Загальні принципи теорії розміщення.

Територіальна організація господарства є най інерційнішим в просторовому відношенні компонентом суспільної організації. Це пов’язано з тим, що основний капітал у вигляді споруд, шляхів сполучення, інфраструктури якби закріпляє за територією певну спеціалізацію, яка зберігається за інерцією ще довгий проміжок часу, навіть після диверсифікації виробництва. Так, після розпаду СРСР за Україною якби залишились її традиційні галузі спеціалізації: важка промисловість (чорна металургія, машинобудування, хімічна промисловість) та виробництво агропромислового комплексу. Розвиток цієї спеціалізації був скоріше наслідком відповідної регіональної політики, що проводилася із центру. Не останнє місце в цій політиці займали ідеологічні мотиви, згідно з якими СРСР повинен був займати провідне місце з виробництва металу, цементу та інших видів продукції, що спирались на природну сировину. Таким чином, свідомо відтягувався розвиток високотехнологічних галузей переробної промисловості.

При розміщенні виробництва незалежно від типу суспільно-економічних відносин у будь-яких країнах враховуються найзагальніші положення. Серед них провідне місце належить техніко-економічним особливостям виробництва:

1) матеріаломісткість або витрати сировини та матеріалів на виробництво одиниці готової продукції;

2) енергомісткість або витрати палива та електроенергії на виробництво одиниці готової продукції. Розглядається в трьох напрямках: а) електромісткість (найбільш електромісткі виробництва: металургія легких кольорових металів, феросплавне виробництво та електротермія або виробництво абразивних матеріалів); б) паливомісткість (найбільш паливомісткі: виробництво соди, продуктів органічного синтезу та целюлози); в) тепломісткість (галузі хімії органічного синтезу);

3) трудомісткість або витрати живої праці на виробництво одиниці готової продукції (машинобудівна, легка промисловість та деякі виробництва органічної хімії);

4) ринкомісткість або високі витрати на сам процес реалізації готової продукції (виробництво електроенергії на ТЕЦ, «мала» металургія, суднобудівна та більшість виробництв легкої та харчової промисловості).

Від техніко-економічних особливостей виробництва залежить дія факторів розміщення виробництва (сировинного, споживацького, паливно-енергетичного, фактору трудових ресурсів та ін.). згідно з сучасними науковими джерелами виділяють такі групи факторів розміщення виробництва:

1) природні (кількісні запаси і якісний склад природних ресурсів, їх експлуатація і використання, кліматичні, гідрогеогічні, орографічні фактори);

2) екологічні (природоохоронні заходи з метою раціонального використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих екологічних умов для життя і діяльності населення);

3) технічні (досягнутий і можливий рівень техніки і технології);

4) соціально-демографічні (забезпеченість виробництва трудовими ресурсами, а також стан виробничої і соціальної інфраструктури);

5) економічні (вартість капіталовкладень, термін будівництва, ефективність виробництва, призначення і якість продукції, виробничі зв’язки, економіко-географічне і транспортне положення);

6) фактор ринкової кон’юнктури (визначає рух цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості, цін та ін.). Кон’юнктура ринку складається на основі співвідношень між наявними на ринку матеріальними цінностями і послугами та потребами в них. Стимулом для розвитку виробництва є ріст попиту на вироблену продукцію і навпаки – зменшення попиту веде до скорочення виробництва. Так, якщо зниження попиту на сировину та готову продукцію продовжується тривалий період, то це може призвести до значних змін у розміщення виробництва.

Техніко-економічні особливості та фактори розміщення виробництва належать до об’єктивних основ розміщення господарства, які діють в різних типах країн. До більш суб’єктивних та консервативних основ належать принципи розміщення виробництва, впровадження яких завжди мало директивний наголос. Так, при розміщенні господарства держава завжди намагається дотримуватись своїх інтересів і тому розробляє певні керівні положення або принципи розміщення виробництва:

1) наближення виробництва до джерел сировини, палива та споживачів;

2) охорона навколишнього природного середовища при розробці схем РПС;

3) забезпечення здорових гігієнічних умов життя і праці населення;

4) обмеження надмірної концентрації промисловості в містах;

5) вирівнювання рівнів економічного розвитку окремих регіонів;

6) зміцнення обороноздатності країни;

7) врахування інтересів міжнародної економічної інтеграції.

Перелічені принципи можна розглядати як певні ідеальні конструкції, до яких держава прагне, але в дійсності ніколи не досягне. Так, неможливо одночасно в умовах ринкової економіки зорієнтувати виробництво на сировину, енергію та споживача. Саме тому перевага віддається споживачеві. Неможливо обмежувати концентрацію промисловості в містах, оскільки процес їхнього росту підлягає об’єктивним законам освоєння географічного простору. В той же час треба мати на увазі, що принципи розміщення виробництва можуть мати волюнтаристський або навіть шкідливий підтекст.