Андрій Білецький: коротка біографія                               3

Зміст

Про Вождя

Андрій Білецький: коротка біографія                               3

Вождь                                                                             6

Як пізнати Вождя?                                                                   10

Головний командир «Патріоту України»

(статті А.Білецького 2005-2007 років)

Патріотизм проти Націоналізму?                                         13

Мігранти                                                                               1 5

Що є Україна?                                                       1 7

Нова Доба                                                                                 20

Штраф за нелюбов!                                                               2 2

Головний Провідник СNА

(статті А.Білецького 2008-2011 років)

Чому Соціальний Націоналізм?                                           2 4

Світова криза і етнічний хаос                                      2 7

Мова і Раса: первинність питання                                    28

Демократія: очевидні вади                                                    31

Лідер ув’язнених патріотів

(статті А.Білецького 2012-2013 років)

Дух – основа нашої Боротьби                                        3 3

Перемога або Смерть                                                         33

П РО ВОЖДЯ

В О Ж Д Ь

Майже два роки собаки окупаційного режиму тримають в полоні нашого Вождя. Говорити про підстави до його арешту недоречно. Бо тримають за гратами його не за тими звинуваченнями, які йому висунуто офіційно. З такою доказовою базою, яка є проти нього, тримати у СІЗО підстав немає. Те, що він до сих пір позбавлений волі свідчить лише про одне – його бояться. Свора шолудивих дворових собак, які не мають ані честі, ані совісті, а живуть виключно за об’їдки з бюджету як вогню бояться ватажка зграї вільних вовків, що зневажає їх псяче підлабузництво. Вождь ув’язнений, бо він символ нашого руху; єдиний, хто здатний повалити цей прогнилий асоціальний режим антинаціональної окупації. Брехливі собаки у синіх мундирах знають, що він являє для нас, то ж ми пропонуємо всім нам пригадати, ким для нас є Вождь.

 

Історію людства творить боротьба націй. Історію націй творять вожді – надлюди, природою і провидінням покликані саме для цього. Вождь – це не будь-який керівник. Вождя не можна призначити або обрати. Вождя можна лише відчути. І відчуваючи його, одні захоплюються і йдуть за ним, інші – ж бояться і намагаються будь-що зупинити його поступ.

 

Один давно вже мертвий німець казав, що Вождь повинен мати характер, волю, талант та удачу. Якщо ці чотири властивості гармонійно поєднуються у одній видатній особистості, то ми маємо людину, покликану історією.

 

Характер є стилем і поведінкою у найвищій формі. Знання, досвід та практика принесуть історичній постаті більше шкоди, якщо вони не будуть засновані на сильному характері. Саме сильний характер дозволяє знанням, досвіду та практиці досягти у людині свого найвищого прояву. Характер спирається на сміливість, витривалість, енергію та послідовність. Сміливість дає змогу не тільки розуміти сенс дії, але й чинити її. Витривалість уможливлює продовження цієї дії, в не залежності від будь-яких перепон. Енергія мобілізує всі сили для вчинення дії, а послідовність робить дію зрозумілою для мас, які вічно сумніваються.

 

Воля, слугуючи посередником між знаннями і діями, підіймає характер з рівня індивідуалістичного на рівень універсальний. Вона перетворює людину, що мріє, у людину, що втілює мрії в життя. Адже набагато важливіше не тільки знати що треба, але й хотіти цього “що треба” досягти. Зараз багато хто знає, чому на Батьківщину впали нещастя, але мало у кого є бажання, а тим більше воля, положити кінець її бідам. Багато хто з наших можновладців знає, що потрібно нації, але з них ніхто не має волі, щоб те знання реалізувати та й бажання такого в них також нема.

 

Історія судить не по тому, чого ти хотів, а по тому, чого ти домігся. Для неї (історії) зовсім не важливо про що ти мріяв, але важливо чого ти здатний домогтися. З цього постулату й випливає третя властивість Вождя – талант, природна здатність досягати свого. Своїм для Вождя є загальнонаціональне, він не думає категоріями приватних речей і закони приватних речей до його дій застосовувати немає сенсу. Ми часто плутаємо бажання зі здатністю здійснити бажане, саме тому ми часто і дарма прощаємо некомпетентних людей, які говорять, що хотіли загальнонаціональних користі й добра. Можливо якийсь хворий на голову чоловік хоче народити дитину, але що нам до того? Він же не здатний на це. Той, хто хоче вести націю вперед у майбуття, повинен бути здатним на це, для чого йому потрібний талант. Вождь повинен вміти робити все. Це не означає, що він має розумітися на всіх деталях, але він повинен знати основне. Він є майстром організації – мистецтва правильного розподілу прав, обов’язків і відповідальності.

 

Характер, воля і талант проявляються у здатних людях. Вони або є, або їх немає. Але ці три властивості лише зумовлюють Вождя, а діяти в історичному просторі дає йому можливість лише одна-єдина удача. Вождь повинен бути удачливим. Він повинен мати благословіння від вищих сил. Але удача Вождя кардинально відрізняється від удачі звичайних людей. Удача Вождя полягає в тому, щоб своєчасно проявитися. Вождь удачливий, коли у ньому визнали Вождя і він передав свій історичний посил своїм апостолам-паладинам – національній еліті. Після цього Вождь може піти у вигнання, потрапити за грати та навіть померти, але той посил, який передав він своїм послідовникам, вже буде творити історію. Звісно набагато краще, коли національна еліта творить історію безпосередньо на чолі з Вождем, але й без його фізичної присутності він завжди буде осявати плоди свого історичного поштовху, як символ руху.

 

Після того, як Вождя відчули, визнали і увірували в нього паладини, його історичну місію виконано. Вождя можуть зрадити, підірвати авторитет у певних колах, облити брудом у очах натовпу, але у свідомості його дійсних послідовників він залишить те зерно, що буде штовхати їх вперед. Тепер тільки від його апостолів залежить чи буде місія Вождя виконана у повній мірі. Від них залежить буде побудована нова імперія, що перетворить життя мільярдів, чи з’явиться нова легенда, яка переверне свідомість одиниць, що будуть готувати грунт для нової історичної місії, нового Вождя.

 

 

Як отара ніколи не йде проти вівчара, так і маси ніколи не противляться вождям. Маси часто не сприймають узурпаторів, які не маючи необхідних природних властивостей, претендують на владу і намагаються удавати з себе вождів. Маси можуть не противитися ним, але сприймати їх за вождів ніколи не будуть. Цап також може водити отару за собою, але вівчаром йому ніколи не стати, він ніколи не буде командувати вівчаркам, які слідують лише за вівчарем. Справжнього Вождя маси боготворять, навіть якщо він їм каже гірку правду і визнає їх керованим натовпом. Штучного узурпатора ж вони можуть боятися, але завжди будуть ненавидіти, навіть якщо він буде поливати їх ріками лестощів і запевняти, що є лише їх слугою.

 

Нам пощастило. Ми маємо справжнього Вождя. Наш Вождь має характер, волю, талант та удачу. Ми відчули його, визнали і пішли за ним. Вороги нашої Нації запроторили його за грати, але він встиг виховати і вкласти у наші душі віру і волю. І ми вже на історичному шляху. Тепер тільки вперед!!!

ЯК ПІЗНАТИ ВОЖДЯ?

Від пересічних громадян часто можна почути скиглення з приводу того, що вони в черговий раз обрали не того кандидата. Абсолютна більшість нашого оточення твердо знає, що вивести їх з сьогоднішнього злиденного животіння може тільки хтось єдиний, сильний і вольовий. Той, кого прийнято називати коротким, але змістовним словом «Вождь». Простим людям це підказує банальний життєвий досвід, а тим хто має трохи більший рівень знань – ще й історичні приклади. Але водночас вся ця більшість чомусь щиро вірить в те, що Обранець Божий, Природний Лідер і Рушій Історії може бути обраний ними. Широкі ряди безвільних, безвідповідальних і ні на що не спроможних сіромах вважають себе частиною Провидіння тільки на тій підставі, що так написано на аркуші паперу, гучно названому «Основний Закон». Заурядами може бути обраний лише найзаурядніший з них. Саме тому сьогодні для всіх націй і класів країни гарантом виступає декласований елемент непевної національності.

 

Але справжнього Вождя не обирають і не призначають, він приходить сам. Найвища світова сила (Бог, Природа, Провидіння, Історія – як її не назви) просто надсилає свого представника у наш світ з певною місією. Задля виконання цієї місії Вождь наділяє себе самого максимальними повноваженнями й бере на себе весь тягар відповідальності. Не посадові обов’язки, мандат від якогось виборчого округу чи урочиста присяга гаранта роблять людину Вождем, а сміливість взяти на себе абсолютну відповідальність і спроможність виконати вищу місію.

 

Але карати мільйони простих громадян за те, що вони постійно когось обирають, намагаючись віднайти того, хто поведе їх у майбуття, також не варто. Таким чином вони просто перекладають на себе відповідальність, яка їм не під силу, за що й постійно розплачуються своїм злиденним життям і повною відсутністю просвітління. Але питання «як все ж таки пізнати Вождя?» від цього не стає менш актуальним.

 

Вождь завжди формує бойову колону для походу на завоювання прийдешнього і пізнати його можна тільки йдучи за ним, на його марші на майбутнє. Відповідно, й шукати Вождя варто там, де гуртуються найкращі з найкращих, у колоні завойовників світлого завтра. Але пізнати тих кращих так само важко як і пізнати самого Вождя, адже дехто долучається до тієї колони ще звичайною людиною і стає кращим з кращим лише протягом шляху. А серед найбагатших і здавалося б найуспішніших дійсно найкращих найменше.

 

Тож пізнати Вождя на початку його маршу дано далеко не всім. Лише одиниці знали, що розп’ятий серед злочинців на 33-му році життя в дійсності був Спасителем. Так і зараз лише одиниці знають, що ув’язнений серед злочинців так само на 33-му році життя є Вождем. Всього дев’ять людей у Великому Степу від початку вірили, що найневдаліший зі степових розбійників, який свою молодість проходив в колодках раба, є тим самим Чінгізханом, що майже дійде до останнього моря. У те, що політв’язень на псевдо «Білий» поведе всіх на завоювання майбуття, наразі реально вірить не набагато більше людей. Коли колишнього безпритульного художника посадили до в’язниці, думку про те, що через десять років він почне кардинально змінювати історію, мало б хто розділив. Так само й сьогодні обмаль впевнених у тому, що саме лідер ув’язнених патріотів скоро мінятиме історію.

 

Кажуть, що лише час покаже хто ким є насправді. Та коли Вождь почне змінювати історію, пізнавати його буде вже запізно. Тоді його треба буде тільки визнавати. Але сьогодні кожен має час долучитися до його колони і в поході на завоювання прийдешнього переконатися, хто її веде. Не дарма своїх лідерів українські націоналісти називали ще й провідниками. Вождь наш дійсно провідник. Наш провідник у майбутнє…

МІГРАНТИ

24 березня 1999 року на Сербію посипався дощ НАТОвських бомб. Цей день став кульмінацією боротьби білого корінного населення країни, та мусульман (мігрантів-албанців) за Косово. Передісторія цього дня така. В 1945 році до влади Сербії приходять комуністи-інтернаціоналісти на чолі з Йосипом Броз Тіто. Позбавлені «всіляких націоналістичних забобон» вони дозволяють албанцям-мігрантам в΄їзджати в країну в величезній кількості. Інтернаціоналістичним керівництвом країни не береться до уваги ані: в 2-3 рази вища народжуваність в мусульманських сім’ях порівняно з сербськими; ані давнє заповітне (з 1389 року) бажання мусульман захопити Косово. В результаті цієї інтелектуальної і далекоглядної політики, уряду вже в 1980 році албанці становили 75% населення Косово. Це при тому, що навіть під час 500-літньої окупації Сербії Османською імперією, мусульмани не становили навіть третини населення Косово! Після 1990 року албанці, які вже складали більш 80 % населення, почали цілеспрямоване витіснення сербів з Косово. В хід було пущені підпали, побиття і вбивства, зґвалтування, і дискримінація на роботі і учбових закладах, направленні проти сербського народу.

 

Не маючи особливого потягу до праці. Але маючи такий потяг до криміналу і наркотиків, Албанці за короткий термін перетворили економічно розвинуте Косово, в головну зону європейського наркотранзиту. Коли у сербів настало прозріння і вони спробували навести лад в своїй же країні, з неба посипалися бомби...

 

2005 рік Україна. Нова влада руками і ногами лізе в Європейський Союз, що розвалюється прямо на очах. В той час, як європейські нації трохи отямилися від інтернаціонально-інтеграційної пропаганди, і згадали про свої національні інтереси, українська влада продає ці інтереси оптом і в роздріб. Та що там продає віддає задарма, за будь-яку подачку, ласкавий погляд майбутнього „господаря” – комісара ЄС.Ось міністр внутрішніх справ Великобританії Чарльз Кларк заявляє – ЄС може пом’якшити візовий режим для громадян України (тобто полегшити виїзд українських робітників, що горбатяться по всій Європі), для цього треба не багато, щоби Україна підписала договір по реадмісії. Для не освічених (сам такий) поясняю: реадмісія – це повернення на Україну, за її кошт, всіх нелегальних мігрантів, що попали в ЄС через нашу територію. Що ми далі будемо з ними робити це вже наші з вами проблеми. Коротше кажучи, підписавши договір по реадмісії Україна перетворюється на „звалище відходів” з усього третього світу. Для того щоб відправити їх до дому потрібні договори по реадмісії з тією державою з якої вони прибули. Майже всі вони прибувають з Росії, яка категорично відмовляється підписувати договір по реадмісії з Україною.

 

Про яку кількість мігрантів іде мова? – по офіційним даним близько 9000 чоловік на рік. Реально ця статистика занижена мінімум в десять разів. Тобто реально більше ста тисяч африканців, азіатів і хтозна кого будуть осідати кожен рік на Україні. Подальші розрахунки прості п’ятсот тисяч за п’ять років, мільйон за десять. Але мігранти ще мають звичай розмножуватися. Наприклад в середній афганській сім’ї шість-вісім дітей. Порівняйте це з середньою українською сім’єю на яку приходиться одна-дві дитини.

 

Далі нас чекає наступне: після п’яти років перебування на території України, мігранти автоматично стають повноцінними громадянами. Кількість їх буде рости, разом з їх впливом на політику, економіку, культуру України. При мінусовій народжуваності в етнічних українців, через 30-40 років половина населення України буде „кольорове”. Ті хто тішать себе ілюзіями, що мігранти спокійно ввіллються в українське життя, не хочуть бачити правди. Більшість мігрантів не маючи навіть початкової освіти, не знаючи мови України, будуть поповнювати кримінал і маргінальні класи, не маючи можливості конкурувати на рівних з українцями, вони будуть створювати „земляцтва”, які будуть витискати всіх „не земляків” з цілих сфер економіки. (Це відбувається вже зараз зі сферами: харчування, перевезень, роздрібної торгівлі і т.д.). Нас чекає небувалий підйом криміналу, наркоторгівлі, втрати робочих місць.Все це стане реальністю завтра, якщо ми не зупинимо це сьогодні. Поки що для цього для треба не багато: перше, відмовитися від договору по реадміссії; по-друге, збільшити контроль кордону з Росією; по-третє, ввести закон що унеможливлює отримання громадянства мігрантами. Для цього потрібна політична воля і національна ідея у влади. Але схоже, що шукати її там даремно.

 

Ніколи Азія і Європа не будуть сумісні, ніколи вони не знаходили спільної мови ні в релігії, ні в расі, ні в культурі, ні в економіці. Україна завжди була щитом Європи, тепер час їй подбати про саму себе. Ми хочемо Української – України і не дамо перетворити її на смітник Євразії. Якщо влада не зупинить цей процес його зупинить українська вулиця. Перемога все рівно буде за нами, як було десятки разів в нашій історії!

ЩО Є УКРАЇНА?

Якщо дивиться на “традиційно - офіційні” дані, Україна - це територія в Східній Європі, заселена пере-важно українцями, в політичному плані - це сучасна Держава Україна. Площа – 603 тис. км2, населення 47 мільйонів, столиця – Київ, має 25 областей і одну авто-номну республіку, рельєф переважно рівнинний, на заході – Карпати, на півдні – Кримські гори. Нічого цікавого, нічого виняткового.

 

Однак зовсім не таке бачення має на Україну український націоналізм. Погляд націоналістів на Україну, це однозначно погляд в минувшину і сучасність, і проект майбутнього – Велика Україна.

 

Наша Україна має площу 945 тис. км2 (тобто на 343 тис. км2 більшу за сучасну), заселену 60 мільйонами чоловік – переважно українцями. Ці 343 тис. км2 землі відібрані в минулому в української нації: це Кубань і Східна Слобожанщина (зараз під Московією), Холмщина і Підляшшя (під Польщею), Берестейщина (під Білоруссю), Придністров’я (під Молдавією), Марморощина (під Румунією), Прящівщина (під Словаччиною), Західне Закарпаття (під Угорщиною). Всі ці землі складають разом з сучасною Україною неподільну Соборну Україну, якою ми не вправі ані торгувати, ані поступатися.

 

Однак Україна - це не просто кусень території в Центрі Європи, окреслений розселенням української нації, – це абсолютно унікальний сплав, етногеографічний організм.

 

Як твердить сучасна наука, Східна Європа поді-ляється на сім окремих географічних областей: Біло-морську, Білоруську, Прибалтійську, Урал, Московську, Каспійську і Україну. Всі ці території різняться між собою географічним положенням, внутрішньою будовою, рельєфом, рослинністю, тваринним світом, формою господарства.

 

Україна, як географічна область, унікальна тим, що єдина в Східній Європі опирається своїми кордонами на молоді складчасті гори (Карпати, Кримські гори, Кавказ). Тектонічну основу України становить архейський гранітово - гнайсовий масив. В такій своєрідній кам’яній “чаші” (закритій до того ж з півночі болотно – лісистою Білоруською областю), за мільйони років і утворилася унікальна і своєрідна екосистема – Україна. “Чаша” від-крита з півночі впливам Чорного моря, яке є часткою Се-редземноморського басейну, сполучаючи Україну географічно і кліматично з Середземномор’ям. Українська екосистема характеризується окремим (набагато лагіднішим ніж загальноєвропейський) кліматом – понтійським або українським (Е. де Мартоне), степовим і лісостеповим покровом, найбільшими в світі чор-ноземами, все це створює характер земного раю для людини, перетворює Україну на один з найвигідніших регіонів хліборобства в світі. В той же час клімат України знає і суворі зими, і різкі зміни погоди, і спеку. Все це загартовує характер народу, що живе на цій землі, не дає людині стати м’якою.

 

Землі України являють собою єдине географічне ціле, в той же час вони дивовижно різноманітні: це і лісисті гори Карпати, і засніжений Кавказ, і моря, і степи, і найбільші ліса, болота Європи, Полісся і, навіть, острови. Ця природна єдність і різноманітність дзеркалом відбивається в нас - Українській Нації, яка, маючи єдиний національний характер, складається з безлічі видів ментальностей і темпераментів.

 

Надзвичайним є геополітичне становище України (Геополітика – наука, що вивчає зв’язки та взаємо-залежності міжнародної економічної та військової полі-тики з географією). Засновник і творець геополітики - Карл Хаусхофер, а за ним і більшість геополітиків світу, вважав Україну ключем до володіння Євразією, сво-єрідним серцем старого континенту - “хартлендом” – “серцевинними землями”. Теорія Хаусхофера проста – Україна, в силу свого розташування, є мостом між Єв-ропою, Московією, Середземномор’ям і Балканами, а також опосередковано межує з Середньою Азією, а через Кавказ і Чорне море з Передньою Азією. Так, на Україні немає величезних запасів нафти і газу, однак вона володіє більш тривкими цінностями – контролем над стратегічними транспортними магістралями і харчовим самозабезпеченням (автаркією). Той, хто контролює Україну - контролює Євразію, контроль над останньою, дає змогу домінувати в Світі. Ось основи української геополітики. Арійські хвилі, що вийшли з України і затопили найвіддаленіші куточки нашого континенту, немов би свідчать про правильність теорії. Надзвичайний підйом Литви, Польщі, Московії саме в час їх панування над Україною, а також швидке зубожіння і згасання останніх після втрати контролю над нашими землями також підтверджують висновки геополітиків.

НОВА ДОБА

Нова доба, означена появою сотень громадських рухів, небувалою громадянською активністю, в очікуванні небувалої світової кризи, народила органічну ідею Української державності – Ідею Золотої Доби, Ідею Нової України.

 

Підсвідомо її відчувають всі Українці. Бо вона має свої корені в імперському минулому Українських Держав – Держави Скіфів, Києво-Руської Імперії, Козацької Держави. А згодом колосальне зростання нашої етнічної території в ХІХ ст. Постання Української Держави в 1917 році, народний зрив, що цілковито прийняв Ідею національної держави, не дало стерти з пам’яті народу історичну славу. Збройна боротьба ОУН і відновлення Української Держави в 1941 році, надала поштовх поколінням Українців до державотворчого чину, який не вщух донині. Попри намагання так званих «традиційних» культурно-лінгвістичних націоналістів-народників стерти з історії імперські ідеї ОУН, вони живі і весь час знаходять продовження в нових громадських, молодіжних, політичних рухах.

 

Вірні заповідям наших звитяжних пращурів, що своєю кров’ю освятили і увічнили ці заповіді, патріоти Золотої Доби формують новий рух, мета якого єдина – Нова Україна.

 

Нова Україна – не республіка і не диктатура, а республіка і диктатура. Не соціалізм і не націоналізм, а соціалізм і націоналізм. Не імперія і не демократія, а імперія і демократія.

 

Нове розуміння Національної ідеї вивільнилось від загальнолюдських цінностей і проголосило себе єдино-правильним і прогресивним. Нове розуміння не вагається у виборі засобів для досягнення кінцевої мети. Нове розуміння гордо іменує себе шовіністичним і самостійним, бо для нього у світі лише одна святиня – власна мета.

 

 

Наше нове розуміння Національної ідеї вимагає від нас цілковитої покори і жертовності. Ми творимо нове життя, новий порядок, нову українську людину для потреб Нової України. Ми консервативні в традиції і вірі, ми прогресивні в боротьбі та науці. Наш вигляд – не фетиш, наші ідеї – справжнє життя. Патріот України – наш абсолют людини воїна, людини-робітника, людини-провідника.

 

З початком Золотої Доби почалося пробудження людей. Руйнуються останні опори сучасної політичної системи. Свята віра у демократію і лібералізм вмерла і вже починає тхнути трупним смородом. Політична система разом із загальнолюдськими цінностями конає швидше ніж можна було собі уявити.

 

Ми – щасливе покоління! Нам випала нагода жити на переломі епох, нам суджено бути вбивцями старої і затхлої системи, і батьками Нового Порядку! Ми можемо нині будувати світ на власний розсуд, згідно наших переконань і нашої віри.

 

А наша Віра - Свята, наші Ідеї – безсмертні! Наші золоті знамена – провісники нового справедливого світу. Чорний тризуб на золоті знамен – символ Матері Землі, Матері нашої Нації, що встановить новий порядок і житиме вічно!

 

Тут і зараз починається нова Доба – Золота Доба! Тут і зараз починається нова держава! Тут і зараз починається нова імперія! Тут і зараз починається нова війна! Тут і зараз починається новий мир! Тут і зараз починається новий світ! Тут і зараз починається нова віра! Тут і зараз починається нова революція! Тут і зараз починається нова влада!

ГОЛОВНИЙ ПРОВІДНИК СNА

(статті А.Білецького 2008-2011 років)

Андрій Білецький, 2008 р.

МОВА І РАСА - ПЕРВИННІСТЬ ПИТАННЯ

Українському соціал-націоналізму не притаманне розбиття національних завдань на першорядні та другосортні. Не стали б ми цього робити і в питанні збереження і розвитку наших Раси та Мови. Однак постійні закиди нашій Організації у „вузьколобому расизмі” з боку націонал-лібералів, висунення ними мовного питання як ключового, нехтування расовою проблематикою – змушують нас вказати ієрархію національних потреб.

 

З інтерв’ю „української зірки” Ані Лорак:

„– А как ваши родные отнеслись к Мурату[турок - коханець співачки]?

– При первом знакомстве папа принял его не сразу, потому что он у нас националист. И когда Мурат пробовал на ломаном русском о чем-то с ним поговорить, папа спрашивал: „А коли ти вивчиш українську?” И в следующий приезд Мурат уже говорил ему: „Добрий день, як себе почуваєте? До побачення”. Папе это очень понравилось, и вторая их встреча была уже теплее – он говорил ему: „Сину мій”.”

 

На цьому потворному прикладі можна побачити як легко мовний націоналіст може „прийняти” у свою родину і Nацію – людину іншої крові, ментальності, культури. Змішати свої гени з генами іншої породи людей.

 

Подібні приклади змушують нас задати собі питання про ієрархію расового і мовного питань для Української Nації. І немає більш яскравої різниці між новим соціал-націоналізмом і ліберальним націоналізмом як у ставленні до питань Раси і Мови.

 

Український соціал-націоналізм вважає Українську Nацію кровно-расовою спільнотою. Польові антропологічні дослідження професора Дяченка показали, що українці зберігають всі основні риси кроманьйонського населення України, тобто існують як незмінний расовий тип щонайменше 40 тисяч років. Раса є всім для націотворення – Раса це основа, на якій виростає надбудова у вигляді національної культури, яка знов-таки походить від расової природи народу, а не від мови, релігії, економіки та ін.

 

Будь-який етнос, який зазнав національної катастрофи (військові жертви, епідемії, втрата державності), але зберіг свій расовий тип – відтворював за деякий час основні риси власної національної культури. Після великих національних катастроф: падіння Сколотської держави, знищення Антського союзу, розпаду Києво-Руської імперії – наш етнос за 200–300 років відновлював власний світ у майже незмінному вигляді: все той же землеробський побут і традиції, та ж, що і за часів бронзового віку, біла мазана хата і національний одяг, та ж військова влада виборної старшини та ідеал озброєного народу-воїна.

 

Все це ставало можливим через збереження расового типу, а отже – ментальності та архетипів національного характеру. А вже з них виростали наново паростки культури, традиції та мови. З іншого боку, не раз бачимо приклади коли чужорасове населення змінювало до невпізнання автохтонні традиції, культуру, релігію і навіть мову.

 

Якщо антропологічні дані беззастережно доводять незмінність українського расового типу впродовж 40 тисяч років – то чи можемо ми щось подібне сказати про мову? Весь цей час українська мова розвивалася і змінювалася відповідно до історичних обставин та української ментальності. Вона являлася одним з найкращих проявів таланту українського расового духу, однак ніколи не була визначальною для націотворення.

 

Як етнос, що зберіг свою расову природу – обов’язково відтворить власну національну культуру, так і етнос, який зберіг мову, але втратив расову чистоту, – перетвориться на заперечення самого себе. Приклад давнього Ірану – арійської держави, що була одним з центрів світової цивілізації, яка, втримавши власну мову (фарсі), не зберегла свій расовий тип під арабською навалою і перетворилася на другорядну замкнену мусульманську країну, – повинен стати для нас грізним застереженням.

 

Зворотнім прикладом є історія з неграми США, які, цілком втративши власну мову, культуру, релігію та традицію, перейшовши на англійську і спробувавши опанувати спосіб життя своїх господарів, чомусь не перетворилися автоматично на англійців, а натомість власним тваринним способом життя відтворюють свою расову природу на іншому континенті в іншу історичну епоху.

 

Немає жодних асимілятивних здібностей Мови – є тільки асимілятивні здібності Раси. Українська Мова має для нас значення як найкращий найприродніший вияв духу Української Раси. Якщо говорити про російськомовний Схід України, українські території в складі Росії, то ми повинні в першу чергу пробудити їхню расову свідомість, після чого мовними націоналістами вони стануть автоматично. Питання ж тотальної українізації в майбутній соціал-націоналістичній Державі буде вирішено напротязі 3–6 місяців за допомогою жорсткої та зваженої державної політики.

 

Для тих же розумово обмежених „ліберал-націоналістів”, які вважають, що не може бути українця, який не спілкується українською, наведемо приклад бійців Ірландської Республіканської Армії, які, вбиваючи англійських вояків, не знають ірландської і спілкуються виключно англійською мовою окупанта. Ці англомовні бійці ІРА роблять для своєї нації незрівнянно більше, ніж такі мовні „націоналісти”, що рідняться з мухтарами, які вивчили з десяток українських слів.

Андрій Білецький, 2008 р.

ДЕМОКРАТІЯ: ОЧЕВИДНІ ВАДИ

Демократія підносить себе як найпрогресивніший політичний устрій людства. Першим завданням будь-якого політичного устрою є управління. Керівництво управляє заводом, командування – армією, політики – суспільством і державою. Основою ефективного управління заводами, установами, арміями є: принцип лідерства; принцип відповідальності; принцип професійності; принцип плановості. Які ж принципи покладає за основу управління нашою державою система політичної демократії?

 

Перший принцип демократії – принцип безвідповідальності. Демократи схильні створювати багато (інколи – десятки) центрів влади: президент, прем’єр-міністр, парламент, опозиція, генеральна прокуратура, адміністрація чи секретаріат президента, конституційний чи верховний суди. Всі сповідують принцип розділення гілок влади. Насправді ж – це лише можливість ухилятися від відповідальності. Тільки за останній рік ми десятки разів бачили, як президент звинувачує у негараздах прем’єра, той – президента й опозицію, опозиція – їх обох і т.д. Хто вищий авторитет? Хто винний у негараздах? Невідомо. Таке ж саме – будь-яке голосування Верховної Ради – там, де рішення прийняте чотирма сотнями людей, не можна знайти відповідальних за це. Тому Рада і приймає просто дикі рішення (як то закон про реадмісію) під прикриттям анонімності депутатської маси.

 

Другий принцип демократії – непрофесійність. Для того, щоб стати будівельником чи шахтарем-прокладчиком треба вчитися декілька років; для того, щоб стати інженером треба вчитися понад півдесятка років, щоб лікувати людей треба вчитися й того більше. І тільки для того, щоб управляти державою при демократії вам не потрібно жодних професійних знань чи якостей (хіба що повна відсутність порядності та злодійська жилка). Хіба керувати державою простіше, ніж будувати чи конструювати? – Ні! Але керувати країною можуть вчорашні комсомольські організатори, крадії, шахраї, що не працювали жодного дня (як то М.Добкін) тощо. 450 депутатів простою більшістю голосів вирішують будь-яке питання охорони здоров’я або армії, економіки чи сфери боротьби зі злочинністю. Але юрист навряд чи серйозно розбирається в питаннях медицини, дантист – у нових видах озброєнь, а генерал у судівництві. Будь-яке рішення, прийняте такою більшістю є аматорським і за рідким виключенням не відповідає проблемам галузі. Єдині професійні рішення депутатів – це рішення про підвищення депутатських зарплат, пенсій, пільг та розширення меж депутатської недоторканості.

 

Третій принцип демократії – відсутність планування. Такі питання, як демографічна політика, індустріалізація, зовнішня політика, високі технології, армія і багато інших вимагають планів на десятиріччя вперед, планів не завжди популярних, але таких, що ведуть до вищої мети. Демократія чехардою виборів не дає можливості політикам втілювати в життя довгострокові програми розвитку держави. Вони повинні думати про симпатії виборця, наступні вибори, а також елементарний грабіж на випадок припинення своїх повноважень через чотири роки. Державний муж думає на сторіччя, політик – на наступні вибори. Тому наш державний корабель кидає без карти, компасу і курсу у хвилях світового шторму, а біля штурвалу іде бійка десятка бездарних і непрофесійних капітанів. Отже, порівнявши основні принципи демократичного управління з управлінням ефективним, однозначноприходимо до висновку: якщо б за принципами демократії управлявся хоч найменший завод або дрібна конторка – вони б збанкрутіли, якщо б таким чином здійснювалося командування військовим підрозділом – його було б розбито вщент. Вибір за нами: чекати, поки ліберально-демократична зграя рознесе наш державний корабель об скелі або припинити це безглуздя і повести його твердим новим курсом під прапором Націократії.

  Андрій Білецький, газета «Український Порядок», 2010 р.

ЛІДЕР УВ’ЯЗНЕНИХ ПАТРІОТІВ

(статті А.Білецького 2012-2013 років)

ДУХ – ОСНОВА НАШОЇ БОРОТЬБИ

 

Я звертаюсь до своїх Братів, членів Організації, всіх з ким разом створював її з нуля, всіх тих, хто залишається в її лавах зараз в атмосфері зради і репресій, всіх, хто прийде в неї в майбутньому і понесе наші бойові знамена до Перемоги.

 

Я пишу в найтяжчі часи нашої Організації. Найтяжчі-тому що вже півтора роки вся державна репресивна машина проти нашого руху. Одна за одною «пишуться» фальсифіковані справи, один за одним найкращі кадри опиняються за гратами або в бігах. При цьому ворог хоче знищити нас не тільки фізично, але й морально: нас – ідейних бійців звинувачують у брудних кримінальних злочинах. Півтора роки на діяльність Організації накладено табу, – про неї не говорять ні на телебаченні, ні в газетах. Вороги – звичайні СБУ-шні стукачі та боягузи виливають потоки бруди і брехні на нас в сєтях. Всі вони сподіваються, що змова мовчання в купі з брудом знищать наш Рух і Організацію. Але скоро всі ці ланцюгові пси та їхні господарі переконаються в незламності нашого Духу.

 

Я звертаюсь до своїх Братів Соціал-Націоналістів, бо тільки Ваша Думка, Почуття і Дія мають для мене значення.

 

Хочу, щоб читаючи це кожен зі старих і навіть колишніх соратників згадав свої битви і боротьбу, згадав, що і він був молодим, і вірив у краще майбутнє нашого Народу. Хочу, щоби той, хто нині в строю, скріпив свій Дух і з подвоєною силою кинувся у боротьбу. Хочу, щоби той, хто прийде в лави нашого Руху після нас, побачив у нашому житті, боротьбі та звершеннях, помилках і поразках ту Ідею Нації, яка повинна перемогти, яка не може не перемогти!

 

Я кажу про те, що є основою нашого ру