Клінічна смерть, предагонія, агонія, термінальна пауза – термінальні стани.

КЛІНІЧНА СМЕРТЬ

Смерть не є одномоментним актом. Розрізняють три послідовних ета­пи, що розвиваються після припинення діяльності серця:

I     — клінічна смерть — оборотні зміни в життєво важливих органах і
системах, зокрема в ЦНС;

II    — соціальна смерть — оборотні зміни у тканинах і органах на фоні
нежиттєздатної кори великого мозку;

III  — біологічна (справжня) смерть — необоротні зміни в усіх ткани­нах і органах.

Тривалість клінічної смерті, коли потрібно проводити СЛЦР, у зви­чайних умовах становить 3—5 хв. У разі охолодження організму цей пе­ріод дещо збільшується.

Клінічна смерть — це перехідний стан від життя до смерті, який ще не є смертю, проте вже не може бути названий жит­тям (В. А. Нєговський, 1964).

Якщо в цей час провести заходи відновлення дихання і кровообігу, тоб­то доставити до тканин кисень, то оживлення організму можливе. За клінічними спостереженнями було встановлено, що навіть після тривало­го припинення кровообігу діяльність серця можна відновити. Якщо це вдається зробити протягом 4—5 хв після припинення кровообігу, хворий може повністю одужати. У осіб похилого віку, виснажених, хронічно хво­рих цей період ще коротший. Найбільш ефективною є реанімація у ви­падках інфаркту міокарда, утоплення, електротравми, інших травм.

Унаслідок припинення кровообігу і дихання порушується метаболізм у клітинах, особливо нервових. Внаслідок відсутності кисню у клітинах порушується аеробний обмін речовин, він починає здійснюватися за до­помогою анаеробного механізму (гліколізу), який забезпечує короткочас­ну мінімальну життєдіяльність клітин. Запаси глікогену в мозку вичерпу­ються, різко знижується вміст глюкози, АТФ, креатиніну фосфату. Змен­шується активність натрієво-калієвого насоса. Одночасно активізуються деякі ферменти (лізосомні протеази), які сприяють аутолізу і розвитку мор­фологічних змін у нервових клітинах, що визначають неможливість віднов­лення їх функцій.

Необоротні зміни виникають насамперед у клітинах кори великого мозку (декортикація). Пізніше гинуть клітини інших відділів головного мозку (децеребрація).

При декортикації свідомість, мова, слух та інші ознаки умовнорефлек­торної діяльності втрачені, але зберігаються серцева діяльність, дихання, безумовнорефлекторні функції. Останні найчастіше підвищені, що вияв­ляється підвищенням тонусу м'язів, розвитком стовбурових судом, гіпер-рефлексією (гіперреактивна кома).

У разі децеребрації розвивається тяжкий розлад життєво важливих функцій (внаслідок паралічу дихального і судиннорухового центрів са­мостійне дихання неможливе, розвивається артеріальна гіпотензія). Ви­никають атонія, арефлексія (гіпореактивна кома), пригнічення вегетатив­них функцій, спонтанна гіпотермія (параліч центру терморегуляції).

Очевидні ознаки біологічної смерті виникають не відразу. Це помутнін­ня і висихання рогівки, симптом кошачого ока (внаслідок здавлення оч­ного яблука з боків зіниця звужується і має вигляд вертикальної щілини). До пізніших абсолютних ознак біологічної смерті належать трупне заду­біння і трупні плями — синюваті плями в найнижчих ділянках тіла, що виникають внаслідок пасивного стікання крові.

Раптове зупинення серця може виникнути внаслідок гальмування пазухо-передсердного вузла, внаслідок різкої переваги тонусу блукаючого нерва, наприклад, під час безпосереднього подразнення серця і маніпу­ляцій на інших органах, які іннервуються блукаючим нервом.

Попередні ознаки припинення кровообігу. Припиненню кровообігу знач­но легше запобігти, ніж відновлювати його. Медична сестра має знати попередні ознаки припинення кровообігу, які інколи можна помітити ще до моменту його виникнення:

1. АТ<60ммрт. ст.;

2. різке зменшення частоти пульсу (<40 за 1 хв);

3. значна тахікардія (>140 за 1 хв);

4. швидке зниження амплітуди шлуночкових комплексів (QRS) на ЕКГ.

Види припинення кровообігу: 1) асистолія (повне припинення механіч­ної та електричної діяльності серця); 2) фібриляція шлуночків (некоорди­новані скорочення окремих м'язових волокон); 3) «неефективне серце» (функція серця різко ослаблена, внаслідок чого не забезпечується життє­діяльність організму); на ЕКГ шлуночкові комплекси QRS збережені (час­тіше вони деформовані, з низькою амплітудою).

Ознаки клінічної смерті:

1. відсутність пульсу на магістральних (сонній або стегновій) артеріях;

2. зупинка дихання;

3. розширення зіниць;

4. відсутність свідомості;

5. дуже блідий або ціанотичний відтінок шкіри.

1. Відсутність пульсу на магістральних артеріях — одна з найпевні-ших ознак клінічної смерті. Щоб визначити розташування сонної артерії, 4 пальці руки розташовують уздовж бічної поверхні шиї, в борозні між трахеєю і груднинно-ключично-соскоподібним м'язом. Стегнова артерія пальпується в паховій складці. Досліджувати пульс на променевій артерії не слід, оскільки його відсутність ще не свідчить про зупинення кровообі­гу (під час спазму артерії пульс може не відчуватись навіть за діяльності серця). Крім того, особа, що надає допомогу, може сприйняти пульсацію власних артерій пальців як пульсацію променевої артерії хворого.

2. Про зупинку дихання свідчить відсутність екскурсій грудної клітки (визначається візуально).

3. Розширення зіниць. Під час припинення кровообігу і дихання зіниці розширюються через 25—60 с і стають неприродно широкими. Це — сиг­нал катастрофи.

4. Відсутність свідомості. Знепритомнення настає майже відразу (че­
рез 15—З0 с) після припинення кровообігу. Це зумовлено високою чутли­
вістю мозку до гіпоксії. Після раптового припинення кровообігу мозок
здатний виконувати свої функції ще протягом кількох секунд, а потім
настає їх глибокий розлад, втрата свідомості.