Чим викликано підпорядкування.

Вирішальними чинниками виявилися наступні:

емоційне віддалення від жертви;

близькість і легітимність авторитету;

 обставина, чи є авторитет інституціоналізованим;

а також звільняюча дія колеги-досліджуваного, що не підкорюється.

 

Лекція 8. СТЕНФОРДСЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

американський психолог

Філіп Зімбардо

У 1971 році провів Стенфордський тюремний експеримент.

В експерименті досліджувався вплив обмеження свободи та тюремного оточення на психіку людини, а також вплив нав'язаної соціальної ролі на поведінку.

Групу, що складається з двадцяти чотирьох молодих чоловіків, поділили випадковим чином на «Ув’язнених» і «охоронців».

умовна в'язниця була влаштована на базі кафедри психології Стенфорда.

Ф. Зімбардо створив для учасників ряд специфічних умов, які повинні були сприяти дезорієнтації, втраті відчуття реальності і своєї самоідентифікації.

Охоронцям видали дерев’яні кийки і уніформи кольору хакі воєнного зразка, яку вони самі вибрали в магазині.

Їм також видали дзеркальні сонцезахисні окуляри, за якими не видно було очей.

На відміну від в’язнів, вони повинні були працювати по змінах і повертатись додому на вихідні, хоча згодом багато хто брав участь в неоплачуваних понаднормових чергуваннях.

В’язні повинні були вдягатись тільки в навмисно погано підібрані міткалеві халати без спідньої білизни і резинові пантофлі

Зімбардо стверджував, що такий одяг змусить їх тримати незвичну осанку, вони будуть відчувати дискомфорт, а це буде сприяти їх дезорієнтації.

Увязнених називали тільки по номерах, які їм присвоїли замість імен.

Ці номери були пришиті на їхніх халатах, крім того вони повинні були носити тугі капронові шапочки на голові, що символізували новобранців, що проходять початкову воєнну підготовку в армії.

Ще вони носили на кісточках маленькі ланцюжки, як нагадування про їхнє ув’язнення.

За день до експерименту охоронцям влаштували короткі установчі збори, але їм не дали ніяких вказівок, окрім неприпустимості фізичного насилля.

Їхній обов’язок – обхід в’язниці їм запропонували здійснювати у будь-який зручний для них спосіб.

Результати

Над експериментом швидко втратили контроль.

Зімбардо вирішив припинити експеримент завчасно, коли Кристина Маслач, студентка, не знайома раніше з експериментом, виразила протест проти страхітливих умов в'язниці після того, як вона прийшла туди провести бесіди. Зімбардо згадує, що зі всіх п'ятдесяти свідків експерименту тільки вона поставила питання про його відповідність моралі. Хоча експеримент був розрахований на два тижні, через шість днів він був припинений.

В’язні потерпали від садистського ставлення охоронців і під кінець в багатьох спостерігався сильний емоційний розлад.

Охоронці глумились з ув’язнених і карали їх фізично, зокрема змушували їх виконувати фізичні вправи.

Один із в’язнів, що прийшов на заміну, № 416, був шокований ставленням охоронців і оголосив голодування. Його на три години закрили в тісній комірчині для одиночного ув’язнення.

Експериментатори стверджували, що приблизно кожен третій охоронець проявляє справжні садистські схильності.

Стенфордський експеримент закінчився 20 серпня 1971 року, тривав він тільки 6 днів, замість запланованих 14-ти.

Результати експерименту використовувались для того, щоб проілюструвати як легко люди піддаються впливу, якщо присутня узаконююча ідеологія і соціальна та інституціональна підтримка.

Також їх використовують для ілюстрації теорії когнітивного дисонансу та впливу влади авторитетів.

Результати експерименту використовують на підтримку ситуативним чинникам поведінки (situational attributions) людини на противагу особистісним (dispositional attribution).

Іншими словами, схоже на те, що ситуація визначає поведінку людини більше ніж внутрішні особливості особистості.

 

Лекція 9. ВПЛИВ В СЕКТАНСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

Секти розуміються як порівняно невеликі і замкнуті релігійні групи, які відділилися від основної, культурної релігійної общини (або основних общин) країни чи регіону і які протистоять їм.

Секта – це організація або група осіб, що замкнулися в своїх інтересах (у тому числі культових), не співпадаючих з інтересами суспільства, або суперечать їм.

В сектах існує як мінімум три рівні учасників.

Перший (внутрішній) – це „професійні сектоводи”, тобто люди, які заробляють на життя цією своєю діяльністю. Керівники, вища ланка, цілителі, екстрасенси, викладачі східних бойових мистецтв і т.п.

Таких людей набагато більше, ніж звичайно здаються багатьом: західні джерела повідомляють, що кількість таких людей у півтора - два рази перевищує кількість священиків, пасторів традиційних церков.

Другий рівень складається із сектантів, які увесь час проводять у секті, живуть там; вони повністю присвятили себе сектантської діяльності.

На відміну від першого, це коло вужче, ніж можна припустити: таких сектантів порівняно не так багато, до того ж вони часто перетікають із однієї секти в іншу. Майже всі сучасні тоталітарні секти наносять більш-менш важкі ушкодження свідомості людини, і той робиться нездатним до самостійного життя.

Третій рівень є найширшим. До нього належать люди, що іноді відвідують які-небудь лекції з нетрадиційної медицини, екстрасенсорики і т.д., а у випадку хвороби звертаються до екстрасенсів і цілителів, ідуть до ворожки, постійно читають гороскопи, можуть ходити на збори однієї секти, але зайти й на інші, послухати лекцію по езотеріці, почитати окультну книжку й т.д.

Ці люди створюють фон, сприятливий для приживання секти, те хвилинне окультне середовище, у якій секти можуть плодитися й розмножуватися

Сектант - це віруючий бездумний, бездушний робот (зомбі), позбавлений власних переконань і волі. Він цілеспрямовано створюється, формується всією системою практики секти з обліком фізіологічної й психічної природи людини.

Для цього типу віруючого характерні:

- однодумність, беззастережне прийняття доктрини;

- сліпе шанування Бога, служіння йому;

- фанатична відданість організації, учителеві, наставникові, лідерові-посередникові;

- безумовне виконання вимог - приписань секти.

У результаті для віруючого це означає втрату себе як особистості, відмова від особистого життя.

ЗАЛУЧЕННЯ ДО СЕКТАНТСТВА

У сектах широко практикується контролювання свідомості адептів. Для успішного контролювання свідомості необхідні чотири елементи:

· контроль організації над поведінкою адептів,

· контроль над їхнім емоційним життям,

· контроль над мовою

· контроль над інформацією.

           Для підготовки до контролювання свідомості сектантські вербувальники намагаються затягти потенційну жертву на свою територію:

· у незнайомому оточенні людина найбільш піддатлива впливу,

· тут на неї легше всього подіяти.

· Людина, відірвана від звичної обстановки, найбільш беззахисна.

Стратегії залучення до секти здебільшого схожі.

           Кожна секта має свій контингент жертв. Здебільшого це молоді люди, люди що мають постійний прибуток або зв’язки (дешева робоча сила, джерело фінансування, чи шляхи поширення та підтримки у владних колах і т.д.), одинокі.

           Стратегія знайомства може бути різною:

· підходять на вулиці, щиро посміхаючись і пропонують вивчення певної поширеної в даному регіоні культової літератури,

· обхід будинків (наприклад Свідки Ієгови),

· або знайомство завдяки „спільним” інтересам.

Після цього підключається система „step by step” (крок за кроком) – запрошують провести з ними вихідні → пропонують залишитися на тиждень → постійне перебування у секті.

           Прикриваючись постійною опікою над людиною, „опікуни” практично унеможливлюють спілкування нових членів секти між собою, що не дає можливості обміну враженнями. Коли ж людина робить перший промах (не та поведінка, не та мова і т.д.), від неї демонстративно „відвертаються”. На цьому етапі адепт вже звик до повністю позитивного ставлення і намагається усіма силами повернути минулі відносини, відмовляючись від власних переконань та сумнівів

Надалі починаються поступово ставитись вимоги.

· Спочатку людина має відмовитись від усього, що пов’язане з попереднім життям, так як те, що вважалося добром, „насправді” є злом.

· Друзі, рідні, батьки називаються ворогами, так як вони буцімто вели людину хибним шляхом до загибелі, а справжня родина у секті.

· Людині нема куди повертатися, відбувається повна ізоляція від „злого світу”. Отже у безвиході вона ще більше прив’язується до секти.