Примітка: Vom - швидкість розмиву берегів; Vom max - максимально можливі розмиви берегів; Т - періодичність розвитку і відмирання рукавів; L ф - протяжність фронту розмиву.
У кожному оціночному інтервалі цієї таблиці обидва показники відповідають певним межам осереднених швидкостей розмиву берегів (м / год), протяжності зон розмиву (у % від довжини ділянки річки), періодичності в часі деформації русла (розвитку і випрямлення закрутів, розвитку і відмирання рукавів), можливої максимальної швидкості розмиву берегів (м / год). Враховуючи, що ці значення характеризують ступінь небезпеки руслових процесів для існування і функціонування інженерних та інших об'єктів на берегах річок, характеристика стійкості русла доповнюється її оцінкою в балах (від 0 до 5 балів).
Розглянута методика комплексної оцінки небезпеки розмиву берегів річок може бути використана на попередньому етапі проектних робіт з метою гідротехнічного будівництва в руслах річок та на їх заплавах; при прогнозуванні та попередженні екстремальних ситуацій, пов'язаних з руслоформуючою діяльністю річок, а також при картографуванні ступеня потенційної небезпеки розмиву річкових берегів.
Контрольні питання
1. Дайте характеристику поняття «руслові процеси».
|
|
2. Руслові утворення їх класифікація та фізичні причини руслових деформацій.
3. Мікроформи річкового русла та їх зміни.
4. Макроформи річкового русла та їх зміни.
5. Мезоформи річкового русла та їх зміни.
6. Типи руслових процесів.
7. Деформація поздовжнього профіля русла річки.
8. Форми і механізми розмиву річкових берегів.
9. Методи оцінки стійкості русел рівнинних річок.
ЛЕКЦІЯ 7
Тема: Загальні поняття відновлення малих рік і водойм.
План
1. Заходи щодо відновлення малих рік.
2. Використання параметрів меандр для відновлення русел малих річок.
3. Класифікація та характеристика меандр, конструювання меандр та визначення планової форми русла.
4. Основні вимого до відновлення русел малих річок.
1. Заходи щодо відновлення малих рік. Термін “відновлення” в літературі був вперше запропонований американськими ученими Л. Осборном, Д. Гором, та іншими у зв’язку з проблемою відродження малих річок і водойм як об’єктів природи. Поняття “відновлення”, “раціональне використання” і “охорона водних об’єктів” взаємопов’язані, хоч і визначають різні аспекти взаємодії людини і природи.
Під відновленням розуміють комплекс заходів, спрямованих на утворення первинного або формування оптимального режиму річок і водойм (гідробіологічного, гідрохімічного, гідрологічного режимів та ін.), а також умов формування якості води і водних екосистем. Ціллю відновлення річок і водойм є покращення їх екологічного стану, збереження видового і ландшафтного різновиду, зниження навантаження забруднюючими речовинами на річкові і озерні екосистеми.
Науково-теоретичною основою концепції відновлення річок і водойм являється вчення В. І. Вернадського про біосферу і теорії стійкості водних екосистем.
Відновлювальні заходи включають в себе: очищення русел річок і акваторій водойм від забруднених донних відкладів; реконструкцію планових форм русел річок; підвищення водності річок до початкового рівня; відновлення площадок і об’ємів замулення водойм; оптимізація режиму зволоження; створення або посилення проточності водойм; хімічні та інші способи боротьби з “цвітінням” води. Для реалізації цих задач необхідно здійснювати грунтово-доохоронних і відновлювальних заходів в межах басейнів
|
|
2. Використання параметрів меандр для відновлення русел малих річок, їх класифікація та характеристика, конструювання меандр та визначення планової форми русла.
Для більшості річок Земної кулі характерні безперервні зміни положення і форми русла і берегів внаслідок дії на них гідравлічних сил. Розвиток будь – якої річкової системи визначається сукупною дією як природних (кліматичних, гідрологічних, морфологічних), так і антропогенних факторів. В результаті проходження ерозійних процесів на водозборі, схилах річкової долини, балках, руслі річки відбувається відкладання наносів, змінення островів, руслових процесів.
Гострі проблеми виникають в тому випадку, коли в результаті діяльності людини, реалізованої без прийняття необхідних засобів по відновленню квазістаціонарного стану, річкова система починає пристосовуватись, міняючись відповідним до порушень що відбулися. В результаті цього зміни поширюються на значно великі відстані від точки, яка зазнала дії антропогенного фактору.
При проектуванні і розробці відновлюваних заходів в руслі і оптимізація руслового процесу вирішальну роль відіграє недопускання порогових змін геометрії течії, серединними різкими небажаними змінами рельєфу. При цьому рекомендується не виходити за межі параметрів русла, які забезпечують поведінку річкової системи відповідно природним нахилам, як ніби втручання людини взагалі не було. Такий підхід повинен забезпечити контроль над утворенням річкових відкладів, це дозволить отримати русло, подібне вже існуючому. Кінцевим результатом являється система, яка забезпечує умови проживання організмів не гірші, а кращі. Ніж до втручання людини.
