Друга стадія СЛЦР складається з п'яти етапів.

І етап. Після видалення з ротової порожнини слизу або блювотних мас ШВЛ здійснюють за допомогою ротоглоткових або S-подібних по­вітроводів, ручних дихальних апаратів типу РДА-1, РДА-2, мішка Амбу, портативних апаратів типу «Пневмат» тощо. Медична сестра має добре знати будову цих апаратів і вміти працювати з ними.

У випадках надання допомоги в «польових умовах» і за обмеженої кількості людей, здатних ефективно проводити реанімаційні заходи, мож­на використовувати сучасні апарати для реанімаційної допомоги — кар-діопамп і кардіовент.

За допомогою кардіопампа створюється позитивний тиск у грудній по­рожнині у фазі штучної діастоли внаслідок збільшення припливу крові до серця. Апарат має вигляд присоска діаметром близько 15 см із диском, у якому вмонтовано індикатор компресії-декомпресії.

У разі неефективності реанімації вдаються до інтубації трахеї, розду­вають манжетку і продовжують ШВЛ. Інтубацію трахеї зазвичай вико­нує лікар, проте в деяких випадках за умов відповідної підготовки її може проводити кваліфікована медична сестра.

 

Інтубація трахеї має тривати не більше 20 с!

 

ІІ етап. Одним з невідкладних заходів є електрокардіографічний діаг­ноз виду порушення діяльності серця, що призвело до припинення крово­обігу. Залежно від результатів ЕКГ визначають характер подальших тера­певтичних заходів.

Найчастіше на ЕКГ визначають: а) асистолію (ізолінія, що свідчить про припинення будь-якої електричної активності міокар­да); б) фібриляцію шлуночків (безладні зубці різної амплітуди, шлуноч­кові серцеві комплекси QRS не визначаються); в) «неефективне серце» (електромеханічна дисоціація) — електрична активність серця збереже­на, а скорочення різко ослаблені або їх немає/

Одночасно зі змінами на ЕКГ визначають клінічні ознаки припинення кровообігу.

ІІІ етап. У всіх випадках припинення кровообігу та наявності на ЕКГ ознак асистолії або млявої фібриляції шлуночків серця, а також «неефек­тивного серця» внутрішньовенно або ендотрахеально (ні в якому разі не внутрішньом'язово або під шкіру: різко уповільнюється всмоктування) вводять: 1 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду; 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату, розведеного в 10 мл ізотонічного розчину натрію хло-Риду. У разі введення у трахею дозу препаратів збільшують удвічі. Вве­дення адреналіну гідрохлориду повторюють через кожні 5 хв.

Якщо неможливо швидко забезпечити венозний доступ, адреналіну гідрохлорид і атропіну сульфат уводять внутрішньосерцево.

 

На час пункції проведення ШВЛ слід припиняти!

 

У зв'язку з можливістю тяжких ускладнень (пневмоторакс, прокол вінцевих судин, гемоперикард, уведення розчинів до заднього середостін­ня) внутрішньосерцевий спосіб намагаються не використовувати. Засто­совують катетеризацію порожнистої або підключичної вени.

Внаслідок уведення адреналіну гідрохлориду під час зовнішнього масажу серця підвищується перфузійний тиск, стимулюються спонтанні скорочення серця, зростає амплітуда фібриляцій (дрібнохвильова фі­бриляція перетворюється на великохвильову), що сприяє відновленню

скорочень серця.     

IV етап. Якщо на ЕКГ реєструється фібриляція шлуночків, проводять електричну дефібриляцію, тобто здійснюють одночасну деполяризацію всіх волокон серцевого м'яза електричним струмом, що пригнічує патологічні осередки збудження, зумовлюючи ритмічне скорочення м'яза від імпульсів пазухо-передсердного вузла.

Дефібриляція є єдиним ефективним методом усунення фібриляції шлу­ночків. Якщо фібриляція виникла під час моніторингу, негайно про­водять дефібриляцію, а за її неефективності — зовнішній масаж серця і ШВЛ.

Для стабілізації діяльності серця після дефібриляції ефективним є вну­трішньовенне введення кордарону (300 мг) або лідокаїну гідрохлориду — 1 мг/кг.

V етап. Обов'язковим заходом СЛЦР є корекція метаболічного ацидо­зу, оскільки ацидоз погіршує скоротливість міокарда і знижує ефективність адреналіну гідрохлориду. На цьому етапі СЛЦР натрію гідрогенкарбонат уводять з розрахунку 1 ммоль/кг, що відповідає 2 мл/кг 4,2 % розчину або 1 мл/кг 8,4 % розчину. Зазначені дози вводять внутрішньовенно через 10 хв від початку проведення СЛЦР або якщо рН крові <7,1. Оскільки для ефективної внутрішньовенної інфузії необхідна катетеризація магістраль­них вен (підключичної або яремної), медична сестра повинна підготувати.

Друга стадія СЛЦР триває до відновлення діяльності серця, після чого потерпшого доставляють до ВАІТ. Якщо, незважаючи на здійснення всіх зазначених заходів, на ЕКГ протягом 30 хв відзначається ізолінія (асис­толія), проведення СЛЦР припиняють.