Тема № 3.Форми організації та фактори виробництва.

План

3.1. Економічний зміст сучасного виробництва. Ефективність виробництва.

Виробництво — це процес створення благ і послуг для задоволення суспільних потреб. У процесі виробництва здійснюються два види взаємодії: людини з людиною та людини з природою. Взаємодія людини з людиною називається виробничими

відно синами. З розвитком суспільства вони ускладнюються.. Будь-яке виробництво є сукупністю основних елементів, до яких належать: 1. Предмети праці— об'єкти, на які спрямовано працю людини. Це можуть бути первинні (нафта, алмази) або частково оброблені (напівфабрикати) продукти природи тканина цемент. 2. Засоби праці — речі, за допомогою яких  людина впливає на предмети праці,

Основні елементи виробничого проце су — це предмети праці(об'єкти, на які спрямована праця людини), засоби праці (речі,за допомогою яких людина впливає на предмети праці), праця (цілеспрямована діяльність, за якої ви користовуються фізичні та розумові зусилля людей для створення корисних продуктів) і готовий продукт (резуль тат виробництва у вигляді блага, що задовольняє потреби)

видозмінює їх і пристосовує для власних потреб. Це інструменти, устаткування, транспорт, споруди та ін.

У сукупності засоби праці та предмети праці становлять засоби виробництва.

3 Праця — цілеспрямована діяльність, за якої використовуються здатності та трудові навики людей, їхні фізичні та розумові зусилля для створення корисних продуктів.

Засоби виробництва та праця разом утворюють виробничі сили суспільства.

4 Продукт — результат виробництва у вигляді блага, що задовольняє потреби.

Кожне виробництво прагне до підвищення ефективності. Ефективність — це співвідношення доходів і витрат виробництва за певний період часу:

Ефективність = .

Ефективність показує, наскільки раціонально підприємство використовує ресурси. Вона підвищується, коли за незмінного рівня витрат доходи збільшуються, і знижується — коли доходи зменшуються. Ефективність — це доволі загальний показник, і на практиці розраховують показники, що характеризують більш вузькі сторони виробництва.

Наприклад, серед них можна виділити продуктивність праці — здатність робітників виробляти певну кількість продукції за одиницю часу. Продуктивність праці визначається відношенням кількості вироблених товарів до обсягу витраченого на їхнє виготовлення часу.

Підвищити продуктивність і загалом ефективність виробництва можна завдяки інтенсифікації виробництва (лат. напруга, зусилля) —такого його розвитку, який ґрунтується на раціональному використанні ресурсів на базі науково-технічного прогресу, передових методів управління та технологічних процесів. Тут застосовується більш досконала техніка, краща організація праці, спеціалізація виробництва, підвищення кваліфікації робітників, запровадження нових технологій. Усі ці засоби дають змогу за незмінних витрат підвищити обсяг готової продукції.

 

3.2. Історичні типи виробництва.

Людству відомі два типи виробництва — натуральне та товарне.

Натуральне виробництво — це самодостатнє виробництво життєвих благ, що ви­готовляються задля задоволення власних потреб виробника або певної замкнутої гос­подарської одиниці (первісної общини, феодального маєтку, натурального селянського господарства). Основні риси натурального господарства:

ü нерозвиненість поділу і кооперації праці;

ü переважно ручна праця;

ü універсальність праці;

ü визначальна роль природних ресурсів; ü нерозвиненість економічних відносин; ü примітивні засоби праці та технологія; ü замкненість економічної діяльності; ü відсутність обміну благ.

Натуральне виробництво — це самодостатнє виробництво благ, що виготовляються для задоволення власних потреб виробника

Натуральне господарство існувало сотні тисяч років як панівна форма економічних відносин, і лише кілька сот років тому з'явилося товарне господарство.

Товарне господарство — тип організації виробництва, за якого продукт виробляється окремими, уособленими виробниками для його обміну на інші продукти або продажу на ринку. Кожен з них спеціалізується на виготовленні якогось одного продукту, тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж товарів на ринку, їхній товарно-грошовий обмін.

Товарне виробництво з'являється за наявності двох умов:

1) Суспільний поділ праці, завдяки якому виникає спеціалізація виробників і необхідність обміну виготовлених товарів. Суспільний поділ праці дає змогу економити робочий час і призводить до підвищення продуктивності праці

Товарне господарство — це тип організації господарства, за якого продукти створюються для продажу на ринку

та інших ресурсів і зростання обсягу сукупного продукту. Історія свідчить про наявність трьох великих суспільних поділів праці:

ü відокремлення скотарства від землеробства (10—12 тис. років тому);

ü відокремлення ремесла від сільського господарства (6—8 тис. років тому);

ü виділення торгівлі (4 тис. років тому).

2) Економічна уособленість (самостійність) виробників як різних власників.

Економічна уособленість можлива тільки за існування приватної форми власності.
Риси товарного виробництва:

ü суспільний поділ праці;

ü економічна відокремленість виробників;

ü приватна власність на засоби виробництва і готовий продукт;

ü обмін продуктами між товаровиробниками;

ü рівнозначність обміну;

ü економічна конкуренція виробників.

Товарне господарство у своєму розвитку пройшло такі стадії:

1) Просте (нерозвинуте) товарне виробництво, яке характеризується такими рисами: суспільний поділ праці, приватна власність на засоби виробництва та продукти, особиста праця власника, купівля та продаж товарів на ринку. Основними виробниками є селяни та ремісники.

2) Розвинуте товарне виробництво, за якого товарами стає не лише кінцева продукція, а й усі фактори виробництва, в тому числі і робоча сила. Це пов'язано з епохою зародження капіталістичних відносин, коли основний капітал зосереджується в руках порівняно невеликої частки суспільства, а більша частина людей позбавляється засобів виробництва і не має інших способів заробити собі на життя, крім продажу єдиного, що їм належить, ресурсу — трудового.

За часів товарного господарства з'являється товар як продукт праці, який створюється не задля власного споживання, а для обміну чи продажу на ринку. Звісно, товари існували і за   умов натурального виробництва, але тоді в обміні брали участь лише надлишки продукту, створеного для власного споживання. Товарний обмін був радше випадковістю, ніж закономірністю. З появою розвинутого товарного господарства розпочалося масове створення продуктів для ринку.

Будь-який товар має вартість — його грошову оцінку. На вартість товару впливають такі дві його властивості:

1) Корисність — здатність задовольняти певні людські потреби. Корисність товару ви­значається його різноманітними характеристиками — якістю, властивостями, на­дійністю, зовнішнім виглядом та іншими параметрами, що свідчать про можливості продукту задовольнити потребу. Тобто будь-якийтовар має споживну вартість – його здатність задовольняти певні людські потреби.           

2) Мінова вартість – це його здатність обмінюватися на інші товари, як однакові затрати праці. Це вартісна сторона продукту, яка визначається витратами виробництва. Саме витрати дають змогу порівняти цілком різні продукти і визначити пропорції, у яких товари обмінюються один на інший. З цього погляду мінова вартість — пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

 

3.3. Етапи розвитку форм організації виробництва. Технологічні способи виробництва.

Виробництво в кожному суспільстві формується під впливом поділу праці. Розрізняють три основних етапи розвитку форм виробництва, зумовлених змінами у суспільному поділі праці:

1) Господарський поділ праці — виділення окремих виробництв і формування галузей. Галузь — це однорідна сукупність підприємств, об'єднань та інших господарських суб'єктів, які виконують однакові функції в системі суспільного поділу праці. Іншими словами, окремі виробники спеціалізуються на випуску конкретних продуктів (тканин, бананів, пшениці та ін.). З часом господарський поділ праці набув ознак міждержавного (міжнародного).

 

3.4. Структура виробництва.

За структурою виробництво можна За розглядати по-різному:

I. типом товарів, які виробляються:

1) матеріальне — виготовлення матеріальних благ (промисловість, сільське гос­подарство, будівництво) та матеріальних послуг (громадське харчування, побу­тове обслуговування);

2) нематеріальне — нематеріальні блага (духовні цінності — музеї, театри) та не матеріальні послуги (охорона здоров'я, освіта, консультації).

У розвинутих країнах у сучасний період приблизно 30% виробництва припадає на матеріальну сферу, а 70% — на нематеріальні галузі. В Україні це співвідношення приблизно становить від 69% до 31% (за числом працівників). Це свідчить про недостатній розвиток сфери нематеріального виробництва, зокрема, сфери послуг. Велика частка працюючих у матеріальному секторі є ознакою низької продуктивності праці.

II. За характером зв'язків між сферами виробництва:

1) первинне — галузі, що найближче розташовані до природних ресурсів і діяльність яких зводиться до привласнення продуктів природи (сільське господарство, скотарство, гірничодобувна промисловість, лісне господарство, рибальство);

2) вторинне — галузі, що переробляють продукцію первинних галузей (обробна промисловість, будівництво);

3) третинне — галузі, які обслуговують підприємства першої та другої груп. Це різноманітні послуги — транспорт, зберігання сировини та готової продукції, торгівля, реклама. Третинний сектор ще називають інфраструктурою. Інфраструктура — це сукупність установ та організацій, які обслуговують основне виробництво.

Існує два види інфраструктури:

ü виробнича — безпосередньо допомагає виробничому процесу (транспорт, дороги, мости, водопостачання, торгівля,   фінансово-кредитні установи, страхування та ін.);

ü соціальна — дає людям змогу задовольнити їхні соціальні та духовні потреби (охорона здоров'я, фізична культура, мистецтво).

 

3.5.   Основні фактори виробництва.

У своїй господарській діяльності людство використовує ресурси — все те багатство, що є в його розпорядженні і яке бере участь у виготовленні товарів і послуг.

Ресурси — все те багатство, яке є в розпорядженні людства.  Фактори виробництва — це залу чені у виробничий процес ресурси

Якщо ресурс використовується у виробництві, то він називається економічним ресурсом, або фак тором виробництва. Власник кожного фактора отримує за його використання відповідні доходи (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Виробничі ресурси, фактори та факторні доходи

Ресурси	Фактори виробництва	Факторні доходи
Природні (земля, її надра, ріллі, водоймища, ліси)	Земля	Рента
Інвестиційні (засоби виробництва)	Капітал	Процент
Трудові (населення працездатного віку)	Праця	Заробітна плата
Розум, талант, здібності, ініціативність, ризик, новаторство, ощадливість	Підприємництво	Прибуток, або підприємницький дохід

Земля — вихідний фактор виробництва. До нього входять всі умови природного середовища, де здійснюється життєдіяльність людини. Багатство, яке можна отрима­ти від землі, залежить від якості самої землі та способів господарювання. Відмінності у якості землі зафіксовано в особливому документі — Земельному кадастрі, де пере­лічено земельні ділянки та їхні ціни залежно від якості. З урахуванням цього люди оби

рають відповідні способи використання землі Так, у Земельному кодексі України зе мельні ресурси поділяються за цільовим при значенням: сільськогосподарські ділянки, землі населених пунктів, промисловості,

Земля як фактор виробництва — це всі - умови природного середовища, де відбу- вається життєдіяльність людини

транспорту, зв'язку, оборони, природоохоронного та оздоровчого призначення, лісо­вого фонду, водного та ін. Обмеженість земель потребує їхнього раціонального використання, поліпшення їхнього стану за допомогою нових технологій та ін.

 

Капітал та заробітна плата

Капітал — це сукупність матеріальних ресурсів, які належать підприємцям і використовуються для створення товарів і послуг. До капіталу належать засоби виробництва, приміщення, а також запаси готової або незавершеної продукції, яку буде використано у подальшому виробництві.

Дотепер відсутній єдиний погляд у розумінні сутності капіталу. Відомі такі означен­ня капіталу:

- запас багатства, здатний приносити його власнику постійний дохід;

- сукупність товарів виробничого призначення;

- блага, які можна використати для виробництва майбутніх благ;

- час як окремий фактор виробництва.

Поняття "капітал" часто використовують у різних значеннях:

- грошовий капітал — кошти, призначені для організації та розширення виробництва;

- матеріальний капітал — засоби виробництва;

- людський капітал — знання, працездатність, досвід, освіта та ін.

Найточніше капітал можна визначити як те, що може бути кимось створено, накопичено і згодом використано для отримання доходу. Капітал не призначений для поточного споживання, він тільки тоді себе реалізує, коли бере участь у виробничому процесі і приносить дохід. Наприклад,

гроші стають капіталом лише тоді, коли на них придбаються засоби виробництва, використання яких передбачає примножен ня багатства.

Капітал — це сукупність матеріальних ресурсів, які належать підприємцям, використовуються у виробничому        процесі і приносять дохід

Утворення капіталу відбувається за наявності двох умов:

ü створення заощаджень, отриманих завдяки стримуванню споживання. Заощад­ження можуть бути у грошовій формі та зберігатися вдома або на рахунках у банку;

ü вкладення капіталу у подальше виробництво. Вкладник (інвестор), використовуючи заощадження у виробництві, позбувається можливостей нинішнього застосування багатства. Він жертвує поточними інтересами задля майбутніх і натомість очікує винагороди у вигляді майбутніх доходів.

Класифікація капіталу доволі широка. Найпоширеніші критерії:

I. За джерелами формування:

ü власний — складається з особистих коштів вкладника;

ü позичковий — отриманий через кредити або боргові зобов'язання.

II. За тривалістю використання:

ü основний — слугує багато років, потребує великих витрат з утримання та ремонту. Це:

• приміщення, споруди;

• машини, устаткування, інструменти, прилади;

• патенти, товарні знаки, цінні папери, авторські права;

ü обіговий — слугує недовго та/або повністю входить до складу готового продукту. Це:

• сировина, паливо, матеріали, енергія, напівфабрикати;

• незавершене будівництво, запаси власної готової продукції, товари для пере­продажу;

• гроші у касі, на розрахункових рахунках та у платежах.

Основний капітал з часом зношується, тобто втрачає свої властивості. Існує два види зношування:

ü фізичне — пов'язане із закінченням терміну служби устаткування. Це означає, що, з одного боку, устаткування втрачає свої фізичні властивості, а з іншого — свою вартість;

ü моральне — старіння устаткування у зв'язку з появою нових моделей або радикальних новинок, що повністю замінюють старий тип устаткування.

Для будь-якого устаткування розраховують величину зношування у грошовому еквіваленті — амортизацію. Кажуть, що в процесі амортизації устаткування з часом зношується та переносить свою вартість на готову продукцію окремими частками. Амортизаційні відрахування підприємства здійснюють за нормами амортизації. Норма амортизації — це відсоток вартості певного виду основного виробничого капіталу, згідно з яким щороку відшкодовується його вартість.

ПРИКЛАД

Вартість верстата становить 10 000 грн, термін служби — 10 років, норма амортизації — 10% на рік. Отже, щорічна сума амортизаційних відрахувань дорівнює 10 000х10%=1000 грн. Цю суму підприємство списує на рахунок споживання верстата. Якщо ціна готової продукції, виробленої за допомогою верстата, становить 5000 грн, то 1000 грн з них — це зношування верстата, і продаючи товари, підприємство повертає цю суму.

У багатьох країнах використовують прискорену амортизацію, за якої норма амортизації підвищується. Це дає змогу швидше замінювати старе устаткування новим, але підвищує ціни на готовий продукт.

Необхідно відзначити, що капітал постійно змінюється. Сучасні зміни у капіталі зу­мовлені науково-технічною революцією (НТР), і до них належать:

ü широке застосування машин-автоматів, роботів;

ü створення гнучких виробничих систем, які швидко реагують на зміну виробничих програм;

ü масове використання мікроелектроніки та нових способів збирання й обробки інформації;

ü використання нових джерел енергії (атомної, ядерної);

ü запровадження нових предметів праці (полімерів, кераміки, напівпровідників, м'яких металів);

ü розвиток біотехнології (генної та клітинної інженерії), що впливає на охорону здоров'я, сільське господарство та ін.

Праця — це фізичні та розумові здібності людей, рівень їхньої освіти, досвід, кваліфікація. Незважаючи на те, що з часом суттєво змінюється капітал, роль праці не зменшується, а навіть зростає, особливо за такими напрямами:

ü за умов НТП, коли удосконалюються засоби праці, підвищуються вимоги до кваліфікації; ü у зв'язку з ускладненням завдання за доволення потреб зростають вимоги до якостіуправління; ü підвищується роль наукових досліджень; ü зростає частка небезпечних для людини виробництв (наприклад, атомної енергетики), що віддзеркалюється на психічному стані та здоров'ї людей.

Праця — це фізичні та розумові здібності людей, рівень їхньої освіти,досвід, кваліфікація, що використову­ються у виробничому процесі

Трудові ресурси характеризуються і кількістю, і якістю. Кількість залежить від чисельності населення, його вікової структури, фізичного здоров'я. Якість — від освітнього та професійного рівня, ступеня власної свободи, умов праці та ін.

З розвитком суспільства роль праці, землі та капіталу невпинно змінювалася. Спочатку, коли людина привласнювала готові продукти природи, основне значення мала земля. З появою скотарства та землеробства, а пізніше й ремісництва, підвищилася роль праці. Нині земля і праця вважаються традиційними факторами виробництва. Проте вони є недостатніми для повноцінного виробництва, тому з'являється капітал. Тривалий час він існував у вигляді найпростіших інструментів, але з кінця XVIII ст., коли було винайдено машину та з'явилося механізоване виробництво, капітал став одним із домінуючих виробничих факторів.

Проте через обмеженість цих трьох факторів виробництва виникає проблема їхнього ефективного використання, пошуку оптимального сполучення. Цю проблему вирішує четвертий фактор — підприємництво. Він є рушійною силою всього виробничого процесу. Саме підприємець організовує бізнес, придбає необхідні засоби виробництва, наймає людей. Він має такі здібності, як глузд, цілеспрямованість, схильність до ризику, відповідальність за власні рішення. Відомо, що лише 5—7% населення має здібності й хист до підприємництва.

Підприємець виконує чотири функції:

ü організовує виробництво, поєднуючи ресурси в єдиному процесі;

ü приймає всі господарські рішення;

ü є новатором, який запроваджує у виробництво нові товари або технології;

ü ризикує, тому що прибуток йому не гарантовано.

Натомість підприємець розраховує на винагороду у вигляді підприємницького доходу, або прибутку.

У сучасному суспільстві, крім класичних

чотирьох факторів виробництва, з'являється ще й п'ятий — інформація. Інформаційний фактор пов'язаний із систематизацією знань, а також їх використанням у системі управлін ня виробництвом. Він є найдорожчим факто ром, і його роль невпинно зростає

Підприємництво — здатність люди ни до ефективної організації виробниц тва, прийняття всіх господарських рішень, запровадження у виробництво нових товарів або технологій, прийнят тя на себе ризику