Х а р ак терні риси основних видів режимів

 

Демократичний	Авторитарний	Тоталітарний
- виборність найва- жливіших органів влади;   - юридична рівність громадян;   - наявність полі- тичного плюралі- зму;	- переважання методів командування, диктату в діяльності органів влади;   - наділення виконавчих органів широкими за- конодавчими повно- важеннями;	- відсутність  лега- льної  опозиції;   - нетерпимість до політичного інак- одум-ства;   - знищення грома- дянського суспі- льства;

- верховенство за- кону;

 

- розподіл влади;

 

- пріоритет прав людини над пра- вами держави;

 

- визнання народу джерелом влади;

 

- високий ступінь реалізації прав людини.

- відчуження народу від влади;

 

- готовність влади будь- коли застосувати реп- ресії;

 

- обмеження чи заборо- на діяльності опози- ційних до режиму об’єднань громадян;

 

- обмеження громадян- ських, політичних та інших прав та свобод, юридичних гарантій

 

їх забезпечення.

- державний моно- полізм в економ- міці;

 

- ліквідація прин- ципу поділу влад на три гілки;

 

- жорсткий конт- роль політичної влади над усіма сферами життя суспільства та особи;

 

- наявність обов’язкової для

усіх ідеології.

 

Механізм та апарат держави

 

 

М е х анізм  держави   –  це  система  органів,  організацій,  інших  інститутів держави, які складають її організаційну основу.

 

М е х а н і зми держави складають:

 

o органи державної влади;

 

o громадянство;

 

o територіальний устрій;

 

o бюджетна, грошова, банківська системи;

 

o збройні сили та інші військові формування;

 

o державні символи тощо.

 

А п арат  держави   –  це  система  усіх  державних  органів,  які  здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

 

Систему органів державної влади України складають:

1.   Законодавчий орган – Верховна Рада України;

 

2.   Глава держави – Президент України;

 

3.   Виконавчі органи – вищі (Кабінет Міністрів України, Рада Мініст- рів  Автономної  Республіки  Крим),  центральні  (міністерства,  дер- жавні комітети, інші органи центральної виконавчої влади зі спеці- альним статусом), місцеві органи;

 

4.   Судові  органи  –  Конституційний  Суд  України,  суди  загальної юрисдикції,  які будуються на  принципах територіальності та спе- ціалізації (ст.ст. 124, 125 Конституції України);

 

5.   Контрольно-наглядові  органи  –  Генеральний  прокурор  та  підпо- рядковані йому прокурори,  податкові адміністрації,  санітарні,  по- жежні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції.

П о ня т т я, ознаки та функції права

 

Пр аво – це різновид соціальних норм, система загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою.

 

С оціальна цінність права:

 

- за допомогою права забезпечується загальний стабільний порядок у сус- пільних відносинах;

 

- правове регулювання спроможне охопити соціально корисні форми пра- вомірної поведінки;

 

- право забезпечує можливість нормальних активних дій особи, бо не до- пускає незаконних втручань у сферу її правомірної діяльності;

 

- право забезпечує оптимальне поєднання свободи і справедливості.

 

Оз н аки права:

- право встановлюється або санкціонується державою;

 

- право відповідає ідеалам справедливості та свободи;

- право має нормативний характер;

- право є виявленням волі, свідомості домінуючої частини або усього наро- ду;

- виконання  права  забезпечується  можливістю  застосування  державного

 

примусу;

- формальна визначеність права, тобто надання йому офіційної форми ви- разу через закони та інші нормативні акти.

Норми  права  відображаються  у  вигляді  нормативно-правових  актів.  Здійс- нення норм права забезпечується державою за допомогою засобів заохочен-

ня, примусу, переконання.

 

Ф у н к ц і ї п р а в а – це основні напрямки його впливу на суспільні відноси-

ни. Вирізняють регулятивну та охоронну функції права. Регулятивна функція полягає у запровадженні певних правил поведінки, а охоронна – у застосуванні заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності.

 

 

Джерела п р ава

 

Джерела  права   –  це  засіб  вираження  і  закріплення  норм  права.  Види джерел права: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий до- говір, нормативно-правовий акт.

1.   Правовий  звичай  –  санкціоноване  державою  правило  поведінки,  що склалося  стихійно  протягом  тривалого  часу  і  стало  звичкою  людей.

Це найдавніше джерело права.

 

2.   Правовий прецедент – рішення державного органу (посадовця) з кон- кретної  справи,  якому  надається  загальнообов'язкове  значення  при розгляді усіх наступних аналогічних справ.

3.   Нормативно-правовий  договір  –  добровільно  узгоджені  декількома суб'єктами загальні правила поведінки, які забезпечуються державою.

4.   Нормативно-правовий акт – письмовий документ компетентного орга-

ну держави, у якому закріплено обов'язкове правило поведінки загаль- ного характеру.

Нормативно-правовий  акт  є  домінуючим  джерелом  права  і  поділяється  на закони і підзаконні акти.

 

З акон:

1) це акт законодавчого органу держави або самого народу;

2) регулює найважливіші відносини;

3) відображає волю й інтереси більшості народу;

 

4) має вищу юридичну силу щодо інших нормативних актів;

5) приймається в особливому порядку.

Особливим різновидом законів є Основний Закон –  Конституція, який  регу- лює  усі  аспекти  життєдіяльності  країни.  Інші  ж  закони  регулюють  конкретні проблеми.

Пі д з аконні а к т и – це акти органів держави, які видаються на основі за- конів з метою їх виконання. Вони теж мають юридичну силу, але не таку вели-

ку, як закони.

 

В иди  п і д законних  актів  в  Україні:

 

· укази Президента України;

 

· постанови Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республі-

ки Крим;

 

· інструкції та нормативні накази керівників міністерств та інших відомств;

 

· розпорядження голів місцевих державних адміністрацій

 

· нормативно-правові  акти  органів  місцевого  самоврядування  та  їх  виконав- чих органів;

· нормативні накази  й  інструкції  адміністрацій  підприємств,  установ,  органі- зацій.