Тема № 4. Становлення та функціонування ринкової економіки.

План

4.1. Взаємозв’язок понять „ринок" і "ринкова економіка ". Класифікація ринків.

Ринкова форма господарювання стала панівною 300 років тому, хоча як явище з'я­вилася разом із товарним виробництвом. Первісною моделлю ринкової економіки було саме товарне господарство. Спочатку воно розвивалося на підвалинах рабовласниць­кого суспільства, а потім — у системі приватної земельної власності, що сформувала­ся у І тисячолітті до н.е. у Стародавній Греції. Сучасна ж ринкова економіка вільної кон­куренції виникла в Європі у XVIII ст.

Дуже важливо відзначити відмінність понять "ринок" і "ринкова економіка". Ринок виник разом із появою обміну товарами кілька тисяч років тому. Спочатку він розумівся як базар — місце роздрібної торгівлі, де відбувається регулярний обмін товарами. Пізніше виникли такі явища, як розрив купівлі-продажу у часі (кредит) та просторі (про­даж на великі відстані), тому під ринком почали розуміти усю сферу товарно-грошово­го обміну (обігу). У сучасному розумінні тлумачення терміна ринок

розширилося ще більше:це не тільки відносини купівлі-продажу, а й усі соціально-економічні відносини, які забезпечують взаємодію виробництва та споживання (всі види власності, виробництва, розподілу та ін.).

Ринок – це сукупність усіх соціально                                                                      економічних відносин, які забезпечують  взаємодію виробництва та споживання. Ринкова економіка — це тип економічної системи, складником якої є ринок

Ринкова економіка — це тип економічної системи, складником якої є ринок. Якщо уявити економічну систему як сукупність таких утворень, як ринок, держава та натуральне господарство (рис. 6.1), то залежно від того, який елемент у ній домінує, вона має й відповідну назву: якщо ринок — то ринкова економіка, якщо держава — планова, якщо натуральне господарство — традиційна, якщо частки ринку та держави приблизно однакові — змішана.

Ринки можна класифікувати за різними ознаками. Наприклад:

І. За територіальною ознакою:

ü місцевий; регіональний;

ü національний; світовий.

II.   За ступенем легальності:

ü тіньовий (нелегальний, чорний);

ü легальний.

III. За економічним призначенням:

ü ринок капіталів;ринок товарів і послуг;

ü ринок праці;ринок цінних паперів;

ü ринок науково-технічних розробок;ринок грошей;ринок природних ресурсів та ін.

4.1.1 Особливості ринку споживчих товарів і ринків факторів виробництва.

Національний ринок за об'єктами купівлі-продажу поділяють на дві основні групи ринків:

ü товарів і послуг, призначених для кінцевого споживання;

ü факторів виробництва, призначених для використання у виробничому процесі. До них належать:

ü ринок праці;

ü ринок земельних ресурсів;

ü ринок капіталів;

ü ринок грошей;

ü ринок цінних паперів;

ü ринок інформації.

Ці дві великі групи ринків мають суттєві відмінності:

ü Основна частка продукції виробничого призначення зазвичай надходить до покупця безпосередньо від виробника, а на ринку споживчих товарів між покупцями і продавцями завжди є багато посередників.

ü Ринки виробничих факторів більше, ніж споживчі, піддаються впливу неекономіч­них факторів — держави, профспілок, громадських організацій.

ü На цих ринках розрізняють характер попиту на об'єкти купівлі-продажу. Так, попит на предмети споживання прямо залежить від потреби споживачів. Попит на продукцію виробничого призначення є похідним від споживчого попиту. Наприклад, попит на устаткування для шкіряної фабрики є похідним від попиту населення на шкіряні вироби (куртки або сумки).

ü Попит на споживчі товари гнучкіший, ніж на виробничу продукцію, тому що реакція споживачів еластичніша за реакцію підприємств, для яких перебудова виробництва потребує великих витрат.

ü На ринках факторів виробництва діє набагато вужче коло партнерів, які добре знають один одного.

Ці відмінності безпосередньо впливають на механізми функціонування ринків, особливо щодо ціноутворення. У подальшому аналізі будемо виходити з того, що всі економічні ресурси мають своїх власників — домогосподарства, підприємства або державу. Власники ресурсів продають або надають їх у тимчасове користування на відповідних ринках і отримують за це плату у вигляді доходів, які називаються фак торними. Зауважимо, що для покупців цих ресурсів грошова плата є ціною. Наприклад, ренту як платіж за користування земельною ділянкою розуміють, з одного боку, як ціну, що її платить користувач, а з іншого — як дохід, що його отримує власник. Тож у процесі укладання однієї угоди формуються водночас доходи і ціни.

У загальному вигляді формування цін на всіх цих ринках залежить від співвідношення між попитом і пропозицією, тобто ринкова ціна тяжіє до рівноважної, за якої попит дорівнює пропозиції. Проте є і відмінності, які ми розглянемо далі, почавши з ринку трудових ресурсів та особливостей формування заробітної плати як факторного доходу.

Остання класифікація є найбільш поширеною. Сукупність різновидів ринку поєднується в єдиний національний ринок, а зміни будь-якого сектору відбива­ються на інших (рис. 6.2).

4.2.Фундаментальні проблеми та функції ринку.

Основні проблеми ринкової економіки полягають у трьох питаннях: що, як і для кого виробляти?

1) Питання що виробляти вирішують підприємства, які випускають лише ті товари, що приносять прибуток. Проте вирішальну роль у цьому відіграють споживачі. Саме вони "голосують грошима" за той або інший товар. "Грошове голосування" — це грошові витрати споживачів. Якщо потреба в якомусь товарі зростає, то збільшується і кількість купівель, тобто витрат людей, а виробники реагують на це збільшенням випуску товару.

2) Завдання як виробляти охоплює такі питання: як організувати виробництво, як скомбінувати ресурси, яку застосувати технологію? Ці питання вирішуються зав­дяки конкуренції між фірмами. Саме конкуренція визначає, які фірми ефективні­ше за інші можуть забезпечити виробництво певного товару за потрібною ціною та необхідної якості. Виграє та компанія, яка зможе досягти мінімальних витрат і максимального прибутку.

3) Проблема для кого виробляти тільки на перший погляд покладена на виробників, але насправді її вирішення цілком залежить від споживачів, а точніше, їхніх доходів і побажань. Придбання товарів споживачем

залежить також від цін на них, вартості су путніх товарів і товарів-замінників Значення ринку для суспільства й економічних відносин виражається в його функціях:

Фундаментальні проблеми ринково їекономіки: що виробляти? як ви робляти? для кого виробляти?

ü інтегрувальна — ринок поєднує виробництво та споживання;

ü регулювальна — ринок усуває диспропорції в обміні та розподілі товарів між ре­гіонами, в асортименті, у співвідношенні між ресурсами різних галузей та ін.;

ü контрольна — ринок допомагає з'ясувати, у якому ступені потребам споживачів відповідає кількість та якість продукції;

ü стимулювальна — ринок спонукає виробників до створення нової продукції з мінімальними витратами, сприяє прискоренню науково-технічного прогресу та впровадженню його здобутків у виробництво;

ü інформаційна — ринок надає його учасникам повну інформацію щодо цін, які постійно змінюються, відсоткових ставок за кредит, кількості та якості товарів, його різновидів та ін.;

ü очищувальна — ринок допомагає позбутися слабких підприємств і неконкурентоспроможних товарів, сприяючи розвитку сильних та ефективних виробництв і створенню якісної продукції.

Функції ринку: інтегрувальна, регу лювальна, контрольна, стимулю вальна, очищувальна, інформаційна.

6.3. Переваги та недоліки ринкової економіки.

Як свідчить світова практика, ринок є найбільш гнучким та ефективним економіч­ним механізмом, спроможним перебудовуватися, пристосовуватися до змінюваних зовнішніх умов. Ринок здатен об'єднувати особисті та суспільні інтереси. Ця здатність ринку називається принципом "невидимої руки": кожен суб'єкт переслідує власні інтереси у вигляді максимізації прибутку або корисності, але його спрямовує "невидима рука" на досягнення загального блага.

Переваги ринкової економіки полягають у тому, що ринок:

ü сприяє ефективному розподілу ресурсів та їх оптимальному використанню у виробництві (ринок спрямовує ресурси у виробництво тих благ, які є найнеобхіднішими для суспільства);

ü сприяє ефективнішому комбінуванню ресурсів, запровадженню нових технологій;

ü забезпечує суб'єктам реальну економічну свободу без будь-якого примушування;

ü створює постійні стимули для підвищення ефективності виробництва (максимум прибутку за мінімальних витрат);

ü налаштовує виробників на задоволення різноманітних потреб і підвищення якості товарів.

Недоліки ринкової економіки:

ü не сприяє збереженню невідтворюваних ресурсів (лісів, земельних надр, води);

ü не створює механізмів захисту довкілля;

ü не зацікавлений у виробництві суспільних товарів (дороги, транспорт, оборона);

ü не гарантує права на працю й отримання доходу;

ü не розвиває медицину, освіту, культуру;

ü не усуває розшарування суспільства на надмірно багатих і бідних.

4.4. Поняття і функції ринкової інфраструктури

Для ефективного функціонування ринків потрібна система зв'язків між ними, а також всередині кожного ринку, що забезпечуватиме безперервний рух ресурсів і продуктів. Ці зв'язки створюють спеціальні установи й організації, які належать до ринкової інфраструктури.

Ринкова інфраструктура — це допоміжні організації, які обслуговують обіг ресурсів і готової продукції.

Таблиця 10.1. Ринки та елементи ринкової інфраструктури

Установи ринкової інфраструктури можуть обслуговувати кілька ринків водночас. Наприклад, банки обслуговують майже всі ринки.

Елементи ринкової інфраструктури — це фактично посередники між виробниками і споживачами як двома основними суб'єктами ринку. Інфраструктура забезпечує швидкий і ефективний рух товарів і послуг від підприємств до покупців. Використання посередників дає змогу виробникам економити на питаннях збуту та інших другорядних напрямах діяльності, а основні зусилля сконцентрувати на виробництві. Щодо посередників,

то вони, зосереджуючись лише на своїх вузьких функціях, досягають максимальної ефективності за рахунок переваг спеціалізації. Таким чином, виграють усі учасники ринку.

Ринкова інфраструктура — це сукупність допоміжних організацій, які обслуговують окремі ринки, спрощують і полегшують обіг ресурсів і готової продукції

Функції ринкової інфраструктури:

ü швидке просування товарів і послуг до покупців;

ü розвиток підприємств за рахунок випуску та розміщення цінних паперів;

ü підвищення професійного рівня працівників;

ü прискорення обороту ресурсів і продуктів;

ü зниження ступеня ризику в бізнесі;

ü створення нових робочих місць.

 

4.5. Діяльність товарних бірж

Товарна біржа — це господарське об'єднання продавців і торгівців-посередників, які здійснюють оптову торгівлю товарами за стандартними зразками. Товарні біржі сприяють полегшенню, прискоренню і здешевленню торгівельних угод.

Прообраз сучасних бірж існував ще у Стародавньому Римі, коли торгівці збиралися, обмінювалися інформацією та укладали угоди. Слово "біржа" увійшло в обіг у XV ст. у Бельгії (Брюге). Так називалася площа, на якій збиралися купці з багатьох країн (на площі був розташований будинок відомого купця де Бурсе). Перша біржа як установа з'явилася 1531 р. в Антверпені, потім відкрилися біржі в Ліоні, Амстердамі. У XVIII ст. найвідомішою стала Королівська біржа в Лондоні, а у XX ст. центр біржової торгівлі перемістився до США. Нині зі 100 торгівельних угод 84 уклада­ються саме в Америці.

Особливістю бірж є те, що це не є ринок безпосередньої купівлі-продажу товарів. Реалізація продукції на біржах відбувається без попереднього огляду за зразками або

стандартними описами товарів у заздалегідь обговорених розмірах мінімальних партій. На біржі реалізуються тільки стандартні товари, ціни на які непередбачувані. До них належать:

Товарна біржа — це господарське об'єднання у сфері оптової торгівлі, яке сприяє укладанню та виконанню торгівельних угод

ü сільськогосподарська продукція (м'ясо, зерно);

ü метали (золото, срібло);

ü енергоносії (нафта, вугілля).

Ціни на такі товари залежать від багатьох факторів, які важко передбачити. Наприклад, ціни на зерно залежать від врожаю, тобто погодних умов; ціни на нафту — від обсягу її добування, рівня потреби в ній та ін. Тому всіх учасників угод цікавить максимальна інформація про майбутні ціни, і кожен намагається застрахувати себе від їхніх змін.

Спеціалізовані товари (устаткування, машини) на біржах не продаються, тому що ціни на них порівняно стабільні і легко визначаються шляхом зіставлень. Вони реалізуються в супермаркетах, на ярмарках, виставках, оптових базах.

Учасниками біржової торгівлі можуть бути: окремі громадяни, посередницькі фірми, виробничі підприємства, банківські установи, інвестиційні компанії та ін.

Види бірж:

ü спеціалізовані — на них реалізується один вид товару (нафтові біржі, бавовняні

біржі, біржі кольорових металів);

ü універсальні — на них реалізується багато видів товарів.

Найбільш розповсюдженими є спеціалізовані біржі.

Зазвичай біржі є акціонерними товариствами. Акціонери біржі мають право відвідувати біржу, користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім акціонерів, у торгах беруть участь різні відвідувачі:

ü Постійні— мають певні переваги, як-от: висувають своїх представників у керівні органи, сплачують менші комісійні в разі укладання угод, мають необмежений доступ до інформації. Проте за ці привілеї вони мають сплатити чималий річний внесок.

ü Тимчасові — купують право на участь у торгах на 3, 6, 9 або 12 місяців. Вони не мають права висувати своїх представників у керівні органи, сплачують більші комісійні, мають обмежений доступ до інформації.

ü Гості— купують гостьовий білет на день, а їхні інтереси на біржі представляє службовець біржі — маклер.

Усі угоди на біржі зазвичай укладаються через посередників. Основними посередниками вважаються:

ü дилери — посередники, які діють за власний рахунок і від власного імені й отримують дохід у вигляді різниці між ціною продажу і ціною купівлі;

ü брокери — посередники, які працюють за дорученням клієнта, за його рахунок і отримують дохід у вигляді комісійних (що більше угод, то вищий дохід). Брокер є висококваліфікованим спеціалістом, який не тільки укладає угоди, а й консультує торгівців з питань якості товарів, дає експертну оцінку різним сторонам біржових відносин.

Крім них, на біржі також працюють маклери — штатні працівники біржі (службовці), які не мають права укладати угоди, вони лише регулюють порядок здійснення торгів. Маклер обслуговує членів і гостей біржі.

Біржові торги призначають у заздалегідь встановлені дні. Члени біржі й інші учасники отримують перелік товарів, які пропонуються до продажу. Реєструють три типи ціни:

ü ціна продавця (яка запитується);

ü ціна покупця (яка пропонується);

ü фактична ціна.

Ціни можуть коливатися, тому визначаються типові, найхарактерніші ціни. За підсумками торгів випускається біржовий бюлетень, а за декадами або щомісяця — біржові відомості.

На біржі основним контрольним органом є рада біржі та її управляючий. Працює також арбітражна комісія, яка розглядає суперечки, що можуть виникнути в укладанні угод.

Доходи біржі:

ü винагорода від угод;

ü доходи від продажу брокерських місць;

ü надходження установчих внесків.

На біржах укладають три основних типи контрактів: форвардний, ф'ючерсний та опціон.

Форвардний контракт містить зобов'язання продавця здійснити поставку певного товару у вказаний термін, а також обов'язок покупця сплатити за товар певну суму грошей у момент підписання контракту. Між покупцем і продавцем може діяти біржовий посередник. Він укладає угоду спочатку з продавцем і, знаючи, скільки товару отримає, знаходить покупця або іншого посередника й укладає з ним угоду на перепродаж цієї партії товару. Посередник також може розбити партію на частини і укласти кілька договорів з кількома покупцями.

Ф'ючерсний контракт — це угода про придбання або продаж товару у майбутньому за певною ціною, яку визначає біржа. Ф'ючерсний контракт допомагає його учасникам застрахувати свій дохід від можливих втрат, пов'язаних з коливаннями цін.

Опціон — це право, а не зобов'язання придбати або продати товар за певною ціною в майбутньому. Від опціону можна відмовитися, якщо ціна буде несприятливою.

 

4.6.Механізм функціонування фондових бірж

Фондова біржа — це установа, яка спеціалізується на купівлі-продажу цінних паперів. Спочатку на фондових біржах продавалися лише державні облігації, але з розвитком акціонерних товариств у обіг увійшли акції.

Найвідоміші біржі у світі — Нью-Йоркська фондова біржа, фондова біржа Торонто, Амстердама, Токійська біржа, Брюссельська, Мельбурнська..

Фондова біржа — це установа, діяльність якої забезпечує купівлю - продаж: цінних паперів

Функції фондової біржі:

ü забезпечує підприємствам різних галузей можливість отримати додаткові інвестиції (залучення коштів через реалізацію цінних паперів у багатьох випадках вигідніше, ніж через банківське кредитування);

ü гарантує постійний рух капіталів та їх приплив у сфери, які мають максимальну віддачу (біржі сприяють розвитку прибуткових підприємств і витісняють з ринку слабкі);

ü допомагає державі поповнити державний бюджет або розрахуватися за державним боргом (для цього випускаються державні облігації, які продаються на біржі);

ü біржа є індикатором ділової активності (за показниками курсів акцій можна робити висновки про стан національної економіки, а також прогнозувати її майбутнє).

Фондові біржі існують у формі акціонерних товариств (Велика Британія, США, Японія) або державних установ (Німеччина, Росія, Україна, Франція). Головний керівний орган біржі — Рада директорів. Він керується статутом біржі, в якому визначається порядок управління біржею, склад її членів, умови їх прийому, порядок утворення і функції біржових відділів.

Для щоденного управління біржею призначають президента і віце-президента. Крім того, організовують особливі комітети біржі — аудиторський, комітет з питань біржових індексів, опціонів, з питань прийому нових членів, з питань арбітражу та інші.

Основними формами членства на фондовій біржі є, як і на товарній, постійні члени, тимчасові і гості. За такими самими принципами працюють маклери, брокери, дилери.

На фондових біржах укладають два типи контрактів:

ü касові — розрахунок за ними здійснюють у найкоротший термін (у той самий день або впродовж кількох днів);

ü термінові — угоди, у яких вказано точний день розрахунку. Вони можуть бути опціонні або ф’ючерсні.

Торгівля проводиться за типом аукціону: відбуваються відкриті торги, і право на угоду має той, хто запропонує максимальну ціну. Фіксується чотири типи ціни:

ü ціна попиту (покупця);

ü ціна пропозиції (продавця);

ü контрактна ціна — фактична ціна за біржовою угодою;

ü котирувальна ціна — типова, середня ціна за біржовими угодами за певний період часу (на початок біржового дня, на його середину або кінець).

Котирування — це визначення курсів цінних паперів за допомогою встановлення середньої ціни, за якої виконується більшість замовлень за день. Біржове котирування характеризує стан ринку і використовується як орієнтир в укладанні угод, у тому числі й за межами біржі.

Щоб визначити курс акцій, на біржах розраховують певні показники — індекси курсів акцій. Вони обчислюються як певна середня величина вартості акцій певної кількості компаній.

Найвідоміший індекс — індекс Доу-Джонса, розроблений Ч.Доу та Е.Джон-сом 1897 р. в США. Він обчислюється на Нью-Йоркській фондовій біржі на базі курсів акцій найбільших американських промислових, транспортних і комунальних компаній (усього 60 компаній). У Великій Британії відомий індекс Лондонської фондової біржі FT-SE, що враховує курси акцій 100 британських компаній. В Японії — індекс Ніккей (225 компаній). Зменшення індексів свідчить про погіршення економічної ситуації.

У XIX ст. фондова біржа існувала як "дика біржа", тобто діяла порівняно вільно, без будь-яких суттєвих обмежень. У 20-ті рр. XX ст. настав пік біржових спекуляцій, курси акцій стрімко зростали. Часто власних коштів не вистачало для придбання додаткової кількості акцій, і люди зверталися за кредитами у банки. Через певний час банки почали вимагати повер­нення кредитів, і боржники були змушені продавати акції, щоб розрахуватися з банками. Продаж цінних паперів став настільки масовим, що призвів до катастрофічного спаду курсів акцій. 24 жовтня 1929 р. на Нью-Йоркській фондовій біржі приплив акцій був навальним. За період з 1929—1932 рр. курси акцій провідних компаній США впали у середньому на 87% (наприклад, акції General Motors — аж у 80 разів), розорилися мільйони інвесторів. Цей період відомий в історії під назвою Велика депресія у США.

Після неї було здійснено радикальну реформу на ринку цінних паперів. Так, було запроваджено державний контроль за учасниками біржової торгівлі. Нині у багатьох випадках до біржової торгівлі допускають акції лише тих підприємств, які задовольняють вимогам щодо обсягу продажу, числа акціонерів, обсягу прибутку та ін. Державні органи почали розробляти спеціальні закони, що регулюють діяльність фондових бірж.

4.7.Банківська система.

Банки — це найбільші фінансово-кредитні посередники, які спеціалізуються на операціях з грошовим капіталом.

Виникнення банків пов'язано з появою кредиту. З одного боку, в одних учасників ринкових відносин нагромаджувалися надлишки грошових коштів, а з іншого — у інших виникала потреба в додаткових коштах. Ці проблеми почали вирішувати банки, які за­лучали грошові внески та надавали позики.

Перші банки працювали в італійських містах (Генуї, Венеції) у XIV—XV ст., вони виконували функцію посередників у здійсненні платежів. Слово "банк" означає "лавка, стіл" (італ. b апсо). Банко-столи

Банки — це найбільші фінансово-кредитні посередники, які обслуговують рух капіталів та грошей

встановлювали на площах, де відбувалася торгівля товарами. Тоді в обігу перебувало багато різноманітних монет різної форми і вартості. Тому виникла потреба в спеціалістах, які розбиралися б у мо­нетах, і саме вони розташовувалися поряд зі своїми банко-столами.

Поступово банківська справа розповсюджувалася в Англії, Нідерландах, Німеччині. Згодом банки розширили коло своїх операцій: вони почали займатися зберіганням грошей, наданням кредитів, обслуговуванням фінансових операцій клієнтів, укладан­ням угод між клієнтами, були посередниками у торгівельних стосунках, випускали власні банківські білети (аналоги грошей).

Сучасні банки акумулюють грошові кошти й інші нагромадження (золото, цінні папери, надають кредити, здійснюють грошові розрахунки між суб'єктами економіки, випускають власні цінні папери, виконують операції з коштовними металами і валютою.

У розвинених країнах банківська система є дворівневою і складається з центрального банку і сукупності комерційних банків.

Iрівень. Цей рівень представлено одним центральним банком або сукупністю кількох банків, що виконують функції центрального (як Федеральна резервна система США, що включає 12 банків).

Центральний банк — це некомерційна державна або недержавна установа, яка володіє монопольним правом емісії грошей, здійснює грошово-кредитну політику в інтересах національної економіки і регулює фінансово-кредитну систему.

Центральні банки можуть існувати як акціонерні установи (США), бути держав-но-приватними (Швейцарія, Бельгія, Японія) або державними (Німеччина, Росія, Україна, Франція).

Центральний банк — один із найважливіших інструментів державного регулювання економіки, він поєднує функції банку й органу державного управління та переслідує мету грошової стабілізації національної економіки.

Центральний банк — це некомерційна установа, яка володіє винят ковим правом емісії грошей і регулює фінансово-кредитну систему в інтересах національної економіки

В Україні центральним банком є Національний банк України(НБУ). Функції НБУ:

ü проведення грошової емісії готівки;

ü регулювання маси безготівкових грошей;

ü кредитування уряду, управління державним боргом;

ü кредитування комерційних банків;

ü регулювання резервів золота й іноземної валюти;

ü здійснення грошово-кредитної політики для забезпечення стабільності фінансової системи.

II рівень. На цьому рівні банківської системи перебувають комерційні банки — кредитно-фінансові організації, які мобілізують кошти домогосподарств і підприємств та надають їх у кредит.

Класифікація комерційних банків:

За формою власності: 1) державні; 2) акціонерні; 3) кооперативні; 4) змішані,

Комерційні банки — кредитно-фінансові установи, які акумулюють кошти домогосподарств і підприємств та надають їх у кредит

За видами виконуваних операцій:

1) універсальні — здійснюють операції у найширшому діапазоні;

2) спеціалізовані — обслуговують певні сфери або галузі економіки та виконують обмежені функції:

ü будівельні;

ü аграрні;

ü іпотечні;

ü ощадні;

ü інвестиційні.

III. За територіальним розташуванням:

1) регіональні;

2) загальнонаціональні.

Функції комерційних банків:

ü акумулювання тимчасово вільних грошових коштів та їх перетворення на капітал;

ü надання позик фізичним та юридичним особам;

ü посередницькі послуги у грошових розрахунках;

ü створення кредитних грошей (видаючи позику, банк здійснює кредитну емісію);

ü операції з цінними паперами;

ü консалтинг з фінансових питань.

Комерційні банки виконують три групи операцій — пасивні, активні та комісійні.

Пасивні — це операції з приводу залучення грошей, тобто формування власних грошових ресурсів. Вирізняють два джерела грошей банку:

ü власні кошти, які формуються під час створення банку (статутний капітал і прибу­ток банку, отриманий від його діяльності);

ü позичкові кошти — внески (депозити) клієнтів, тобто кошти на банківських рахунках.

Активні — це операції з використання ресурсів. До них належать:

ü надання кредитів — основний напрям діяльності банку;

ü акумулювання частини грошей у центральному банку як банківського резерву (ре­зервного фонду); резерв потрібен на випадок непередбаченого банкрутства банку, його розмір визначає центральний банк;

ü інвестування коштів у спільну з іншими підприємствами діяльність;

ü використання грошей для поточних розрахунків.

Активні і пасивні операції повинні балансуватися, тобто у звітних документах банку кількість залучених грошей повинна дорівнювати кількості витрачених.

Комісійні — операції з приводу надання посередницьких послуг, за які банк отримує комісійну винагороду. їхній перелік дуже широкий і постійно розширюється:

ü інкасові операції — отримання грошей клієнтами;
ü трастові — управління цінними паперами та майном за дорученням клієнтів; ü переказні - переказ грошей з рахунку на рахунок або з банку у банк та ін.	0перації банку: пасивні (формування власних грошових ресурсів) активні (використання ресурсів), комісійні (надання посередницьких послуг)

Вигідність банківського бізнесу визначається ставкою банківського відсотка. Розрізняють два види ставки:

1) відсоток за внесками, який банк сплачує тим, у кого він бере у користування фінансові кошти;

2) відсоток за кредит, який банк отримує від тих, кому він надає гроші у користування.

Прибуток банку є різницею між відсотком за кредит і відсотком за внесками, тому банк призначає відсоток за внесками нижче, ніж за кредитами.

 

Тема №5 Сутність конкуренції та її значення
у ринковій економіці.

5.1. Конкуренція (лат. — зіштовхувати, змагатися) — це економічне суперництво між суб'єктами ринкової економіки за вигідніші умови виробництва та купівлі-продажу товарів. Конкуренція є найважливішим і найнеобхіднішим елементом ринкового механізму, вона суттєво впливає на поведінку фірм у визначенні цін, обсягу виробництва, якості товарів та ін.

Конкуренцію можна спостерігати:

1) серед продавців за кращі результати виробництва та збуту;

2) серед покупців, які змагаються за придбання товару за нижчою ціною;

3) між продавцями та покупцями, які прагнуть нав'язати один одному бажану ціну і товар.

В економічній системі конкуренція виконує такі функції:

ü сприяє розподілу ресурсів;

ü сприяє взаємодії попиту та пропозиції; ü формує ціни; ü стимулює зниження витрат виробництва; ü сприяє запровадженню нових видів продукції; ü гарантує пріоритет споживача над виробником.

Конкуренція — це економіне суперництво між учасниками ринкової економіки за більш вигідні умови виробництва та купівлі-продажу товарів

Позитивні риси конкуренції;

ü стимулює раціональне використання ресурсів;

ü спонукає виробників до постійного оновлення асортименту;

ü стимулює запровадження новинок у виробництво (товарів і технологій);

ü сприяє зниженню ринкових цін.

Негативні риси конкуренції:

ü є однією з причин безробіття;

ü впливає на нерівномірний розподіл доходів;

ü призводить до розорення дрібних виробників;

ü сприяє концентрації виробництва та збагаченню окремих виробників.

В економічній літературі існує така класифікація конкуренції:

I. Залежно від галузей:

1) внутрішньогалузева — між виробниками певної галузі за вигідніші умови виробництва та збуту й отримання максимального прибутку;

2) міжгалузева — між різними галузями за вищі прибутки і вигідніше застосування капіталу. Завдяки міжгалузевій конкуренції капітали переміщуються з однієї га­лузі в інші і забезпечується їх раціональне використання.

II. Залежно від масштабів:

1) місцева;

2) регіональна;

3) національна;

4) міжнаціональна.

III. Залежно від методів конкуренції:

1) цінова — відбувається за допомогою змін у цінах (знижки);

2) нецінова — здійснюється через поліпшення якості, дизайну й умов збуту товарів (сервіс, гарантійний ремонт, реклама).

IV. Залежно від ступеня чесності конкуренції:

1) чесна (добросовісна);

2) нечесна (недобросовісна) — досягнення домінуючого стану на ринку через обман споживачів, партнерів, інших господарських суб'єктів і державних органів.

Способи нечесної конкуренції:

ü дезінформація споживачів щодо товарів і послуг;

ü використання торгівельної марки без дозволу суб'єкта, який ним володіє;

ü розповсюдження інформації, що компрометує товари конкурентів;

ü тиск на постачальників ресурсів і банки, щоб вони відмовляли іншим клієнтам;

ü навмисне зниження цін нижче собівартості (якщо це забороняє держава);

ü промислове шпигунство.

V. Залежно від типу ринку:

1) досконала (вільна, чиста);

2) недосконала:

ü чиста монополія;

ü олігополія;

ü монополістична конкуренція.

Останню класифікацію докладно вивчають багато дослідників, оскільки саме ці види конкуренції визначають моделі поведінки виробників у сучасний період. Роз­глянемо їх детальніше.

 

5. 2. Досконала та недосконала конкуренція.

Ознаки досконалої конкуренції:

1) На ринку працює велика кількість незалежних продавців (фірм) і покупців,

2) Товари стандартизовані, тобто однакові з погляду покупців. Це означає, що для покупця не має значення, у кого купувати.

3) Кожна фірма виробляє настільки незначну частку продукції, що не може диктувати ринку свої умови, передусім ціну. Продавець начебто "погоджується" з ціною, яка вже існує на ринку та формується під впливом ринкових сил — попиту та пропозиції.

4) Нові фірми можуть вільно входити в галузь, а наявні — виходити з неї, для цього немає жодних суттєвих перепон (законодавчих або фінансових).

5) Кожен покупець повністю інформований про всі ціни та їх зміни.

У сучасний період досконала конкуренція вважається більше теоретичною, ніж практичною конструкцією, яка виникає у реальному житті надто рідко — як тимчасове явище на деяких ринках (сільськогосподарських продуктів або іноземних валют). Конкуренція з ознаками досконалої існувала наприкінці XVIII ст. в Англії, коли мала місце і внутрішньогалузева, і міжгалузева конкуренція.

Нині панівною ринковою структурою є недосконала конкуренція. Досконала конкуренція переходить у недосконалу тоді, коли на ринку з'являється монополіст, який має ринкову владу щодо цін, обсягу виробництва та ін. Незважаючи на те, що у перекладі з латинської "моно" означає "один", нині практично не існує ринків, де працює лише одне підприємство, а його товар не має близьких замінників, Тому термін "монополіст" зазвичай вживають тоді, коли прагнуть визначити продавця на будь-якому з ринків недосконалої конкуренції — чистої монополії, олігополії або монополістичної конкуренції. Це дає змогу наголосити ринкову силу підприємства і наявність у нього можливостей для впливу на інші підприємства або ж споживачів. Розг