Мета і завдання дисципліни, її місце у навчальному процесі.

Метою дисципліни " Основи конституційного права України " є виховання майбутніх фахівців на засадах правової свідомості, формування переконання в тому, що Конституція України є гарантом її незалежності, а також гарантом прав, свобод та обов'язків громадян.

Перед дисципліною "Основи конституційного права України" стоять насту­пні завдання:

1) формування знань:

- філософської, психологічної, соціальної, морально - політичної, історико -
культурологічної, футурологічної оцінки суті конституційного права та
правової свідомості, як специфічної форми суспільної свідомості;

- розвитку конституційного процесу в Україні;

- особливості формування державного правління, державного устрою та по­-
літичного режиму в сучасній Україні;

- закономірність функціонування основних гілок влади та місцевого самовря­-
дування;

2) формування умінь:

- на основі наукових принципів формувати власну позицію щодо розбудови України як правової, соціальної та демократичної держави в відповідності з конституційними нормами.

Вимоги до знань та умінь студентів.

Знання:

- філософської, психологічної, соціальної, морально — політичної, історико —
культурологічної, футурологічної оцінки суті конституційного права та пра­вової свідомості, як специфічної форми суспільної свідомості;

- розвитку конституційного процесу в Україні;

- особливості формування державного правління, державного устрою та по­літичного режиму в сучасній Україні;

- закономірність функціонування основних гілок влади та місцевогосамоврядування;

Уміння:

- на основі наукових принципів формувати власну позицію щодо розбудови
України як правової, соціальної та демократичної держави в відповідності з
конституційними нормами.

Місце у структурно-логічній схемі: вихідна, передує вивченю основ права, політології.

 

 

Основи конституційного права України

 

Тематичний план дисципліни

Таблиця 2

 

№ п/п	Теми дисципліни	Кількість годин
		всього	лекції	практ.	самост. .
Модуль 1
1	Конституційне право України: предмет, місце в системі національного права, джерела   Конституційний процес в Україні. Конституція України 1996 р. та її юридичні властивості	11	2	2	7
2.	Характеристика загальних засад конституційного ладу в Україні.	10	1	1	8
3.	Громадянство. Права, свободи та обов'язки людини та громадянина.	11	2	2	7
4.	Форми безпосередньої демократії в Україні.	11	2	2	7
5.	Державна влада в Україні Територіальний устрій і органи місцевого самоврядування в Україні	11	2	2	7
	Всього:	54	9	9	36

 

Лекція №1 Конституційне право України: предмет, місце в системі національного права, джерела.   Конституційний процес в Україні. Конституція України 1996 р. та її юридичні властивості

План

Конституційне право України як провідна галузь права України

Джерела сучасного конституційного права України

3. Загальна характеристика Конституції України та її юридичні

Властивості

1. Конституційний процес в Україні.
2. Конституція України 1996р

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні:

Вміти:

Ø що таке конституційне право України і яке місце воно посідає в системі національного права;

Ø характер і зміст суспільних відносин, які складають предмет регулювання конституційного права України як галузі права і предмет дослідження науки конституційного права;

Ø джерела сучасного конституційного права України та їх ієрархію;

Ø систему конституційно-правових інститутів.

Знати:

Ø розрізняти предмет конституційного права як галузі національного права і предмет науки конституційного права як галузевої юридичної науки;

Ø класифікувати конституційно-правові закони;

Ø визначати зміст ключових термінів і понять, що вживаються при розкритті змісту теми;

Ø пояснити, чому конституційно-правові відносини визначають як основні суспільні відносини.

 

Кожна галузь права займає певне місце в системі національного права конкретної держави. Це місце визначається колом суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Конституційне право є провідною галуззю в системі національного права України, оскільки воно врегульовує відносини, пов'язані із здійсненням народовладдя, його політико-юридичними формами і гарантіями, включаючи відносини з організації та здійснення державної влади і місцевого самоврядування, визначення правового становища людини і громадянина в державі. Тобто, нормами конституційного права врегульовується, закріплюється устрій української держави.

Конституційне право України являє собою систему правових норм, які регулюють відносини владарювання, суть яких полягає в організації державної влади та місцевого самоврядування. Ці норми визначають об'єкт конституційних (основних) прав і свобод людини та громадянина, встановлюють систему політико-правових гарантій реалізації цих прав та свобод.

Оскільки людина визнається найвищою соціальною цінністю в державі, нормами конституційного права врегульовуються суспільні відносини, які виникають у зв'язку із закріпленням базового рівня основ правового статусу особи (розділ II Конституції України - "Права, свободи та обоє 'язки людини і громадянина "). Зміст основ правового становища особи складають ті правові інститути, які фіксують відносини, що існують між особою, з одного боку, і суспільством, державою, з другого. Конституційно-правовий зміст відносин, що виникають між особою та державою, обумовлюється інститутом громадянства або конституційно-правовим статусом особи як іноземця (біженця, іммігранта) чи апатрида (особи без громадянства).

Отже, громадянство є складовою частиною основ правового становища особи в державі, воно є юридичною підставою для розповсюдження на особу влади держави - як всередині країни, так і поза її межами. Наявність у людини громадянства України обумовлює розповсюдження на неї прав і обов'язків, закріплених законодавством нашої держави. Права і обов'язки займають центральне місце в характеристиці правового становища громадян. Причому, визначаються вони всіма галузями національної системи права:

Ø цивільним,

Ø адміністративним,

Ø трудовим,

Ø фінансовим та ін.

У зарубіжній юридичній літературі поряд з терміном "Конституційне право" використовується також термін "державне право". Як правило, застосування того чи іншого терміну пов'язується з наявністю або відсутністю конституційного ладу.

Основою конституційного права є конституція. Як і багато інших юридичних термінів, це слово прийшло до нас із Давнього Риму. Походить воно від лат. слова сопаїііиііо, що означає "устрій"', "установлення".

У Середньовічній Європі конституціями називали різного роду нормативно-правові акти, зокрема, постанови сейму Речі Посполитої. Вважають, що першими писаними конституціями - основними законами були Конституція США (1787р.), яка чинна й на сьогоднішній день, та Конституція Франції (1791р.)-

Конституція - це основний установчий юридичний акт держави. Преамбула Конституції України визначає її як Основний Закон нашої країни. Колена галузь українського законодавства мас свій виток у тому чи іншому положенні Конституції України. Конституція регулює найважливіші суспільні відносини в країні.

Серед усієї сукупності прав і обов'язків наших громадян особливе значення мають конституційні права і обов'язки (право на життя - ст. 27Конституції України; на свободу та особисту недоторканність - ст. 29 Конституції; право на власність, підприємницьку діяльність - ст. 41 та 42 Конституції; право на працю - ст. 43 Конституції; право на соціальний захист - ст. 46, право на житло - ст. 47 Конституції та ін.). Вони фіксують найбільш життєві зв'язки та відносини між суспільством, державою і окремою особою. Конституційні права і обов'язки записані не в звичайному законі, а в Конституції Основному Законі України. Вони виражають основний зміст правового становища особи в нашому суспільстві, тобто, закріплюють його основи. Тому називаються вони основними правами і обов'язками громадян. Власне, нормами конституційного права закріплюються не всі права й обов'язки людини, громадянина України, які втілюються в усіх галузях націо­нальної системи права, а лише основні права і основні обов'язки, тобто, конституційні права і обов'язки. До речі, в Основному Законі (абзаці ст. 22) зазначається, що права, свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Отже, суспільні відносини, що становлять основи правового статусу особи в Україні, складають першу групу відносин, яка входить в предмет конституційного права.

Будь-якій державі властива певна територіальна чи національно-територіальна організація, що найбільш повно забезпечує народовладдя. Конституційне право встановлює організацію території, тобто питання визначення її кордонів, зміни цих кордонів, форму держави, адміні­стративно-територіальний поділ її (ст.ст. 2; 5; 85 п.29; 92 п.13; 132; 133; ^34-139; 140 Конституції України). Звідси випливає, що другою групою суспільних відносин, які є предметом конституційного-правового регулю­вання, є відносини, що становлять державно-територіальний устрій України, тобто, визначають просторову сферу її владарювання, форму держави, її структуру, взаємовідносини держави з її складовими частинами, правове становище останніх, адміністративно-територіальний поділ.

 

 

Конституційне право регулює відносини, які виникають в процесі організації і здійснення державної влади і місцевого самоврядування (розділи ПІ-УІП, XI, XII Конституції України). Основними формами здійснення народовладдя в Україні є представницька система та безпосередня демократія. Суспільні відносини, що виникають у зв'язку з втіленням цих форм в життя, є за своєю суттю конституційно-правовими. Вони, зокрема, виникають в процесі формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування на основі демократичних принципів виборчої системи, а також в процесі багатогранної діяльності обраних народом представницьких установ:

Ø Верховної Ради України;

Ø Президента України;

Ø обласної, районної, міської, районної у місті, селищної та сільської рад;

Ø сільських, селищних, міських голів.

Свою владу народ в нашій державі може здійснювати через референдуми (всеукраїнський або місцеві), загальні збори громадян за місцем проживання, громадські слухання, місцеві ініціативи тощо. Порядок реалізації цих форм прямого народовладдя також визначається нормами конституційного права.

Підсумовуючи, можемо констатувати, що конституційне право України - це основна галузь права, норми якої закріплюють основи правового статусу людини і громадянина України, її державно-територіапьний устрій, встановлюють систему, основні принципи організації і діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, форми безпосередньої демократи.

Оскільки конституційне право, як ми зазначили вище, закріплює основоположні суспільні відносини соціально-економічної системи і політичної організації суспільства, воно встановлює вихідні начала для всіх інших галузей права. Так, закріплюючи форми власності, об'єкти, що їх складають, засади володіння, користування і розпорядження власністю, право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, тощо, конституційне право визначає основні начала цивільного права.

Встановлюючи право громадян на працю, право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, право на відпочинок, право на  соціальний захист та ш., конституційне право визначає вихідні засади трудового права.

Закріплюючи систему органів державної виконавчої влади, принципи їх організації і діяльності, конституційне право встановлює основи адміні­стративного права України.

Аналогічні засади формулюються конституційним правом і для інших галузей права. Але будучи провідною галуззю в системі права України, конституційне право не поглинає собою всіх інших галузей права. Воно лише закріплює їх конституційні принципи, оскільки Конституція як Основний Закон є стрижнем всієї правової системи держави.

 

  Предмет конституційного права, як галузі права, охоплює щойно охарактеризовані нами суспільні відносини та норми, що їх врегульовують.

Наука конституційного права, як галузева юридична наука, що являє собою систему знань про конституційно-правові норми, має своїм завданням вивчати конституційно-правові норми в дії, тобто, в процесі їх реалізації, передбачати шляхи їх зміни, доповнення адекватно до життєвих вимог і, таким чином, служити інтересам практики.

Крім того, наука конституційного права має справу не тільки з діючим правом, але й з його минулим історичним розвитком, тобто, враховує при формулюванні діючих конституційно-правових норм національно-державницькі традиції України. До речі, не випадковими є у вступному розділі Конституції України слова, що, приймаючи Основний Закон держави, Верховна Рада України спиралась на багатовікову історію українського державотворення.

 

 

На базі узагальнення досвіду, минулого і сучасного, наука зобов'язана формулювати закономірності роз витку конституційного права, перспективи становлення і розвитку національної української державності.

Отже, предметом науки конституційного права України є діюче конституційне право в процесі його виникнення, здійснення розвитку.

 

Джерела сучасного конституційного права України:

З метою вирізнення норм права і зазначення їх обов'язкової сили державою встановлюються певні форми вираження норм права. Зовнішня форма конституційно-правових норм - це сукупність тих засобів, за допомогою яких вони (ідеальні за своєю суттю взірці поведінки) узагальнюються й об'єктивуються у відповідну форму предметного існування. Такий спосіб зовнішнього прояву норм конституційного права називають їх джерелом.

Термін "джерело права" юриспруденції відомий давно. Ще римський історик Тіт Лівій назвав закони 12 таблиць джерелом привселюдного і приватного права.

Джерела права - форма закріплення (зовнішнього вираження), а також зміни або відміни правових норм. Джерело права - це корінь, від якого розгалужується право, фактор, що породжує право. Джерелом права с "правостворююче начало ". Більшість з джерел конституційного права виходять за межі права. Розуміння поняття "джерело права" може бути поширено на все, що має відношення до існування конституційно-правових норм, з точки зору їх причинного зв'язку. Це можуть бути: економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (державні органи, пріоритети в їх діяльності і т.п., соціальні групи, партії, об'єднання громадян тощо), психологічні (правосвідомість, менталітет українського народу, моральні

 

принципи, викладені на сторінках Біблії і т.п.), юридичні (законодавчі пам’ятки минулого, діюче законодавство України та зарубіжних країн).

Розглядаючи конституційне право України як галузь права, нас цікавитимуть виключно юридичні джерела, чинні на території України. Такими джерелами конституційного права в Україні вважаються чинні нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові принципи і норми.

Оскільки одним з основних предметів правового регулювання конститу­ційного права України є врегулювання владних відносин, то логічним є говорити про наявність відповідної ієрархії джерел конституційного права України. Така ієрархія обумовлюється перш за все тим, що, будучи перш за все актами уповноважених органів публічної влади, вони займають перш за все те місце в системі джерел, яке місце займає орган, що його видав, у системі органів публічної влади.

На становлення конституційного права суттєвий вплив має політичний розвиток суспільства та держави. А тому, ті не правові акти, в яких сформульовані нові загальновизнані тенденції подальшого розвитку суспільства та держави і є відповідно схвалені на всеукраїнському референдумі, парламентом, як загальнонаціональним представницьким органом, чи викладені у зверненнях глави держави, можна розглядати як особливі джерела конституційного права, реалізація яких покладається на єдиний законодавчий орган - Верховну Раду України.

Яскравим прикладом тут може слугувати Декларація про державний суверенітет України (схвалена 16 липня 1990 р. Верховною Радою України), політичний вплив якої на розвиток сучасної правової системи України не можна недооцінювати.

Наступним в ієрархії джерел конституційного права є Акт проголошення незалежності України. На відміну від Декларації про державний суверенітет України, конституційна природа якої була підтверджена результатами парламентського голосування як політичного, а не правового акту. Акт проголошення незалежності України є юридичним актом. Проте, слід зауважити, що його правова природа є також досить цікава. Будучи одним з основоположних каменів правової системи України, Акт прийнятий парламентом не як Закон України, а як Постанова Верховної Ради УРСР від 24 серпня 1991 р. ''Про проголошення незалежності України". А вже Даною Постановою передбачалось винесення Акту проголошення незалежності України на всеукраїнський референдум 1 грудня 1991.

З точки зору сучасного права, про Акт проголошення незалежності України доцільно говорити вже як про акт всеукраїнського референдуму, оскільки на ньому було прийнято остаточне рішення.

Головним джерелом конституційного права в переважній більшості Держав (виняток складають деякі мусульманські країни) є конституція – основний закон.

В Україні спостерігається аналогічна ситуація. Поміж джерел конституційного права України провідна роль відводиться Конституції України, її правова природа визначається особливостями державного владарювання. Визначаючи її як особливий політико-правовий акт, як основний закон держави та суспільства, ми говоримо про неї як про різновид законів. Відносячи конституцію до законодавства у вузькому розумінні, до уваги беруться особливості процедури її прийняття, внесення до неї змін та доповнень, політико-правовий механізм її захисту.

 

Конституція сучасної цивілізованої держави е... головним юридичним інструментом

регулювання суспільних відносин.

Л. Юзьков

 

Будучи нормативно-правовим актом, конституція закріплює організацію і діяльність органів, що здійснюють публічну владу на підставі принципу народного суверенітету, їх взаємовідносини між собою та з громадянами.

Наступним джерелом конституційного права є акти всеукраїнського референдуму, їх юридична сила обумовлюється засадою конституційного ладу, що народ є носієм державного суверенітету, а, отже, виступає як єдине джерело державної влади в Україні. Залежно від того, які питання розгля­даються на всеукраїнському референдумі та яка правова сила прийнятих на ньому рішень (рішення зобов'язальне або консультативне), акти рефе­рендуму можна прирівнювати або ні до юридичної сили Конституції України.

Помітний вплив на подальший розвиток правової системи України мали рішення дорадчого всеукраїнського референдуму від 16 квітня 2000 р. Лише його підготовка та проведення породили цілу систему конституційно-правових відносин у державі, що опосередковано вплинули на трансфор­мацію системи органів публічної влади в Україні.

Новелою конституційного права України стало положення ст.8 Конституції України: "в Україні визнається і діє принцип верховенства права". Розвиваючи дане положення, законодавець приймає Закон України від 16 жовтня 1996 р. "Про Конституційний Суд України", яким визначає, що Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Обумовивши завдання та функції цього органу, законодавець визначив специфічне місце актів (рішень та висновків) Конституційного Суду України в системі джерел конституційного права України.

Нормативний характер рішень Конституційного Суду України опосеред­ковано визнається Постановою Кабінету Міністрів України №1504 "Про запровадження Єдиного державного реєстру нормативних актів та здійснення правової інформатизації України". У пункті 5 Тимчасового положення про порядок ведення Єдиного державного реєстру нормативних актів, введеного зазначеною Постановою, прямо не зазначається, що рішення і висновки Конституційного Суду України включаються до  державного реєстру. Однак, у п. 7 цього ж положення вказується, що повні офіційні тексти рішень і висновків Конституційного Суду, разом з іншими нормативними актами, мають надсилатися до Міністерства юстиції України на наступний день після їх підписання для включення до Єдиного державного реєстру нормативних актів.

Правова сила рішення органу конституційної юрисдикції є вищою від Закону України, оскільки рішенням цього органу останній можна визнати таким, що не відповідає Конституції України. У той же час акти тлумачення Конституції України не можуть змінювати саму Конституцію, вони лише розвивають її принципи. З часу прийняття Конституції України (28 червня 1996р.) по 1 вересня 2002 р. Конституційним Судом України було прийнято двадцять шість рішень, якими було дано тлумачення відповідних конституційних норм. Така статистика свідчить про активний розвиток конституційної юстиції в Україні та наявність прогалин, неточностей та неузгодженостей на рівні правових актів, які приймаються в розвиток Конституції України.

Наступне джерело конституційного права - акти Верховної Ради України (Закони України, Постанови Верховної Ради України, Регламент Верховної Ради України). Існує цілий ряд критеріїв поділу законів України на види. Зокрема, мову можна вести про кількість голосів, яка необхідна для прийняття закону, про процедури прийняття та підписання, їх можна розмежовувати за предметом регулювання суспільних відносин.

За кількістю голосів, яка необхідна для прийняття законодавчого акту, слід розрізняти закони України, прийняті двома третинами від консти­туційного складу Верховної Ради України (ст. 20 Конституції України) та прийняті простою більшістю, тобто, двісті двадцять шістьома голосами і більше (50 відсотків голосів + І голос). Цікавим видається і той факт, що Конституція Автономної Республіки Крим затверджується Верховною Радою України не менше як половиною від Конституційного складу Верховної Ради України (225 голосів і більше).

За процедурою прийняття можна розмежувати закони, які прийняті на засіданні Верховної Ради України та через референдум. Зрозумілим є те, що юридична сила закону, прийнятого на референдумі, є набагато більшою, ніж закону, прийнятого на пленарному засіданні парламенту. Зокрема, Закон України від 3 липня 1991 р. "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" передбачає, що закони, інші рішення, прийняті референ­думом, обнародуються у встановленому законодавством України порядку опублікування правових актів Верховної Ради України і вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо у самому законі, рішенні не визначено інший строк. Датою прийняття закону, рішення вважається день проведення референдуму. Зміна або скасування законів, прийнятих референдумом, проводиться також референдумом. Зміну або скасування законів, інших Рішень, прийнятих референдумом, може здійснити також відповідно Верховна Рада України більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів з обов'язковим затвердженням на референдумі, який повинен бути проведений протягом шести місяців після внесення зміни або скасування.

Окремий вид становлять закони України про ратифікацію міжнародних договорів. Такі закони, відповідно до Закону України від 22 грудня 1993 р. "Про міжнародні договори України", підписуються лише Головою Верховної Ради України, а не Президентом України, як це взагалі прийнято.  

 

  Останнім часом намітилась тенденція до використання конституційних законів, як важливого засобу регулювання конституційно-правових відносин. У конституційній практиці України поки що немає особливої законодавче визначеної категорії "консти­туційний закон". Поняття і навіть саме виділення обумовлюється їх предметом регулювання. Даний вид законів не тільки логічно, але й формально повинен бути виділений як конституційний закон. До конституційних законів слід віднести Закони України "Про громадянство України", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про Конституційний Суд України" тощо.

Іноді конституційні закони поділяють на закони:

Ø інституційного профілю (наприклад, Закон "Про громадянство України", Закон "Про Президента України" та ін.);

Ø статутні закони (Закон "Про Кабінет Міністрів ");

Ø закони процесуального характеру (Регламент парламенту, Закон "Про вибори Президента України" тощо);

Ø закони, що вносять зміни і доповнення до конституційних законів.

 

Особливістю звичайних законів є те, що в них норми конституційного права розміщені поряд з нормами іншої галузі права.

Окремої уваги заслуговує Регламент Верховної Ради України. Юридичну силу цього нормативно-правового акту прирівнюють до закону. Проте, не можна забувати про те, що чинний Регламент Верховної Ради було прийнято Постановою Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. "Про порядок введення в дію Регламенту Верховної Ради України".

Серед джерел конституційного права України важлива роль належить нормативним указам Президента України. У системі підзаконних актів вони володіють вищою юридичною чинністю і видаються на основі й у розвиток Конституції і законів України.

Оскільки Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу, то він видає постанови і розпорядження, обов'язкові до виконання на всій території України. Проте, не всі його постанови мають нормативне значення і є джерелами конституційного права. Такими є тільки акти, що містять загальнообов'язкові норми, які регулюють відносини у сфері даної галузі права. Всі урядові акти є підзаконними актами, тобто, повинні відповідати Конституції і законам України. Акти вищих органів виконавчої влади обов'язкові для нижчестоящих.

Сучасна практика конституційно-правового регулювання соціальних процесів характеризується розширенням кола джерел конституційного права України. У якості такого можна назвати, наприклад, регулювання статусу офіційних спостерігачів від інших держав і міжнародних організацій, а також громадських організацій України, кандидатів у народні депутати на виборах у народні депутати України, їх статус визначався Постановою Центральної виборчої комісії від 14 січня 1998 р. Центральна виборча комісія визначила порядок акредитації офіційних спостерігачів, їхні повноваження, гарантії їхньої діяльності під час проведення виборчої кампанії.

Українським законодавцем у коло джерел конституційного права було включено Конституцію Автономної Республіки Крим. Специфіка консти­туційно-правової природи цього правового акту викликає особливий інтерес у широкого кола правознавців. Конституція Автономної Республіки Крим приймається представницьким органом Автономної Республіки Крим і виступає як "Основний закон" для цієї автономії. По-суті, Конституція Автономної Республіки Крим наближається за формою та змістом до "статуту", які у деяких зарубіжних держав врегульовують статус аналогічних адміністративно-територіальних автономій.

Встановлені Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, законами України статус і повноваження Автономної Республіки Крим, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим гарантуються державою Україна і забезпечуються демократичними інститутами суспільства, діяльністю органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого само­врядування, громадян та їх об'єднань.

 Верховна Рада Автономної Республіки Крим на підставі рішення консультативного республіканського (місцевого) референдуму може вносити пропозиції про зміни, які стосуються обмежень статусу і повноважень Автономної Республіки Крим, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, визначених Конституцією України, законами України.

 

Окремої уваги заслуговують акти, прийняті на місцевих референдумах, статути територіальних громад, рішення органів місцевого самоврядування.

Статут територіальної громади міста є актом локальної нормотворчості приймається територіальною громадою на підставі Конституції У країни та в межах Закону України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" для закріплення територіальної, організаційної, матеріально-фінансової основ самоврядування, статусу територіальної громади, системи місцевого самоврядування та різних форм здійснення територіальною громадою місцевого самоврядування, участі жителів території у вирішенні питань місцевого значення.

Акти територіальних громад, прийняті як рішення місцевих референдумів, сходів жителів і т.д., та акти органів місцевого самоврядування одночасно можуть виступати і джерелами муніципального права. Тому їх розмежування як джерел конституційного права та джерел муніципального права слід проводити за предметом правового регулювання, який закладений безпосередньо у їх змісті.

Джерелами конституційного права України є міжнародні договори. Конституція встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9).