Організація і заходи першої медичної, долікарської і першої лікарської медичної допомоги, яка надається на першому етапі медичної евакуації

Надання першої медичної допомоги ураженим при надзвичайних ситуаціях. Травми, можливий характер, вплив травми на організм людини.

Травмою називають раптовий вплив на організм людини зовнішніх факторів (механічних, термічних, хімічних і ін.), що призводять до порушення анатомічної цілісності тканин і до функціональних порушень у них, що супроводжується місцевою і загальною реакцією організму.

Найбільш часто зустрічаються травми від безпосереднього впливу механічної сили. У залежності від того, чи ушкоджені шкіряні покрови і слизові оболонки, розрізняють закриті ушкодження (забиті місця, розтяги, розриви, переломи кісток, вивихи) і відкриті ушкодження (рани).

У залежності від точки дотику механічної сили ушкодження можуть бути: а) прямими (патологічні зміни в тканинах з'являються в місці дотику сили); б) непрямими (патологічні зміни виникають не на місці дотику сили, а на іншій ділянці тіла: наприклад, при падінні на витягнуту руку може відбутися вивих плеча).

Будь-яка травма супроводжується як місцевими, так і загальними змінами з боку організму. З місцевих проявів переважають такі симптоми, як хворобливість, зміна форми, забарвлення, цілості шкіряних покровів, порушення функції постраждалого органа. До загального варто віднести непритомність, колапс і шок.

1) Тяжкість ушкодження залежить від багатьох причин: фізичної характеристики фактора, який призвів до ушкодження;

2) анатомо-фізіологічних особливостей органів і тканин, що піддалися травмуванню;

3) патологічного стану органів і тканин у момент травми;

4) умов, у яких знаходиться хворий.

Закриті ушкодження м`яких тканин і перша медична допомога при них

До закритих ушкоджень відносять: забиті місця м'яких тканин, розтяги, розриви, вивихи і переломи, стиснення. Закриті ушкодження можуть спостерігатися не тільки в поверхневих тканинах, але й в органах, розташованих у черевній і грудній порожнинах, а також у порожнині черепа і суглоба.

Забите місце. Забитим місцем називається механічне ушкодження м'яких тканин або органів, яке не супроводжується порушенням цілості шкіряних покровів.

Для забитого місця характерні такі симптоми, як біль, припухлість тканин, синець, порушення функцій.

Розтяг. Під розтягом варто розуміти надмірну перенапругу тканин під впливом зовнішньої сили, що діє у вигляді тяги. Розтяг і частковий надрив зв`язок і кровоносних судин супроводжуються припухлістю в області суглоба, що виникає в результаті крововиливу й асептичного запалення.

Розрив. Розривом називається ушкодження м'яких тканин від впливу швидкодіючої сили у вигляді тяги, що перевищує анатомічний опір тканин. Спостерігаються розриви зв`язок, м'язів,фасцій, сухожиль і навіть судин і нервових стовбурів.

Перша медична допомога. При закритих ушкодженнях м'яких тканин перша медична допомога полягає в імобілізації з використанням м'яких пов'язок або шин транспортної імобілізації, дачі анальгетиків і застосування холоду на місці ушкодження.

Стенокардія

Стенокардія (грудна жаба) - приступи раптового болю в грудях внаслідок гострої нестачі кровопостачання міокарда. При стенокардії біль носить характер приступу, виникає за грудиною ііррадирує у ліву руку і плече. Приступ стенокардії звичайно нетривалий -3-5 хв. Часто приступи купіруются при припиненні навантаження або прийомі нітрогліцерину під язик. Умови появи приступу стенокардії: напруга, ходьба, фізичні навантаження або значна емоційна напруга. Характер болю стискуючий, рідше пекучий або відчуття стороннього тіла в грудях. Одночасно з приступом підвищується артеріальний тиск.

Біль при стенокардії частіше усього інтенсивний. Якщо приступ виник на вулиці, хворий змушений притулитися до стіни або сісти. Приступ у домашніх умовах змушує хворого лягти. Іноді біль локалізується не в області серця, а в підложечній області під мечоподібним відростком. Іноді стенокардія проявляється не болем, а почуттям раптового оніміння і поколювання в лівій руці, відчуттям тиску за грудиною.

Перша медична допомога. Хворому необхідно надати спокійного, переважно сидячого положення; для купірування приступу застосовують сублінгвально валідол, нітрогліцерин - 1 таблетку або 1-2 краплі 1% розчину на шматочок цукру. Повторний прийом препарату - через 2-3 хвилини при відсутності ефекту. З седативною метою призначають корвалол (валокордин) по 30-40 капель усередину.

Якщо нітрогліцерин погано переноситься, то призначають суміш із 9 частин 3% ментолового спирту і 1 частини 1% р-ну нітрогліцерину по 3-6 капель на шматочок цукру.

Ушкодження легень

Ушкодження легень можливі як при відкритих пораненнях, так і при закритих, тупих травмах грудної клітини. Тяжкість ушкодження визначається зоною і широтою руйнації легенів.

Виділяють три зони ушкоджень легень: безпечну, що загрожує життю і небезпечну.

Безпечна зона - підплевральна частина легенів, тобто периферична їх частина, що включає альвеоли, бронхіоли і дрібні судини. Ушкодження цієї зони звичайно не представляють безпосередньої загрози для життя хворого. Вони не супроводжуються масивною, інтенсивною кровотечею. При спадінні легенів рана їх легко перекривається.

Загрозлива зона розташована проксимальніше безпечної і займає центральну частину легенів, де розташовані сегментарні бронхи і судини. Ушкодження цієї зони приводять до інтенсивної кровотечі і скупчення повітря в плевральній порожнині. Наростаючий гемопневмоторакс може стати причиною загибелі постраждалого.

Небезпечна зона - корінь легенів і його прикореневої частини, де розташовані великі судини і бронхи. Ушкодження цієї зони звичайно супроводжуються профузною кровотечею, напруженим пневмотораксом і можуть стати причиною смерті найближчим часом після травми.

Перша медична допомога. Перша медична допомога полягає у вивільненні постраждалих, попередженні асфіксії шляхом очищення порожнини рота, носа від згустків крові, сторонніх часток. За показаннями проводять штучне дихання, надають напівсидячого положення тілу. У випадках поранення м'яких тканин грудей накладають асептичну пов'язку. При підозрі на наявність відкритого або клапанного пневмотораксу застосовують герметизуючу оклюзійну пов'язку: прогумовану оболонку індивідуального перев'язувального пакета поміщають безпосередньо на рану, поверх якої накладують циркулярну пов'язку, використовуючи подушечки і бинт індивідуального перев'язувального пакета. Знеболювання досягається підшкірним введенням розчину промедолу зі шприц-тюбика або застосуванням таблетованих анальгетичних засобів.

Політравма при катастрофах

Термін «політравма» є збірним поняттям, що включає в себе наступні види механічних ушкоджень: множинні, сполучені, комбіновані.

До множинних механічних травм відносяться ушкодження двох або більше внутрішніх органів в одній порожнині, ушкодження двох або більше анатомо-функціональних утворень опорно-рухової системи, наприклад печінки і кишки, перелом стегна і передпліччя. Сполученими ушкодженнями вважають одночасно ушкодження внутрішніх органів у двох або більше порожнинах або ушкодження внутрішніх органів у будь-якій порожнині і сегменті опорно-рухової системи. Наприклад, ушкодження легень і селезінки, черепно-мозкова травма і перелом кінцівок.

Комбінованими ушкодженнями називають травму, отриману від впливу різних травмуючих чинників: механічного, термічного, радіаційного, наприклад, перелом стегна й опік будь-якої області тіла.

Політравма відрізняється особливою тяжкістю клінічних проявів, що супроводжуються значним розладом життєво важливих функцій організму, трудністю діагностики всього обсягу ушкоджень, складністю лікування, високим відсотком інвалідності, значною летальністю. Політравма часто супроводжується травматичним шоком, крововтратою, що загрожує розладом кровообігу і дихання, іноді термінальним станом і клінічною смертю.

При політравмі спостерігається так званий синдром взаємного обтяження, коли одна з локалізацій травм збільшується іншою локалізацією й ускладнює стан хворого. Головне завдання при наданні медичної допомоги важко постраждалим на догоспітальному етапі - підтримка життєво важливих функцій організму - кровообігу, дихання і забезпечення транспортування до стаціонару. Відомо, що доля постраждалого нерідко залежить від швидкості й ефективності надання першої медичної допомоги. Природно, що такі заходи, як тимчасове припинення кровотечі пальцевим притисненням у рані чи на її протязі, або накладення джгута, дихання способами «рот у рот» або «рот у ніс» і закритий (непрямий) масаж серця повинні починатися на місці ураження. При порушенні гемодинаміки внутрішньовенно вводять поліглюкін і розчини глюкози (5%, 10%, 40%). До заходів для забезпечення транспортування відносяться: введення вазопресорів (мезатон, норадреналін),кардіотонічних засобів (норадреналін, корглікон, кофеїн), іммобілізація кінцівок при переломах, новокаїнові блокади, введення наркотичних анальгетиків.

Кома

Комою називається стан, що характеризується відсутністю свідомості, порушення рефлекторної діяльності функцій життєво важливих органів і систем. При комі ознаки свідомих реакцій хворого на зовнішні і внутрішні подразники відсутні. Хворий не вимовляє зрозумілих слів і не може точно локалізувати болючі стимули диференційованими реакціями. При глибокій комі хворого не удасться вивести зі стану нерухомості навіть різними подразниками.

Найчастіше кома є ускладненням, а іноді фінальною стадією захворювань, ендогенних або екзогенних інтоксикацій (ниркова, печінкова недостатність). Нерідко вона розвивається і при первинному ураженні мозку (черепно-мозкова травма, метаболічні порушення).

Диференціальна діагностика коматозних станів найчастіше ускладнена через несвідомий стан. Лікування хворих у коматозному стані на догоспітальному етапі спрямовано на вирішення декількох проблем:

1. Підтримка ефективного кровообігу і дихання;

2. Профілактика і терапія гіпоксії мозку.

3. Купірування збудження, судом.

4. Профілактика аспірації шлункового вмісту в дихальні шляхи.

5. Виявлення можливої травми.

6. Виявлення метаболічних порушень із метою проведення негайного специфічного лікування (інсулінотерапія при діабетичній комі, введення глюкози при гіпоглікемії й ін.).

7. Встановлення наявності екзогенного отруєння і його лікування, першорядне значення мають промивання шлунка, введення антидотів, антагоністів, детоксикація.

8. Забезпечення безпеки транспортування хворих у стаціонар.

Дихальні аналептики хворим у комі не призначають.

Штучне викликання блювоти в хворих, що знаходяться в коматозному стані, неприпустимо!

Опіки, їх класифікація

Відповідно до даних ВООЗ, серед усіх видів травм опіки займають третє місце за частотою. Щорічно одна людина з тисячі одержує термічні опіки. Частота опіків при катастрофі залежить від її виду і характеру і може досягати розмірів «травматичної епідемії». При термічних опіках у першу чергу уражаються шкіра і слизові оболонки. Водночас варто розрізняти місцеві і загальні зміни при опіках. Місцеві зміни характеризуються глибиною і площею пошкодження. Для оцінки глибини пошкодження користуються класифікацією опіків. Вона передбачає 4 ступені ураження.

При I-II ступенях опіку некрозу тканин немає. Морфологічні зміни не відрізняються від картини асептичного запалення з парезом капілярів, підвищенням проникності їхніх стінок, набряком зони пошкодження.

Пошкодження Ш-IV ступеня супроводжуються відмиранням тканин або некрозом. Клінічне розпізнавання глибини ураження засновано на наступних принципах:

· гіперемія й інфільтрація шкіри при збереженій чутливості характерні для I ступеня ураження;

· пузирі, що утворюються відразу після ушкодження або через деякий час, характерні для II і III ступеня опіку;

· при П ступені пузир невеликий і ненапружений, вміст його рідкий, злегка опалесцирує або має яскраво-жовте забарвлення;

· для опіку Ш ступеня характерні великі напружені пузирі, часто зруйновані, вміст желеподібний, насичено-жовтого кольору;

· некроз тканин характерний для III і IV ступеню ураження. Можливо утворення вологого або сухого некрозу;

· вологий некроз з'являється при дії порівняно невисокої температури і для нього характерні мармуровість шкіри, її набряклість і пастозність;

· сухий некроз утворюється при впливі високої температури і проявляється у вигляді щільного струпа бурого або чорного кольору.

Тяжкість ушкодження визначається не тільки глибиною, але і площею і локалізацією опіку. Тяжкість стану уражених оцінюють за відносною площею ураження у відсотках. Для визначення площі опікової поверхні використовують метод долоні і правило дев'ятки.

Правило дев'ятки полягає в тому, що відносна площа окремих ділянок тіла приблизно дорівнює розміру, кратному дев'яти. Відповідно до цього правила, площа голови і шиї приблизно дорівнює 9%, передньої і задньої поверхні тулуба - 2 рази по 9%, руки - 9%; ноги - 2 рази по 9%. Метод долоні передбачає, що площа долоні дорослого пацієнта складає біля 1% усієї площі тіла. Самостійно метод долоні використовується при визначенні невеликих ділянок ураження. Звичайно опік нагадує географічну карту - уражені ділянки чергуються зі здоровими. У цьому випадку користуються комбінацією описаних методів: користуючись правилом дев'ятки визначають площу ураженого сегмента, а потім віднімають площу непошкоджених ділянок, виявлену методом долоні.

Сукупність загальних змін при опіках називається опіковою хворобою, у якій розрізняють 4 фази (періоду):

I фаза - опіковий шок;

II фаза - гостра опікова токсемія;

III фаза - септикотоксемія;

IV фаза - реконвалесценція.

Першу медичну допомогу обпаленим надають самі постраждалі у виді само- і взаємодопомоги, група пожежних, санітарні дружини. Долікарська допомога здійснюється середнім медичним персоналом. Перша медична і долікарська медична допомога при опіках покликані вирішити три основні задачі:

· припинення дії травмуючого агента;

· профілактику вторинного інфікування опікової рани;

· профілактику опікового шоку.

Для припинення дії травмуючого агента, гасять одяг і осередок горіння на постраждалому і виносять його з осередку горіння.

Будь-який опік є первинно інфікованим. Задача першої медичної і долікарської медичної допомоги - попередити вторинне мікробне забруднення опікової рани. З цією метою використовують захисну пов'язку (після зняття одягу, який пристав до тіла, шматочки тканини, які прилипли до обпаленої поверхні не видаляють). Туалет рани при цьому не роблять, мазі не застосовують. Не використовують при опіках і індивідуальні перев'язувальні пакети, тому що закрити скільки-небудь великий опік такою пов`язкою не вдасться. Оптимальним варіантом є накладення контурної пов'язки, що не промокає. При її відсутності використовується імпровізована контурна пов'язка з простирадла, ковдри, рушника.

Профілактика опікового шоку полягає в слушності і раціональності виконання заходів цих видів медичної допомоги.

При опіках верхньої кінцівки здійснюють аутоімобілізацію, підвішуючи руку на косинці. Для імобілізації при великих опіках постраждалого укладають на ноші.

У холодний час його варто тепло укутувати. По можливості внутрішньом`язово або підшкірно вводять анальгетики. При необхідності проводяться реанімаційні заходи за стандартною схемою. При затримці евакуації з осередку ураження, крім загального зігрівання постраждалих, проводиться лікування гіповолемії. Необхідно забезпечити постраждалих великою кількістю питної підсоленої води або (краще) сольово-лужною сумішшю.

При визначенні черговості евакуації перевага повинна бути віддана важко обпаленим дітям.

У першу чергу з осередку ураження евакуюються постраждалі з порушеннями дихання при опіку верхніх дихальних шляхів і істотних ушкоджень судин із порушенням артерії (накладений джгут) або які супроводжуються тривалою внутрішньою кровотечею. Потім евакуюють хворих у важкому стані з великими опіками. Варто пам'ятати, що протипоказань для евакуації з осередку ураження немає. Постраждалі з невеликими опіками виходять із осередку самостійно або евакуюються транспортом сидячи.

Тяжко постраждалих вивозять на пристосованому або санітарному транспорті в положенні лежачи на ношах.

Перегрівання

Перегрівання організму (гіпертермія) - стан, що виникає під впливом високої температури навколишнього середовища і чинників, які ускладнюють тепловіддачу, що приводить до підвищеного утримання тепла в організмі. У постраждалих розвивається непритомний стан із втратою свідомості. З'являються судомні посмикування, іноді судоми. У деяких випадках відзначається марення, галюцинації, рухове порушення. Пульс стає слабкий, нерівний, дихання поверхневе, переривчасте.

Перша медична допомога:

1. Надання фізіологічно вигідного положення ураженому.

2. Укутування постраждалих чистим простирадлом.

3. Винести постраждалого з зони впливу високої температури в більш прохолодне місце, розстебнути одяг, поліпшити вентиляцію.

4. Дача 1% розчину глюкози з вмістом 0,75% хлориду натрію.

5. У важких випадках, коли постраждалий не опритомнює і не дихає, необхідно зробити штучне дихання.

Електротравма

При аваріях на виробництві, під час землетрусів часті випадки ураження людей електричним струмом. Під електротравмою мається на увазі непередбачена патологічна дія електричного струму на організм, що викликає системні функціональні розлади ЦНС, серцево- судинної і дихальної систем і місцеві ураження. Електричний струм може впливати на весь організм і окремі тканини.

Електротравма складає 1-1,5 % усіх видів травм, а за частотою летальних виходів займає одне з перших місць. Число загиблих від впливу електричного струму у світі щорічно досягає 25 000.

Ступінь тяжкості функціональних розладів і ушкоджень залежить від умов ураження: сили, напруги електричного струму, тривалості його впливу, виду (постійний, перемінний), шляху проходження, електропровідності шкіри, загального фізіологічного стану організму, характеру навколишнього середовища (сухе, вологе).

У момент проходження струму через організм у залежності від перерахованих вище чинників можуть виникнути порушення 4 ступенів:

1) судорожне скорочення м'язів без втрати свідомості;

2) судорожне скорочення м'язів із втратою свідомості; дихання і серцева діяльність при цьому не порушені;

3) судорожне скорочення м'язів із втратою свідомості, порушенням дихання і серцевої діяльності;

4) клінічна смерть.

Перша допомога при ураженнях струмом полягає в терміновому звільненні постраждалого від подальшого впливу електричного струму. Постраждалого укладають на спину і проводять ШВЛ (штучну вентиляцію легень) способом із рота в рот і закритий масаж серця до повного відновлення функцій дихання і роботи серця. Оживляти треба протягом не менше 2 годин, якщо немає ознак трупного задубіння і трупних плям.

Утоплення

Утоплення - одна з форм механічної асфіксії в результаті влучення рідини у верхні дихальні шляхи.

· Патофізіологічні зміни, що виникають в організмі при утопленні, розвиваються внаслідок ряду причин: аспірації рідини в дихальні шляхи при збереженому спонтанному диханні; припинення газообміну внаслідок ларингоспазму;

· припинення серцебиття в результаті психічного (страх) або рефлекторного (удар об воду, холодовий шок) впливу.

Перший механізм розвитку термінального стану під водою називається щирим утопленням, другий - асфіктичним, третій - синкопальним.

Дійсне (вологе) утоплення (відмічається в 70-80 % випадків) супроводжується короткочасною затримкою дихання, що у результаті панічного страху і некоординованих рухів змінюється наростанням глибини і частоти дихання, гіпокапнією, що швидко переходить у гіперкапнію. Розвинені ацидоз і гіпоксія можуть викликати блювоту. Вода піде в легені разом із блювотними масами, вимиває сурфактант, наступає повне припинення газообміну. У клінічній картині дійсного утоплення виділяють 3 періоди: 1) початковий; 2) агональний; 3) клінічна смерть.

Асфіктичний тип утоплення (відзначається в 10-15 % випадків), як правило, є слідством різкого гальмування ЦНС під впливом алкоголю, раптового захворювання (гострий інфаркт міокарда, гостре порушення мозкового кровообігу, приступ епілепсії й ін.) або травми (перелом у шийному відділі хребта при пірнанні, механічні ушкодження при зануренні у воду).

При синкопальному утопленні, що наступає в результаті рефлекторного припинення серцебиття і дихання, відразу ж наступає період клінічної смерті. Дихання і серцебиття відсутні, немає виділення піни і рідини з дихальних шляхів, відсутній цианоз шкіри, характерна різка блідість («білі» утопші).

Приступаючи до надання першої допомоги витягнутому з води, необхідно установити, у свідомості людина чи ні, наявність або відсутність серцевої діяльності і дихання.

Якщо постраждалий у свідомості, його варто заспокоїти і зігріти; із нього знімають мокрий одяг, дають чай, каву, кордіамін у краплях.

При витягненні постраждалого з води в несвідомому стані, але зі збереженими серцевою діяльністю і диханням, йому дають вдихати пари розчину аміаку, зігрівають і розтирають тіло.

Витягнутим із води без ознак життя при наданні допомоги необхідно звільнити дихальні шляхи від сторонніх предметів, води і слизу і якомога раніше почати ШВЛ і непрямий масаж серця.

Баротравма

Баротравма - ушкодження, що викликається різкою зміною (перепадом) атмосферного тиску.

Негативний вплив на організм різких перепадів барометричного тиску виявляється ушкодженням органів, що містять повітря, (легень, барабанної порожнини, навколоносових пазух) і розвитком емболії судин легень, мозку, серця пузирками газу, розчиненого в крові і тканинах,

Найбільш важкі зміни, що вимагають інтенсивної терапії, виникають при баротравмі легень. Причиною баротравми легень є швидке підвищення або зниження внутрішньолегеневого тиску і розтягнення легень, перевищуюче межі фізіологічних можливостей органу. Виразність порушень визначається розміром перепаду тиску в легенях і навколишньому середовищі, швидкістю виникнення цього перепаду, його тривалістю, функціональним станом організму.

Важкість стану постраждалого залежить від ступеня деструкції легеневої тканини і кровоносних судин, кількості і розміру бульбашок повітря, що надійшли в кровоносну систему.

Блокований у легенях газ може прорватися в плевральну порожнину і викликати пневмоторакс, емфізему средостіння або підшкірної клітковини.

Перша медична допомога

З метою зменшення ризику попадання бульбашок повітря в судини головного мозку і вінцеві судини серця потерпілого необхідно укласти обличчям вниз, злегка повернувши на лівий бік,припіднявши нижні кінцівки.

Радикальним засобом лікування є екстрена рекомпресія за спеціальним режимом і симптоматична терапія.

Організація і заходи першої медичної, долікарської і першої лікарської медичної допомоги, яка надається на першому етапі медичної евакуації

Перша медична допомога – це комплекс найпростіших медичних заходів, виконуваних на місці ураження або поблизу нього в порядку само- і взаємодопомоги, особовим складом аварійно-рятувальних формувань з використанням табельних або підручних медичних засобів з метою усунення подальшого впливу уражуючого чинника, порятунку життя постраждалим, зниження і попередження важких ускладнень. Оптимальними термінами надання першої медичної допомоги є перші 30 хвилин після одержання травми. Водночас, при деяких станах (припинення дихання, зовнішня кровотеча) цей час значно скорочується. Конкретні заходи першої медичної допомоги залежать від уражуючих чинників, що діють при катастрофі, стихійному лисі, і отриманих людьми ушкоджень. Так при катастрофах із переважною кількістю механічних (динамічних) уражуючих чинників роблять:

· дістають постраждалих з-під завалів зруйнованих будинків, захисних споруд;

· відновлюють прохідність верхніх дихальних шляхів (видалення з порожнини рота сторонніх предметів – вибитих зубів, згустків крові, землі й ін.), штучну вентиляцію легенів методом “із рота в рот” або “із рота в ніс”;

· надають фізіологічно вигідне положення постраждалому;

· тимчасове припинення зовнішньої кровотечі всіма доступними методами (пальцевим притисненням судини, накладення джгута);

· непрямий закритий масаж серця; накладення пов'язок на рвані й опікові поверхні;

· іммобілізацію кінцівок при переломах, великих опіках і розтрощеннях м'яких тканин;

· фіксацію тулуба до дошки при травмах хребта;

· дають велику кількість теплого пиття (при відсутності блювоти і даних про травму органів черевної порожнини) із додаванням 1/2 чайної ложки соди і солі на 1 літр рідини, алкоголю;

· зігрівання постраждалого.

У осередках поразки з перевагою у структурі санітарних втрат термічної травми на додаток до перерахованого проводиться:

· гасіння палаючого одягу;

· закутування постраждалого чистою простинею.

При катастрофах із викидом у навколишнє середовище сильнодіючих речовин (СДОР) у порядку першої медичної допомоги здійснюється:

· захист органів дихання, зору і шкіри від безпосереднього впливу на них СДОР, шляхом застосування засобів індивідуального захисту, ватно-марлевих пов'язок, укриванням обличчя ватно-марлевою пов`язкою, хусткою, рушником;

· як найшвидший виніс ураженого з зони отруєння;

· при попаданні СДОР у шлунок з метою промивання шлунка, дають молоко, сорбенти;

· часткова санітарна обробка відкритих ділянок шкіри проточною водою з милом, 2% розчином соди, дегазуючою рідиною, індивідуального протихімічного пакету;

· часткова дегазація одягу і взуття.

При аваріях на атомних реакторах у районі лиха, крім того проводиться:

· йодна профілактика;

· прийом радіопротекторів;

· часткова дегазація одягу і взуття;

· евакуація населення з місць ураження і надання їм у ході евакуації першої медичної допомоги.

При масових інфекційних захворюваннях в осередках бактеріологічного (біологічного) ураження перша медична допомога включає:

· використання підручних і табельних засобів індивідуального захисту;

· активне виявлення й ізоляцію хворих з високою температурою, підозрілих на інфекційні захворювання;

· застосування засобів екстреної профілактики; проведення часткової або повної санітарної обробки.

При масових спалахах харчових отруєнь, інфекційних захворювань, аваріях на атомних реакторах і інших катастрофах розмір втрат залежить від своєчасного оповіщення. При цьому широко використовуються засоби масової інформації. З перерахованого вище можна зробити висновок, що перша медична допомога ураженим надається посиндромно, виходячи з характеру, значимості і локалізації ушкоджень.

По мірі прибуття в зону катастроф медичних сил і засобів, обсяг екстреної медичної допомоги розширюється. Перелік планованих медичних маніпуляцій залежить від рівня кваліфікації персоналу медичних формувань, що прибули в зону НС, їхньої оснащеності медичним і іншим майном. При цьому обсяг медичної допомоги може бути розширений до долікарської, першої лікарської і кваліфікованої медичної допомоги. Для надання першої медичної допомоги використовуються формування ЦО, санітарні дружини, санітарні пости, рятувальні загони.

Долікарська допомога – комплекс медичних маніпуляцій, здійснюваних медичним персоналом (медична сестра, фельдшер, фармацевт, провізор) із використанням табельних медичних засобів. Вона спрямована на порятунок життя ураженому і попередження різноманітних ускладнень.

У доповнення до заходів, що проведені у порядку першої медичної допомоги, обсяг долікарської допомоги за показниками включає:

· введення S-образної трубки-повітроводу, штучну вентиляцію легенів за допомогою апаратів штучного дихання;

· надівання протигазу (ватно-марлевої пов'язки, респіратора) на ураженого при перебуванні його на зараженій місцевості;

· контроль серцево-судинної діяльності (вимір артеріального тиску, підрахунок числа серцевих скорочень, визначення напруги і наповнення пульсу) і функції органів дихання (частота і глибина дихання) в ураженого;

· вливання інфузійних розчинів;

· введення знеболюючих і серцево-судинних препаратів;

· введення антибіотиків, протизапальних препаратів; введення седативних, протисудомних і протиблювотних засобів; дача сорбентів і антидотів;

· контроль правильності накладення джгутів, пов'язок, шин і, при необхідності, їхнє виправлення і доповнення з використанням табельних медичних засобів;

· накладення асептичних і оклюзійних пов'язок. Оптимальний термін надання долікарської допомоги – 1,5–2 години після травми.

Перша медична і долікарська допомога ураженим може надаватися поза розгорнутими (пристосованими) медичними пунктами. Таким чином, приведений вище перелік заходів (обсяг допомоги) може змінюватися убік розширення або зменшення в залежності від тих чи інших конкретних умов, що виникають при різноманітних катастрофах. Неодмінним залишається одне: кожному спеціалісту потрібно завжди намагатися надати медичну допомогу якомога раніше, більш повно і найбільшому числу постраждалих. Саме це і буде визначати в кінцевому підсумку ефективність роботи служби медицини катастроф.