Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції

 

Сукупні витрати суб'єктів макроекономіки становлять сукупний попит (AD   — загальний обсяг товарів і послуг, які домогосподарства, держава, підприємства та іно­земний сектор готові придбати за різними цінами. Крива AD показує різні обсяги купівель за різних рівнів цін (рис. 14.3).

Величина сукупного попиту змінюється під впливом зміни рівня цін (відбувається рух уздовж кривої AD — рис. 14.4), а сам сукупний попит змінюється під впливом нецінових факторів (відбувається зміщення кривої AD — рис. 14.5).

Рис. 14.4. Зміни у величині сукупного попиту Рис. 14.5. Зміни у сукупному попиті

Нецінові фактори сукупного попиту:

ü зміни у витратах (попиті) домогосподарств: · підвищення або зниження рівня добробуту; · очікування зростання доходів у майбутньому; · рівень заборгованості домогосподарств; · податки на доходи фізичних осіб;	Сукупний попит — загальний обсяг товарів та   послуг, які усі макроекономічні суб'єкти готові придбати за різними цінами
üзміни у витратах (попиті ) підприємств: · коливання відсоткових ставок за кредити; · очікування прибутку від інвестицій; · податки на прибуток;	Сукупна пропозиція — загальний обсяг товарів і послуг, який підприємства країни готові виробити та продати за певних рівнів цін

ü зміни у витратах (попиті) держави:

· наявність економічної кризи або піднесення;

· величина соціальних трансфертів;

· рівень виробництва суспільних товарів;

ü зміни у витратах (попиті) іноземців:

· зростання доходів у інших країнах;

· експортно-імпортна політика держав;

· якість вітчизняної продукції.

Від сукупних витрат усіх суб'єктів економіки як власників ресурсів залежить сукупна пропозиція (AS ) — загальний обсяг товарів і послуг, який підприєм­ства країни готові виробити та продати за пев­них рівнів цін.

Крива AS (рис. 14.6) показує обсяги передбачуваного продажу за різних рівнів ринкових цін. Крива сукупної пропозиції складається з 3-х відрізків, кожен з яких відповідає певному рівню зайнятості ресурсів.

Горизонтальний відрізок віддзеркалює стан неповної зайнятості, коли економіка перебуває у стані спаду та у ній не використовується багато ресурсів — устаткування, робочої сили, природних ресурсів. Отже, ресурси перебувають у надлишку та їхня цінність невисока, внаслідок цього ціни на ресурси також не будуть високими, а отже, і на готову продукцію також будуть низькі ціни. Поступове залучення у виробництво більшої кількості ресурсів сприятиме зростанню обсягу продукції, але впродовж певного періоду часу воно буде відбуватися без відповідного підвищення цін.

Висхідний відрізок відображає ситуацію розширення обсягу виробництва й од­ночасного зростання цін. Економіка набирає силу та наближається до стану повної зай­нятості. На цьому відрізку у виробництво залучається дедалі більше ресурсів, і деякі види ресурсів у певних галузях стають дефіцитними (наприклад, кваліфіковані спеціа­лісти у комп'ютерній галузі). Підприємства змушені сплачувати більшу ціну за їх прид­бання, внаслідок цього підвищуються витрати та загальний рівень цін.

Вертикальний відрізок відображає повну зайнятість ресурсів, яка поширюється на всі галузі економіки. Тепер підприємства змушені конкурувати за перерозподіл ресурсів, уже залучених у виробничий процес, і будуть згодні заплатити за них доволі високі ціни. Таким чином, відбувається постійне підвищення цін, але без відповідного зростання ви­робництва, яке не може зростати нескінченно внаслідок обмеженості ресурсів.

Як і сукупний попит, величина сукупної пропозиції у певні періоди часу змінюється під впливом зміни цін (рис. 14.7). А сама функція сукупної пропозиції (крива AS) змінюється внаслідок дії нецінових факторів, що виражається у її зміщенні (рис. 14.8).

 

Нецінові фактори сукупної пропозиції: ü ціни на ресурси; ü технології; ü податки; ü ефективність використання факторів виробництва; ü кількість факторів виробництва; ü державні вимоги щодо системи бізнес-документації; ü нормативно-законодавча система

державного регулювання. Поєднання графіків AS та А D дає рівноважну точку А (рис. 14.9), за якої весь вироблений продукт споживається. Ця ситуація називається макроекономічною рівновагою.	рис. 14.9. Формування макроекономічної рівноваги
Рівність сукупної пропозиції та сукупного     попиту — це ідеальний стан, який легко уявити   для нерухомої економіки, яка не розвивається. Однак у реальності в національній економіці постійно відбуваються кількісні та якісні зміни, в	Макроекономічна рівновага — ситуація, за якої сукупна пропозиція дорівнює сукупному попиту, тобто весь вироблений в країні продукт споживається

результаті яких змінюються показники загального рівня виробництва. Для сучасної економіки більш типовою є ситуація, коли рівновага між А D та AS порушується. Існує два варіанти такого порушення:

ü недовиробництво (А S <А D). Повернути баланс можна за допомогою підвищення цін або нарощування обсягів виробництва;

ü перевиробництво (А S >А D). Повернути баланс можна за допомогою зниження цін або скорочуючи випуск продукції.

 

14.3. Зростання національної економіки: типи і фактори.

Закон зростання потреб викликає потребу безперервного виробництва. Для того, щоб задовольнити постійно наявні та щораз більші потреби, виробництво повинно весь час функціонувати. Цей процес називається відтворенням. Відтворення завжди має певну спрямованість, яка допомагає оцінити динаміку економіки. Розрізняють три варіанти відтворення:

ü просте — виробництво повторюється в незмінних масштабах;

ü розширене (прогресивне) — повторення виробництва з року у рік у щораз більших масштабах; цей процес ще називають економічним зростанням;

ü звужене (регресивне) — скорочення виробництва, яке ще називають економічною стагнацією.

Безумовно, для будь-якої країни бажаним є розширене відтворення та економічне зростання.

Фактори економічного зростання поділяються на три групи:

1) фактори пропозиції — це фізичні можливості зростання економіки, до яких належать:

ü кількість та якість природних ресурсів (земля, клімат, корисні копалині, енергоносії, водні ресурси та ін.);

ü кількість та якість трудових ресурсів (кваліфікація, мотивація праці, дисципліна);

ü обсяг капіталу (устаткування, будівлі, дороги та ін.);

ü технологія (науково-дослідні розробки, менеджмент, підприємництво);

2) фактори попиту (витрат) усіх суб'єктів макроекономіки:

податки на доходи;

ü рівень розвитку виробничих потужностей; ü відсоткові ставки; ü ціни;

Економічне зростання — повторення виробництва з року в рік у щораз більших масштабах

3)    фактори ефективності:

ü виробнича ефективність — економне використання ресурсів;

ü розподільча ефективність — виробництво найцінніших для суспільства товарів і послуг. Водночас хоч би які фактори впливали на економічне зростання, його можна досягти тільки двома способами:

1) через нарощування кількості виробничих ресурсів;

2) через підвищення ефективності використання наявних ресурсів.

У першому випадку відбувається екстенсивне економічне зростання. Тут ефективність виробництва не змінюється, а обсяг виробництва зростає пропорційно збільшенню кількості застосовуваних ресурсів. У другому випадку відбувається інтенсивне економічне зростання, за якого за умов незмінної кількості економічних факторів поступово зростає ефективність виробництва. За допомогою інтенсивного економічного зростання долається обмеженість виробничих ресурсів.

У чистому вигляді не існує ні інтенсивного, ні екстенсивного економічного зростання, в реальності вони сполучаються один з одним. Можна говорити про панування в країні інтенсивного або екстенсивного економічного зростання. Якщо домінує інтенсивний тип, то це означає, що відбувається: ü удосконалення засобів праці та робочої сили; ü безперервне впровадження прогресивних факторів виробництва, прискорення НТП; ü активний розвиток наукомістких галузей і виробництв; ü використання новітніх технологій управління.

Екстенсивне економічне зростання — зростання обсягу виробництва пропорційно збільшенню кількості застосовуваних ресурсів без зміни ефективності виробництва. Інтенсивне економічне зростання — зростання ефективності виробництва за умов не змінної кількості економічних факторів

Якщо домінує екстенсивний тип, то:

ü відбувається кількісне нарощування виробничих факторів та епізодичне запро­вадження ефективних технологій;

ü активно розвиваються виробництва і галузі, які використовують традиційні тех­нології та ресурси;

ü застосовуються традиційні управлінські методи.

 

14.1. Циклічність ринкової економіки. Фази економічного циклу.

У процесі розвитку суспільства в різні періоди виробництво може зростати більшими або меншими темпами, а в деяких випадках відбувається спад виробництва. Періоди зростання замінюються спадами, посилення ділової активності — її послабленням, тобто розвиток відбувається циклічно.

Циклічність економіки — це рух від одного макроекономічного стану економіки до іншого із загальною тенденцією до економічного зростання.

Періодичні зміни у стані економіки називаються економічними коливаннями, а проміжок часу між двома однаковими станами економічної кон'юнктури називається економічним циклом (діловим).

Про наявність економічних циклів свідчать зміни показників економічної активності, до яких належать: сукупний обсяг виробництва, загальний рівень цін,  доходи населення, зайнятість, безробіття, курси акцій, прибутки компаній, замовлення на довгострокові товари та будівництво.

Циклічність економіки — це рух у масштабах національної економіки від одного макроекономічного стану до іншого. Економічний цикл — період часу між двома однаковими станами макроекономіки

Характерною особливістю циклу є рух не по колу, а по спіралі, що наростає. Таким чином, циклічність — це форма прогресивного розвитку.

Зародження теорії економічних циклів відбулося на початку XIX ст. За цей час поступово було винайдено різні за тривалістю та характером цикли, які мають різне походження:

ü довгі цикли (довгі хвилі) тривалістю 50—60 років;

ü середні цикли — 7—12 років;

ü короткі (малі) — 3—5 років.

Найбільш досліджуваним є середній цикл, він має чотири класичні фази — кри­за, депресія, пожвавлення, піднесення (бум), які зображено нарис. 15.1.

Криза починається тоді, коли виникають складності з реалізацією продукції. Пере­виробництво товарів призводить до того, що частина продукції не знаходить попиту. Відбуваються масові розорення компаній, які не можуть продати товар. Скорочується виробництво, зростає безробіття, знижується заробітна плата та ціни на товари. Всі підприємці відчувають гостру потребу у грошах для погашення боргів, тому відсоткові ставки за кредити зростають. У фазі спаду різко скорочується купівля товарів тривалого використання, тому у галузях, які виготовляють саме такі товари, відбувається максимальне зниження обсягів виробництва та зайнятості (важке машинобудування, виробництво сільськогосподарського інвентаря, автомобільна промисловість, виготовлення побутової техніки). Фаза кризи триває недовго — приблизно півроку.

Депресія має більшу тривалість — від півроку до трьох років. На цій фазі господарське життя пристосовується до нових умов. Припиняється спад виробництва, поступово розпродаються запаси товарів. Внаслідок незначного попиту зростає маса вільного грошового капіталу, і тому ставка банківського відсотка знижується до мінімального рівня. У цей період відбувається тривала стагнація виробництва: випуск продукції вже не зменшується, але й не зростає. Досить довго стабільно низькими за­лишаються ціни, рівень зайнятості, прибутки.

Пожвавлення — це фаза відновлення, коли попит, що зростає, зумовлює поступове розширення виробництва. Здешевлення кредиту сприяє його накопиченню та новим виробничим капіталовкладенням. Поступово відбувається зростання цін, зайнятості, відсоткової ставки до передкризового рівня.

Піднесення (бум) — перехід до виробництва, яке перевищує до кризовий рівень. Різко прискорюється економічний розвиток, з'являються нові товари та підприємства, підвищуються інвестиції. У цій фазі досягається максимальна точка зростання економіки, яку характеризує повна зайнятість. Надмірне піднесення знов призводить до кри­зи перевиробництва, і цикл починається спочатку.

Перша криза перевиробництва відбулася 1825 р. в Англії, а найглибша криза — в США у 30-ті роки XX ст. (Велика депресія).

За весь час існування криз ринкової економіки вони зазнали суттєвих змін. Якщо у XIX ст. середня тривалість циклу дорівнювала 11 рокам, то нині — 8. Завдяки циклічному державному регулюванню зменшилася глибина спаду, у деяких циклах випадають окремі фази. У сучасний період зазвичай в економічному циклі вирізняють дві фази — застій і бум.

Крім циклічних спадів виробництва, з'явилися нерегулярні кризи, зумовлені зовсім іншими причинами. Вони можуть виникати між основними фазами циклу, в окремих галузях економіки (у фінансовій сфері або сільському господарстві) та ін.

15.1. Система національних рахунків і принципи її побудови.

Система національних рахунків (СНР) — система обліку макроекономічних результатів виробництва, які характеризують стан економіки. Національне рахівництво виконує для економіки загалом такі самі функції, як бухгалтерський облік на окремому підприємстві.

У СНР відображають процеси виробництва, розподілу та кінцевого використання сус­пільного продукту і національного доходу. На основі СНР розраховують показники темпів економічного зростання, рівня та якості життя населення, продуктивності праці, ефективності використання ресурсів та ін. інформація, яку дають національні рахунки, є основою для розробки та реалізації державної політики у сфері економічного життя.

СНР дає уявлення про національне багатство — сукупність благ, якими володіє нація. Вона складається з таких частин:

ü матеріальне багатство:

· виробничий капітал;

· природні ресурси;

· майно підприємств і домогосподарств;

· запаси матеріальних благ і капітального майна;

ü нематеріальне багатство: · духовні та культурні цінності; · освітній і науковий потенціал; · інформаційні та інтелектуальні ресурси; · мораль, етичні норми, звичаї, традиції.

Система національних рахунків — система обліку макроекономічних показників, які всебічно характеризують стан економіки

Національне багатство — важливий показник економічної сили країни, для його визначення розраховують показники сукупного національного продукту, створеного в економіці за кожний рік.

Принципи побудови СНР:

ü виробництво, обмін, розподіл і споживання розглядають у взаємозв'язку та єдності всього процесу відтворення;

ü до сукупного продукту включають і матеріальні, і нематеріальні блага, створені в економіці за рік;

ü річні грошові витрати всіх суб'єктів дорівнюють загальній сумі грошових доходів;

ü усі показники обчислюють у грошовому виразі;

ü виключається повторний (подвійний) рахунок.

Повторний (подвійний) рахунок в обчисленні сукупного продукту виникає тоді, коли одна й та сама вартість зараховується два або більше разів у вартості продукту. Щоб цього уникнути, до вартості сукупного продукту включають тільки додану (новостворену) вартість і виключають вартість проміжного продукту. Додана вартість — це нова вартість, створена на певному підприємстві. Вона обчислюється як різниця між вартістю створеної і реалізованої продукції та вартістю витрат на придбання сиро­вини та матеріалів. Додана вартість включає:

ü амортизацію капіталу;

ü вартість робочої сили, втіленої в продукті;

ü прибуток підприємця.

Проміжні товари — це товари (за винятком основних виробничих фондів) і послуги, які використовують для виробництва інших товарів і послуг. Вони охоплюють сировину, матеріали, паливо, канцелярські товари, спецодяг, послуги транспорту, зв'язку, реклами, банків, юристів та ін.

Додана вартість — це новостворена підприємстві вартість, вона обчислюється як різниця між вартістю створеної і реалізованої продукції та вартістю витрат на придбання сировини і матеріалів

15.2. Розрахунок найважливіших макроекономічних показників

Найважливішим показником СНР є валовий внутрішній продукт (ВВП) — вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених в економіці за рік. Він показує вартість всієї продукції, яка була виготовлена на території певної країни і громадянами, і іноземцями.

Близьким за змістом до ВВП є валовий національний продукт (ВНП) — вартість продукції кінцевого користування, створеної національними виробниками і всередині країни, і за кордоном. Різниця між ВВП і ВНП незначна (у межах 1%), тому для зручності у світовій практиці (і в Україні) аналізується ВВП.

У розрахунку ВВП враховують лише кінцеву продукцію — товари та послуги, які придбаються для кінцевого вжитку, а не для перепродажу, подальшої обробки або переробки, інакше ВВП буде завищеним. Кінцевою продукцією не є:

Валовий внутрішній продукт — вартість усіх кінцевих товарів послуг, вироблених в економіці за і рік на території певної країни і громадянами, і іноземцями

ü трансфертні платежі держави, тому що вони не передбачають будь-якого внеску у виробничий процес;

ü подарунки;

ü операції з цінними паперами, тому що вони є простим обміном активами, який не створює доданої вартості;

ü перепродаж раніше вжитих або нових речей, вартість яких була створена у минулому, та ін.

ВВП проходить три стадії руху (виробництво, розподіл і кінцеве споживання), і його можна розрахувати на кожній стадії. Таким чином,вирізняють три методи обчислення ВВП — виробничий, розподільчий (за доходами) та метод кінцевого використання (за витратами).

Валовий національний продукт -  вартість кінцевих товарів і послуг вироблених національними виробниками і всередині країни, і за кордоном -

1.     Виробничий метод. ВВП обчислюється як сума доданої вартості всіх виробничих суб'єктів країни, згрупованих за галузями та секторами економіки (табл.16.1). Метод дає змогу виявити співвідношення та роль різних галузей у створенні ВВП.

ВВП = вартість вироблених товарів і послуг — вартість проміжних товарів.

2.    Розподільчий метод (за сукупними доходами). Оскільки ВВП — це вартість кінцевої продукції, то її можна підрахувати за доходами економічних суб'єктів, отримати від виробництва та продажу за рік.

ВВП = заробітна плата + рента + прибуток + відсоток за кредит + амортизація + непрямі податки.

3.    Метод кінцевого використання (за сукупними витратами). ВВП розраховують як суму витрат усіх покупців на придбання кінцевих товарів і послуг.

ВВП = С + I+ G+Х_net

де С — споживчі витрати (поточні, на товари тривалого вжитку, послуги);

I — інвестиційні витрати (на придбання машин, устаткування, будівель, споруд;

запаси нереалізованої, але створеної цього року продукції);

G — державні витрати (на власні потреби держави та потреби державних

підприємств);

Х_net— чистий експорт (експорт мінус імпорт).

Крім ВВП і ВНП, визначають й інші макроекономічні показники, які дають змогу більш точно аналізувати результати річного виробництва. Це чистий національний продукт (ЧНП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД) та особистий дохід після сплати податків.

ЧНП = ВНП — амортизація.

Потреба розрахунку ЧНП пояснюється тим, що до ВВП входять амортизаційні відра­хування як один із видів доходу, а оскільки амортизація виражає зношення основних фондів, то ВВП не можна вважати чистим показником доходу суспільства. ЧНП дає змогу "очистити" ВВП від тих коштів, які залишаються у виробництві.

НД = ЧНП — непрямі податки.

НД характеризує доходи всіх постачальників ресурсів, крім держави, яка в обмін на непрямі податки нічого не вкладає у виробництво. Якщо ЧНП обчислюється в цінах спо­живання, то НД — у цінах виробництва, тобто віддзеркалює реальний ефект від вико­ристання ресурсів у цьому році. НД — це, іншими словами, зароблений дохід, який призначений для поточного споживання та накопичення. Розрахунок НД на особу дає змогу оцінити рівень добробуту людей.

ОД = НД — внески на соціальне страхування — податки на прибутки + трансфертні платежі.

На відміну від НД особистий дохід є отриманим доходом, який нараховується домогосподарствам.

Особистий дохід після сплати податків = ОД — індивідуальні податки (податок на доходи громадян, на майно, спадщину та ін.).

Цей вид доходу є коштами, які люди отримують реально "на руки" і який є джерелом задоволення особистих потреб.

 

16.3. Аналіз результатів національного виробництва.

Аналіз національної економіки містить:

ü аналіз абсолютних макроекономічних результатів (макроекономічного ефекту);

ü аналіз відносних макроекономічних результатів (макроекономічної ефективності).

Аналіз абсолютних макроекономічних результатів (макроекономічного ефекту) передбачає аналіз структури та динаміки ВВП.

Аналізуючи структуру ВВП, вивчають питому вагу його окремих складників у за­гальному обсязі ВВП. Це дає змогу визначити частку доданої вартості окремих галу­зей і регіонів, а отже, і їхню участь у створенні доходів держави. На основі цього виріз­няють провідні галузі економіки та регіони-донори.

Структура ВВП за доходами характеризує, як розподіляється дохід суспільства між найманими працівниками, державою та господарськими суб'єктами. Найбільша част­ка доходу зазвичай припадає на заробітну плату та соціальні виплати населенню. Якщо частка заробітної плати у ВВП зростає, це свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Водночас всі складники ВВП взаємопов'язані, тому зміна одного з них може призвести до зміни інших. Так, зростання заробітної плати може спричинити знижен­ня валового прибутку. Скорочення непрямих податків, навпаки, матиме вплив на підви­щення прибутку, але обмежить можливості держави у наданні державних послуг.

Структура ВВП за витратами характеризує, на яку групу економічних суб'єктів припадає максимум витрат, тобто яка пред'являє найбільший попит. За витратами домогосподарств можна робити висновки щодо життєвого рівня населення та про стан економіки загалом. Аналізується також   структура витрат кожного суб'єкта макроекономіки.

Номінальний ВВП — це сума кінцевих товарів і послуг у цінах року поточного. Реальний ВВП— це вартість продукції, виготовленої у поточному році, але вираженої у цінах базового року

Зокрема якщо у споживчих витратах найбільша частка припадає на задоволення поточних потреб, а невелика частка — на товари тривалого вжитку, тоді можна говорити про низький рівень доходів і життя населення.

Структура витрат держави дає підстави судити про основні напрями соціальної політики, рівень мілітаризації країни, вартість утримання державного апарату.

Величина витрат підприємств є вдалим показником спаду або піднесення економіки. Застійна економіка характеризується нульовим показником інвестицій, дедалі вища — позитивним, економічний спад — від'ємним (це означає, що споживається більше капіталу, ніж виробляється).

Аналіз динаміки ВВП — кількісна оцінка виміру ВВП у часі, яка показує, як змінився ВВП у поточному році порівняно з минулими.

Для зіставлення ВВП у різні роки недостатньо порівняти величини ВВП, бо вони не враховують зміну цін. Тому застосовують поняття реального та номінального ВВП. Номінальний ВВП — це сума кінцевих товарів і послуг у цінах поточного року. Реальний ВВП — це вартість продукції, виготовленої у поточному році, але вираженої у цінах базового року (будь-якого року, з яким здійснюють порівняння).

Порівнюючи рівні розвитку різних країн, не завжди можна використовувати номінальний або реальний ВВП, тому що вони можуть розраховуватися за різними методиками, прийнятими у різних країнах. У цьому разі краще порівнювати темпи зростання (зменшення) ВВП. Крім того, ВВП не завжди можна зіставити через відмінності у масштабах країн. Тому більш доцільним користуватися відносними показниками.

Аналіз відносних макроекономічних результатів (макроекономічної ефективності) складається з двох частин:

1)    Розрахунок та аналіз техніко-економічної ефективності, пов'язаної з урахуванням витрат на виробництво продукту. Цілі аналізу — дослідити зміни ефекту виробництва за зміни витрат. Показники:

ü Продуктивність суспільної праці = ВВП: кількість зайнятих

ü Капіталовіддача = ВВП: вартість засобів праці (капіталу)

ü Матеріаловіддача ВВП = ВВП: вартість природних ресурсів (сировини, палива, енергії, матеріалів)

ü Трудомісткість ВВП = вартість праці: ВВП

ü Капіталомісткість ВВП = вартість капіталу: ВВП

ü Матеріаломісткість ВВП = вартість природних ресурсів: ВВП.

Макроекономічна ефективність зростає, коли зростають продуктивність праці, капіталовіддача та матеріаловіддача (прямі показники) і якщо знижуються трудомісткість, капіталомісткість, матеріаломісткість (обернені показники).

2) Соціально-економічна ефективність, пов'язана з рівнем задоволення суспільних потреб, з оцінкою добробуту нації. Показники:

ü ВВП на особу = ВВП: кількість населення

ü Відповідність реального особистого споживання встановленим нормам (прожитковому мінімуму)

ü Середня тривалість життя

ü Дитяча смертність

ü Освітній рівень населення та ін.