Видатки бюджету на національну оборону та безпеку держави

Видатки на оборону — це спрямування фінансових ресурсів на оборону держави для утримання збройних сил, розвитку оборонної промисловості, проведення військових досліджень та ліквідації їх наслідків. Вони включають прямі, побічні і непрямі витрати.

Прямі витрати на оборону включають витрати на міністерства і відомства оборони держави, які складаються із витрат на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, військової техніки та майна, військові на­уково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, видатки на цивільну оборону, військову допомогу іноземним державам та інші витрати. Вони поділяються на поточні і капітальні.

Поточні витрати на оборону пов´язані в основному з підтримкою бойової могутності збройних сил на досягнутому рівні. Вони включа­ють грошове утримання військовослужбовців та заробітну плату цивільного вільнонайманого персоналу, витрати на медичне обслуго­вування, транспортування та інші види забезпечення діяльності осо­бового складу, а також витрати, пов´язані з експлуатацією та ремон­том військової техніки.

Капітальні витрати пов´язані з відображенням матеріально-технічного переоснащення збройних сил та розвиток оборонної про­мисловості. Вони включають витрати на військові наукові досліджен­ня і дослідно-конструкторські роботи, закупівлі озброєння та військової техніки, військове будівництво тощо.

Побічні видатки на оборону зумовлені утриманням збройних сил, ліквідацією наслідків війни, переозброєнням тощо. Вони включають виплати пенсій і допомоги ветеранам війни, інвалідам та сім´ям загиб­лих, витрати з відбудови руйнувань, спричинених війною, відшкоду­вання збитків, завданих воєнними діями тощо.

Непрямими вважаються видатки, що за своїм характером знач­ною мірою відносяться до оборонних, але включені до кошторисів ви­трат цивільних міністерств і відомств.

Видатки на оборону фінансуються виключно з Державного бюд­жету у розмірах, які щорічно визначаються Законом України «Про Державний бюджет України». Водночас ефективність збройних сил визначається рівнем їх боєздатності і боєготовності. Ці якісні показники стану збройних сил вимагають значного збільшення фінансування національної оборони.

Після затвердження Верховною Радою закону про держбюджет, а в його складі і витрат на оборону, починається процес розподілу коштів та фінансування військ.

Функціональна структура видатків на національну оборону включає видатки на військову оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження і розробки, іншу діяльність у сфері оборони.                                      
Видатки на національну оборону включають:

• утримання Збройних Сил;
• закупівлю озброєння і військової техніки;
• капітальне будівництво;
• науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи;
• інші видатки.

Фінансування органів і установ національної оборони здійсню­ється на основі їх кошторисів доходів і видатків. Зведені кошториси розглядаються у Міністерстві фінансів України і включаються до про­екту Державного бюджету України.

Утримання армійських частин здійснюється на основі кошторису. Основні статті видатків — грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового утримання чи ставку. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т. д.). Розмір грошового утримання залежить від двох основних чинників — посади та військового звання. Також встановлюється надбавка за вислугу років. Важливе місце в кошторисі займають видатки на утримання військовослужбовців — харчування, обмундирування, витрати на проведення бойової підготовки (навчання, стрільби, польоти).

Фінансування придбання озброєння та військової техніки визначається потребами, пов’язаними з постійною заміною техніки та озброєння в зв’язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням.