Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: Археология Биология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Техника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ? Влияние общества на человека Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления	Главная Избранные Случайная статья Познавательные Новые добавления Обратная связь FAQ Модуль 1. Загальний вступ до психології Стр 1 из 15Следующая ⇒ ПСИХОЛОГІЯ МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНИЙ ВСТУП ДО ПСИХОЛОГІЇ Тема 1. 1.  Психологія як наука. Предмет і методи психології. Психологія в системі наукового знання ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ   «ПСИХОЛОГІЯ» - слово грецького походження, традиційно прийнятий буквальний переклад якого - «наука про душу» (з гр. «psyche» – душа, «logos» - знання, вчення). Психологія як наука порівняно молода, оскільки її остаточне оформлення як науки відбулося наприкінці ХІХ віку. Але ще із стародавніх часів, вже античні філософи  та лікарі  розглядали психологічні проблеми, шукали відповідь на питання про те, що таке душа та якою є природа людини (зокрема, в епохальному трактаті Аристотеля «О душе»). Але саме поняття «психологія» почало вживатися в університетських та наукових колах в  Європі лише в ХVІ столітті.   Існують різні джерела стосовно початку та авторства щодо вживання даного терміну. Авторство терміну «психологія» лексикологія приписує Ф. Меланхтону (роки життя 1497-1560 рр.), немецькому протестантському богослову, сучаснику і однодумцю Мартіна Лютера. Меланхтон використовував це слово в латинській транскрипції – psychologia. Грецьке написання терміну вперше зустрічається в праці Рудольфа Геккеля (Гокленіуса) в 1590 році «Психология, то есть о совершенстве человека, о душе и прежде всего о возникновении ее…», в якому зібрані вислови авторів різних епох про душу. Інші джерела стверджують, що вперше термін «психологія» з’явився в 1732-1734 році у працях німецького філософа Христіяна Вольфа (роки життя 1679-1754 рр.) «Рациональная психология» та «Эмпирическая психология», який запозичив термін «психе» зі стародавніх міфів.    Тривалий час психологія залишалась розділом філософії, не мала власного статусу і представала під різними «превдонімами»: пневматологія (Г.В. Лейбніц, роки життя 1646-1716 рр.), ментальна філософія. Загально вживаним термін «психологія» стає лише в середині ХVІІІ ст. Як самостійна наука психологія оформилася тільки в кінці ХІХ сторіччя (з часу створення у 1879р. в Лейпцигу В. Вундтом першої лабораторії експериментальної психології). УМОВИ, ЗА ЯКИХ ПЕВНА СФЕРА ЗНАННЯ СТА Є НАУКОЮ            1. Визначитися ЩО вивчати? – предмет вивчення, тобто ті явища, які відноситься саме до даної науки; За допомогою ЧОГО вивчати – методи виявлення і дослідження цих явищ (саме експериментальні методи можуть довести об’ єктивне існування тих чи інших явищ); ПСИХІЧНІ ЯВИЩА I II III IV ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ ПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПСИХІЧНІ УТВОРЕННЯ ПСИХІЧНІ СТАНИ Форми субєктивного відображення та усвідомлення людиною обєктивного оточуючого її середовища та мають чітко визначений початок, певний перебіг та чітко визначений момент завершення. Їх змістом є певна послідовність змін психічної діяльності при взаємодії людини з оточуючим світом  Відносно постійні, стійкі прояви особистості, що забезпечують певний якісний рівень поведінки та діяльності, типовий для даної людини Психічні явища, набуті людиною в процесі життєвого та професійного досвіду, обумовлені взаємодією, взаємним впливом та виявляються в діяльності    Сукупність психічних явищ, які відтворюють певний рівень працездатності та динамічних характеристик функціонування психіки людини (емоційних, пізнавальних, поведінкових) в даний момент часу. Загальний тимчасовий функціональний рівень психіки, який визначає перебіг психічних процесів та вияв психічних властивостей в даний момент. 1. Пізнавальні 1. Темперамент 1. Знання 1. Прості - відчуття 2. Характер 2. Уміння - піднесення - сприймання 3. Здібності 3. Навички - пригніченості - уявлення 4. Спрямованість 4. Звички - зацікавленості - мислення (сукіпність сталих мотивів) 5. Переконання - засмучення - уява   6. Світогляд 2. Складні - пам'ять   7. Досвід - адаптованості - увага   і інш. - підйому - мовлення     - перевтоми 2. Емоційні     - монотонії - емоції     і інш. - почуття       - чуттєвий тон       - стреси       - афекти       - настрій       3. Вольові       - воля         Крім зазначених категорій психічних явищ – психічних процесів, психічних властивостей, психічних утворень та психічних станів, В.М. М’ясищев виділяє ще одну категорію психічних явищ – психологічні відносини: « свідомий, вибірковий, заснований на досвіді психологічний зв'язок її з різними сторонами об­'єктивної дійсності, що внутрішньо визначає її дії, ре­акції і переживання. У свою чергу вони утво­рюються і формуються у процесах діяльності». Отже, відносини не тільки зв’язують людину з оточуючим світом, а й стають джерелом виникнення як власне психічних, так і соціально-психологічних явищ та процесів. Осо­бистість характери­зується передусім як си­стема відносин люди­ни до навколишньої дійсності. В аналізі цю систему можна розглядати як безкінченну кількість відносин особистості до різних предметів дійсності, але якими б частковими вони не були, кожне з них завж­ди залишається особистісним. Головним і визна­чальним для особистості є її ставлення до людей, що водночас є взаємним ставленням. Ставлення людини є вибірковими в емоційно-оцінному, позитивному або негативному плані. У взаємних ставленнях суб'єктивні ставлення виявляють свою об'єктивність у реакціях і діях, тому індив­ідуально-психологічне стає соціально-психологі­чним. Соціально-психологічні явища та процеси – це психологічні (тобто внутрішні) феномени, які обумовлені взаємодією, спілкуванням та взаємовпливом людей один на одного і їх належністю до певних соціальних груп (спільнот).       Психічне життя людини являє собою єдине цілісне утворення, в якому науковий аналіз виокремлює певні її складові, окремі її аспекти, тому всі психічні явища є взаємообмовлені і взаємопов’язані. Взаємозв ’ язок окремих психічних явищ виглядає таким чином:    Крім внутрішніх психічних явищ, які є суб'єктивними, психологія вивчає явища, які виникають за умов взаємодії людей в різних соціальних групах – великих і малих групах і колективах. Тому психічні явища можуть також бути як індивідуальні, так і групові:                     Психічні процеси   Психічні властивості   Психічні утворення   Психічні стани   Індивідуальні Групові Зовнішні (поведінкові) Внутрішні (психічні) ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЇ         Сучасна психологія представляє собою розгалуджену систему наукових психологічних дисциплін та галузей. За спрямованістю діяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психіки доцільно виділяти три великі групи галузей – теоретичну, науково-прикладну та практичну психологію.            До теоретичної психології належать: загальна психологія – розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології, формулює основні принципи, категорії, поняття, закономірності, становить фундамент розвитку психологічної науки; історія психології – розглядає формування психологічних знань впродовж існування психологічної науки, історію психологічних досліджень у різні часи в різних школах; експериментальна – розробляє методи дослідження та вивчення психічної реальності; генетична – вивчає закономірності розвитку психіки і філогенезі (біологічної та історичної еволюції) та онтогенезі (упродовж життя окремої особи); соціальна – досліджує психічні явища в процесі взаємодії людей в великих та малих групах та також механізми соцільного впливу на психіку окремої людини; порівняльна – досліджує філогенетичні форми психічного життя, зіставляє психіку тварин і людини, специфіку подібності та відмінності їх поведінки (її розділом є зоопсихологія); диференційна психологія – досліджує індивідуально-психологічні особливості психіки, відмінні особливості психіки людей; психофізіологія – вивчає фізіологічні механізми діяльності мозку, вищої нервової системи, які пов’язані з функціонуванням психіки;   психологія особистості – вивчає психічні властивості психіки людини як цілісного утворення, як певної системи психічних властивостей. яка має відповідну структуру, внутрішні взаємозв’язки, якій притаманна індивідуальність;   моделювання психіки – як розділ теоретичної психологіївикориристовує наукові відомості про психіку для формування математичних і кібернетичних моделей психічних функцій (сприймання, мислення, пам’яті, спілкування тощо) та всієї психіки загалом з метою розроблення і вдосконалення технічних систем, перевірки психологічних теорій за допомогою комп’ютерного моделювання.           ЗА ВИДОМ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ – психологія праці, інженерна психологія, психологія управління та менеджменту, військова психологія, психологія спорту, психологія творчості, авіаційна психологія, космічна психологія, економічна психологія, психологія торгівлі,  та т. ін.; ЗА КРИТЕРІЄМ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ – вікова психологія, екологічна психологія, педагогічна психологія, психологія аномального розвитку або спеціальна психологія: патопсихологія, олігофренопсихологія, сурдопсихологія, тифлопсихологія і т.ін.       ЗА КРИТЕРІЄМ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ ’ Я – патопсихологія, нейропсихологія, психофармакологія, психотерапія, психопрофілактика, психогігієна.            ЗА КРИТЕРІЄМ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН – юридична психологія: психологія юридичної діяльності (розслідування злочину), психологія скоєння злочину (психологія злочинця), психологія покарання (пенітенціарна психологія), реституційне правосуддя (відновлювальна психологія).              Практична психологіяфункціонує як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у вирішенні їхніх психологічних проблем. До практичної психології належать: психологічна служба сім’ї та соціального захисту населення, психологічна служба системи освіти, психологічна служба системи охорони здоров’я, практична юридична та пенітенціарна психологія, практична педагогічна психологія, практична психологія праці та профорієнтації, соціально-психологічна служба в армії, практична психологія економіки та бізнесу, практична психологія та педагогіка спорту і т. ін.            Галузі сучасної психології також виникають як міждисциплінарні, на стику психології та інших наук і науково-практичних комплексів:            - на стику психології та суспільних наук виникли такі галузі психології: соціальна психологія, економічна психологія, політична психологія, етнічна психологія, юридична психологія, психолінгвістика, психологія мистецтва;            - на стику психології і природничих наук виникли: психофізіологія, психофізика, зоопсихологія, порівняльна психологія, психобіохімія;            - на стику психології і медицини виникли: патопсихологія, медична психологія, нейропсихологія, психотерапія, психофармакологія;         - на стику психології і педагогіки виникли: вікова психологія, педагогічна психологія; - на стику психології і технічних наук виникли: інженерна психологія, ергономіка.   Отже, ПСИХОЛОГІЯ, грунтуючись на сучасних досягненнях філософії, біології, анатомії, фізіології, соціології та ін. наук, є наукою, що вивчає ФАКТИ, ЗАКОНОМІРНОСТІ Й МЕХАНІЗМИ становлення, розвитку та функціонування ПСИХІКИ людини та інших живих істот. ЗАВДАННЯ ПСИХОЛОГІЇ: - якісне дослідження психічних явищ; - визначення інформативних методів діагностики та психокорекції; - вивчення впливу соціальної дійсності на психіку людини, міжособистісні та міжгрупові взаємини; - виявлення індивідуальних особливостей, закономірностей та шляхів формування особистості в сучасних умовах; - дослідження психологічних умов професійної діяльності, встановлення закономірностей динаміки працездатності; - визначення заходів та засобів психологічного забезпечення професійної діяльності; - визначення психологічних засобів впливу на особистість, колектив; - підвищення ефективності управління в різних сферах суспільства, розкриття впливу особистості керівника та його стилю керівництва на підлеглих та колектив; - розробка та впровадження психологічних методів саморегулювання людиною психічних станів, які виникають у небезпечних та інших (стресових) ситуаціях, запобігання психічним станам, які знижують ефективність діяльності людини та їхнє подолання; - підвищення ролі психології в підтриманні правопорядку, організованості, психічного здоров’ я та добробуту громадян; - сприяння планомірному впровадженню психологічних знань в практику життєдіяльності людей.     ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ   В сучасній вітчизняній психології проблематика наукового вивчення психіки зводиться до 4 основних загальнотеоретичних проблем:   - психофіз іологічна проблема, що розкриває питання про те, яким чином                                   співвідносяться між собою психіка та нервова система;      - психопраксична проблема, що досліджує формування психіки люди- ни в процесі діяльності та залежність цієї діяльності від психіки;      - психогностична  проблема, що стосується відповідності психічного                            відображення дійсності самій цій дійсності;      - психосоціальна проблема, що розлядає характер залежності психіки                           людини від суспільства,  в якому вона знаходиться.   I. ОРГАНІЗАЦІЙНІ МЕТОДИ: II. ЕМПІРИЧНІ МЕТОДИ: Моделювання.     III. МЕТОДИ ОБРОБКИ ДАНИХ: Види	Види
Життєве - неорганізоване, випадкове сприймання фактів і явищ оточуючого світу.	Наукове – цілеспрямована, систематична, планомірна регістрація фактів і явищ, яка має чітку програму, характеризується аналітичністю та оперує системою певних, однозначних наукових понять, а також науковим поясненням причин та природи досліджуваних явищ.	лабораторний (проводяться в спеціально організованому середовищі) - природній; констатуючий експеримент (виявляються певні особливості розвитку психічних явищ) - формуючий експеримент (передбачає цілеспрямований вплив на психічне явище з метою формування в ньому певних якостей); пошуковий експеримент – спрямований на отримання принципово нової інформації у малодосліджених наукових сферах; уточнюючий – визначення меж в яких виявляється та розповсюджується дія певних явищ, теорій та законів; критикуючий – здійснюється з метоюспростування існуючих законів або теорій новими фактами; відтворюючий – передбачає точне повторення експериментів попередніх дослідників для перевірки достовірності, надійності і об’єктивності отриманих ними результатів.
	Об’єктивне (зовнішнє) - самоспостереження (внутрішнє - інтроспекція); польове (природнє) – лабораторне; індивідуальне – колективне; випадкове – заплановане; систематичне – несистематичне; повне – неповне; суцільне – вибіркове; констатуюче – оцінююче; стандартизоване - нестандартизоване; відкрите – приховане; включене – стороннє; пряме (безпосереднє) – непряме (опосередковане); спроваковане – неспровоковане.

і ДОПОМІЖНІ:

   1. Широко поширений в психології метод тестування.

Тест – це стандартизоване психологічне випробування, в результаті якого здійснюється спроба оцінити ступінь розвитку якогось психічного явища. Частіше за все використовуються тести визначення здібностей (вимірюються рівні розвитку психічних властивостей), тести успішності (визначається ступінь готовності до певної діяльності), проективні тести (встановлюється наявність певних психічних властивостей у людини завдяки тлумаченню нею якоїсь штучної події).

           2. Опитування.

Бесіда.

           4. Аналіз продуктів діяльності (напр. малюнки).

           5. Анкетування.

           6. Контент-аналіз (аналіз документів, друкованої інформації і т.ін).

           7. Експертне оцінювання.

Р. ДЕКАРТ  У XYII ст. французький вчений висунув припущення про те, що нервова  система, керуючи життям організму, фунціонує рефлекторно, що різні види діяльності організму є відповідями на ті чи інші подразники та здійснюються завдяки  участі певних відділів мозку.

І.М.СЄЧЕНОВ  У другій половині XIX ст. у книзі “Рефлекси головного мозку” Сєченов  висунув і обгрунтував думку про те, що всі акти свідомої і несвідомої  психічної діяльності людини за способом свого походження є рефлекси. В рефлекторному акті виділяються три ланки: перша – подразнення  перетворюється в нервове збудження; друга – на основі процесів збудження і гальмування відбувається переробка інформації й прийняття рішення; третя – виконуюча ланка, тобто передача команди до виконуючих органів. Об ’ єднання ланок   назва ли  рефлекторною дугою.

П.К.АНОХІН В дослідженнях цього вченого стверджується, що рефлекторне кільце та принцип корекції є універсальним механізмом саморегулювання всієї складної поведінки тварин і людини, і чим вище рівень розвитку психіки, тим досконаліший механізм саморегуляції.

БУДОВА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

НЕРВОВА СИСТЕМА – це інформаційно-регулятивний механізм організму, що складається із великої кількості (у людини біля 100 млрд.) взаємопов’язаних між собою нервових клітин – НЕЙРОНІВ. Різні нейрони виконують різні функції. Одні – РЕЦЕПТОРИ – перетворюють енергію зовнішнього світу в нервові імпульси (електричні розряди, що проходять по нейрону зі швидкістю від 3 до 100 м/с), що є закодованою інформацією про фізико-хімічні властивості оточуючого світу. Інші – СЕНСОРНІ НЕЙРОНИ – проводять збудження від рецепторів до мозку. Треті – МОТОРНІ НЕЙРОНИ – проводять команди мозку до м’язів та залоз внутрішньої секреції. І, нарешті, останні – ІНТЕРНЕЙРОНИ – здійснюють обмін нервовими імпульсами між нейронами.

       Нервова система функціонує як єдине ціле, але окремі її функції пов’язані з діяльністю певних її  відділів.    

                                                  НЕРВОВА СИСТЕМА

          ПЕРИФЕРІЙНА                                                  ЦЕНТРАЛЬНА

      НЕРВОВА СИСТЕМА                                            НЕРВОВА СИСТЕМА

поєднує центральну нервову систему

з рецепторами, м ’ язами і залозами

                                                                                                       СПИННИЙ МОЗОК

                                                                                              поєднує периферійну нервову

                                                                                               систему з головним мозком;

  ВЕГЕТАТИВНА           СОМАТИЧНА             здійснює дуже просту регуляти-

НЕРВОВА СИСТЕМА НЕРВОВА СИСТЕМА   вну діяльність

регулює роботу внутрі- регулює рухи м ' язів

шніх органів та залоз                                                        ГОЛОВНИЙ МОЗОК

                                                                                             загальна функція головного

                                                                                             мозку – інформувати про те,

СИМПАТИЧНА             ПАРАСИМПАТИЧНА   що відбувається в навколиш-

Ліва півкуля – це «формальний логік», що розрізняє хибні вислювлювання і істинні, це орган рефлексії, свідомості та регуляції довільних дій і когнитивного навчання. Ця півкуля відповідальна також за почуття «ми», соціальну систему значень. Крім цього, з її роботою пов’язані позитивні емоції та почуття гумору.

       Права півкуля в цілому відповідальна за підсвідомі процеси, мимовільну увагу і її розподіл. Тут забезпечується сприймання безперервної картини світу, мимовільна та емоційна пам’ять. Ця півкуля мислить чуттєво, образно, здійснює інтуїтивну перевірку гіпотез. Суттєво, що вона має справу з актуальним часом, діями «тут і тепер». Права півкуля – це півкуля правди, бо все вона сприймає сер йозно. Тому це також півкуля образ і депресії.

Загалом, базовою функцією фізіологічної діяльності півкуль головного мозку є формуваня умовних рефлексів на базі рефлексів безумовних.

     Нагадаємо, що рефлекси - це закономірні реакції організму на певні подразники, що здійснюються за участю тих чи інших відділів центральної нервової системи.

     Якщо безумовні рефлекси з’являються в процесі біологічної еволюції і передаються кожному організму в спадщину, то умовні рефлекси утворюються на основі безумовних рефлексів у процесі індивідуального життя. В основі виникнення умовного рефлексу лежить утворення нового, тимчасового нервового зв’язку між двома збудженнями (від умовного і безумовного подразника) у ділянках кори великих півкуль головного мозку, замикання шляху між ними.

     В цілому, для індивідуальних організмів, що мають нервову систему, з точку зору їх адаптації до навколишнього середовища, головне значення має саме умовно-рефлекторна діяльність. Саме вона дозволяє  організмам пристосовуватися до безлічі умов, в яких вони існують. Активність умовно-рефлекторної діяльності обумовлена наявністю таких нервових процесів як збудження і гальмування. Збудження виникає завдяки впливу зовнішніх і внутрішніх подразників, що призводить мозкові клітини і пов’язані з ними робочі апарати організму в діяльний стан. Гальмування також виникає під впливам зовнішніх та внутрішніх подразників, але результатом цього є пасивний стан нервових клітин та робочих апаратів організму.

Встановлено, що при слабкому напруженні процеси збудження або гальмування іррадіюють, тобто поширюються на інші зони кори головного мозку, при досить сильному напруженні ці процеси концентруються, а при надзвичайно сильному знов іррадіюють. Важливо також ураховувати еффект взаємної індукції в умовно-рефлекторній діяльності головного мозку. Взаємна індукція – це збудження певної ділянки кори, що супроводиться одночасним зниженням збудливості, гальмуванням суміжних ділянок і, навпаки, виникнення гальмування в даній ділянці тягне за собою підвищення збудливості інших ділянок кори.

      Коли ми розглядаємо той вплив на умовно-рефлекторну діяльність головного мозку, який здійснюють процеси гальмування, то привертає увагу наявність їх різних видів. Так, всі види гальмування загалом поділяються на безумовне гальмування (зовнішнє, пасивне) та гальмування умовне (внутрішнє, активне).

Безумовне гальмування має такі підвиди, як ЗОВНІШНЄ ГАЛЬМУВАННЯ та   ПОЗАМЕЖНЕ ГАЛЬМУВАННЯ.

ЗОВНІШНЄ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли, наприклад, під час дії умовного подразника раптом починає діяти сильний побічний подразник, за рахунок чого гальмується умовний рефлекс.

      ПОЗАМЕЖНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає в тих випадках, коли умовний подразник занадто сильний. Ефект його дії в такому разі не збільшується, а, навпаки, зменшується.

      Умовне гальмування має такі підвиди, як загальне, диференційне,     запізнене та охоронне.

      ЗАГАЛЬНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли умовний рефлекс певний час не підкріплюється безумовним подразником. Тоді умовний подразник поступово стає гальмівним.

      ДИФЕРЕНЦІЙНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає тоді, коли один подразник підкріплюється, а інші, близькі до нього подразники, не підкріплюються безумовним подразником.

      ЗАПІЗНЕНЕ ГАЛЬМУВАННЯ виникає в тих випадках, коли безумовне підкріплення поступово відтягується в часі. Тоді і умовний рефлекс виникає також пізніше.

      ОХОРОННЕ ГАЛЬМУВАННЯ захищає клітини кори великих півкуль від надмірної напруженої діяльності і, тим самим, забезпечує необхідний їм відпочинок у вигляді сну.

ВИНИКНЕННЯ ПСИХІКИ

ПСИХІКА – це властивість мозку як високоорганізованої матерії відзеркалювати об’єктивну дійсність і на основі психічного образу, який при цьомц формується, цілеспрямовано регулювати діяльність суб’єкта і його поведінку.

ПСИХІКА – властивість висоорганізованої матерії; полягає в активному відображенні суб’єктом об’єктивного світу, в побудові суб’єктом невідчуджної від нього картини цього світу і регуляція на цій основі поведінки і діяльності.

ПСИХІКА – форма активного відображення суб’єктом об’єктивної реальності, виникає в процесі взаємодії високоорганізованих живих істот із зовнішнім світом і здійснює в їх поведінці (діяльності) регулятивну функцію.          

Отже, в межах матеріалістичної психології психіка розуміється як особлива властивість високоорганізованої матерії – мозку. Із цього випливає, що: 

- це саме властивість, а не речовина, субстанція;

- це особлива властивість, яку не можна звести лише до фізіологічних процесів;

- це властивість високоорганізованої матерії, тобто її має не вся матерія взагалі, а матерія на певному етапі розвитку.

Ця властивість мозку полягає в здатності відображати предмети і об’єкти зовнішнього об’єктивного світу.

Психічне відображення, як властивість кори головного мозку, детермінована зовнішньою дійсністю, при цьому має такі властивості:

- воно не є дзеркальним, механічним, пасивним копіюванням оточуючого світу (як дзеркало або фотоапарат);

- воно пов’язане з пошуком, вибором, оскільки в психічному відображенні інформація підлягає специфічній обробці тому є активним відображенням світу у зв’язку із певними потребами;  

- воно є суб’єктивним і вибірковим, оскільки належить суб’єкту, поза суб’єктом не існує та залежить від  суб’єктивних  властивостей  організму.

О.М. Леонтьєв визначає два критерія психіки: чутливість і здатність до навчання.   На думку О.М. Леонтьєва, елементарною формою психіки є відчуття, що відбивають зовнішню об’єктивну дійсність та її окремі властивості.  

За гіпотезою О.М. Леонтьєва стосовно виникнення психіки, психічне відображення проходить такі стадії або етапи розвитку в процесі еволюції живих істот:

I. СТАДІЯ ЕЛЕМЕНТАРНОЇ СЕНСОРНОЇ ПСИХІКИ

ВИНИКНЕННЯ ПСИХІКИ ЛЮДЕЙ

      Етап, на якому виникла психіка людини, пов’язаний зі змінами в поведінці людиноподібних мавп та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Це було, як можна собі зараз уявити, тоді, коли наші найдавніші пращури злізли з дерев і зайнялись сумісним мисливством. Тоді ж таки вони навчились видобувати та зберігати вогонь і виробляти прості знаряддя праці. Виник принципово новий процес поведінкової адаптації – пристосування до навколишнього середовища за допомогою праці. Для цього вже були сформовані біосоціальні передумови – здатність до маніпулювання предметами, стереоскопічний зор, скоординований з рухами передніх кінцівок, розвинена шкіром’язова чутливість та набуті навички сумісної діяльності. Все це зумовило якісно новий етап в розвитку психіки майбутньої людини.

   Виготовлення знарядь праці в умовах групи пов’язане з передбаченням їх використання та суспільним поділом процесу їх виготовлення, що стимулювало розвиток інтелекту та понятійної мови. Інакше кажучи, трудові дії набували свого сенсу тільки тоді, коли вони були пов’язані з діяльністю інших людей. Це, в свою чергу, зумовило виникнення свідомих дій, відірваних від наявної біологічної мети, дій, що були пов’язані з розумом та волею людини, яка почала моделювати різні відношення між речами, прогнозувати їх зміни та регулювати на цій основі свою поведінку.

   В праці розвинулись психомоторика та інтелектуальні якості людини, удосконалювалась її сенсорна чутливість, збільшилась кількість якостей різних предметів, що відображаються, покращалась координація рухів. Це викликало інтенсивний розвиток сенсорної та моторної зон кори головного мозку, а також лобної її частини, що відповідає за інтелект.

   Завдяки мові психіка людини почала обумовлюватись загальнолюдським досвідом. Виник феномен соціальної ідентифікації – ототожнювання людини з соціумом. Потяги індивіда починають орієнтуватись на потяги та інтереси інших людей, на основі чого формується загальноприйнятна система суспільних цінностей та норм, виникає здатність виконувати моральні вчинки.

     Вже на початкових етапах історії людства система моральних заборон взяла під свій захист усіх членів первісної громади, завдяки чому виникло усвідомлення залежності їх громадської взаємозалежності. Це навчило наших пращурів додержуватись визначених соціально-рольових функцій та контролювати їх виконання іншими людьми.

Таким чином в процесі соціоантропогенезу сформувався суспільний фактор детермінації людської психіки, а саме поведінка людини стала регулюватись не природними імпульсами її організму, а суспільними вимогами. Що, в свою чергу, сформувало свідомість людини як вищої форми психіки. Змістом свідомості є категоріальне та ціннісноосмислене відображення дійсності.

Якщо порівняти психіку тварин та людей, то в загальному вигляді відмінності між ними мають такий зміст:

Сутність свідомості полягає в узагальненому, оцінювальному, цілеспрямованому відображенні та творчому перетворенні дійсності, у попередній уявній побудові дій та передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні та самоконтролюванні поведінки людини.