Головні положення теорії розміщення в умовах капіталізму.

В кінці перехідного періоду до ринкової економіки їй найскоріше будуть притаманні ті головні закономірності, які виробились протягом двохвікового розвитку капіталістичних відносин в розвинутих країнах:

1) просторовий розподіл людської діяльності відбиває упорядковане пристосування до фактору відстані. В основу цього положення покладено принцип найменших зусиль, згідно з яким геометричні конфігурації мереж населених пунктів, схем розміщення промисловості, або с/г зон відповідають правильному і здебільшого симетричному розташуванню. З економічної точки зору така симетрія або асиметрія відповідає мінімуму або максимуму роботи, що має грошовий вираз;

2) рішення про розміщення будь-якого об’єкту приймається з таким розрахунком, щоб звести до мінімуму усі зусилля на подолання «тертя відстані». Ця закономірність лежить в основі формування осередків розвитку промисловості, а також міських агломерацій. Завдяки принципу мінімізації відстані, розраховуються оптимальні конфігурації існуючих господарських об’єктів та їхніх ринкових та сировинних зон. Результати досліджень свідчать, що різна продукція переміщується в просторі з різною легкістю і те «тертя», яке необхідне їй подолати знаходить відбиток у відносних транспортних видатках;

3) всі місцеположення певною мірою досяжні, але деякі з них ховаються більшим доступом порівняно з іншими. Отже досяжність – це відносна вартість якоїсь частини території, яка визначає їх відношення до транспортної мережі або інших об’єктів. У грошовому виразі досяжність має ціну у вигляді рентних виплат за землю, різних курсів валют по окремих регіонах, різної вартості оренди або в загальній тенденції зміни цін;

4) у головних різновидах людської діяльності проявляється прагнення до агломерації. Для використання тих вигод, які дає укрупнення виробництва. Така економія досягається завдяки використанню спільної мережі шляхів сполучення, спільних ринкових зон окремих підприємств, а також спільного водо-, енерго- та газопостачання. Взагалі агломерованість – це процес, характерний для будь-якої просторової людської діяльності. Але найбільший прояв агломерованість має в урбаністиці, а також в моделях розміщення промисловості і господарства взагалі. Саме з урахуванням агломерованості було розроблено модель «полюсів росту» Ф. Перру, а також територіально-виробничих комплексів (Колосовський);

5) організація людської діяльності має переважно ієрархічний характер. Це стосується всіх видів господарської діяльності людини зокрема підпорядковуванню окремих підприємств в межах концерну, монополії, міністерства і закінчуючи системою адміністративних органів управління, які керують певними за розміром територіями. Взагалі ієрархічність лежить в основі багатьох наукових досліджень, що базуються на розробці типології та класифікації. Принцип ієрархічності використано у відомій теорії дифузії нововведень Т. Хегерстранда. Згідно з цією теорією, будь-які нововведень поширюються від «центральних» місць до периферії згідно з ієрархічним принципом;

6) господарське освоєння і заселення території має осередкова ний характер. Так осередки, навколо яких організується діяльність людини – це є агломерації різного розміру. Зважаючи на те, що агломерації розвиваються згідно з ієрархічним принципом існує декілька рівнів освоєння земної поверхні людиною.

Всі закономірності розміщення виробництва при капіталізмі якби виходять одна з одної. Так, в процесі господарського розвитку на будь-якій території утворюються осередки господарства (6 закономірність), в свою чергу ці осередки мають різний розмір, оскільки підлягають в своєму розвитку певній ієрархії (5 закономірність). Така ієрархічна підпорядкованість виходить з закону агломерованості виробництва, згідно з яким формуються агломерації різного розміру (4 закономірність). Розмір агломерацій в свою чергу залежить від рівня доступу окремих ділянок території (3 закономірність), а рівень цього доступу оцінюється згідно з законом найменших зусиль (1 і 2 закономірності).