту парковки (їх може бути кілька) - починаючи з рекламною сторінки хостинг-провайдера і закінчуючи вашим власним невеликим сайтом.

Коли потрібна парковка

Припустимо, ви поки не готові до організації свого віртуального сервера, але побоюєтеся, що вибране вами доменне ім'я займе хтось інший. Поки ви готуєте свій сайт, доменне ім'я можна зарезервувати і навіть показувати якусь сторінку. При цьому ви майже напевно отримуєте повноцінний поштову адресу (в залежності від того - чи надає це вам хостер) і - іноді - навіть можливість редагування контенту свого невеликого сайту.

Крім цього ви можете використовувати парковку домену при наявності свого сайту на будь-якому безкоштовному хостингу. При цьому ваш домен буде відкривати сайт, розміщений у безкоштовного хостера, зберігаючи в адресному рядку браузера ім'я вашого домену (тобто - приховуючи довге "криве" ім'я безкоштовного хостингу).

Нарешті, парковку можна використовувати, коли у вас є кілька доменних імен (співзвучних один одному), які повинні відображати один і той же сайт (наприклад, AUTO-SPORT.RU / AUTOSPORT.RU / AVTO-SPORT.RU / AVTOSPORT.RU). Тоді сам сайт (один з доменів) розміщується на хостингу, а решта домени - припарковується і направляються (як редирект або фрейм) на нього.

Теорія дифузії інформації

Теорія дифузії інновацій. Згідно з цією теорією, в розробці якої брали участь Г. Тард, Е. Роджерс, А. Бандура, будь-яка інновація (нова ідея, технологія, нові знання, нова поведінка тощо) поширюється в суспільстві за певною моделлю, яка графічно являє собою S-подібну криву, пов’язану з поширенням інновації в часі: деякі люди беруть інновацію відразу, інших треба переконувати, що вимагає певного часу. Е. Роджерс описує концепцію S-подібної кривої Тарда таким чином: спочатку кілька індивідів бере нову ідею, потім інновація поширюється серед більшої кількості індивідів і насамкінець темп поширення спадає.

Впровадження інновації залежить від характеру самої інновації, людей, які її отримують. Процес дифузії інновації включає чотири етапи: знання (треба щось знати про нову річ), переконання (треба переконатися або переконати інших, що нова річ потрібна), рішення (прийняття остаточного рішення стосовно потрібності), підтвердження правильності (людина намагається відкинути всі сумніви, ще раз переконатися, що рішення прийнято правильно).

Процес дифузії, за А. Бандурою, визначається трьома подіями: (1) індивід дізнається про інновацію, (2) індивід приймає інновацію, (3) індивід взаємодіє з іншими індивідами в системі соціальних відносин, переконуючи їх або підтримуючи їхнє власне переконання щодо необхідності прийняття інновації.

Е. Роджерс визначив категорії людей в соціальній системі на основі їх здатності сприймати нове: новатори (ті, що відразу сприймають, як тільки почули, побачили чи прочитали); ранні послідовники (лідери думок, громадські активісти, ті, хто поширює інновацію); рання більшість (люди, які не хочуть відразу сприймати, обдумують, зважують, а потім приймають); пізніша більшість (люди, які скептично ставляться до нововведення, чекають, поки більшість прийме нове, і потім самі приймають його,— іноді під тиком соціуму); відсталі (ті члени спільноти, які в останню чергу приймають інновацію).

Дифузія інновацій тримається на міжособистісній комунікації, участі лідерів думок, а також масовому спілкуванні. Ця теорія вважається теорією масової комунікації через те, що у поширенні інновацій активно задіюються медіа, а також тому, що кінцевим результатом дифузії є утворення масових спільнот. Якщо інновація приймається відразу — говорять про вибух маси.

Та найбільша кількість людей, яка починає “масово” приймати новизну, називається критичною масою.

  Теорія дифузії інновацій (1962). Згідно з цією теорією, будь-яка інновація (ідея, методика, технологія) поширюється в суспільстві за певною передбачуваною моделлю. Е. Роджерс звертається до ролі медій та міжособистісних комунікацій (лідерів громадської думки), також до характеристик інновацій, що впливають на швидкість їх засвоєння (порівняльна перевага, сумісність, незначна складність, можливість перевірки, можливість огляду). Під впливом теорії лінійних моделей комунікації Роджерс сформулював послідовність кроків процесу дифузії: знання, переконання, рішення, запровадження, підтвердження. Він розрізняє новаторів (2,5 %), ранніх приймаючих (13,5 %), ранню більшість (34%), пізню більшість (34 %) та відстаючих (16%). У царині масових комунікацій теорія дифузії інновацій використовується у дослідженнях процесу засвоєння нових технологій і поширення новин. Також застосовується у багатьох інших галузях.

 

Теорія фреймінгу

Теорія фреймінгу (1974). Головне припущення теорії Е. Ґофмана свідчить про те, що контекст зумовлює наші дії, поведінку і розуміння. Фреймами є когнітивні структури, які скеровують наше сприймання та уявлення соціальної реальності. Це своєрідні правила гри, які можуть розвиватися. У медіях це принципи відбору - коди наголосів, інтерпретації та презентації. Медійні продюсери зазвичай вживають їх для організації медійних продуктів і дискурсів, вербальних та візуальних. У цьому контексті медійні фрейми дають можливість новинним журналістам, наприклад, переробляти й оформлювати велику кількість різноманітної інформації швидко й унормовано. Вони дуже важливі у кодуванні медійних текстів і декодуванні їх авдиторією. Як дослідницька методологія фреймінговий аналіз вивчає набір певних аспектів проблем, зображень, стереотипів, метафор, стилю, композиції тощо, які використовуються для натяку на специфічну відповідь.

 

Психологічні акції в інформаційних кампаніях. Технології розкручування, атаки, прикриття в структурі інформаційних кампаній

Інформаційна кампанія – це комплексна система впливу на певні групи населення (так звані цільові аудиторії чи цільові групи) за допомогою різноманітних засобів і каналів масового та індивідуального інформування та навчання з ціллю спонукати їх прийняти нові для них самих та суспільства стереотипи поведінки в певній сфері життя. Вплив здійснюється шляхом навчання чи покращення їх знань в певній сфері, зміни відношення до певного предмету чи явища, а також шляхом формування навичок бажаної поведінки

«розкручування»:

- гол-не завд-ня-підготовка гром-ої думки через ознайомлення з тематикою ІК, підготовку до сприйняття певних оцінок.

- Для реалізації цих проблем потрібен час. З врах-м масштабу ІК регул-ся строки виріш-ня цих завд-нь.

- Оптимальний термін розкручування азової тем-ки: 1-6 місяців

- Протягом часу в публ-ий дискурс поступово ввод-ся вихїідні повідом-ня, які насичують сусп-ну свідомість відпов-ми оцінками, поглядами, форм-ть інтерес публ-ки => період «щеплення». Так, поступово відбув-ся підміна порядку денного і придуш-ся небажана темат-ка.

- Орган-ія пубілік-ії на суміжні теми, які не пов’язані із тематикою ІК, але спрям-ть думки. Такі суміжні теми – «динамічні шашки», що можуть «здетонувати» у потрібний час.

- Розповсюджуючи таку іnfo, орг-ри ІК розкачують гром-ку думку =>для того щоб визначити поріг сприйняття іnfo і зафіксувати її.

- «фаза активних дій/атака»: гол-не завд-ня: отрим-ня іnfo переваг перед опонентом.

- Розпочин-ся етап з викор-ня зрозхумілого гром-сті іnfo приводу, який дозволив би ввести в іnfo простір ключове повід-ня (КП) і розстав-є ос-ні акценти між опонентами.

- Розпочин-ся несподівано і направл-й на випередж-ня супротивника.

- Для введення КП часто викор-ся: скандали, публік-ії компроментац-го змісту, новини. Важливо чітко виділити і роставити смислові акценти.

- Розповс-ні повід-ня форм-ся з урахув-м допоміжних завдань -> повинен бути постійний моніторинг повідом-нь, вміти нівелювати критику супротивника, добитись зрост-ня емоц-ї напруж-сті в гром-сті. Гоулд

- Повинен створ-сь позитивний фон дискусії, щоб:

1. Втягнути в неї пасивні прошарки нас-ня,

2. Сформув-ти позит-не відношне до проблематики, що обговор-ся. Все це відбув-ся за рах-к зростання осн-го сюжету. Задіяні суміжні теми посилють сприяняття проблеми.

прикриття істинних причин кампанії При організації МК краще використовувати більш безпечну інформацію