Андрій Білецький: коротка біографія

 

Андрій Білецький народився 5 серпня 1979 р. у місті Харків в українській родині. Батько походить з роду козаків-запорожців, а мати - з української шляхетської родини, до якої належав Василь Лукашевич, засновник «Малоросійського товариства» (1821–1822). У 2003 р. Андрій одружився, заснувавши власну сім’ю, яка у 2007 р. поповнилася сином Олександром.

Історичний факультет Харківського Національного Університету ім. В. Н. Каразіна Білецький закінчив з червоним дипломом. Його дипломне дослідження було присвячене діяльності Української Повстанської Армії і визнане однією з найкращих студентських робіт України за 2001 р. Неформальне керівництво його науковою діяльністю здійснював відомий український історик Ярослав Дашкевич. По закінченню Університету працював викладачем харківських ВУЗів, продовжував вивчати військову історію України (досліджував дружинне військо Київської Русі). Але згодом перевагу віддано було творенню, а не вивченню історії.

 

З юнацьких років активно займався спортом, мав І-й юнацький розряд з боксу. Тренувався у спортивному клубі «клан Мінамото» під керівництвом Геннадія Мінки. Згодом займався ножовим боєм, практичною стрільбою та іншими видами спорту, в чому досяг значних успіхів. Ці навички допомогли поставити на високий рівень систему вишколів у очолюваних ним організаціях. Але згодом перевагу віддано було боротьбі на вулицях, а не на рингах.

 

Андрій Білецький приймав активну участь у націоналістичному русі ще зі студентських часів. У 1999 р. разом з групою харківських спортсменів-націоналістів здійснив спробу виїхати на війну в Косово для боротьби з ісламською експансією на Балканах. У 2001 р. взяв участь у березневих заворушеннях у Києві в рамках кампанії «Україна без Кучми», під час яких був затриманий міліцією та потрапив під адміністративний арешт. За це СБУ намагалося змусити керівництво Університету виключити Білецького з ВУЗу.

 

Від 2002 р. очолював Харківський загін Організації «Тризуб» ім. С.Бандери. Згодом співпрацював з Українською Консервативною Партією. У 2003 р. розпочав активну співпрацю з Харківським осередком СНПУ та дієво підтримував спротив лібералізації СНПУ і перетворенню її у ВО «Свобода».

Після розпуску по Україні Товариства сприяння ЗС та ВМФУ «Патріот України» при СНПУ, Андрій Білецький створив нову, незалежну від будь-яких партійних структур, Організацію «Патріот України», від початку існування якої є її беззмінним командиром. Першими членами Організації стали молоді бійці з Харківських осередків СНПУ, УНА-УНСО і «Тризубу», що ясно бачили занепад націоналістичних структур ХХ-го століття і потребу утворення нової, дійсно дієвої націоналістичної сили віку ХХІ-го.

Від початку діяльності Організації Андрій Білецький планує, координує та бере безпосередню участь в усіх її заходах, в тому числі й акціях прямої дії. Він особисто очолював практично всі групи бійців, що здійснювали операції з виявлення та розгрому точок наркоторгівлі, затримання нелегальних мігрантів тощо. Керував усіма масовими акціями Організації (від маршів та мітингів до актів громадської непокори та масових силових акцій). Під час подій 18 жовтня 2008 р. перебував на чолі атакуючої колони та був заарештований разом з усіма бійцями Організації.

 

Набутий громадсько-політичний досвід та вроджені якості Провідника дозволили Андрію Білецькому виступити ініціатором утворення та очолити об'єднаний організований націоналістичний фронт — Соціал-Національну Асамблею (СНА), навколо якої об'єдналися дієві націоналістичні організації та групи.

 

У середовищі соціал-націоналістів з того часу його називають Вождем. Так українські націоналісти титулували до цього тільки Євгена Коновальця, начального команданта УВО, засновника і Провідника ОУН.

 

За кілька років СНА було перетворено на вагому політичну силу, яка стала однією з найбільших загроз для нинішнього правлячого режиму, що спровокувало масові політичні репресії проти організованого Соціал-Націоналістичного руху. Після арешту керівників столичного осередку СНА (справа «Васильківських Терористів») Вождем були організовані й очолені пікетування управлінь СБУ по всій Україні, в деяких містах представництва держбезпеки були закидані димовими шашками і блоковані. Антиукраїнський режим також не забарився з відповіддю – на Харківський офіс СНА було здійснено збройний напад, який втім було успішно відбито (справа «Оборонців Римарської»). Організаційних старшин, які відбили напад було заарештовано, а на Білецького вчинено замах. Але на зважаючи ні на що, Організація на чолі зі своїм незмінним Вождем вперто не бажала капітулювати перед режимом. Тож, у грудні 2011 року Андрія Білецького було заарештовано. З того часу вже майже два роки він керує Соціал-Націоналістичним рухом з-за грат Холодногірської тюрми. Втім навіть в ув’язненні він не здається – налагоджує систему взаємозв’язку-взаємодопомоги між ув’язненими націоналістами, надихає і координує побратимів на волі на продовження розпочатої ним справи.    

 

В О Ж Д Ь

Майже два роки собаки окупаційного режиму тримають в полоні нашого Вождя. Говорити про підстави до його арешту недоречно. Бо тримають за гратами його не за тими звинуваченнями, які йому висунуто офіційно. З такою доказовою базою, яка є проти нього, тримати у СІЗО підстав немає. Те, що він до сих пір позбавлений волі свідчить лише про одне – його бояться. Свора шолудивих дворових собак, які не мають ані честі, ані совісті, а живуть виключно за об’їдки з бюджету як вогню бояться ватажка зграї вільних вовків, що зневажає їх псяче підлабузництво. Вождь ув’язнений, бо він символ нашого руху; єдиний, хто здатний повалити цей прогнилий асоціальний режим антинаціональної окупації. Брехливі собаки у синіх мундирах знають, що він являє для нас, то ж ми пропонуємо всім нам пригадати, ким для нас є Вождь.

 

Історію людства творить боротьба націй. Історію націй творять вожді – надлюди, природою і провидінням покликані саме для цього. Вождь – це не будь-який керівник. Вождя не можна призначити або обрати. Вождя можна лише відчути. І відчуваючи його, одні захоплюються і йдуть за ним, інші – ж бояться і намагаються будь-що зупинити його поступ.

 

Один давно вже мертвий німець казав, що Вождь повинен мати характер, волю, талант та удачу. Якщо ці чотири властивості гармонійно поєднуються у одній видатній особистості, то ми маємо людину, покликану історією.

 

Характер є стилем і поведінкою у найвищій формі. Знання, досвід та практика принесуть історичній постаті більше шкоди, якщо вони не будуть засновані на сильному характері. Саме сильний характер дозволяє знанням, досвіду та практиці досягти у людині свого найвищого прояву. Характер спирається на сміливість, витривалість, енергію та послідовність. Сміливість дає змогу не тільки розуміти сенс дії, але й чинити її. Витривалість уможливлює продовження цієї дії, в не залежності від будь-яких перепон. Енергія мобілізує всі сили для вчинення дії, а послідовність робить дію зрозумілою для мас, які вічно сумніваються.

 

Воля, слугуючи посередником між знаннями і діями, підіймає характер з рівня індивідуалістичного на рівень універсальний. Вона перетворює людину, що мріє, у людину, що втілює мрії в життя. Адже набагато важливіше не тільки знати що треба, але й хотіти цього “що треба” досягти. Зараз багато хто знає, чому на Батьківщину впали нещастя, але мало у кого є бажання, а тим більше воля, положити кінець її бідам. Багато хто з наших можновладців знає, що потрібно нації, але з них ніхто не має волі, щоб те знання реалізувати та й бажання такого в них також нема.

 

Історія судить не по тому, чого ти хотів, а по тому, чого ти домігся. Для неї (історії) зовсім не важливо про що ти мріяв, але важливо чого ти здатний домогтися. З цього постулату й випливає третя властивість Вождя – талант, природна здатність досягати свого. Своїм для Вождя є загальнонаціональне, він не думає категоріями приватних речей і закони приватних речей до його дій застосовувати немає сенсу. Ми часто плутаємо бажання зі здатністю здійснити бажане, саме тому ми часто і дарма прощаємо некомпетентних людей, які говорять, що хотіли загальнонаціональних користі й добра. Можливо якийсь хворий на голову чоловік хоче народити дитину, але що нам до того? Він же не здатний на це. Той, хто хоче вести націю вперед у майбуття, повинен бути здатним на це, для чого йому потрібний талант. Вождь повинен вміти робити все. Це не означає, що він має розумітися на всіх деталях, але він повинен знати основне. Він є майстром організації – мистецтва правильного розподілу прав, обов’язків і відповідальності.

 

Характер, воля і талант проявляються у здатних людях. Вони або є, або їх немає. Але ці три властивості лише зумовлюють Вождя, а діяти в історичному просторі дає йому можливість лише одна-єдина удача. Вождь повинен бути удачливим. Він повинен мати благословіння від вищих сил. Але удача Вождя кардинально відрізняється від удачі звичайних людей. Удача Вождя полягає в тому, щоб своєчасно проявитися. Вождь удачливий, коли у ньому визнали Вождя і він передав свій історичний посил своїм апостолам-паладинам – національній еліті. Після цього Вождь може піти у вигнання, потрапити за грати та навіть померти, але той посил, який передав він своїм послідовникам, вже буде творити історію. Звісно набагато краще, коли національна еліта творить історію безпосередньо на чолі з Вождем, але й без його фізичної присутності він завжди буде осявати плоди свого історичного поштовху, як символ руху.

 

Після того, як Вождя відчули, визнали і увірували в нього паладини, його історичну місію виконано. Вождя можуть зрадити, підірвати авторитет у певних колах, облити брудом у очах натовпу, але у свідомості його дійсних послідовників він залишить те зерно, що буде штовхати їх вперед. Тепер тільки від його апостолів залежить чи буде місія Вождя виконана у повній мірі. Від них залежить буде побудована нова імперія, що перетворить життя мільярдів, чи з’явиться нова легенда, яка переверне свідомість одиниць, що будуть готувати грунт для нової історичної місії, нового Вождя.

 

 

Як отара ніколи не йде проти вівчара, так і маси ніколи не противляться вождям. Маси часто не сприймають узурпаторів, які не маючи необхідних природних властивостей, претендують на владу і намагаються удавати з себе вождів. Маси можуть не противитися ним, але сприймати їх за вождів ніколи не будуть. Цап також може водити отару за собою, але вівчаром йому ніколи не стати, він ніколи не буде командувати вівчаркам, які слідують лише за вівчарем. Справжнього Вождя маси боготворять, навіть якщо він їм каже гірку правду і визнає їх керованим натовпом. Штучного узурпатора ж вони можуть боятися, але завжди будуть ненавидіти, навіть якщо він буде поливати їх ріками лестощів і запевняти, що є лише їх слугою.

 

Нам пощастило. Ми маємо справжнього Вождя. Наш Вождь має характер, волю, талант та удачу. Ми відчули його, визнали і пішли за ним. Вороги нашої Нації запроторили його за грати, але він встиг виховати і вкласти у наші душі віру і волю. І ми вже на історичному шляху. Тепер тільки вперед!!!