Пізнавальні психічні процеси

Пізнавальна діяльність – це процес відображення в мозку лю­дини предметів та явищ дійсності. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного.

До пізнавальних психічних процесів відносять:

Відчуття – пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття.

Сприймання – психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, в сукупності всіх їхніх якостей та власти­востей при безпосередній дії на органи чуття.

Мислення – психічний процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях.

Уява – психічний процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала.

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості й зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Пам’ять – психічний процес щодо закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду.

ВІДЧУТТЯ

	ЗАГАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ   ¨ ЯКІСТЬ ¨ ІНТЕНСИВНІСТЬ ¨ ТРИВАЛІСТЬ		ВЛАСТИВОСТІ ВІДЧУТТІВ, ЩО ВИЯВЛЯЮТЬСЯ ЗА КОНКРЕТНИХ УМОВ ПЕРЕБІГУ ПРОЦЕСУ ¨ АДАПТАЦІЯ ¨ СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ ¨ СИНЕСТЕЗІЯ

РІЗНОВИДИ ВІДЧУТТІВ

			ЗАЛЕЖНО ВІД УЧАСТІ АНАЛІЗАТОРА   ¨ ЗОРОВІ, СЛУХОВІ, НЮХОВІ, СМАКОВІ ¨ ОРГАНІЧНІ ¨ БОЛЬОВІ ¨ ТЕМПЕРАТУРНІ ¨ РУХОВІ, СТАТИЧНІ
	ЗАЛЕЖНО ВІД МІСЦЯ ЗНАХОДЖЕННЯ ПОДРАЗНИКІВ   ¨ ЕКСТЕРОЦЕПТИВНІ ¨ ІНТЕРОЦЕПТИВНІ ¨ ПРОПРІОЦЕПТИВНІ

Аналізатори – це органи організму, які аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи інші різновиди енергії.

За розміщенням рецепторів в організмі – на поверхні, всередині організму, в м’язах і сухожиллях – виділяють відчуття екстероцептивні, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові), інтероцептивні, які несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми) та пропріоцептивні, що відображають рухи органів тіла і стан тіла(кінестетичні та статичні).

Якість відчуттів – це та особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших: кольоровий тон, особливості слухових, нюхових, смакових відчуттів тощо.

Інтенсивність відчуття – це кількісна характеристика відчуттів, тобто сила їх виявлення. Інтенсивність відчуття залежить від сили подразника, що його викликає.

Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його.

Зниження чутливості викликається адаптацією, тобто присто­суванням органу чуття до подразника.

Діяльність аналізаторів не є ізольованою – вони взаємодіють. Взаємодія відчуттів є синестезією.

Сенсибілізація зумовлена необхідністю компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота); вона викликана специфічними вимогами профе­сійної діяльності людини.

СПРИЙМАННЯ

	ВЛАСТИВОСТІ СПРИЙМАНЬ   ¨ ПРЕДМЕТНІСТЬ ¨ ЦІЛІСНІСТЬ ¨ СТРУКТУРНІСТЬ ¨ ОСМИСЛЕНІСТЬ ¨ КОНСТАНТНІСТЬ		РІЗНОВИДИ СПРИЙМАНЬ ЗАЛЕЖНО ВІД СКЛАДНОСТІ ОБ’ЄКТІВ, ЩО ВІДОБРАЖАЮТЬСЯ   ¨ СПРИЙМАННЯ ПРОСТОРУ ¨ СПРИЙМАННЯ РУХУ ¨ СПРИЙМАННЯ ЧАСУ		РІЗНОВИДИ СПРИЙМАНЬ ЗА УЧАСТЮ АНАЛІЗАТОРІВ ¨ ЗОРОВІ ¨ СМАКОВІ ¨ СЛУХОВІ ¨ НЮХОВІ ¨ РУХОВІ ¨ ДОТИКОВІ ¨ БОЛЬОВІ ¨ ОРГАНІЧНІ

ЧУТТЄВЕ СПРИЙМАННЯ

Предметність сприймання виявляється у співвідношенні відомостей про об’єкти із самими об’єктами як носіями певної інформації.

Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має свою структуру.

Константність сприймання полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються дещо стереотипно, незалежно від умов, за яких предмет сприймається.

Сприймання за змістом – це сприймання простору, руху, часу.

Сприймання простору є диференціація розмірів і форм предметів, відстані, розміщення їх у просторі, глибини рельєфу.

Сприймання руху – це відображення зміни положення предметів у просторі.

Сприймання часу полягає у відображенні тривалості чи послідовності дії подразника на організм.

 

МИСЛЕННЯ

			ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МИСЛЕННЯ ¨ САМОСТІЙНІСТЬ, КРИТИЧНІСТЬ, ГНУЧКІСТЬ ¨ ГЛИБИНА ¨ ПОСЛІДОВНІСТЬ ¨ ШВИДКІСТЬ ¨ РИГІДНІСТЬ

   РІЗНОВИДИ МИСЛЕННЯ

	ЗА ФОРМОЮ   ¨ НАОЧНО-ДІЙОВЕ ¨ НАОЧНО-ОБРАЗНЕ ¨ СЛОВЕСНО-ОБРАЗНЕ		ЗА ХАРАКТЕРОМ РОЗВ’ЯЗУВАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ   ¨ ТЕОРЕТИЧНЕ ¨ ПРАКТИЧНЕ		ЗА СТУПЕНЕМ РОЗГОРНУТОСТІ   ¨ ДИСКУРСИВНЕ ¨ ІНТУЇТИВНЕ		ЗА СТУПЕНЕМ НОВИЗНИ ТА ОРИГІНАЛЬНОСТІ   ¨ РЕПРОДУКТИВНЕ (ВІДТВОРЮВАЛЬНЕ) ¨ ПРОДУКТИВНЕ (ТВОРЧЕ)

Судження – це форма мисленнєвого відображення об’єктивної дійсності, яка полягає в тому, що ми стверджуємо наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об’єктах.

Міркування – це ряд пов’язаних суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність думки, довести її або заперечити.

Умовивод ом називається така форма мислення, в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове.

Наочно-дійове мислення характеризується тим, що в ньому розв’язання завдання безпосередньо включається в саму діяльність.

Наочно-образне мислення характеризується тим, що мисленнєве завдання своїм змістом має образний матеріал, маніпулюючи яким людина аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти у предметах та явищах.

Словесно-логічне мислення, або абстрактне, здійснюється в сло­весній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підґрунтя, властивого сприйманням та уявленням.

Порівняння – пізнання схожості та відмінності ознак та властивостей об’єктів.

Аналіз являє собою мисленнєве розчленування об’єктів свідомості, виокремлення в них їхніх частин, сторін, аспектів, елементів, ознак і властивостей.

Синтез – це мисленнєве об’єднання окремих частин, сторін, аспектів, елементів, ознак і властивостей об’єктів в єдине якісно нове ціле.

Абстрагування – це мисленнєве відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших їхніх рис та від самих предметів, яким вони властиві.

Узагальнення – це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова.

Класифікація – цеузагальнення виокремлених рис предметів та явищ, яке  дає можливість групувати об’єкти за видовими, родовими та іншими ознаками.

 

 

УЯВА

	РІЗНОВИДИ УЯВИ   ¨ РЕПРОДУКТИВНА (МИМОВІЛЬНА, ДОВІЛЬНА) ¨ ТВОРЧА(ДОВІЛЬНА) ¨ МРІЯ(ДОВІЛЬНА)		ПРИЙОМИ СТВОРЕННЯ ОБРАЗІВ ¨ АГЛЮТИНАЦІЯ ¨ СХЕМАТИЗАЦІЯ ¨ ГІПЕРБОЛІЗАЦІЯ ¨ НАГОЛОШУВАННЯ ¨ ТИПІЗАЦІЯ

Уява – це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Будь-який трудовий акт включає в себе уяву.

Аглютинація – створення образу шляхом поєднання якостей, властивостей або частин, узятих із різних об’єктів.

Аналогія полягає в тому, що новий образ, який створюється, схожий на реально існуючий об’єкт, але в ньому проектується принципово нова модель явища чи факту.

Наголошування полягає у навмисному посиленні в об’єкті певних ознак, які виявляються домінуючими серед інших.

Перебільшення – це прийом, коли образи наділяються надприродною силою.

Мимовільною є така уява, коли створення нових образів відбувається без певного наміру.

Довільне створення образів має місце, головним чином, у творчій діяльності людини.

Уява, яка включається в творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою.

Репродуктивнауява – це процес створення людиною образів нових об’єктів на підставі їх словесного описування чи графічного зображення.

 

УВАГА

	ЗА НАЯВНІСТЮ ВОЛЬОВОЇ РЕГУЛЯЦІЇ ¨ МИМОВІЛЬНА ¨ ДОВІЛЬНА ¨ ПІСЛЯДОВІЛЬНА			ЗА СПРЯМОВАНІСТЮ НА ОБ’ЄКТИ   ¨ ЗОВНІШНЯ ¨ ВНУТРІШНЯ
		СТРУКТУРА УВАГИ ¨ СТІЙКІСТЬ ¨ КОНЦЕНТРАЦІЯ ¨ ОБСЯГ ¨ ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ ¨ РОЗПОДІЛ ¨ КОЛИВАННЯ

Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідо­мості, непередбачено за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі під впливом найрізноманітніших подразників, які діють на той чи інший аналізатор організму.

Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності.

Післядовільна увага настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги.

Зосередження уваги виявляється у ступені інтенсивності зосередження на об’єктах, що є предметом розумової або фізичної діяльності.

Концентрація уваги залежить від змісту діяльності, наявності інтересу до неї і особливо від індивідуальних особливостей людини.

Стійкість уваги характеризується тривалістю зосередження на об’єктах діяльності.

Переключення – це навмисне перенесення уваги з одного пред­мета на інший, якщо цього вимагає діяльність.

Розподілуваги виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності.

Під обсягом уваги розуміють кількість об’єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час.

РІЗНОВИДИ ВІДТВОРЕННЯ ¨ УПІЗНАННЯ ¨ ЗГАДУВАННЯ ¨ ПРИГАДУВАННЯ

РІЗНОВИДИ ПАМ’ЯТІ ЗА СПОСОБОМ ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ ¨ ДОВІЛЬНА ¨ МИМОВІЛЬНА ЗА ТРИВАЛІСТЮ ¨ КОРОТКОЧАСНА ¨ ТРИВАЛА ¨ ОПЕРАТИВНА ЗА ЗМІСТОМ ЗАПАМ’ЯТОВУВАНОГО ¨ ОБРАЗНА ¨ СЛОВЕСНО-ЛОГІЧНА ¨ РУХОВА ¨ ЕМОЦІЙНА

ІНДИВІДУАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ ПАМ’ЯТІ ¨ ШВИДКІСТЬ ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ ¨ ТОЧНІСТЬ ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ ¨ МІЦНІСТЬ ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ ¨ ГОТОВНІСТЬ ДО ВІДТВОРЕННЯ

ПРОЦЕСИ ПАМ’ЯТІ ¨ ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ ¨ ЗБЕРЕЖЕННЯ ¨ ВІДТВОРЕННЯ

ПАМ’ЯТЬ

 

Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам’ятати. Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Механічним є таке запам’ятовування, яке здійснюється без ро­зуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань. Смислове (логічне) запам’ятовування спирається на розуміння матеріалу в процесі роботи з ним, оскільки тільки працюючи з матеріалом, ми запам’ятовуємо його.

Відтворення є показником міцності запам’ятовування і разом з тим наслідком цих процесів.

Забування – процес, зворотний щодо запам’ятовування.

Образна пам’ять виявляється в запам’ятовуванні образів, уяв­лень конкретних предметів, явищ, їхніх властивостей, наочно да­них зв’язків і відносин між ними.

Зміст словесно - логічної пам’яті – це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їхніх істотних зв’язках і відносинах, у загальних властивостях.

Рухова пам’ять полягає у запам’ятовуванні та відтворенні лю­диною своїх рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, тру­дової, виробничої діяльності.

Емоційна пам’ять полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх емоцій та почуттів.

Короткочасною називають пам’ять, що характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, його відтворенням і не­тривалим зберіганням.

Тривала пам’ять виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.

Оперативною називається пам’ять, яка забезпечує запам’ято­вування та відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності.