Загальна характеристика філолофсько-антропологічного підходу.

Вихідним положенням у становленні філолофсько-антропологічного підходу у вихованні стали ідеї К.Д.Ушинського про змістовне і пізнавальне наповнення педагогіки і її взаємовідношенні з науками про людину. За його представленням, педагогіка — це «збори правил практичної діяльності», що вимагає наукового обґрунтування.

Логіка цього обґрунтування: якщо загальна антропологія є навчання про людину як біологічний вид, то педагогічна антропологія є навчання про людину, що розвивається та виховується.

?B своїй праці «Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології» К.Д.Ушинський привів «велике коло» антропологічних наук як наукових дисциплін, у яких відкриваються, викладаються, зіставляються факти, що виявляють властивості предмета виховання, тобто людини. До них він відніс: анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філологію, географію, що вивчає Землю як житло людини і людину як жителя Землі, статистику й ін. Думка великого педагога була зосереджена не на проблемі вивчення кожним вихователем всіх антропологічних наук, а на створенні синтетичного навчання про людину, у якому б осмислювалися тільки ті факти з наук, «які можуть мати додаток у справі виховання» і забезпечити всебічні зведення про людську природу. Ідея педагогічної антропології як синтетичного навчання про людину, що виховується, що розвивається, навчання, здатного увібрати в себе досягнення антропологічних наук у педагогічно інтерпретованому виді, була сформульована і частково для свого часу реалізована К.Д.Ушинським.

Однак педагогічна антропологія в нашій країні не була створена. Вона і не могла бути створена раніше, ніж виникли філософські школи, що претендують на побудову цілісного філософського образу людини як ідеалу освітньої системи. Подібні школи виникли в першій чверті XX століття, що і поклали початок філософської антропології. З цього моменту проблема створення педагогічної антропології перейшла в практичну площину.

Перша педагогічна концепція філолофсько-антропологічного плану була створена в Німеччині і викладена в роботі M. Шелера «Форми знання й освіти» (1926 р.). Потім позначився цілий філолофсько-педагогічний напрямок, представлене працями філософів і педагогів Г. Рота, Г. Плеснера, О.Ф. Больнова і багатьох інших.

Сучасний філолофсько-антропологічний підхід зорієнтований на систематичну розробку педагогічної антропології як синтетичного навчання про людину, що навчається та виховується.

OМова йде про синтез знань про людину з метою використання її в інтересах навчання і виховання, тобто про ту ідею, що хвилювала К.Д.Ушинського.

Підхід у загальному виді відповідає на запитання: «Як, якими засобами і методами реалізувати синтез знань про людину?», «Хто здійснює цей синтез?», «Як використовувати результати цього синтезу в дослідницькій і виховній роботі?»

Синтез результатів людських наук, форм суспільної свідомості, культури в цілому в інтересах виховання здійснюється не шляхом безпосереднього звертання дослідника або вихователя до зазначених сфер духовного життя суспільства. Цей синтез здійснюється опосередковано, шляхом звертання до філософської антропології як до навчання, що вже освоїлося, що узагальнили, що осмислили ці результати і представив їх у формі сутнісних характеристик людського буття. Підхід зосереджує увагу дослідника і вихователя на умінні і мистецтві педагогічного тлумачення цих характеристик, або, як прийнято говорити в контексті педагогічної антропології, на педагогічній інтерпретації сутнісних характеристик людини. Інакше, філолофсько-антропологічний підхід розробляє проблеми, зв'язані з створенням педагогічної антропології на основі використання всіх досягнень людського знання, попередньо осмислених філософською антропологією.

Звертання до висновків філософської антропології, інтерпретацію цих висновків як сутнісних характеристик людини в інтересах педагогіки здійснюють педагоги-дослідники і педагоги-практики, тобто вихователі.