Загальні  етапи  розвитку  психології

Психологія на шляху до самостійності пройшла тривалий шлях, однак на різних етапах її розвитку уявлення про психіку (душу, свідомість, поведінку) не були цілковито позбавлені ознак науковості. Вони прорізувались в надрах інших наук, зокрема філософії, медицини, природознавства, в різних явищах суспільної практики та ін. В  період тривалого часу психологічна думка самовизначалась, усвідомлюючи, уточнюючи специфіку свого предмета та набувала значення та сили.    

           В історії психології виокремлюють різні підходи до визначення меж та етапів розвитку психології. 

Згідно одному з підходів, розвиток психології поділяюь на два етапи: психологія має тривалу передісторію (до кінця першої половини ХІХ ст.) і коротку історію (з другої половини ХІХ ст.)

           Ще один підхід виділяє 4 етапи в становленні психології як науки:

 

ЕТАП	ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДМЕТУ	ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
I Понад 2 тис. років тому	Психологія як наука про Душу	Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини
II починаючи з Х VII ст. до кінця ХІХ ст.	Психологія як наука про свідомість (самосвідомість)	Відбувається розвиток природничих наук і здатність думати, бажати називали свідомістю. Основним методом вивчення психіки вважали спостереження за собою (рефлексія), опис фактів
III друга половина  ХІХ ст.	Психологія як наука про Поведінку	Завдання психології – дослідження того, що можна безпосередньо побачити, а саме: поведінку, вчинки, реакції. Мотиви, що зумовлюють дії та вчинки людини, не враховуються
IV Сучасний	Психологія як наука, що вивчає факти, закономірності та механізми психіки (психіка як відображення)	Сформувалася на базі філософії діалектичного матеріалізму і основою сучасних психологічних поглядів є теорія відображення

               

Останні два етапи розвитку психології – це вже наукова психологія, коли вона виборола право на самостійне існування. В цей час склалась сукупність наукових теорій, представники яких прагнуть дослідити сутність психіки, опрацювати методи її дослідження, насамперед експериментальний метод, відкриваються наукові заклади та школи, в яких досліджується психологічна проблематика.

 

Згідно іншому підходу, розвиток психологічної думки має три етапи: донаукова (міфологічна) психологія – коли панували анімістичні уявлення про душу; філософська психологія – коли психологія була частиною філософії (від античності до ХІХ ст.); власне наукова психологія (з другої половини ХІХ ст., коли починається власне історія психології). 

 

ЕТАП	ЧАС ВИНИКНЕННЯ та ПЕРСОНАЛІЇ	ПРОВІДНЕ ПОНЯТТЯ	СТИСЛА ХАРАКТЕРИСТИКА
I - донауковий (міфологічний)	Десятки тисячоліть до н.е. Джерело – грецька міфологія	ДУША в архаїчному розумінні (дух, дихання)	Уявлення про душу можна позначити терміном анімізм (від лат. – «anima»- душа, дух). В грецькій міфології «психе» - уособлення душі, дихання. Душею, подібною до повітря були наділені не тільки люди, але й рослини, навіть камені. Відбувається роздвоєння світу на тіло і душу. Душа - це двійник тіла, що живе власним життя та покидає тіло під час сну, смерті, непритомності і вічно мандрує в тілах людей, тварин, рослин. Душу розглядають як силу, що цілковито визначає життя людини.                                                       Міфологічна картина світу століттями панувала в суспільній свідомості.   Фетишизм – неживі предмети наділяються надприродними властивостями. Анімізм – душа існує в усіх природних предметах і явищах. Метемпсихоз - переселення душ. Фаталізм - усвідомлення власної безпорадності Магія – шукаючи опору буття, людина обирає фетиші, так виникає магія - сукупність ритуалів, спрямованих на отримання бажаного результату. Тотемізм - уявлення про певну рослину чи тварину як праматір людського роду. Тубу - система заборон на виникнення певних подій
II - філософська психологія	Кінець IY тис. до н.е. – початок н.е. Давній Китай, Давня Індія, Давня Греція   Геракліт, Демокріт, Гіппократ, Анаксагор, Протагор, Сократ, Платон, Арістотель і ін.	ДУША	Давньогрецька (антична) психологія - складаються дві протилежні точки зору на психіку - матеріалістична (Демокріт) – первинність матеріальної пршооснови  і ідеалістична (Платон) – первинність ідеї, душі, ідея конфлікту. Відбувається протиставлення внутрішнього, ідеального і зовнішнього, матеріального. Їх взаємовідношення   ілюструються на прикладі існування двох світів – мікрокосмосу (душі) і макрокосмосу (оточуючого світу).  Античні філософи шукали відповідь на питання про природу оточуючого світу та форму існування психіки. Давній Китай – ситуацію тлумачать як традицію, тобто стійкі форми поведінки, успадковані від попередніх поколінь; вченя про дао – закон; висловлюються думки щодо необхідності особистого внеску людини в традиції – це крок до визнання власної активності людини. Давня Індія – основою існування людини є страждання – переживання людиною життєвих труднощів. Пошукам способів звільнення від страждань присвячено вчення про карму - віра в силу, що визначає минуле, теперішнє і майбутнє. Віра в карму спрямовує людину на самопізнання. Шлях до блаженного буття лежить через нірвану – стан відчуженості від зовнішнього світу, відсутність бажань, цілковитої задоволеності. Зовнішній і внутрішній світи знецінюються, з’являється можливість злиття людини з вищим буттям, для чого необхідно займатися самовдосконаленням – володіти своїми тілом і душею.     Антична психологія також протиставляла людей як смертних істот  богам - безсмертним істотам. Цим був зроблений крок до розуміння колізійності ситуацій буття, що стало головним змістом психології середніх віків (V – середини ХVІІ ст.).
	Х V ІІ ст. Р. Декарт, Дж. Локк, Т. Гоббс, Д. Гартл і, П. Гольбах, К. Гельвецій і ін.	СВІДОМІСТЬ та САМОСВІДОМІСТЬ	Середньовічна психологія – на основі релігійного, зокрема християнського світогляду, за предмет протисталення обирає тіло і душу. Душа вважається близькою до бога, безтілесною, безсмертною, а тіло – з притаманни йому потягами – несумісним з Божою сутністю. Преметом аналіз стають – віра, надія, любов – переживання людиною колізійності свого буття. З’являється вчення про внутрішній досвід – збагачення людської душі шляхом її самовдосконалення (Августін). Активно дискутується проблема свободи волі – здатності людини діяти самостійно і приймати рішення. Свобода волі або визнається (Фома Аквінський), або заперечується (Еріугена).   В психології західноєвропейського Відродження – розв’язується проблема титанізму – людина підноситься до рівня Бога, ставиться в центр Всесвіту, мікрокосмос поєднується з макрокосмосом. Усвідомлення себе титаном призводить до протиставлення людиною себе іншим, що таким чином призводить до того, що в психології постає проблема міжособистісних стосунків – зв’язків між людьми. При цьому наголошується на індивідуалізмі – неповторності людини (Піко делла Мірандолла, еразм Роттердамський, Макіавеллі). Психологію Відродження пронизує гуманізм – ставлення до людини як найвищої цінності, переконаність у безмежності її можливостей. В цей час в наукових трактатах з’являється термін «психологія», яким позначається наука що вивчає внутрішній світ – душу людини. В епоху барокко з’являються поняття – волі, людського безсилля, аффекту (Спіноза), почуттів, пристрасті (Декарт). З’являється поняття рефлекс – як механічна відповідь людського організму на зовнішній подразник (Декарт). Людина мислиться і як машина, і як одухотворена істота – так утверджується дуалізм душі і тіла – їх рівноправне і паралельне існування.  Формується також уявлення про несвідоме – надприродну засаду буття (Лейбніц), інтуїцію (Декарт). Дискутується питання про наявність вродженого і набутого в психіці.    Доводиться, что зміст психіки повністю визначається відчуттями та протиставляються раціональному – добутому теоретичним пізнанням – мисленням (Локк).   Отже, психологія бачить в людині тіло і душу, свідоме і несвідоме, набуте і вроджене, відчуття і волю, інтуїцію і мислення, чуттєве і раціональне. Людина перебуває під тиском і зовнішнього, і внутрішнього, здійснює акти самопізнання, все глибше проникаючи в власну сутність. В цей час в Україні також досліджуються проблеми психіки, душа розглядається як дзеркало Всесвіту, тому самопізнання є і самопізнанням світу через світ людини (Сакович). Аналізуються співвідношення   чуттєвого і раціонального, почуттів і волі, обгрунтовується підхід до людини як індивідуальності (Гізель).      Філософ Г. Сковорода виокремлює три аспекти самопізнання: 1 – пізнання людиною своєї індивідуальності; 2 – пізнання себе як представника певного народу; 3 – пізнання свого існування в його зв’язку з Верхньою сутністю. Суть самопізнання полягає у віднаходженні людиною спорідненої («сродної») діяльності – схильності до певної праці.        Психологія Просвітництва вирішує питання про прийняття рішень, тобто боротьбу мотивів. З’являються теорії - інтелектуалізму (Гоббс, Юм, Лессінг, Гердер), емотивізму (Гельвецій, Дідро), волюнтаризму (Гетте,  Шилер). Отже, в цей період були закладені методологічні передумови наукового пізнання психіки та свідомості. Людина наділена свідомістю та в процесі мислення встановлює наявність внутрішнього життя. Психічне життя має складну природу як сукупність мотиваційних, пізнавальних і емоційних компонентів. Офор млюється система уявлень індивіда про себе, що регулює його стосунки з іншими людьми, ставлення до себе, образ власного “Я” з притаманними йому когнітивними, емоційними та оцінково-вольовими компонентами.
III - наукова психологія	Друга половина ХІХ ст. Ч. Дарвін, І. Сеченов, В. Бехтєрев, І. Павлов Д. Уотсон, Е. Торндайк і ін.	ПОВЕДІНКА	Науковий етап характеризується самостійним існуванням психології – поза межами філософії. Складається сукупність наукових теорій, представники яких прагнуть дослідити сутність психіки. Опрацьовуються методи її дослідження. Відкриваються наукові заклади і школи, в яких досліджується психологічна проблематика. Починає складатись психологічна практика, розробляються різні форми психологічної допомоги.        Психологія розвивається як природнича наука, а психіка вивчається як механізм адаптації до навколишнього середовища. Відбувається вивчення зовнішніх (рухи) виявів активності організму у виникненні та функціонуванні психіки.       Дарвін – еволюційне вчення про природний добір.    І.М. Сеченов – рефлекторне вчення («Рефлекси головного мозку»). Найскладніші психічні явиша – рефлекси – відповіді на зовнішні подразнення. Психічні явища як механізм взаємодії лрганізму з навколишнім середовищем. Дія такого механізму відбувається за рахунок мозку як органу психіки і м’язових рухів, за рахунок яких і можеіснувати психіка. Психіка виконує регулятивну функцію: за допомогою м’язовх рухів приводит організм у відповідність з впливами середовища.        І.П. Павлов – створив теорію вищої нервової діяльності, де розкрив принципи роботи кори головного мозку людини і тварин. Поширив ідею рефлексу на всю поведінку живих істот. Механізмом поведінки є умовний і безумовний рефлекс.  Між нервовими центрами в корі головного мозку утворюється слід – тимчасовий нервовий зв’язок. Умовний подразник виконує роль сигналу – повідомлення про необхідність реагування, в безумовний – підкріплення – забезпечення умовного рефлексу.   На основі умовних подразників відбувається складні і одночасно гнучкі механізми пристосування організму до змін середовища. У тварин це відбувається на основі першої сигнальної системи, а у людини – на основі другої сигнальної системи (слова). Теорія Павлова справила значний вплив на біхевіоризм і до 50-х років визначала характер досліджень в радянській психології – це був фізіологічний редукціонізм.       Психіка - сукупність реакцій у відповідь на зовнішні подразники. За деякими поглядами вони протиставлені свідомості.
	Кінець ХІХ ст. до тепер. часу. В. Вундт, Е. Вебер, Фехнер, Г. Гельмгольц, Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв	ВІДОБРАЖЕННЯ	Спирається на матеріалістичну марксистську філософію про психіку як особливу властивість високоорганізованної матерії – мозку, яка полягає в здатності відобораження зовнішнього об’єктивного (незалежного від нас) світу.    Психологія як наука про внутрішній суб’ єктивний досвід є опозицією спробам природничо-науковому поясненню природи і сутності психіки. ЇЇ представники наголошують на доступності психіки самоспостереженню, або інтроспекції  (В. Вундт, У. Джесм, В. Дільтей).      В. Вундт досліджував внутрішній, суб’єктивний досвід – те, як уявляється людині її зовнішній досвід, опосередкований практикою пізнання. Тим самим стверджувалось існування внутрішнього і зовнішнього світу, що отримало назву психофізичного паралелізму.        Відшукав закони суб’єктивної сфери і застосував їх до пояснення змісту, як простих, так і складних психічних явищ. Засадовим в поясненні психіки ввів поняття про аперцепцію – сприйняття – внутрішню структуру, що організує і психічне життя людини і її поведінку.    Створив першу в світі експериментальну психологічну лабораторію і досліджував суб’єктивні реакції людини на зовнішні подразники – асоціації, пасивні та активні стани свідомості. Більш складні явища – мислення, волю вважав неможливим досліджувати експериментально, тому застосував історичний підхід.
	Кінець ХІХ - початок ХХ ст. до тепер. часу. У. Джемс, Г. Олпорт, К. Роджерс, А. Маслоу.	ОСОБИСТІСТЬ	У. Джемс вбачав завдання психології у вивченні свідомості – мінливого потоку вражень, які йдуть від відчуття та думок. Свідомість м ає біологічні функції і слугує для пристосування до навколишнього середовища. Є функцією мозку і підпорядковується діям рефлекторного принципу. Свідомість характеризується своїми станами, кожен з яких є виявом самосмівдомості - уявленням людину про саму себе. Йому належить ідея про рівні смосвідомості та зв'язок із самооцінкою.        В. Дільтей ввів поняття двох психологій - описової та пояснювальної, та стверджує цілісний підхід до вивчення психіки. Метод вивчення – пізнання зв’язку між психічними явищами шляхом проникнення у внутрішній світ верез самоспостереження та переживання. Започаткував поділ психології на природничу і гуманітарну.      Таким чином, в сучасній психології психіка розглядається як соціальнозумовлена система психічних якостей індивіда, яка формується і виявляється у предметній діяльності та спілкуванні. Містить комунікаційні, мотиваційні, характерологічні, самосвідомісні, психологічні властивості суб’єкта творчої діяльності

В останній чверті XX ст. психологія заявляє про себе як про науку, що активно втручається у суспільне життя. Отже, людина користується психологічними знаннями з давніх часів, але як наука психологія оформилася тільки в кінці ХІХ сторіччя, з часу створення В. Вундтом першої в світі лабораторії експериментальної психології.